Постанова № 32375535, 11.07.2013, Сумський окружний адміністративний суд

копія

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 липня 2013 р. Справа №818/3594/13-a

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Гелета С.М.

за участю секретаря судового засідання - Кліщенко В.О.,

представника позивача Шамонін Є.О., представника відповідача Євенко Н.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Місто - М" до Державної податкової інспекції у м. Сумах про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Місто - М" (далі позивач, ТОВ "Місто - М") звернулось до суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у м. Сумах (далі - відповідач, ДПІ у м. Сумах) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 26.11.2012 року №0000882260/60584 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 77983,75 грн., в тому числі 62387,00 грн. основного платежу та 15596,75 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Свої вимоги мотивує тим, що ДПІ у м. Сумах проведено невиїзну перевірку, за результатами якої складено акт від 24.09.2012 року №2933/2260/36235047/57 та в зв'язку з виявленими порушеннями прийнято податкове повідомлення-рішення від 26.11.2012 року №0000882260/60584. В акті перевірки відповідач вказує на порушення ТОВ "Місто - М" ст. ст. 203, 215, 228 Цивільного кодексу України при взаємодії з контрагентом - ТОВ "Укртрансзапчастина" згідно договору про надання послуг, та зазначає, що договір укладений із вказаним підприємством є нікчемним, не наводячи жодних доказів на підтвердження нікчемності такого правочину. Чинне законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку його контрагентів і фактичної сплати ними податків до бюджету.

Представник позивача в судовому засіданні повністю підтримав заявлені вимоги, з наведених в позові підстав.

Представник відповідача вважає прийняте податкове повідомлення-рішення таким, що прийняте відповідно до вимог чинного законодавства, у письмовому відзиві на позов просить в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Зазначає, що в ході перевірки ТОВ "Місто - М" було встановлено порушення норми п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, що виявились у віднесенні до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ "Укртрансзапчастина" за липень 2011 року. За результати проведених зустрічних перевірок контрагента позивача не підтверджено правомірність формування податкових зобов'язань ТОВ "Укртрансзапчастина" за перевіряємий період, що підтверджено відповідним актом зустрічної перевірки. Зазначає, що документи, які були витребувані податковим органом в підтвердження правомірності формування податкового кредиту позивачем не надано, документи відсутні.

Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи і оцінивши зібрані докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

ДПІ у м. Сумах була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ "Місто-М" по податку на додану вартість за липень 2011 року в частині фінансово-господарських операцій з ТОВ "Укртрансзапчастина", за результатами якої складено акт від 24.09.2012 року №2933/2260/36235047/57 (а.с.8-15).

На вимогу суду надати належним чином завірену копію наказу №1414 від 27.08.2012 та лист-повідомлення №38603 від 27. 08.2012р. «Про проведення позапланової невиїзної перевірки», які зазначені в акті перевірки (а.с.8), як підстави проведення невиїзної перевірки, представник податкового органу зазначив, що у ДПІ у м.Сумах оригінал наказу №1414 від 27.08.2012р. чи його копія відсутні, надано суду лише лист-повідомлення №38603 від 27. 08.2012р. (а.с.168). Але згідно даного листа-повідомлення 27.08.2012 р. податковий орган запрошував через один місяць - 24.09.2012 р. ТОВ «Місто-М» на підписання акту документальної позапланової перевірки, а не повідомлю вав про проведення позапланової невиїзної перевірки.

На вимогу суду надати докази того, що податковий орган повідомив позивача про проведення позапланової невиїзної перевірки, докази того, що позивач відмовлявся від надання документів при її проведенні, представником податкового органу надано суду лише документи, що стосувалися проведення виїзної перевірки ТОВ «Місто-М», але які не стосуються розгляду даної справи, оскільки проведена була невиїзна перевірка (а.с. 169-180).

