Рішення № 32366259, 26.02.2013, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 2-4644/11

Провадження №2/761/1326/2013

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

26 лютого 2013 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді Гуменюк А.І.

при секретарі Пироговській Я.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за первісним позовом ОСОБА_1 до Представництва «Віза Інтернешнл Сервіс Есоусіейшн» в Україні про зміну підстави звільнення із займаної посади, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, вихідної допомоги, компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку та зустрічним позовом Компанії «Віза Інтернешнл Сервіс Есоусіейшн» в особі Представництва «Віза Інтернешнл Сервіс Есоусіейшн» в Україні до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (далі - Позивач за первісним позовом) 25 жовтня 2010 року звернулася до Шевченківського районного суду м. Києва із первісним позовом до Представництва «Віза Інтернешнл Сервіс Есоусіейшн» (далі - Відповідач за первісним позовом) про зобов'язання звільнити за власним бажанням, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у зв'язку з недопуском до роботи, стягнення вихідної допомоги, компенсації за невикористану відпустку та стягнення середнього заробітку за весь час затримки належних сум по день фактичного розрахунку.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 10 квітня між нею та Відповідачем за первісним позовом було укладено трудовий договір, відповідно до умов якого вона повинна обіймати посаду головного бухгалтера до фактичного виходу працівника, прийнятого на цю посаду на постійній основі з відпустки, у зв'язку із пологами та догляду за дитиною. Вказує, що Відповідачем за первісним позовом був виданий відповідний наказ про прийняття її на роботу з 21 квітня 2009 року, зауважуючи на тому, що у наказі не міститься застереження про те, що її прийнято на роботу на тимчасовій основі. Зауважує, що 30 грудня 2009 року Відповідачем за первісним позовом було прийнято заяву працівника, а саме ОСОБА_2 про перерву відпустки по догляду за дитиною та вихід на роботу з 04 січня 2010 року. Крім того, зауважує, що ОСОБА_2 фактично приступила до роботи 04 січня 2010 року і, що вона у січні місяці 2010 року також працювала на посаді головного бухгалтера, що підтверджується табелем обліку робочого часу за січень місяць 2010 року. Зауважує, що оскільки її трудовий договір не був із нею розірваний на час фактичного виходу працівника на постійній основі, а трудові відносини продовжували тривати, тим самим, на її думку, її строковий трудовий договір автоматично є продовженим на невизначений термін. Разом з тим, вказує, що з 12 лютого 2010 року був припинений її доступ до роботи та 19 лютого 2010 року їй було вручене повідомлення про недопуск її до роботи з 22 лютого 2010 року, у зв'язку із виходом 22 лютого 2010 року з відпустки по догляду за дитиною ОСОБА_2 та працевлаштування її на іншій роботі за фахом, що на її думку, є порушенням трудового законодавства. Вказує, що листом від 11 серпня 2010 року Відповідач за первісним позовом запропонував їй список посад для працевлаштування. Зауважує, що оскільки її строковий договір став безстроковим, а вона є одинокою матір'ю, оскільки має на утриманні малолітню дитину, то застереження Відповідача за первісним позовом у листі, що у разі її відмови від працевлаштування, вона підлягатиме звільненню за пунктом 2 статті 36 Кодексу законів про працю України, є грубим порушенням трудового законодавства. Зауважує, що 16 вересня 2010 року вона подала заяву про звільнення з посади на підставі частини 3 статті 38 Кодексу законів про працю України, проте, у запропонований строк її не було звільнено та повторно направлено листа із вакантними посадами для працевлаштування. Оскільки Відповідачем за первісним позовом, на її думку, був порушений не тільки порядок її звільнення, але при цьому були порушені строки розрахунку, просила суд ухвалити судове рішення, яким зобов'язати Відповідача за первісним позовом звільнити її із займаної посади за власним бажанням за частиною 3 статті 38 Кодексу законів про працю України, стягнути із Відповідача за первісним позовом на її користь заробітну плату за час вимушеного прогулу, у зв'язку із недопуском її до роботи у розмірі 89 183 грн. 30 коп., вихідну допомогу у розмірі 67 442 грн. 40 коп., компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 40 554 грн. 73 коп. та середній заробіток за весь час затримки належних їй сум по день фактичного розрахунку у розмірі 26 448 грн.

