Постанова № 32374327, 09.07.2013, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 липня 2013 року № 813/4507/13-а

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Брильовського Р.М.,

при секретарі Іваськевич С.В.

за участю:

представника позивача - Шиби Л.П.

представника відповідача - Кельбас Р.А.

розглянувши у відкритому судовому з асіданні у місті Львові справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Консалтинговий центр «Брокер» до Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

Встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Консалтинговий центр «Брокер» звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення - рішення № 0000312210, № 0000322210, № 0000521720 від 29.05.2013 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення про збільшення грошових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість прийняті з порушенням норм законодавства оскільки, правомірність формування валових витрат підприємства та податкового кредиту підтверджується усіма необхідними первинними документами, які свідчать про реальність здійснення господарських операцій, а висновки відповідача стосовно відсутності фактичного здійснення господарських операцій з ТзОВ «Соло-буд», ТзОВ «НТЦ «Синергія», ПП «Ново-Ком», ПП «Трасат» та ПП «КремАвто-Плюс» є необґрунтованими та не підтвердженими доказами. На підтвердження правомірності формування валових витрат та розміру податкового кредиту з податку на додану вартість позивачем під час проведення перевірки були надані всі первинні документи, які відповідачем не були взяті до уваги. Позивач вважає оскаржувані податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню. Щодо визначення позивачу грошових зобов'язань по податку з доходів фізичних осіб у розмірі 510 гривень, то не правомірність таких нарахувань жодним чином позивачем не обґрунтовувалась та документів не подавалось.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав з підстав викладених в позовній заяві, просив задовольнити в повному обсязі, надав пояснення аналогічно до викладеного в позовній заяві.

Відповідачем подано до суду заперечення на позов, в якому просить суд відмовити позивачу у задоволенні адміністративного позову. Свої заперечення обґрунтовує тим, що під час проведення перевірки позивачем не доведена реальність операцій з контрагентами ТзОВ «Соло-буд», ТзОВ «НТЦ «Синергія», ПП «Ново-Ком», ПП «Трасат» та ПП «КремАвто-Плюс», господарські операції вчинені без мети настання економічного ефекту, відтак позивачем завищено суму валових витрат, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 292234 грн, а також до завищення податкового кредиту що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 190000 гр.. Відповідач вважає, що при формуванні даних податкового обліку ТзОВ «Консалтинговий центр «Брокер» не повинні враховуватись первинні документи представлені позивачем до перевірки, оскільки господарські операції між ТзОВ «Консалтинговий центр «Брокер» з ТзОВ «Соло-буд», ТзОВ «НТЦ «Синергія», ПП «Ново-Ком», ПП «Трасат» та ПП «КремАвто-Плюс» не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, транспортних засобів та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення такої діяльності, тому, на думку відповідача, спірні господарські операції є такими що фактично не відбулися.

Представник відповідача проти позову заперечив, надав пояснення, аналогічні викладеним у запереченні на позов, просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позов підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступних підстав.

ТзОВ «Консалтинговий центр «Брокер» зареєстровано виконавчим комітетом Львівської міської ради 23.07.2003 року, що підтверджено Свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи №14151200000001107.

Відповідно до довідки про включення до ЄДРПОУ, одним із основних видів діяльності ТзОВ «Консалтинговий центр «Брокер» є діяльність з організації перевезень вантажів, інша допоміжна діяльність у сфері фінансового посередництва.

Для здійснення господарської діяльності ТзОВ «Консалтинговий центр «Брокер» використовує офісне приміщення, за адресою м.Львів, вул.Героїв УПА,73 офіс 515.