Як вбачається із акту перевірки, податковим органом встановлено порушення ТОВ "Місто-М" п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України по взаємовідносинам з ТОВ "Укртрансзапчастина", в зв'язку із чим позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 62387,00 грн. основного платежу та 15596,75 грн. штрафної (фінансової) санкції, в зв'язку з чим ДПІ у м. Сумах прийнято податкове повідомлення-рішення від 26.11.2012 року №0000882260/60584 (а.с.16).

Як вбачається із пояснень представника відповідача та акту перевірки від 24.09.2012 року підставою для висновків про порушення позивачем вимог Податкового кодексу України, стало отримання ДПІ у м. Сумах результатів зустрічної перевірки його контрагента - ТОВ "Укртрансзапчастина".

Так, від ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області було отримано акт від 19.12.2011 року №1277/23-3/32393259 про результати документальної виїзної перевірки ТОВ "Укртрансзапчастина" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2011 року по 30.10.2011 року (а.с.112-121), відповідно до висновків якого встановлено відсутність об'єктів, які підпадають під визначення ст. 185 Податкового кодексу України, а дані зазначені в декларації з податку на додану вартість за липень 2011 року не підтверджують реальність здійснення фінансово-господарських операцій ТОВ «Укртрансзапчастина» з його контрагентами, зокрема, ТОВ "Місто-М".

В зв'язку з цим, враховуючи висновки актів вищезазначеної перевірки, ДПІ у м. Сумах вважала необхідним збільшити суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість позивача спірним податковим повідомленням-рішенням.

Суд не погоджується із висновками податкового органу, виходячи із наступного.

Матеріалами справи, зокрема, договором оренди обладнання від 20.11.2010 року (а.с.152-152), підтверджується, що ТОВ «Місто-М» було орендовано у ТОВ «Фреш Лайн» пральне обладнання, п. 6.1.4 якого передбачено, що ТОВ «Місто-М» здійснює за власний рахунок профілактичне технічне обслуговування, поточний та капітальний ремонт майна, що орендується, складено відповідний акт прийому-передачі обладнання від 23.11.2010р. (а.с. 155)

01.07.2011 року між ТОВ "Місто-М" та ТОВ "Укртрансзапчастина" укладено договір №53 про надання послуг з технічного обслуговування та ремонту прального обладнання (а.с.24).

Пунктом 1 договору передбачено, що ТОВ "Укртрансзапчастина" зобов'язувався виконати комплекс робіт з технічного обслуговування та ремонту прального обладнання. Надання послуг та приймання їх результатів оформлюється актом приймання-передачі наданих послуг, який підписується повноважними представниками сторін протягом 2 робочих днів після фактичного надання послуг.

Згідно актів здачі-приймання робіт (надання послуг) від 29.07.2011 року №169, №168, №167, №166, №165, №164, №163, №162, №161 (а.с.32, 35, 38, 41, 44, 47, 50, 53, 56), від 22.07.2011 року №160, №159, №158, №157 (а.с.59, 62, 65, 68), від 15.07.2011 року №156, №155, №154, №153 (а.с.71, 74, 77, 80), від 08.07.2011 року №152, №151, №150, №149 (а.с.83, 86, 89, 92) ТОВ "Укртрансзапчастина" були надані послуги з технічного обслуговування та ремонту прального обладнання ТОВ "Місто-М" та виписано податкові накладні (а.с.34, 37, 40, 43, 46, 49, 52, 55, 58, 61, 64, 67, 70, 73, 76, 79, 82, 85, 88, 91, 94), перераховані грошові кошти за надані послуги (а.с.25-27).

Як доказ використання в господарській діяльності орендованого майна в перевіряємий період представником позивача надано суду договір №П/Л -11060/НЮ від 04.07.2011 р. з надання послуг з прання, прасування, комплектування, пакування постільної білизни, укладений із Статутним територіально-галузевим об'єднанням Південна Залізниця (а.с.156-163), відомості на рах.361 за 2010 - 2011 р. (а.с.164-165).

