Постанова № 32368229, 18.06.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

18 червня 2013 року № 826/5354/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Григоровича П.О., суддів Каракашьяна С.К., Смолія І.В., розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Громадянина Сирії ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України провизнання протиправним та скасування рішення №108-13 від 19.02.2013, зобов'язання вчинити дії

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Громадянин Сирії ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування Рішення Державної міграційної служби України від 19.02.2013 №108-13 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов'язання Державної міграційної служби України прийняти рішення щодо позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від15.04.2013 відкрито провадження та призначено справу до розгляду в попередньому судовому засіданні на 20.05.2013.

Під час розгляду справи позивач заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити, з огляду на доводи, викладені в адміністративному позові.

Представник відповідача проти позову заперечив в повному обсязі, з урахуванням доводів та обставин, викладених в письмових запереченнях на адміністративний позов.

Справа розглянута в порядку письмового провадження з огляду на подане письмове клопотання сторін про розгляд справи в порядку ч. 4 ст. 122 КАС України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

08 квітня 2013 позивачем отримано повідомлення №50 від 05.03.2013 Головного управління ДМС України в м. Києві про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

У повідомленні зазначено, що відповідно до статті 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (надалі - Закон) позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктом 1 та 13 частини 1 статті 1 цього Закону відсутні.

Підставою для відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, що вказана у Повідомленні №50 від 05.03.2013, стало спірне Рішення Державної міграційної служби України від 19.02.2013 № 108-13, що і є предметом оскарження в даній справі.

Обґрунтовуючи протиправність спірного Рішення, позивач посилається на недотримання відповідачем положень ч.13 ст.10 Закону в частині викладення причин відмови і роз'яснення порядку оскарження такого рішення.

Позивач також посилається на недотримання відповідачем п.«а» ст.6.9 ПРАВИЛ розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, що затверджена Наказом МВС України від 07.09.2011 №649.

На думку позивача, з тексту і змісту Повідомлення №50 не вбачається викладення саме причин відмови в визнанні позивача біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту. Натомість, в цьому Повідомленні лише відтворений абзац 4 ст. 6 Закону.

Отже, позивач наполягає на тому, що конкретні причини відмови у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту у спірному рішенні не наведені.

Таким чином, Повідомлення не відповідає вимогам ч.13 ст.10 Закону, а з цього позивач робить висновок, що зазначене Повідомлення складене з порушенням ч.2 ст.19 Конституції України.

Крім того, заявник посилається на складну соціально-політичну ситуацію в країні походження, що унеможливлює його повернення до Сирії через побоювання стати жертвою переслідувань, оскільки позивач походить з кладу Ель-Алі.

На думку позивача, вказані обставини є достатніми підставами для задоволення його позовних вимог в повному обсязі.

Окружний адміністративний суд м. Києва, оцінивши докази, які є у справі, вважає, що в даному випадку, позовні вимоги не підлягають задоволенню, приймаючи до уваги наступні обставини.

Громадянин Сирії ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, народився у Сирії (с. Хіш), неодружений, за національністю - араб, за віросповіданням - мусульманин.

Як повідомив позивач у заяві та під час співбесід, його побоювання повертатись на батьківщину обумовлені міжклановим конфліктом.

Зі слів позивача, у період часу, протягом якого він чекав на візу для приїзду в Україну, було вбито його брата. Про те, як повідомив позивач у ході співбесіди 29.10.2012, «все почалось з курки». Син брата позивача вдарив курку. Господар курки, побачивши це, вдарив сина брата позивача. Брат позивача, дізнавшись про те, що господар курки, вдарив його сина, прийшов до нього додому та почав розмову стосовно вказаної ситуації. Розмова перетворилась на бійку, у ході якої особа, якій належала курка, вбила брата позивача ударом арматурою по голові. Після цього, вбивця брата звернувся до правоохоронних органів та повідомив, що на нього напали люди з клану позивача. Працівники правоохоронних органів, прибувши на місце події, почали застосовувати фізичне насильство до всіх членів клану позивача, у тому числі, як зазначив позивач, до невинних осіб.

Після того, як працівники правоохоронних органів залишили село, представники клану позивача спалили три будинки жителів клану, представник якого вбив брата позивача.