У період з 16.04.2013р. по 29.04.13 ДПІ у Франківському районі м. Львова Львівської області ДПС було проведено планову виїзну перевірку ТзОВ «Консалтинговий центр «Брокер» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.10р. по 31.12.2012р. За результатами перевірки органом державної податкової служби складено Акт від 14.05.2013 року за № 762/22-10/32568870

Як вбачається із акту перевірки, перевіркою встановлено порушення ТзОВ «Консалтинговий центр «Брокер» : - п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та пп.14.1.27 п.14.1 ст.14, п.138.1, п.138.2, п.138.4 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством занижено податок на прибуток в сумі 292234 грн. ; п.7.4.1, пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», вимог п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість в сумі 190000 грн.; пп. «б» п.176.2 ст.176 Податкового кодексу України в частині подання не в повному обсязі податкової звітності про суми доходів нарахованих (сплачених) на користь платника податків, а саме Зозулі Т.Г.

29.05.13р. ДПІ у Франківському районі м.Львова Львівської області ДПС прийнято податкові повідомлення-рішення № 0000312210, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 292234 грн. та застосовано штрафні санкції в розмірі 32289 грн.; № 0000322210, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 169000 грн. та застосовано штрафні санкції в розмірі 42250 грн.; № 0000521720, яким застосовано штрафну санкцію в розмірі 510 грн.

При розгляді справи судом встановлено наступні обставини господарських взаємовідносин ТзОВ «Консалтинговий центр «Брокер» з ПП «Ново-Ком», а саме: 27.12.2010р. між ТзОВ «Консалтинговий центр «Брокер» та ПП «Ново-Ком» укладено договір №23 про організацію перевезень, відповідно до якого ПП «Ново-Ком» здійснює на замовлення ТзОВ «Консалтинговий центр «Брокер» пошук перевізників, що здатні забезпечити замовника послугами з перевезення вантажу, підшуковувати економічно вигідні та безпечні маршрути та транспортні сполучення доставки вантажу, надає усні та письмові роз'яснення, висновки, пропозиції.

За результатами виконання умов договору №23 від 27.12.2010р. між ТзОВ «Консалтинговий центр «Брокер» та ПП «Ново-Ком» та отриманими від ПП «Ново-Ком» пропозиціями було підписано Акт №116 від 31.01.2011р. про виконання робіт на загальну суму 34000 грн., отримано від ПП «Ново-Ком» податкову накладну №116 від 31.01.2011р. на загальну суму 34000 грн. в т.ч. ПДВ 5666,67грн., Акт №793 від 28.02.2011р. про виконання робіт на загальну суму 85000 грн., отримано від ПП «Ново-Ком» податкову накладну №793 від 28.02.2011р. на загальну суму 85000 грн. в т.ч. ПДВ 14166,67грн. , Акт №714 від 30.03.2011р. про виконання робіт на загальну суму 75000 грн., отримано від ПП «Ново-Ком» податкову накладну №714 від 30.03.2011р. на загальну суму 75000 грн. в т.ч. ПДВ 12500,00грн. Акт №585 від 29.04.2011р. про виконання робіт на загальну суму 150000 грн., отримано від ПП «Ново-Ком» податкову накладну №585 від 29.04.2011р. на загальну суму 150000 грн. в т.ч. ПДВ 25000грн..

Розрахунки за отримані від ПП «Ново Ком» послуги відбулися у безготівковій формі шляхом перерахунку коштів на розрахунковий рахунок, що підтверджується актом перевірки та банківськими виписками.

В подальшому, отримана від ПП «Ново - Ком» інформація, яка викладена в пропозиціях була використана у господарській діяльності ТзОВ «Консалтинговий центр «Брокер», що підтверджується наявними у справі доказами.

Щодо господарських взаємовідносин ТзОВ «Консалтинговий центр «Брокер» з ПП «Трасат», судом встановлено наступне.

29.08.2011р. між ТзОВ «Консалтинговий центр «Брокер» та ПП «Трасат» було укладено договір №17 про надання консультацій по організації робіт з транспортних перевезень відповідно до якого ПП «Трасат» здійснює на замовлення ТзОВ «Консалтинговий центр «Брокер» консультаційні послуги по організації робіт з транспортних перевезень, надає усні та письмові роз'яснення.

