Ухвала суду № 32396558, 01.07.2013, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 827/23/13-а

01.07.13 м. Севастополь Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Цикуренка А.С.,

суддів Іщенко Г.М. ,

Санакоєвої М.А.

секретар судового засідання Бражникова Ю.В.

за участю сторін:

представник позивача, "1020 судноремонтна майстерня Чорноморського флоту" Міністерства оборони Російської Федерації - Тимофеєв Олександр Олександрович, довіреність № 238 від 12.11.12

представник відповідача, Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Севастополя Державної податкової служби - Летюча Діана Геннадіївна, довіреність № 480/9/10-039 від 06.03.11

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополь (суддя Кравченко М.М.) від 15.03.13 по справі № 827/23/13-а

за позовом "1020 судноремонтна майстерня Чорноморського флоту" Міністерства оборони Російської Федерації (вул. Мінна, 9, м. Севастополь, 99011)

до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя Державної податкової служби (вул. Кулакова 37, м. Севастополь, 99011)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Севастополь від 15.03.13 адміністративний позов задоволено "1020 судноремонтна майстерня Чорноморського флоту" Міністерства оборони Російської Федерації до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Визнано недійсним та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя Державної податкової служби від 08.10.2012 р. № 0000410222 та № 0000420222.

Не погодившись з даною постановою суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополь від 15.03.13 та прийняти нове рішення по справі.

Представник позивача у судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечував та просив залишити постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополь від 15.03.13 без змін.

Представник відповідача у судовому засіданні наполягав на задоволенні апеляційної скарги, скасуванні постанови Окружного адміністративного суду міста Севастополь від 15.03.13 та прийнятті нового рішення.

На підставі та за правилами статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції порушені норми матеріального права, а також неповно з'ясовані обставини, що мають істотне значення для справи.

"1020 судноремонтна майстерня Чорноморського флоту" Міністерства оборони Російської Федерації звернулася до Окружного адміністративного суду міста Севастополь з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 08.10.2012 р. №№0000410222, 0000420222.

Підприємство « 1020 судноремонтна майстерня Чорноморського флоту» Міністерства оборони Російської Федерації (Позивач) перебуває на обліку ДПІ Ленінського району м. Севастополя та як платник податку на додану вартість зареєстрований 04.06.2009 р. за № 76916827027 (Свідоцтво № 100227944).

Основними видами діяльності Позивача за КВЕД є будування та ремонт суден.

Посадовими особами відповідача, відповідно до наказу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя Державної податкової служби від 11.09.2012 року №1003, проведено позапланову документальну невиїзну перевірку « 1020 Судноремонтна майстерня» по податку на прибуток та податку на додану вартість з питань взаємовідносин з постачальниками - КП «Альянс» та ПП «Габарит Груп» за період з 01.04.2009 р. по 31.12.2010 р.

За результатами перевірки складено Акт №82/22-2/07691680/7096/10 від 17.09.2012 року (далі - Акт перевірки) (т.1 а.с.17-56)

На підставі висновків акту перевірки Державна податкова інспекція у Ленінському районі м.Севастополя (Відповідач) 08.10.2012 р. прийняла податкові повідомлення-рішення за №№ 0000410222, 0000420222, якими визначила підприємству « 1020 Судноремонтна майстерня» (Позивач) податкові зобов'язання по податку на додану вартість та податку на прибуток іноземних юридичних осіб, - всього на загальну суму 518990,00 грн.

З висновків акту перевірки вбачається, що вищевказані правочини між « 1020 Судноремонтна майстерня» та КП «Альянс» і ПП «Габарит Груп» є такими, що вчинені без цілі створення взаємних прав та обов'язків, з метою ухилення від сплати податків, що суперечить економічним інтересам держави та суспільства, тобто є нікчемними.

Також у висновках Акту перевірки відповідач вказує, що перевіркою встановлені порушення позивачем: ч.1, 5 ст.203, п.1, 2 ст.215, ст.228 ЦК України, у результаті чого правочини з постачальниками мають ознаки нікчемності та є нікчемними. Правочини, що укладені з постачальниками КП «Альянс» (код ЄДРПОУ 32468182), ПП «Габарит Груп» (код ЄДРПОУ 35941644) за період з 01.04.2009 р. по 31.12.2010 р. порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою ухилення від сплати податків третіх осіб. Перевіркою встановлено відсутність поставок товарів та укладення угод з метою настання реальних наслідків. В зв'язку з тим, що угоди поставки є нікчемними, нікчемний правочин є недійсним в силу закону, такий нікчемний правочин не створює інших юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. В даному випадку відсутня як база, так і об'єкт оподаткування податком на додану вартість.