Вищеописані документи ТОВ "Укртрансзапчастина" по взаємовідносинах з ТОВ «Місто-М» відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", розкривають зміст господарських операцій, підтверджують реальність руху активів позивача. Таким чином, вказані документи є первинними документами в розумінні закону, які належить складати для даного виду господарських операцій, а відтак є належними та допустимими доказами відповідно до приписів статті 70 КАС України, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій. Податкові накладні, на підставі яких позивачем сформовано спірний податковий кредит, відповідають приписам закону, що стороною відповідача не заперечується.

За встановлених обставин торимання позивачем послуг за досліджуваною господарською операцією відповідає основному реєстраційному виду господарської діяльності позивача (надання послуг із прасування білизни) та спрямоване на одержання прибутку; зазначені господарські операції є суспільно корисними, а їх реальність підтверджена належними та допустимими доказами.

В силу приписів ст.ст.44,83 Податкового кодексу України податковий орган під час проведення перевірки був зобов'язаний врахувати надані ТОВ «Місто-М» первинні документи, що підтверджують факт вчинення господарських операцій з обумовленим контрагентом. У разі якщо первинні документи, надані платником податків під час проведення перевірки, викликали сумніви у їх достовірності, акт документальної перевірки повинен містити посилання на докази, що доводять складання таких документів без реального здійснення господарських операцій. Однак, в дослідженому судом акті перевірки належно підтверджені висновки щодо складання бухгалтерських документів без реального здійснення господарських операцій - відсутні. Таким чином посилання податкового органу про віднесення позивачем до податкового кредиту в липні 2011р. податку на додану вартість за операціями, що не підтверджені належними документами та не пов'язані з господарською діяльністю, не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються дослідженими доказами.

Слід зазначити, що у заперечення на адміністративний позов та в судових засіданнях, представник ДПІ у м.Сумах посилалася на ненадання ТОВ «Місто-М» податковому органу при проведенні перевірки жодних документів, що стосувалися предмету перевірки, при цьому на стор. 5-6 акту перевірки перевіряючим відображено перелік досліджених документів (а.с.12-13). Дані обставини представник відповідача пояснити суду не змогла.

Податковий кодекс України визначає лише окремі випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду, це: не пов'язаність здійсненої операції з господарською діяльністю, фіктивність операцій, відсутність поставки, та відсутність у платника податків на момент перевірки податкових накладних або видача її особою, яка не є платником ПДВ.

Підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, згідно пункту 201.10 ст. 201 ПК України являється податкова накладна, яка видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця.

Відповідно до вимог ст. 183 ПК України право платника податку на податковий кредит і виписку податкових накладних виникає після добровільної реєстрації особи як платника податку або особи, яка відповідає вимогам, визначеним підпунктом 6 пункту 180.1 статті 180 цього Кодексу та з початком податкового періоду, з якого така особа вважатиметься платником податку.

Судом встановлено, що контрагент позивача - ТОВ «Укртрансзапчастина» був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку з 03.01.2010р. по 08.12.2011р., що підтверджується актом перевірки ТОВ «Укртрансзапчастина» від 19.12.2011р. (ас. 112), тобто на момент здійснення господарських операцій у червні 2011 року вказане свідоцтво було чинним і ТОВ «Укртрансзапчастина» мало право видавати податкові накладні за надані послуги.

Таким чином, подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість не позбавляє правового значення податкові накладні, які були видані ТОВ «Укртрансзапчастина» до прийняття рішення про анулювання свідоцтва платника ПДВ. При розгляді справи судом встановлено, що позивачем було дотримано вимоги щодо документального підтвердження спірних сум податкового кредиту, а отже і правомірність відображення їх у податковій звітності.

Податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, відповідають вимогам встановленим п. 201.1. ст. 201 ПК України та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 25.01.2011 року № 41 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16.02.2011 року за № 197/18935, стосовно порядку оформлення та підстав їх видачі.