За результатами виконання умов договору №17 від 29.08.2011р. між ТзОВ «Консалтинговий центр «Брокер» та ПП «Трасат» та отриманими від ПП «Трасат» пропозиціями було підписано Акти наданих послуг від 24.02.2012р, 17.02.2012р., 10.02.2012р, 03.02.2012р, 29.12.2011р, 15.12.2011р, 09.12.2011р, 21.11.2011р, 14.11.2011р, 28.10.2011р, 28.09.2011р. та отримані наступні податкові накладні №831 від 24.02.2012р., №825 від 17.02.2012р, №782 від 10.02.2012р, №774 від 03.02.2012р, №1877 від 29.12.2011р, №250 від 15.12.2011р, №219 від 09.12.2011р, №1681 від 28.11.2011р, №1088 від 21.11.2011р, №1071 від 14.11.2011р, №726 від 28.10.2011р., №505 від 28.09.2011р. на загальну суму 678000 грн. в т.ч ПДВ 113000 грн.

Розрахунки за отримані від ПП «Трасат» послуги відбулися у безготівковій формі шляхом перерахунку коштів на розрахунковий рахунок, що підтверджується актом перевірки та банківськими виписками.

В подальшому, отримана від ПП «Трасат» інформація, яка викладена в Пропозиціях була використана у господарській діяльності ТзОВ «Консалтинговий центр «Брокер», що підтверджується наявними у справі доказами.

Щодо взаємовідносин позивача з ТзОВ «Соло-буд» судом встановлено, що на виконання договору №01/01-10 від 11.01.2010р. «Про надання консультаційних послуг», останнім за відповідними дорученнями проводилось консультування позивача з питань застосування норм чинного податкового, митного та іншого законодавства, яке безпосередньо пов'язане з господарською діяльністю ТзОВ «Консалтинговий центр «Брокер». За результатами виконання умов вищенаведеного Договору сторонами були підписані Акти наданих послуг та отримані відповідні податкові накладні. Розрахунки між сторонами відбулися у безготівковій формі шляхом перерахунку коштів на розрахунковий рахунок, що підтверджується актом перевірки та банківськими виписками.

Також судом встановлено, що між ТзОВ «Консалтинговий центр «Брокер» та ТзОВ «НТЦ Сінергія» 28.09.2010р. було укладено Договір №15 про надання інформаційно - аналітичних послуг, за результатами виконання якого сторонами підписано Акти наданих послуг та отримані податкові накладні, а саме №811 від 29.10.10р., №915 від 30.11.10р., №1060 від 30.12.10р. на загальну суму 336000 грн. в т.ч.ПДВ 56000 грн.

По взаємовідносинах ТзОВ «Консалтинговий центр «Брокер» з ПП «Кремавто-Плюс» судом встановлено, що між сторонами 10.02.2012р. укладено договір перевезення вантажу № ТЕ-0000594. Відповідно до умов зазначеного вище договору між ТзОВ «Консалтинговий центр «Брокер» та ПП «Кремавто-Плюс», останній виконує чи організовує виконання перевезень, згідно заявок Замовника. Так, за заявками позивача (наявні в матералах справи), ПП «Кремавто-Плюс» здійснював організацію перевезень вантажів, за результатами чого між сторонами були складені акти здачі прийняття робіт та отримані податкові накладні на загальну суму 160600 грн. в т.ч.ПДВ 26767 грн.

По всіх вищенаведених господарських операціях, отримавши податкові накладні та підписавши акти виконаних робіт, які підтверджують факт надання послуг, та оплативши їх вартість, позивачем віднесено витрати на придбання послуг до валових витрат звітного періоду, а податок на додану вартість в ціні послуги - до податкового кредиту звітних періодів у яких вони відбувалися.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону №334/94-ВР (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

В силу пп.5.2.1 п.5.2 ст.2 Закону №334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Згідно з підпунктом 11.2.1. п.11.2. ст.11 Закону №334/94-ВР датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, що припадає на податковий період, протягом якого відбувається одна з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку їх результатів.