Відповідач за первісним позовом 24 лютого 2011 року подав зустрічний позов до Позивача за первісним позовом про відшкодування матеріальної шкоди.

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовує тим, що Позивача за первісним позовом було прийнято на посаду головного бухгалтера відповідно до строкового договору та відповідного наказу Відповідача за первісним позовом. Зауважив, що строковий договір припинився 19 лютого 2010 року і, що обов'язки головного бухгалтера Позивач за первісним позовом виконувала в період із 21 квітня 2009 року і по 19 лютого 2010 року. Вказує, що під час роботи у Відповідача за первісним позовом, Позивачеві за первісним позовом були ввірені певні матеріальні цінності, у тому числі відповідна корпоративна платіжна карта з доступом до банківського рахунку роботодавця, емітовану відповідною банківською установою Великобританії, видану на ім'я Позивача за первісним позовом та вручену їй особисто разом з РІN кодом, необхідним для зняття готівкових коштів з рахунку роботодавця по платіжний картці НОМЕР_1. Зауважує, що у зв'язку із закінченням 19 лютого 2010 року строку трудового договору та припинення роботи у Відповідача за первісним позовом, Позивач повинна була передати керівництву документи та матеріальні цінності, які були їй ввірені, у тому числі і вказану платіжну картку. Проте, вказує, що картка повернута не була, а Позивач за первісним позовом повідомила, що вона її загубила. Разом з тим, повідомляє, що наприкінці листопада 2010 року стало відомо, що в період із 27 серпня і до 09 листопада 2010 року по банківському рахунку роботодавця було проведено 29 операцій шляхом використання корпоративної платіжної картки НОМЕР_1, в результаті яких відбулося зняття готівкових коштів через банкомати, розташовані в м. Києві, на загальну суму 6 043,68 англійських фунтів стерлінгів, що згідно міжбанківського валютного обмінного курсу фунтів стерлінгів до гривні, становило 72 450 грн. Зауважує, що на звернення до відповідних банківських установ щодо зняття його коштів, отримав підтвердження про використання картки НОМЕР_1 в період із 27 серпня і до 09 листопада 2010 року та зняття коштів у розмірі 72 450 грн., а також було отримано фотоматеріали з відеокамер, встановлених в банкоматах, з яких було здійснено зняття готівкових коштів. Зауважує, що зняття коштів відбувалося таємно, без повідомлення Відповідача за первісним позовом. Оскільки зазначеними діями Позивач за первісним позовом заподіяла йому шкоди, просить суд ухвалити судове рішення, яким стягнути із Позивача за первісним позовом на його користь 72 450 грн.

В ході судового розгляду справи, Позивач за первісним позовом неодноразово уточнювала позовні вимоги. Зокрема, згідно її заяви від 22 червня 2011 року та від 11 липня 2011 року, просила суд ухвалити судове рішення, яким зобов'язати Відповідача за первісним позовом змінити підставу її звільнення із пункту 2 статті 36 Кодексу законів про працю України на частину 3 статті 38 Кодексу законів про працю України, яка передбачає звільнення за власним бажанням внаслідок невиконання власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, оскільки на час розгляду справи вона вже була звільнена Відповідачем за первісним позовом із займаної посади.

Крім того, згідно заяви про уточнення позовних вимог, поданої на адресу суду 22 жовтня 2012 року, Позивач, через свого представника, просила суд ухвалити судове рішення, яким стягнути із Відповідача за первісним позовом на її користь заборгованість по заробітній платі за весь час вимушеного прогулу у зв'язку із недоспуском до роботи за період із 20 травня 2010 року і до 08 листопада 2010 року у розмірі 122 276 грн. 12 коп.; вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку у розмірі 67 513 грн. 13 коп.; компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 45 704 грн. 09 коп.; середній заробіток за весь час затримки належних до виплати сум у розмірі 527 397 грн. 54 коп.