Відповідач вважає, що викладене свідчить про відсутність у « 1020 Судноремонтна майстерня» фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань. Це, в свою чергу свідчить про відсутність наміру створення правових наслідків, тобто такі угоди носять фіктивний характер і порушують п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст.7 ЗУ №168/97-ВР від 03.04.1997 р. «Про податок на додану вартість» із змінами і доповненнями у частині завищення податкового кредиту по постачальникам - КП «Альянс» (код ЄДРПОУ 32468182), ПП «Габарит Груп» (код ЄДРПОУ 35941644) всього в сумі 191936 грн., що призвело до заниження податку на додану вартість у періоді, що перевірявся, всього в сумі 182413 грн., п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9, п.5.3, ст.5 ЗУ №283/97-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» із змінами і доповненнями у частині завищення валових витрат, які були сформовані за наслідками взаємовідносин з постачальниками - КП «Альянс» (код ЄДРПОУ 32468182), ПП «Габарит Груп» (код СДРПОУ 35941644) у загальній сумі 959682 грн., що призвело до заниження податку на прибуток у загальній сумі 239921 грн.

Стаття 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 1 статтю 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Судова колегія, дослідивши матеріали справи, погоджується з висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Щодо висновків відповідача про відсутність у позивача фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань, що свідчить про відсутність наміру створення правових наслідків, порушують п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України №168/97-ВР від 03.04.1997р. «Про податок на додану вартість» у частині завищення податкового кредиту по постачальникам - КП «Альянс» (код ЄДРПОУ 32468182), ПП «Габарит Груп» (код ЄДРПОУ 35941644) всього в сумі 191936 грн., що призвело до заниження податку на додану вартість у періоді, що перевірявся, всього в сумі 182413 грн., п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9, п. 5.3, ст. 5 ЗУ № 283/97-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» у частині завищення валових витрат, які були сформовані за наслідками взаємовідносин з постачальниками - КП «Альянс» (код ЄДРПОУ 32468182), ПП «Габарит Груп» (код СДРПОУ 35941644) у загальній сумі 959682 грн., що призвело до заниження податку на прибуток у загальній сумі 239921 грн. колегією суддів встановлено наступне.

25.08.2010р. року між позивачем та колективним підприємством «Альянс» (код 32468182), укладено правочин щодо ремонту машини попереднього натягу на кабельному судні «Сетунь» за договором № 22/1283. (а.с.132-140)

Фактичне виконання умов договору сторонами підтверджується податковими накладними від 31.08.2010р. №3071 (а.с.143), від 23.12.2010р. №4773 (а.с.144) та платіжними дорученнями від 30.08.2010р. №253 (а.с.145), від 23 грудня 2010р. № 420 (а.с.146).

Здійснення ремонтних робіт за договором від 25.08.2010р. №22/1283 підтверджується: актом здачі-приймання робіт від 25.11.2010p. (а.с.142), виконаних за контрактом № 704/27/6/КРК/КЗ/0892-10, яким засвідчено технічну прийомку результатів робіт з боку представника « 1020 Судноремонтна майстерня» та командира об'єкту (у даному акті присутній підпис командира військової частини та відбитки гербової печатки військової частини, до якої відноситься замовлення, а також підпис та печатка представника підприємства « 1020 Судноремонтна майстерня»); кінцевим актом здачі-приймання робіт від 25.12.2010 p., виконаних за контрактом №704/27/6/КРК/КЗ/0892-10; приймально-здавальним актом №1 від 25.12.2010 p. (а.с.141), підписаним та скріпленим печаткою КП «Альянс» по закінченні виконаних робіт та засвідченим підписом та печаткою замовника - « 1020 Судноремонтна майстерня»; випискою з книги обліку осіб, які прибули на кабельне судно «Сетунь» з метою ремонту (випискою підтверджується, що на даному об'єкті різні ремонтні роботи здійснювали представники КП «Альянс» - ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9.) ; відомістю ремонтних робіт на 2010 рік, відповідно до якої (пункт 3) були передбачені роботи по ремонту машини попереднього натягу на судні «Сетунь» (заводський ремонт кораблів є технологічно складним і трудомістким процесом, в процесі ремонту виникає необхідність контролю і розподілу витрат, а також їх документального відображення; для цих цілей передбачена ремонтна відомість; розробка цього документу починається ще на стадії попередньої підготовки корабля до ремонту). (а.с.147-156)