Отже, законодавством передбачено, що платник податку - покупець має право збільшити валові витрати після оприбуткування товарів (робіт, послуг) та зарахувати до податкового кредиту суму податку на додану вартість, підтверджену належним чином оформленою податковою накладною, яку він отримав.

Відповідно до п.138.1. ст.138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до п.138.2. ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п.138.4. ст.138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно з п.138.8. ст.138 ПК України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну);

Згідно з п.п.139.1.9. п.139.1. ст.139 ПК України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

З урахуванням зазначених положень, невід'ємною ознакою правомірності віднесення товариством будь-яких витрат, до складу валових витрат та витрат є зв'язок цих витрат з її господарською діяльністю.

За змістом п.1.32. Закону №334/94-ВР господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Частиною 1 ст.3 ГК України встановлено, що під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини. Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності. Під організаційно-господарськими відносинами у цьому Кодексі розуміються відносини, що складаються між суб'єктами господарювання та суб'єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю.

Аналіз наведених норм дає підстави для визначення таких обов'язкових ознак господарської діяльності, як: провадження такої діяльності суб'єктами господарювання; здійснення її у сфері суспільного виробництва; спрямованість на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження.

Досліджені судом докази свідчать про те, що придбані послуги в подальшому були використані позивачем у господарській діяльності.

Відтак, позивач правомірно скористався визначеним Законом №334/94-ВР правом на включення до валових витрат, витрат на придбання послуг від ТзОВ «Соло-буд», ТзОВ «НТЦ «Синергія», ПП «Ново-Ком», ПП «Трасат» та ПП «КремАвто-Плюс».

Приписами ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року №996-XIV (далі - Закон №996-XIV) визначено, що господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частинами 1, 2 ст.9 Закону №996-XIV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, враховуючи наведені норми чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій позивача з його контрагентами були належним чином оформлені первинні документи, які фіксують факт здійснення господарських операцій.

Документальне оформлення договірних відносин між позивачем та його контрагентами дозволяє зробити висновок про сутність послуг, що надавались, порядок визначення їх вартості, подальше використання в господарській діяльності позивача.

Отже, податкове повідомлення-рішення від 29.05.2013 року №0000312210 яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств в сумі 324523,00 грн., в тому числі 292234,00 грн. за основним платежем та 32289,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо правомірності висновків відповідача щодо завищення позивачем податкового кредиту, суд встановив наступне.

Відповідно до п.1.3 ст.1 Закону №168/97-ВР (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) платника податку визначено, як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особу, яка імпортує товари на митну територію України.

Згідно з п.10.2 ст.10 Закону №168/97-ВР платники податку відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону №168/97-ВР встановлено, що податковим кредитом є сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону №168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, або придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі, при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

За змістом пп.7.5.1 п.7.5. ст.7 Закону №168/97-ВР датою виникнення права на податковий кредит є дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг). З аналізу зазначеної норми вбачається, що право платника податку на податковий кредит ставиться в залежність від отримання податкової накладної, а не від сплати його контрагентами податку до бюджету та їх знаходження за юридичними адресами після здійснення господарських операцій.

Із наведеного вбачається, що сама по собі несплата податку стороною договору (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту його контрагентом.

Відповідно до пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону №168/97-ВР податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача та є підставою для нарахування податкового кредиту.

З урахуванням зазначених вище положень Закону №168/97-ВР право на нарахування податкового кредиту виникає у покупця товару (робіт, послуг) за умови отримання від його постачальника належним чином оформленої податкової накладної, яка підтверджує факт поставки послуг.

Під час перевірки посадова особа відповідача не встановила, та в судовому засіданні представником відповідача не доведено, що податкові накладні оформлені з порушенням вимог п.7.2 ст.7 Закону №168/97-ВР, якою встановлені вимоги до податкових накладних.