У судовому засіданні Позивач за первісним позовом та її представник позовні вимоги, з урахуванням уточнень, підтримали у повному обсязі, просили суд первісні позовні вимоги задоволити у повному обсязі, у задоволенні зустрічних позовних вимог просили відмовити, мотивуючи тим, що вказана платіжна картка була видана на ім'я «ОСОБА_6» та надійшла до неї із вже відкритим РІN кодом не безпосередньо від Відповідача за первісним позовом, а через регіональне відділення, яке знаходиться у Москві, тим самим піддали сумніву, що РІN код картки був відомий виключно Позивачеві за первісним позовом. Вважають, що керівництво Відповідача за первісним позовом недбало ставилося до своїх обов'язків в частині контролювання руху коштів за рахунками Відповідача за первісним позовом. Зауважили, що Позивач за первісним позовом при передачі матеріальних цінностей 19 лютого 2010 року дійсно повідомила Відповідача за первісним позовом про втрату платіжної картки, через що більше нею не користувалася і, що за таких обставин, саме керівництво Відповідача за первісним позовом своєю бездіяльністю дозволило здійснювати неодноразові несанкціоновані операції із платіжною карткою. За таких обставин, вважають твердження Відповідача за первісним позовом щодо використання нею платіжної картки та привласнення його майна є безпідставним.

Представники Відповідача за первісним позовом у судовому засіданні первісні позовні вимоги не визнали, просили суд у задоволенні первісного позову відмовити у повному обсязі, мотивуючи тим, що первісний позов є безпідставним, мотивуючи тим, що Позивач за первісним позовом була прийнята на роботу відповідно до строкового трудового договору, для заміщення відсутнього працівника ОСОБА_2, яка виконувала роботу головного бухгалтера на постійній основі та на дату прийняття Позивача за первісним позовом знаходилася у відпустці по догляду за дитиною. Зауважили, що ОСОБА_2 вийшла із відпустки по догляду за дитиною 22 лютого 2010 року, про що повідомила заявою від 15 лютого 2010 року, якою просила дозволити перервати свою відпустку та повернутися до виконання обов'язків головного бухгалтера. Зазначили, що Позивач за первісним позовом була повідомлена 19 лютого 2010 року про повернення ОСОБА_2 із відпустки і цим же повідомленням інформувало Позивача за первісним позовом про її працевлаштування у майбутньому у відповідності до вимог статті 184 Кодексу законів про працю України. Спростували докази, подані Позивачем за первісним позовом в частині щодо табелю обліку робочого часу за січень 2010 року, зауваживши, що він не відповідає дійсності, в частині щодо заяви ОСОБА_2 від 30 грудня 2009 року, зауваживши, що заява у подальшому була відкликана самою ОСОБА_2 і, що твердження Позивача за первісним позовом в частині перешкоджання їй у доступі до виконання нею трудових обов'язків також не відповідають дійсності, оскільки Позивач за первісним позовом в період із 03 лютого і по 17 лютого 2010 року хворіла, що підтверджується листками непрацездатності. Крім того, зауважили, що Позивача за первісним позовом не було звільнено у відповідності до пункту 2 статті 36 Кодексу законів про працю України та частини 1 пункту 13.1. статті 13 Трудового договору, оскільки Позивач за первісним позовом повідомила, що вона є одинокою матір'ю з дитиною віком до чотирнадцяти років, при цьому жодного документу на підтвердження вказаної обставини нею не було надано. Вказали, що незважаючи на відсутність документального підтвердження, Відповідач за первісним позовом на виконання вимог статті 184 Кодексу законів про працю України своїм листом від 11 серпня 2010 року запропонувало Позивачеві за первісним позовом працевлаштування за вакантними посадами, наявними у м. Києві за її фахом та просив впродовж одного місяця повідомити про результати її працевлаштування і, що у подальшому Позивачеві за первісним позовом був направлений лист-нагадування від 20 вересня 2010 року в продовження листа від 11 серпня 2010 року. Крім того, вказали, що 21 жовтня 2010 року Позивачеві за первісним позовом було направлено нового листа із новими пропозиціями щодо її працевлаштування і, що за весь цей час Позивач за первісним позовом не надавала документу на підтвердження її статусу одинокої матері. Зазначили, що Позивач за первісним позовом була звільнена 08 листопада 2010 року на підставі пункту 2 статті 36 Кодексу законів про працю України, у зв'язку із закінченням строку Трудового договору. Зауважили, що в день звільнення Позивача за первісним позовом на її користь було здійснено виплату компенсації за невикористану відпустку, у тому числі додаткову відпустку одиноким матерям і, що Позивач за первісним позовом про своє звільнення була поінформована згідно повідомлення від 08 листопада 2010 року, яке направлялося неодноразово кур'єрськими службами та поштою, проте, Позивач за первісним позовом відмовлялася від їх отримання. Оскільки вважають звільнення Позивача за первісним позовом таким, що відповідає трудовому законодавству, у задоволенні первісного позову просили відмовити у повному обсязі. Зустрічний позов підтримали, просили суд зустрічні позовні вимоги задоволити у повному обсязі.