Після спалення трьох будинків, працівники правоохоронних органів приїхали повторно, проте у багатьох представників клану позивача була вогнепальна зброя і вони відкрили вогонь.

Як вказав позивач, він перший здійснив постріл у автомобіль одного з працівників правоохоронних органів.

Після відкриття вогню працівники правоохоронних органів негайно втекли, проте згодом прибули разом із підкріпленням та заарештували багатьох осіб, які здійснювали підпали будинків та інші протиправні дії.

З огляду на наявні матеріали справи, Окружний адміністративний суд м. Києва приходить до висновку, що сукупність повідомлених позивачем відповідачу обставин, що зафіксовані матеріалами особової справи позивача, доводять, що заяви позивача про його можливі переслідування за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань є необґрунтованими, а основною метою звернення із заявою про надання статусу біженця або особи, що потребує додаткового захисту в Україні є легалізація перебування на території України з метою уникнення можливого покарання за протиправні дії на території країни походження.

Відтак, відповідно до п. 2, 4 ч.1 ст.6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», у позивача присутні одночасно дві умови, за наявності хоча б однієї з яких, особа не визнається біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту, а саме:

1. стосовно позивача встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13

частини 1 статті 1 Закону, відсутні;

2. позивач вчинив злочини неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаним біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а такі діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів.

Стосовно доводів позивача з приводу того, що ІНФОРМАЦІЯ_2 у нього народився син, на підтвердження чого позивачем надано свідоцтво про народження, суд зазначає наступне.

Дійсно, згідно Свідоцтва про народження НОМЕР_1 від 12.03.2013, громадянин ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_2. Батько: ОСОБА_1, мати: ОСОБА_7, українка.

Відповідно до частини 2 статті 4 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», члени сім'ї особи, яку визнано біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту або якій надано тимчасовий захист в Україні, мають право з метою возз'єднання сім'ї в'їхати на територію України і бути визнаними біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, або отримати тимчасовий захист за відсутності умов, передбачених абзацами другим-четвертим частини першої статті 6 та абзацами другим і третім частини першої статті 25 цього Закону.

Відповідно до пункту 24 частини 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», членами сім'ї біженця чи особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту є:

- чоловік (дружина);

- діти віком до вісімнадцяти років за умови, що вони не перебувають у шлюбі і знаходяться на утриманні;

- повнолітні діти, які не перебувають у шлюбі, якщо вони через фізичний стан об'єктивно не здатні задовольняти свої потреби;

- непрацездатні батьки;

- інші особи, які перебувають під їх опікою чи піклуванням, як це визначається національним законодавством і звичаями відповідної країни.

Правовий аналіз вказаних норм законодавства дає змогу прийти до висновку, що членами сім'ї біженця або особи, яка потребує додаткового захисту можуть бути визнані: іноземні громадяни або особи без громадянства (не громадяни України), за умови, якщо саму таку особу буде визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до ст.6 Закону України «Про громадянство України» Громадянство України набувається, в тому числі за народженням, а судом не встановлено обставин, які б спростовували той факт, що позивач не є громадянином України, окрім того, останній, в розумінні ч.2 ст.4 Закону України «Про біженців та осіб які потребують додаткового або тимчасового захисту» не є особою, яку визнано біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту або якій надано тимчасовий захист в Україні.

Відтак, в даному випадку, посилання позивача на частини 2 статті 4 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», як на одну з достатніх підстав для визнання його особою, що потребує додаткового захисту спростовуються доказами, наявними в матеріалах справи, а саме по собі свідоцтво про народження дитини не є належним доказом того, що неповнолітній ОСОБА_2 знаходиться на утриманні у позивача.

Враховуючи все вищенаведене, Окружний адміністративний суд м. Києва дійшов висновку про обґрунтованість висновку відповідача щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки позивачем не зазначено обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, а доводи заявника щодо можливих його переслідувань в країні походження, з огляду на матеріали справи, сприймаються судом як спроба позивача уникнути відповідальності за правопорушення, вчинені в країні походження.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, Окружний адміністративний суд м. Києва дійшов висновку, що позовні вимоги громадянина Сирії ОСОБА_1, в даному випадку, задоволенню не підлягають.

Керуючись вимогами ст.ст. 69 - 71, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Головуючий суддя П.О.Григорович

Судді І.В.Смолій

С.К.Каракашьян

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.