Як вбачається із матеріалів справи, ТОВ «Укртрансзапчастина» було подано до ДПІ у у Києво-Святошинському районі Київської області податкові декларації по податку на додану вартість за червень 2011 року, разом із додатками № 5 «Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів», де було відображено податкові зобов'язання за наслідками господарських операцій з ТОВ «Місто-М» відповідно, що відповідає задекларованим позивачем сумам податкового кредиту за цей період (а.с.116 зворотн.стор). Отже, суми податку на додану вартість, сплачені ТОВ «Місто-М» на користь ТОВ «Укртрансзапчастина» у складі вартості наданих послуг, були включені та відображені у податкових деклараціях ТОВ «Укртрансзапчастина», що спростовує посилання відповідача про відсутність податкових зобов'язань у ТОВ «Укртрансзапчастина» за червень 2011 року по взаємовідносинам із ТОВ «Місто-М».

У разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, контрагенти були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Відповідно до вимог ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Як вбачається із акту перевірки ТОВ «Укртрансзапчастина» від 19.12.2011р. (а.с.112) дане підприємство на момент здійснення господарських операцій було зареєстроване в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та знаходилось за адресою: 08132, Київська область, Києво-Святошинський район, м. Вишневе, вул. Чорновола, буд. 51, на момент проведення господарських операцій не було ліквідовано, діяльність його в установленому законом порядку не була припинена, з ЄДРПОУ підприємство не виключене. Відтак, вказане підприємство не мало дефектів у своєму правовому статусі та мало право укладати правочини та вчиняти інші юридично значимі дії.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу України господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36. п. 14.1 ст. 14 ПК України встановлює, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Оскільки позивачем надано первинні документи, що стосуються господарської операцій за участю ТОВ «Укртрансзапчастина», які фактично підтверджують реальне здійснення правочину і досягнення позивачем законної мети їх здійснення - надання послуг для здійснення господарської статутної діяльності направленої на отримання прибутку; висновки відповідача про відсутність реального виконання господарських операцій, вчинених за участю ТОВ «Укртрансзапчастина» з мотивів не спрямованості правочинів на реальне настання наслідків, є надуманими та такими, що ґрунтуються на припущеннях.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо подання податкової декларації чи сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку контрагентом (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Досліджуючи витребувані та приєднані до справи документи, суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентом при укладанні і виконанні договору взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад.. При цьому, суд бере до уваги, що доказів, які б вказували на відсутність реальності господарських операцій за вищезазначеним договором, за правилами ч. 2 ст. 71 КАС України відповідач до суду не надав. Таких доказів відповідачем не надано, а судом, відповідно до вимог ст. 11 КАС України, не виявлено.

Згідно ст. 61 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Тому, якщо контрагент позивача не виконав свого зобов'язання зі сплати ПДВ до бюджету, настає відповідальність та відповідні негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови та має документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Оскільки податок на додану вартість є непрямим податком, то обов'язком покупця є сплата податку на додану вартість у ціні товару продавцю товару, а обов'язок утримання такого непрямого податку із вартості проданого товару та перерахування його до бюджету несе продавець такого товару. Обов'язок покупця товару в сплаті непрямого податку завершується із сплатою вартості придбаного товару, обов'язку покупця при включенні сум податку, сплаченого в ціні товару або послуги, до податкового кредиту пересвідчитися у фактичному надходженні таких сум до бюджету та не наділено її відповідними повноваженнями для таких дій. Незважаючи на це, відповідачем право позивача на формування податкового кредиту поставлено в залежність від добросовісності інших осіб.

Невиконання такими особами свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, тягне негативні наслідки саме для цих осіб. На переконання суду, своїми рішеннями відповідач встановив для позивача додаткові обмеження, що суперечить вимогам ст. 19 ч. 2 Конституції України, яка зобов`язує органи державної влади, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідачем не наведено жодних доводів та не подано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди.

З матеріалів справи та пояснень представників сторін вбачається, що спір виник з тих підстав, що по контрагенту позивача не завершена перевірка, що робить неможливим підтвердження сплати податкового зобов'язання по операціям з надання послуг позивачу, встановлення порушення ведення податкового обліку у контрагента позивача.

Згідно вимог ст.ст.15, 16 ПК України платники податку відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону. Статтею 61 цього Кодексу встановлено, що контроль за правильністю нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів до бюджету здійснюється контролюючим (податковим) органом.