Заслухавши пояснення Позивача за первісним позовом та її представника, представників Відповідача за первісним позовом, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд знаходить первісні позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню у повному обсязі, а зустрічний позов таким, що підлягає задоволенню у повному обсязі, з таких підстав.

Судом встановлено, що відповідно до Трудового договору (далі - Договір) від 10 квітня 2009 року, з Додатками до Договору, відповідно А та Б, укладеного між сторонами, який набув чинності з дати його підписання, та зі строком працевлаштування, який починається 21 квітня 2009 року та укладається з працівником щодо заміщення посади працівника прийнятого на постійній основі, на строк відпустки такого працівника, у зв'язку з пологами та для догляду за дитиною до дня фактичного виходу такого працівника з відпустки, Позивач за первісним позовом була прийнята на посаду головного бухгалтера із 21 квітня 2009 року згідно з умовами цього Договору, із випробувальним терміном в три місяці (а.с. а.с. 4-18, том І).

Крім того, згідно наказу директора Відповідача за первісним позовом «Про прийняття на роботу» № 21/04-к від 21 квітня 2009 року, із 21 квітня 2009 року Позивач за первісним позовом була прийнята на роботу на посаду головного бухгалтера з окладом та на умовах трудового договору, зі строком випробування три місяці.

Підставою наказу є Договір (а.с. 21, том І).

Як вбачається із матеріалів справи, відповідно до підпунктів 13.1., 13.3. пункту 13 Договору, цей Договір може бути розірвано на таких підставах, передбачених законодавством України: у зв'язку із виходом працівника, що займає посаду головного бухгалтера на постійній основі з відпустки у зв'язку з пологами та для догляду за дитиною.

У разі виходу працівника, що займає посаду головного бухгалтера на постійній основі з відпустки у зв'язку з пологами та для догляду за дитиною, працівник, якого було прийнято на роботу за цим Договором для заміщення такого працівника, підлягає звільненню в останній день, що передує виходу на роботу працівника, що перебував у відпустці у зв'язку з пологами та для догляду за дитиною (а.с. 10-11, том І).

Як вбачається із матеріалів справи, згідно заяви головного бухгалтера ОСОБА_2 від 15 лютого 2010 року, остання просила перервати її відпустку по догляду за дитиною та вважати її такою, що приступила до роботи із 22 лютого 2010 року (а.с. 242, зворот, том І).

Згідно наказу (розпорядження) директора Відповідача за первісним позовом № 19/02-к від 19 лютого 2010 року, ОСОБА_2 дозволено перервати відпустку по догляду за дитиною, починаючи із 22 лютого 2010 року, згідно поданої нею заяви (а.с. 242, том І).

Судом встановлено, що згідно листа Відповідача за первісним позовом від 19 лютого 2010 року, Позивач за первісним позовом була повідомлена, що починаючи із 22 лютого 2010 року вона не буде допущена до роботи, у зв'язку із виходом 22 лютого 2010 року із відпустки по догляду за дитиною ОСОБА_2, яка до відпустки обіймала посаду головного бухгалтера і, що у відповідності до вимог статті 184 Кодексу законів про працю України, їй буде запропоноване працевлаштування за фахом.

Із листом Позивач за первісним позовом була ознайомлена 19 лютого 2010 року (а.с. 249, том І).

Згідно розрахунку виплат Позивачеві за первісним позовом за лютий місяць 2010 року, наданого відповідачем за первісним позовом, з урахуванням тимчасової непрацездатності Позивача за первісним позовом в період із 03 лютого 2010 року і по 17 лютого 2010 року, на картку останньої перераховано 12 746 грн. 96 коп. (а.с. 261-262, том І).

Із матеріалів справи вбачається, що Позивачем за первісним позовом бухгалтерські документи виготовлялися та підписувалися нею, як головним бухгалтером Відповідача за первісним позовом, виключно, по січень місяць 2010 року (а.с. 243-248, 259, том І), у подальшому, бухгалтерські документи виготовлені головним бухгалтером Відповідача за первісним позовом ОСОБА_2 (а.с. 260, 263, 264-271, том І).

