Ухвала суду № 32379131, 13.05.2013, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Головуючий 1 інстанції Хмельницька Л.І.

Категорія 27 Суддя доповідач Супрун М.Ю.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2013 року Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Лоленко А.В.

суддів Супрун М.Ю., Солодовник О.Ф.

при секретарі Забавіній М.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства „Кредитпромбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Донецька від 19 лютого 2013 року,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Ленінського районного суду м. Донецька від 19 лютого 2013 року позов Публічного акціонерного товариства „Кредитпромбанк" задоволено частково. З ОСОБА_1 на користь ПАТ «Кредитпромбанк» стягнута заборгованість за кредитним договором № 9/25ДС/0869/2006-НВВклн від 04.10.2006 року в сумі 294.329,28 грн., судові витрати в сумі 2083,00 грн. В задоволенні позовних вимог про стягнення пені за тілом кредиту в сумі 17 693, 94 грн. та пені за відсотками в сумі 66522,38 грн. відмовлено.

З зазначеним рішенням не погодилась відповідачка і в її інтересах представником була подана апеляційна скарга, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, апелянт просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. При цьому доводи апеляційної скарги зводились до того, що суд першої інстанції не прийняв до уваги, що позивач не довів належними доказами факт надання кредитних коштів ОСОБА_1, а також наявності в неї заборгованості за кредитним договором. Крім того, вважає, що у позивача не має право вимагати повернення всієї суми заборгованості за кредитом, оскільки банком, не був додержаний порядок направлення позичальнику вимоги про повернення кредиту.

В судовому засіданні апеляційного суду відповідачка та її представник ОСОБА_2, діючий за довіреністю, доводи апеляційної скарги підтримали, просив її задовольнити.

Представник позивача Голубєв А.В., діючий на підставі довіреності, у судовому засіданні апеляційної інстанції з доводами апеляційної скарги не погодився, просив її відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідачки та її представника, представника позивача, дослідивши матеріали цивільної справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

При розгляді справи суд першої інстанції встановив, що 04 жовтня 2006 року між позивачем та відповідачкою був укладений кредитний договір №9/25ДС/0869/2006-НВВклн, відповідно до якого Публічне акціонерне товариство „Кредитпромбанк" відкрило ОСОБА_1 невідновлювану мультивалютну кредитну лінію в межах загальної суми 25200,00 доларів США для купівлі нерухомості зі сплатою 12,40 % , які позичальник зобов'язався повернути не пізніше 03 жовтня 1026 року.( а.с. 61-69). Розмір відсоткової ставки, на підставі п. 2.7. кредитного договору, був збільшений на 0,25 %.

В той же день, в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, між сторонами був укладений договір іпотеки та між позивачем та ОСОБА_4 - договір поруки.

Згідно заяви на видачу готівки № 470-46 від 04 жовтня 2006 року, ОСОБА_1 отримала від банку кредит у сумі 21000,00 доларів США (а.с.60)

ОСОБА_1 проводила погашення кредиту не своєчасно і станом на 17.01.2013 року, у відповідності до розрахунку, її заборгованість складає 378 545, 60 грн., з яких: поточна заборгованість за тілом кредиту - 116 098, 33 грн..; прострочена заборгованість за тілом кредиту-36070,81 грн.; заборгованість за простроченими відсотками-140 893, 62 грн.; заборгованість за нарахованими відсотками - 1320,52 грн.; пеня за тілом кредиту-17693,94 грн.; пеня за відсотками - 66522,38 грн. (а.с.182-183)

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач свої зобов'язання за кредитним договором виконав та видав позичальнику грошові кошти, а відповідачка, в порушення своїх зобов'язань, кредитні кошти та проценті за їх користування не сплачувала, тому з неї підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором.

Апеляційний суд вважає, що такі висновки суду ґрунтуються на законі.

У стягненні пені за тілом кредиту та пені за відсотками суд першої інстанції відмовив з посиланням на ч. 8 ст. 18 «Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки положення кредитного договору стосовно пені є нечіткими.

Рішення в частині відмови у задоволення позову не оскаржувалось, тому на підставі ч. 1 ст. 303 ЦПК України, апеляційний суд не перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в даній частині.

Відповідно до ч. 1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення чергової частини позики, що залишилася, та сплату процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

За змістом ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Так, пунктом 6.2 кредитного договору сторони погодили, що у разі недотримання позичальником умов цього договору банк має право вимагати дострокового повернення одержаних кредитних коштів, сплати нарахованих процентів за користування ними.

Оскільки зобов'язання за кредитним договором відповідачкою не виконувались, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з неї на користь банку кредитних коштів, що залишились несплаченими та процентів за користування ними.

При цьому апеляційний суд вважає необґрунтованими посилання апелянта на те, що позивачем не надано доказів того, що ОСОБА_1 отримувала від банка кредитні кошти, оскільки в матеріалах справи міститься вищезазначена заява останньої на видачу готівки.

Крім того, безпідставні доводи апеляційної скарги про те, що банк не має законних підстав вимагати стягнення всієї суми за договором кредиту, строк сплати якої не настав, оскільки позичальнику не направлялись вимоги про це. Так, позивачем були надані суду копії письмових повідомлень-вимог від 06 жовтня 2009 року та 21 грудня 2009 року, адресовані позичальнику ОСОБА_1, з яких вбачається, що остання попереджалась про наявність у неї заборгованості за кредитним договором, а також про те, що у разі недотримання нею умов кредитного договору банк має право вимагати дострокового погашення всієї суми заборгованості.

Згідно повідомлення про вручення поштового відправлення, 09 жовтня 2009 року ОСОБА_1 отримала повідомлення-вимогу від 06 жовтня 2009 року, а реєстр поштових відправлень свідчить про те, що Публічне акціонерне товариство „Кредитпромбанк" 24 грудня 2009 року направило ОСОБА_1 повідомлення-вимогу від 21 грудня 2009 року.

Інші доводи апеляційної скарги також не заслуговують на увагу та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального закону, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням наведеного, підстав для скасування рішення суду в межах доводів апеляційної скарги не має, тому відповідно до частини 1 статті 308 ЦПК України апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 313 - 315 ЦПК України, апеляційний суд-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Ленінського районного суду м. Донецька від 19 лютого 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили цією ухвалою.

Головуючий

Судді