У грудні 2010 року між Позивачем та приватним підприємством «Габарит Груп» (код 35941644) здійснювалися господарські стосунки щодо постачання з боку ПП «Габарит Груп» на адресу підприємства « 1020 судноремонтна майстерня Чорноморського флоту» товару - «черв'ячна пара ГРК «Аквамайстер» (зубчаста - гвинтова механічна передача (гвинтова - рульова колонка), яка здійснюється зачепленням черв'яка і сполученого з ним черв'ячного колеса).

Щодо посилання у апеляційній скарзі на відсутність у матеріалах справи письмового договору щодо придбання товару "черв'ячна пара" слід зазначити наступне.

Стаття 205 Цивільного кодексу України визначає форми правочину та способи волевиявлення.

Відповідно до вказаної статті правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до ст. 206 ч.1 Цивільного кодексу України, усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

З урахуванням наведеного, постачання товарів чи послуг цілком можливе без укладення договору у письмовій формі.

Факт постачання вказаного товару підтверджується накладними від 23.12.2010 р. №1820 (а.с.174), від 28.12.2010 р. №94 (видаткова), а факт перерахування коштів - платіжним дорученням від 22.12.2010 р. №416 (а.с.176).

Здійснення робіт з ремонту рульової колонки «Аквамайстер» підтверджується: дефектувальним актом №С09Д10-1 (а.с.17), в якому вказано конкретний перелік робіт за результатами дефектування, зокрема, розбирання гвинтово-рульової колонки, демонтаж шестерні, передача вала шестерні замовнику і подальша перевірка цього механізму в роботі; актом регулювання прилягання і зазору між зубами верхньої конусної передачі редуктора гвинтовий рульової колонки КС «Сетунь» №РМЧ-11-(Сетунь)-01- 01; відомістю ремонтних робіт на 2010 рік, відповідно до якої (пункт 6) були передбачені роботи по ремонту рульової колонки «Аквамайстер» на судні «Сетунь». (а.с.178,179)

З урахуванням викладеного, висновки відповідача що правові взаємовідносини підприємства « 1020 Судноремонтна майстерня» з контрагентами здійснювалися нібито без мети реального настання правових наслідків, спростовуються матеріалами справи.

Підприємства КП «Альянс» та ПП «Габарит Груп», по зазначеним вище господарським операціям видали позивачу податкові накладні. Вартість отриманого позивачем товару сплачена в повному обсязі шляхом перерахування грошових коштів на банківські рахунки підприємств, що підтверджується відповідними банківськими документами.

Отже, при фактичному здійсненні оподатковуваних операцій, наявності у позивача первинних документів, що супроводжували дані операції, у т.ч. податкових накладних, підстав для невизнання права позивача на спірні суми немає.

Відповідно до п.п.3.1.1 п.3.1 статті 3 Закон України "Про податок на додану вартість" (далі Закон № 168), який діяв на час виникнення спірних відносин, об'єктом оподаткування є операції платників податку з продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України.

Продажем товарів визнаються будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів (пункт 1.4 статті 1 Закону №168).

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті до бюджету та строки розрахунків з бюджетом регламентується пунктом 7.7 статті 7 Закону №168.

Згідно з п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону №168, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону №168 податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168 не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджених податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Частиною 1 п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168 було передбачено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця, при цьому відповідно до п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 цього Закону датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Податкова накладна є документом, який підтверджує сплату покупцем податку на додану вартість в ціні товару.

Підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168 було встановлено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити відповідні реквізити

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку (п.п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168).

Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника (п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168).

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону №168 датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку і оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Враховуючи той факт, що у позивача як на момент проведення перевірки, так і під час судового розгляду даної справи були в наявності всі податкові накладні та інші первинні документи (їх копії наявні в матеріалах справи), які підтверджують факт поставки товару та надання послуг контрагентами позивача на користь « 1020 судоремонтної майстерні Чорноморського флоту» Міністерства оборони Російської Федерації, посилання відповідача на пп. 7.2.6. п. 7.2 ст. 7 та пп. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" в обґрунтування своєї позиції є безпідставним.