Відповідно до ст.198.1 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

За змістом п.198.2 ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

В силу п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону №168/97-ВР та п.198.6 ст.198 ПКУ лише у випадку відсутності податкової накладної або оформленої її з порушенням вимог покупець позбавлений права включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку Законом не передбачено.

Відтак, суд вважає, що наявність у позивача податкових накладних, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, продавцем робіт, послуг (ТзОВ «Соло-буд», ТзОВ «НТЦ «Синергія», ПП «Трасат» та ПП «КремАвто-Плюс»), які підтверджують факт придбання робіт, послуг є достатньою підставою для віднесення сум ПДВ до податкового кредиту.

За змістом п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.198 ПК України, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 200.1 ст.200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Таким чином, витрати по сплаті податку на додану вартість для цілей включення до складу податкового кредиту та визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг, або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з ПДВ навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Як передбачено пунктом 44.1 статті 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

При цьому, суд враховує, що факт придбання позивачем робіт, послуг в ТзОВ «Соло-буд», ТзОВ «НТЦ «Синергія», ПП «Трасат» та ПП «КремАвто-Плюс» їх оплата, факт сплати позивачем податку на додану вартість в ціні роботи та факт використання в подальшій господарській діяльності позивача в межах його господарської діяльності підтверджені дослідженими в судовому засідання первинними документами та не спростовані відповідачем в судовому засіданні.

Суд відхиляє як необґрунтовані доводи відповідача, викладені в акті перевірки, щодо відсутності у ряду контрагентів необхідних умов для ведення господарської діяльності, відсутність основних фондів, технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, оскільки, відповідач не довів, а суд не встановив наявність будь яких визначених нормативно-правовими актами нормативів кількості працюючих, необхідної для укладання певних видів господарських договорів. Крім того, самим відповідачем стверджується їх наявність на момент договірних відносин. (акт перевірки). Тому висновки відповідача щодо відсутності достатньої кількості працюючих суперечать ст.ст.6, 12 Господарського кодексу України.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

В ході судового розгляду судом не встановлено та не доведено відповідачем невідповідності змісту договорів позивача з його контрагентами вимогам цивільного законодавства, або існування будь-яких визначених законом заборон (обмежень) щодо укладання зазначених договорів.

Судом також не встановлено та не доведено відповідачем, що укладаючи договори надання послуг (виконання робіт) позивач та його контрагенти діяли з метою, яка суперечить інтересам держави та суспільства.

Натомість, досліджені судом докази свідчать про те, що сторони договору: позивач та його контрагенти не тільки вчинили всі дії, необхідні для забезпечення реального виконання договорів, а й виконали їх. Зазначене підтверджується первинними документами, оформленими сторонами з дотриманням вимог ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Результати цих операцій відображені позивачем в бухгалтерському та податковому обліку.

Частиною 2 статті 71 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків відмовлено у наданні податкових вигод, презюмується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше. В свою чергу ПК України, не ставить право платника податку на віднесення до складу валових витрат або податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість при придбанні товару (робіт, послуг) в залежність від отримання документального підтвердження щодо належного виконання усіма постачальниками у ланцюгу постачання своїх податкових зобов'язань зі сплати ними сум податку, дотримання правил ведення господарської діяльності тощо. Чинним законодавством України на одну із сторін цивільно-правової угоди - покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обов'язку здійснення контролю за дотриманням усіма постачальниками по ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку і в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії будь-кого з постачальників або через відсутність висновків зустрічних перевірок таких постачальників зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на відображення витрат та податкового кредиту.

Відповідно до ч.2 ст.8 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту у зв'язку з невиконанням своїх обов'язків його контрагентами (контрагентами контрагентів позивача), в тому числі не нарахування і несплата податкових зобов'язань останніми, порушує право особи мирно володіти своїм майном, що міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20.03.1952 р. (надалі - Протокол 1 до Конвенції), яка є частиною національного законодавства згідно із ст.9 Конституції України. Зокрема, ст.1 Протоколу до конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права". Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), які згідно з ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" вiд 23.02.2006 року №3477-IV є джерелом права.