Тобто, обов'язки з контролю за дотримання достовірності та своєчасністю визначення сум податку, за правильністю нарахування та сплати податку на додану вартість контрагентами позивача, відповідно до Закону, покладаються на податкові ограни, а не на позивача.

Дані висновки узгоджуються із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності".

Отже, судом встановлено, що позивач виконав всі вимоги Податкового кодексу України щодо документального оформлення податкового обліку, під час перевірок надав всі передбачені діючим законодавством Україні документи.

Також, слід зазначити, що суд не може взяти до уваги як підставу для визнання договору нікчемним та встановлення факту не виконання робіт копію висновку експерта Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при ГУМВС України в Київській області сектору з ТКЗР Броварського МВ від 14.09.2011 р. №158, згідно якого податкову звітність гр. ОСОБА_3 «ймовірно» не підписував, оскільки такий висновок стосується лише податкової звітності TOB «Укртрансзапчастина», за подання чи не подання якої ТОВ «Місто-М» не може нести відповідальності, а зазначеному висновку немає чіткої вказівки, що ОСОБА_3 не підписував укладений з позивачем договір, акти виконаних робіт та податкові накладні, підписи якого завірені печаткою товариства.

В судовому засіданні представник відповідач не могла надати пояснення в межах якої кримінальної справи було зроблено дане дослідження, стан розгляду кримінальної справи в разі її наявності, як вбачається із наданого попереднього дослідження (а.с.122) на першій сторінці зазначено, що «Дане дослідження не долучається до кримінальної справи!».

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачені вимоги, додержання сторонами яких є необхідним для чинності правочину, а саме зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч. 2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Крім того, пунктом 3 ст. 215 ЦК України передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, яка викладені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (далі за текстом Постанова Пленуму ВСУ № 9) суд зауважує наступне. В силу положень п. 18 Постанови Пленуму ВСУ № 9, перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК).

Суд звертає увагу, що відповідачем не надано доказів, що угода, укладена між ТОВ "Місто-М" та ТОВ «Укртрансзапчастина» визнані судом недійсними, а відтак, відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України та згідно з позицією Верховного Суду України, викладеною в Узагальненнях "Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 24.11.2008 року - законодавцем закріплено презумпцію правомірності правочину. Правомірність є конститутивною ознакою правочину, як юридичного факту.

Як зазначено вище, згідно з приписами частини 2 статті 215 ЦК України правочин є нікчемним лише, якщо його недійсність встановлена законом. Таким чином, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з частиною 1 статті 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

При розгляді даної справи відповідачем не надано суду доказів наявності завідомо умисної мети чи факту спрямованості правочинів на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, з чим ч. 1 ст. 228 ЦК України пов'язує визначення порушення публічного порядку, а відтак вважати укладений договір нікчемним згідно з ч. 2 ст. 228 ЦК у суду достатніх підстав немає.

Таким чином, відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагентів, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним. Проте, факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. При цьому слід зазначити, що ч. 1 ст. 72 КАС України зазначений обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

З врахуванням вищезазначеного, судом встановлено, що належних та допустимих в розумінні ст. 70 КАС України доказів на підтвердження тверджень суб'єкта владних повноважень про порушення позивачем вимог цивільного та податкового законодавства при здійсненні господарської діяльності акт перевірки не містить, приймаючи спірне податкове повідомлення-рішення відповідач діяв на не підставі та у не спосіб, що передбачені діючим на час виникнення спірних правовідносин законодавством, в зв'язку із чим позовні вимоги визнаються судом правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 86, 94, 98, 158-163, 167, 186, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю "Місто - М" до Державної податкової інспекції у м. Сумах про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сумах №0000882260/60584 від 26.11.2012 р.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги на постанову суду протягом десяти днів з дня отримання копії повного тексту постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Головуючий суддя (підпис) С.М. Гелета

З оригіналом згідно

Суддя С.М. Гелета

Повний текст постанови складено та підписано 12.07.2013 року