Таким чином, висновок відповідача про заниження позивачем податку на додану вартість є помилковим.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду, у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг).

З цього слідує, що вичерпний перелік витрат, які не можуть бути віднесені до складу валових витрат, зазначено у п.п. 5.3-5.7 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», проаналізувавши положення яких суд доходить висновку, що спірні витрати до цього переліку не відносяться.

Разом з тим, відповідно до п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

За змістом цієї норми законодавства, підставою для не включення до складу валових витрат є лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства сум, не підтверджених документально.

Судом встановлено, що у законодавчих актах України, зокрема, в п.п. 5.3.9 ст. 5 та ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", не встановлено переліку конкретних документів, необхідних для віднесення витрат підприємства до складу валових витрат.

В силу п.п.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону №334 датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Відповідно до п.5.11 Закону №334 встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, окрім тих, що відмічені в цьому Законі, не дозволяється.

Відповідно до вимог пунктів 1, 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно з частиною 2 статті 6 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Міністерство фінансів України є уповноваженим державним органом по затвердженню національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку та інших нормативно-правових актів відносно ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності.

Пункт 2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95року № 88 передбачає, що «первинні документи» - це письмові свідоцтва, які фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження і дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

До того ж, частина 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначає перелік обов'язкових реквізитів первинних бухгалтерських документів, які є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій. Такими реквізитами є: назва документу; дата та місце складання документу; назва підприємства, від імені якого складений документ; зміст та об'єм господарської операції; одиниця виміру господарської операції; посада осіб, відповідальних за здійснення господарської операції та правильності її оформлення; особистий підпис або інші дані, які дозволяють ідентифікувати особу, яка бере участь у здійсненні господарської операції.

Дослідивши наявні в матеріалах справи документи на підтвердження правомірності формування спірної суми валових витрат, які досліджені відповідачем при перевірці (договори, видаткові накладні, акти прийому-передачі та ін.), колегія суддів вважає безпідставним неприйняття їх відповідачем до уваги та зменшення за ними валових витрат, оскільки вказані документи містять обов'язкові реквізити, передбачені п.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» та п.2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну від 24.05.1995 року №88, а відтак відповідають вимогам, які висуваються до первинних документів.

Відповідачем у Акті перевірки зроблено посилання на те, що ДПІ у Ленінському районі м.Севастополя від ДПІ м.Сімферополя отримано акт від 11.04.2012р. №36/22/32468182, згідно якого колективним підприємством «Альянс» не підтверджено реальність здійснення господарських відносин із контрагентами-покупцями (у т.ч. з « 1020 Судноремонтна майстерня»). Зазначено, що КП «Альянс» в податковій звітності за період, що перевіряється, відображені правові взаємовідносини з суб'єктами господарювання (у т.ч. з « 1020 Судноремонтна майстерня») без мети реального настання правових наслідків.

У Акті вказується, що «...в ході досудового слідства порушено кримінальну справу за фактом фіктивного підприємництва - створення та придбання суб'єктів підприємницької діяльності, у т.ч. КП «Альянс» з метою прикриття незаконної діяльності...», «...вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами...». Ця інформація в свою чергу взята з «.. . висновку, наданого УПМ ДПС в АР Крим...».

Стосовно посилання податкового органу в Акті перевірки на матеріали кримінальної справи.

Відповідно до ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Поняття доказів в адміністративному судочинстві визначено ст. 69 вказаного Кодексу, згідно якої ними є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно частині 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Частиною 4 ст. 72 встановлено, що вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Слід зазначити, що перевірка проведена в порядку п.п.78.1.1. п.78.1. ст.78 ПК України, а не відповідно до п. 78.1.11 п.78.1. ст.78 ПК України за постановою слідчого в межах кримінальної справи.

Таким чином, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що для прийняття законного та обґрунтованого рішення суд повинен перевірити всі обставини, на яких сторони ґрунтують свої вимоги і заперечення, та дослідити докази, якими ці обставини підтверджуються. Суд не вимагає доведення обставин, які встановлені у кримінальній справі, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно конкретною особою. Єдиним джерелом цієї обізнаності є вирок суду в кримінальній справі, який набрав законної сили.