Практика Європейського Суду з прав людини також підтверджує такий підхід до вирішення податкових спорів. Зокрема, у рішенні від 22.01.2009 року по справі "БУЛВЕС"АД проти Болгарії"(заява № 3991/03) ЄСПЛ зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Така ситуація вже знайшла своє відображення і в практиці Верховного Суду України щодо перегляду судових рішень.

Так, Верховний Суд України у своєму рішенні від 29.10.2010 року у справі № 21-14-а10 підтвердив, що несплата продавцем чи його контрагентом податку на додану вартість до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

Згідно рішення від 31.01.2011 року у справі № 21.47а10 Верховним Судом України якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальності за негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Наведена практика на рівні Верховного Суду України важлива з огляду на статтю 244-2 КАС, відповідно до якої рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви при перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Таким чином, діючим законодавством України не встановлено обов'язку для позивача здійснювати контроль за веденням господарської діяльності та зобов'язань сплати податку до бюджету контрагентами.

Податковий орган не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даними підприємствами було одержання позивачем податкової вигоди.

Щодо порушення позивачем пп. «б» п.176.2 ст.176 Податкового кодексу України в частині подання не в повному обсязі податкової звітності про суми доходів нарахованих (сплачених) на користь платника податків, а сааме Зозулі Т.Г., суд зазначає наступне

Відповідно до пп. «б» п.176.2 ст.176 Податкового кодексу України, особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов'язані: б) подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до органу державної податкової служби за місцем свого розташування. Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку податковим агентом протягом звітного періоду. Запровадження інших форм звітності з зазначених питань не допускається. У разі якщо відокремлений підрозділ юридичної особи не уповноважений нараховувати, утримувати і сплачувати (перераховувати) податок до бюджету, податковий розрахунок у вигляді окремого витягу за такий підрозділ подає юридична особа до органу державної податкової служби за своїм місцезнаходженням та надсилає копію такого розрахунку до органу державної податкової служби за місцезнаходженням такого відокремленого підрозділу в установленому порядку;

Судом встановлено, що за період з 01.01.2010р. по 31.12.2012р податковий розрахунок Форми №1ДФ подавався в ДПІ у Франківському районі м.Львова Львівської області ДПС вчасно, однак у розрахунку Форми №1ДФ за 3 квартал 2011р. не відображено нарахований і виплачений дохід Зозулі Т.Г. (ідн.2267419005) в сумі 2000 грн.

Відповідно до п.119.2 ст.119 Податкового кодексу, неподання, подання з порушенням встановлених строків, подання не у повному обсязі, з недостовірними відомостями або з помилками податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, суми утриманого з них податку, тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 510 гривень.

Даний факт, позивачем не спростований, а відтак відповідачем правомірно застосовано штрафну санкцію у розмірі 510 грн., яка визначена податковим повідомленням - рішенням від 29.05.2013р. №0000521720.

З огляду на викладені норми чинного законодавства, відповідачем не доведено правомірність прийняття спірних податкових повідомлень-рішень від 29.05.2013 року № 0000312210, № 0000322210, в той же час позовні вимоги позивача про скасування податкового повідомлення від 29.05.2013р. № 0000521720 є необґрунтованими та безпідставними.

З огляду на викладене, позовні вимоги позивача підлягають до часткового задоволення.

Щодо судових витрат, то у відповідності до вимог ст.94 КАС України, судові витрати у формі судового збору належить стягнути на користь позивача відповідно до задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 7-14, 23, 69, 70, 71, 86, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України,-

Постановив:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби від 29.05.2013 року №0000312210 та №0000322210.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Консалтинговий центр «Брокер» 2278 грн. судового збору.

В решті позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України.

Суддя Брильовський Р.М.

Повний текст постанови виготовлений 15.07.2013 року.