Крім того, із матеріалів справи вбачається, що Відповідач за первісним позовом листом від 16 березня 2010 року звернувся до Шевченківського районного центру зайнятості із проханням допомогти у підборі кадрів та працевлаштуванні Позивача за первісним позовом, з посиланням на вимоги статті 184 Кодексу законів про працю України (а.с. 272, том І).

Як вбачається із матеріалів справи, згідно листів від 11 серпня 2010 року, від 20 вересня 2010 року та від 21 жовтня 2010 року, Відповідач за первісним позовом направляв Позивачеві за первісним позовом перелік вакантних посад за її фахом, наявних у м. Києві, які відповідають її кваліфікації, які направлялися за адресою Позивача, зазначеною у Договорі та відомою адресою у м. Києві (а.с. а.с. 284-289, том І). Проте, оскільки вказані листи поверталися без вручення, Відповідач за первісним позовом звернувся до Позивача за первісним позовом із вимогою про повідомлення її адреси для вручення листа через оголошення в газеті «Хрещатик» (а.с. 290, том І).

Судом встановлено, що згідно наказу(розпорядження) директора Відповідача за первісним позовом № 08/11-к від 08 листопада 2010 року, Позивача за первісним позовом було звільнено на підставі пункту 2 статті 36 Кодексу законів про працю України, як таку, що відповідно до трудового договору від 10 квітня 2009 року було тимчасово прийнято на посаду головного бухгалтера для заміщення працівника, який працює на цій посаді на постійній основі, у зв'язку з неодноразовою відмовою від запропонованих вакансій з працевлаштування.

Підставою наказу є повідомлення від 19 лютого 2010 року та листи від 11 серпня 2010 року, від 20 вересня 2010 року та від 21 жовтня 2010 року (а.с. 297, том І).

Цим же наказом передбачена виплата Позивачеві компенсації за невикористані щорічні основну та додаткову відпустки, оформлення та видача дублікату трудової книжки, оскільки зі слів Позивача за первісним позовом оригінал її трудової книжки втрачений та повідомлення Позивача за первісним позовом про належні їй та нараховані при звільненні суми та дату виплати таких сум (а.с. 297, том І).

Згідно розрахунків Відповідача за первісним позовом, нарахована при звільненні Позивача за первісним позовом сума склала 53 449 грн. 22 коп., як компенсація за невикористані відпустки: 49 днів щорічної відпустки; 7 днів соціальної відпустки за 2009 рік та 10 днів соціальної відпустки за 2010 рік, а всього 66 днів (а.с. 298, том І, зворот).

Згідно платіжного доручення № 350 від 08 листопада 2010 року, вказана сума була відправлена Відповідачем за первісним позовом на картку НОМЕР_2 (а.с. 311, том І).

Згідно листів від 08 листопада 2010 року, 02 грудня 2010 року, 06 грудня 2010 року, відповідно, та телеграм, Відповідач за первісним позовом повідомляв Позивача за первісним позовом про її звільнення. Проте, вказані листи та телеграми не були вручені Позивачеві за первісним позовом, через її відсутність вдома (а.с. 298-308, том І).

Відповідно до частини 1 статті 21 Кодексу законів про працю України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 23 Кодексу законів про працю України, трудовий договір може бути на визначений строк, встановлений за погодженням сторін.

Крім того, відповідно до частини 2 статті 24 Кодексу законів про працю України, укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівників на роботу.

За змістом пункту 2 частини 1 статті 36 Кодексу законів про працю України, підставами припинення трудового договору є закінчення строку (пункт 2 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Судом встановлено, що між сторонами був укладений трудовий договір на визначений строк, зокрема, починаючи із 21 квітня 2009 року та для заміщення посади працівника, прийнятого на постійній основі, на строк відпустки такого працівника, у зв'язку із пологами та для догляду за дитиною, до дня фактичного виходу такого працівника з відпустки, а саме головного бухгалтера ОСОБА_2 Судом також встановлено, що ОСОБА_2 приступила до виконання своїх обов'язків, починаючи із 22 лютого 2010 року, у зв'язку з чим, 19 лютого 2010 року Відповідач за первісним позовом поставив вимогу Позивачеві за первісним позовом про припинення трудових відносин.

За таких обставин, суд приходить до висновку про законність звільнення Позивача за первісним позовом в порядку пункту 2 статті 36 Кодексу законів про працю України.