До апеляційної скарги додано копію вироку Київського районного суду м.Сімферополь по справі №123/3318/13-к відносно ОСОБА_10. (т.2 а.с.5)

Отже, враховуючи приписи ч.4 ст.72 КАС України, а також вирок по справі №123/3318/13-к, колегія суддів дійшла висновку, що діяння скоєне ОСОБА_10 стосується інших суб'єктів господарювання та не може бути застосовано як доказ фіктивності операцій між позивачем та його контрагентами.

Щодо допиту свідків, заявником апеляційної скарги відповідного клопотання не заявлялось. Наявні у матеріалах справи протоколи допиту свідків, обвинуваченого здійсненні при розслідуванні кримінальної справи теж не можуть розглядатися як доказ у адміністративній справі в силу приписів ст.69,70,72 КАС України. (а.с.208)

Що стосується нікчемності правочину. Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228).

Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Ні акт перевірки ні апеляційна скарга не містять таких посилань, не доводять умислу саме позивача на порушення публічного порядку, не містять посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки саме позивача у спірних правовідносинах при здійсненні господарських операцій із контрагентом до суду не подано.

Сумуючи наведене, матеріалами справи спростовуються висновки Акту перевірки щодо порушення позивачем ч. 1, 5 ст. 203, п. 1, 2 ст. 215, ст. 228 ЦК України, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 ЗУ № 168/97-ВР від 03.04.1997 р. «Про податок на додану вартість», п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9, п.5.3, ст.5 ЗУ №283/97-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» та є безпідставними, оскільки надані відповідачем висновки суперечать фактичним обставинам справи та не відповідають вимогам пунктів 4, 6 розділу І Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПАУ від 22.12.2010 р. №984, зареєстрованого в Мінюсті України 12 січня 2011 р. за №34/18772, відповідно до яких акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Факт здійснення господарських операцій між « 1020 Судноремонтна майстерня» з ПП «Габарит Груп» та КП «Альянс» підтверджується документами, які оформлено належним чином.

Копії вказаних документів (договорів, калькуляцій, ремонтних відомостей, актів здачі-прийому робіт, виписок банків, рахунків, платіжних доручень та інш.) надано підприємством « 1020 Судноремонтна майстерня» на вимогу ДГП у Ленінському районі м. Севастополя (листи ДПІ від 13.06.2012 р. № 3860/10/22, № 6427/10/22-0 від 21.08.2012 p.).

Позивачем належними та допустимими доказами доведено наявність господарських операцій із контрагентами КП «Альянс» та ПП «Габарит Груп», а висновки ДПІ у Ленінському районі м. Севастополя про встановлення факту імітації господарської діяльності « 1020 Судноремонтна майстерня» не відповідає дійсності, оскільки практичне виконання сторонами умов договорів підтверджується належно оформленими документами.

Колегія суддів дослідивши матеріали справи погоджується з висновком суду першої інстанції, що висновки ДПІ у Ленінському районі м. Севастополя щодо нікчемності договірних відношень є припущенням осіб, що здійснили перевірку і не може мати правових наслідків в силу положень ст. ст. 19, 124 Конституції України, ст. 13 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»; ст. ст. 6, 12, 203, 204, 215, 234, 235, 627 ЦК України, ст. ст. 207 - 208 ГК України. Положеннями ст. ст. 234, 235 ЦК України, про правові наслідки фіктивного правочину, передбачено судовий порядок для їх визнання такими.

Відповідно до вимог ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятого ним рішення з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.

Правова оцінка, яку суд першої інстанції дав обставинам справи, не суперечить вимогам процесуального і матеріального права, а доводи апеляційної скарги щодо їх неправильного застосування є необґрунтованими.

Судове рішення є законним і обґрунтованим та не може бути скасовано з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 198 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін. У ст. 200 КАС України наведені підстави для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

У зв'язку з чим колегія судів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови без змін.

Керуючись статтями 195, 198, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополь від 15.03.13 по справі № 827/23/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Повний текст судового рішення виготовлений 08 липня 2013 р.

Головуючий суддя підпис А.С. Цикуренко

Судді підпис Г.М. Іщенко

підпис М.А.Санакоєва

З оригіналом згідно

Головуючий суддя А.С. Цикуренко