Крім того, за змістом частини 3 статті 184 Кодексу законів про працю України, звільнення одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Судом встановлено, що на час виникнення спірних правовідносин, Позивач за первісним позовом мала статус одинокої матері, оскільки на її утриманні знаходилася малолітня донька ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. а.с. 195-196, том ІІ). Крім того, судом також встановлено, що на виконання вимог частини 3 статті 184 Кодексу законів про працю України, Відповідач за первісним позовом вживав заходів щодо працевлаштування Позивача за первісним позовом, проте, остання із запропонованими вакансіями не погодилася, у зв'язку з чим, була звільнена в порядку пункту 2 статті 36 Кодексу законів про працю України.

Суд критично оцінює правову позицію Позивача за первісним позовом в частині щодо того, що її трудовий договір став безстроковим, оскільки вона продовжувала виконувати обв'язки головного бухгалтера Відповідача за первісним позовом після виходу головного бухгалтера ОСОБА_2, оскільки зазначене твердження спростовується фактичними обставинами справи, встановленими в ході її розгляду, зокрема, підписи Позивача за первісним позовом на бухгалтерських документах Відповідача за первісним позовом містяться лише за січень місяць 2010 року, починаючи з лютого місяця 2010 року веденням бухгалтерського обліку Відповідача за первісним позовом займалася головний бухгалтер ОСОБА_2 Крім того, незважаючи на те, що судово-почеркознавча експертиза надала висновок про справжність підпису директора Відповідача за первісним позовом ОСОБА_4, суд критично оцінює, як доказ, табель обліку робочого часу за січень місяць 2010 року (а.с. 15, том ІІ), оскільки, по - перше, як встановлено судом, він містить недостовірну інформацію щодо працівників Відповідача за первісним позовом, зокрема щодо самої ОСОБА_4, яка певну кількість днів була відсутня на території України, на підтвердження чого сторона Відповідача за первісним позовом надала ксерокопію закордонного паспорту; по-друге, згідно наказу № 30/12-к від 30 грудня 2009 року, на посаду менеджера Відповідача за первісним позовом, починаючи із 01 січня 2010 року був прийнятий ОСОБА_5 (а.с. 130, том ІІ), проте, у вказаному табелі робочого часу за січень місяць 2010 року ім'я вказаного працівника взагалі відсутнє, незважаючи на те, що згідно Акта прийому-передачі від 25 грудня 2009 року, Позивачеві за первісним позовом було особисто передано оригінал службової картки ОСОБА_5, виданої Міністерством економіки України (а.с. 180-181, том ІІ). У судовому засіданні Позивач за первісним позовом, яка складала вказаний табель, зазначені розбіжності у табелі пояснити не змогла. Крім того, суд не приймає, як доказ, заяву ОСОБА_2 від 30 грудня 2009 року (а.с. 14, том ІІ) в частині, що остання мала приступити до роботи з 04 січня 2010 року, оскільки, вказана заява була відкликана самою ОСОБА_2 31 грудня 2009 року (а.с. 194, том ІІ). Крім того, суд також критично оцінює позицію Позивача за первісним позовом в частині щодо того, що факт виходу на роботу головного бухгалтера ОСОБА_2 підтверджується включенням її прізвища для зарахування заробітної плати співробітникам Відповідача за первісним позовом за січень 2010 року (а.с. 259, том І), оскільки згідно наказу № 05-01/з від 05 січня 2010 року, на підставі її заяви від 31 грудня 2009 року, їй була надана матеріальна допомога (а.с.а.с. 192-193, том ІІ).

Відповідно до частини 1 статті 57 Цивільного процесуального кодексу України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За змістом частини 1 статті 60 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Оскільки в ході судового розгляду справи, обставини, на які Позивач за первісним позов посилалася як на підставу своїх вимог, не знайшли свого підтвердження та були спростовані доказами, наданими Відповідачем за первісним позовом, суд прийшов до висновку, що Позивач за первісним позовом була звільнена Відповідачем за первісним позовом з дотримання норм трудового законодавства, у зв'язку з чим, первісний позов суд знаходить необґрунтованим та таким, що задоволенню не підлягає у повному обсязі.

Разом з тим, суд знаходить, що зустрічний позов таким, що підлягає задоволенню у повному обсязі, з таких підстав.

За змістом частин 1, 2 статті 1166 Цивільного кодексу України, шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Судом встановлено, що у зв'язку із знаходженням Позивача за первісним позовом у трудових відносинах із Відповідачем за первісним позовом, у серпні місяці 2009 року їй була видана картка Барклайкард за НОМЕР_1 терміном дії до серпня місяця 2012 року (а.с. 69, том І), яку, за інформацією Позивача за первісним позовом, вона втратила 02 лютого 2010 року, про що вона повідомляла співробітників Відповідача за первісним позовом при здачі інвентаря та цінностей (а.с. 70, зворот, том І).

Із матеріалів справи вбачається, що згідно виписки щодо видачі готівки із Барклайкард за НОМЕР_1 в період із 27 серпня 2010 року і по 09 листопада 2010 року, було здійснено 35 нових операцій з придбання/видачі коштів на суму 6 042,71 англійських фунтів стерлінгів, що згідно міжбанківського валютного обмінного курсу фунтів стерлінгів до гривні, за яким відбулося списання, складає 72 450 грн. (а.с. 80-87, том І).

Крім того, зазначена інформація також підтверджується банківськими установами, щодо банкоматів, із яких були успішно проведені трансакції із картки Барклайкард за НОМЕР_1 (а.с. 155-163, том І).

Як вбачається із матеріалів справи, згідно висновку експертів № 9947/11-17 від 22 травня 2012 року за результатами проведення портретної експертизи, на зображеннях кадрів відеозапису системи відеоспостереження, розміщених у файлах « 10001»-« 10017» та на фотокартках ОСОБА_1, наданих для проведення експертизи в якості зразків, зафіксована одна і та ж особа, ОСОБА_1 У зображенні кадру відеозапису, розміщеному у файлі « 10018» зображення особи відсутнє. Зображення кадрів відеозапису розміщених у файлах « 10019»-« 10032» непридатні для проведення ідентифікації особи (а.с. а.с. 95-98, том ІІ).

Відповідно до частини 1 статті 57 Цивільного процесуального кодексу України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За змістом частини 1 статті 60 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Незважаючи на ту обставину, що не всі банкомати, на яких відбувалися операції, пов'язані зі списанням коштів із використанням картки Барклайкард були обладнані камерами відеоспостереження, крім того, частина відеоматеріалів є неякісними, у зв'язку з чим є непридатними для проведення ідентифікації особи, приймаючи на уваги ту обставину, що за деякими зображеннями Позивача за первісним позовом було ідентифіковано експертами, суд вбачає підстави вважати, що саме Позивачем за первісним позовом зазначеними неправомірними діями була заподіяна матеріальна шкода Відповідачу за первісним позовом у розмірі 72 450 грн., які підлягають стягненню із Позивача за первісним позовом у повному обсязі.

Суд знаходить, що Відповідачем за первісним позовом надано суду достатньо доказів в обґрунтування зустрічних позовних вимог. Разом з тим, Позивачем за первісним позовом не надано жодного доказу на спростування позиції Відповідача за первісним позовом.

З урахуванням викладеного, на підставі статей 21, 23, 24, 36, 186 Кодексу законів про працю України, статті 1166 Цивільного кодексу України, керуючись статтями 10, 11, 13, 57, 60, 209, 212-215 Цивільного процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

У задоволенні первісного позову ОСОБА_1 до Представництва «Віза Інтернешнл Сервіс Есоусіейшн» в Україні про зміну підстави звільнення із займаної посади, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, вихідної допомоги, компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку - в і д м о в и т и у повному обсязі.

Зустрічний позов Компанії «Віза Інтернешнл Сервіс Есоусіейшн» в особі Представництва «Віза Інтернешнл Сервіс Есоусіейшн» в Україні до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди - з а д о в о л и т и у повному обсязі.

Стягнути із ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3) на користь Компанії «Віза Інтернешнл Сервіс Есоусіейшн» в особі Представництва «Віза Інтернешнл Сервіс Есоусіейшн» в Україні (ідентифікаційний код 26255401) 72 450 (сімдесят дві тисячі чотириста п'ятдесят) гривень.

Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва шляхом подання через Шевченківський районний суд м. Києва апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення, а у разі, якщо рішення було проголошено без участі особи, яка його оскаржує, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення зазначених вище строків або після розгляду справи в апеляційному порядку Апеляційним судом м. Києва, якщо воно не буде скасоване.

СУДДЯ :