Постанова № 32362488, 10.07.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2013 року Справа № 918/107/13-г

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоДунаєвської Н.Г.суддів :Мележик Н.І., Подоляк О.А.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" в особі Рівненської філіїна постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 22.04.2013у справі№ 918/107/13-г господарського суду Рівненської областіза позовомВАТ "Рівнезалізобетон"до1) ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" в особі Рівненської філії (надалі - Банк); 2) ТОВ "Світ виробів з металу";третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Сохацький Ігор Семеновичпровизнання правочину недійснимза участю представників: від позивача- Удовиченко С.В.від відповідача 1 - Ковтун А.В.від відповідача 2- не з'явилисьвід третьої особи- не з'явились

В С Т А Н О В И В:

ВАТ "Рівнезалізобетон" звернулося до господарського суду з позовом до Банку та ТОВ "Світ виробів з металу" про визнання договору від 26.04.2007 про внесення змін до Договору іпотеки із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя від 07.02.2007 № 145/07 недійсним.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 15.03.2013 (суддя Гудзенко Я.О.) в позові відмовлено.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 22.04.2013 (судді: Мельник О.В., Грязнов В.В., Савченко Г.І.) рішення першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення, яким позов задоволено.

Не погоджуючись з постановою, Банк звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 06.02.2007 між Банком та ТОВ "Світ виробів з металу" (Позичальник) укладений кредитний договір про відкриття кредитної лінії № 134/07 (надалі - Кредитний договір), за умовами якого, Банк зобов'язався надати Позичальнику кредит шляхом відкриття відновлювальної кредитної лінії у сумі, яка не може перевищувати 1 300 000 грн., на умовах, встановлених цим договором, а Позичальник зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти, встановлені цим договором.

7 лютого 2007 року між ВАТ "Рівнезалізобетон" (Іпотекодавець) та Банком (Іпотекодержатель) укладено Договір іпотеки із застереженням про задоволення вимог Іпотекодержателя № 145/07 (надалі - Договір іпотеки).

За умовами п. 1.1. Договору іпотеки договір забезпечує вимоги Іпотекодержателя, що випливають з Кредитного договору (а також окремих договорів про внесення змін до нього).

Згідно з п.1.2., п. 1.4. Договору іпотеки, предметом іпотеки є нежитлові будівлі іпотекодавця, загальною площею 3 885,9 кв.м., розташовані на земельній ділянці площею 133 000,00 кв.м., що знаходиться за адресою: 35331, Рівненська область, Рівненський район, с. Городок, вул. Штейнгеля барона, буд. №3 і складається з будівлі арматурного цеху, будівлі складу готової арматури та будівлі майстерні, оціночною вартістю предмета іпотеки в сумі 1 400 000 грн.

26.04.2007 року між ВАТ "Рівнезалізобетон" (Іпотекодавець) та Банком укладено договір про внесення змін до Договору іпотеки (надалі - Договір про внесення змін до Договору іпотеки), за умовами п. 1 якого, сторони погодили п. 1.1. Договору іпотеки викласти у наступній редакції : "Договір забезпечує вимоги іпотекодержателя, що випливають з Кредитного договору (а також окремих договорів про внесення змін до нього), укладеного між Іпотекодержателем та Позичальником (ТОВ "Світ виробів з металу"), за умовами якого останній зобов'язаний в порядку, передбаченому Кредитним договором повернути Іпотекодержателю (Банку) до 06.02.2009 кредит в розмірі 1 550 000 грн., відсотки за користування кредитом в розмірі 16% річних, комісійну винагороду за надання кредиту у розмірі 0,15% від ліміту кредитної лінії та комісійну винагороду за управління кредитом у формі кредитної лінії у розмірі 1,0% від ліміту кредитної лінії, у тому числі відсотки за неправомірне користування кредитом у розмірі 25% річних, сплатити неустойку (пеню, штрафи), а також відшкодувати іпотекодержателю всі збитки, понесені ним внаслідок невиконання позичальником умов кредитного договору у розмірі і у випадках, передбачених кредитним договором."

Звертаючись з позовом до суду першої інстанції ВАТ "Рівнезалізобетон" мотивував свої вимоги про визнання Договору про внесення змін до Договору іпотеки ч. 1 ст. 559 ЦК України щодо припинення поруки.

Потім, в процесі розгляду справи в суді першої інстанції позивач доповнив позовну заяву додатковим обґрунтуванням своїх позовних вимог, а саме тим, що Договір про внесення змін до Договору іпотеки суперечить нормам чинного законодавства, оскільки укладений директором товариства Дмитруком І.В. з перевищенням наданих йому повноважень, а тому спірний договір підлягає визнанню недійсним на підставі ст. ст. 203, 215 ЦК України.

Розглядаючи справу суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, правомірно вказав на необґрунтованість доводів позивача щодо визнання спірного договору недійсним на підставі ч. 1 ст. 559 ЦК України. Дана норма чинного законодавства встановлює підстави для припинення поруки. По-пеше, іпотека по своїй природі не є порукою, це є застава, по-друге, визнання договору припиненим та визнання договору недійсним є різними юридичними поняттями з різними правовими наслідками.

Щодо доповнення позовної заяви, то суд першої інстанції неправомірно не взяв їх до уваги з посиланням на те, що це є зміною підстав позову після початку розгляду справи.

Апеляційний господарський суд вірно вказав, що доповнення позову новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права не вважаються зміною підстав, а є лише доповненням позову, а тому повинні були бути розглянуті судом.

З огляду на це, апеляційний суд вірно вказав, що суд першої інстанції в порушення вимог ч. 3 ст. 43 ГПК України не забезпечив позивачу необхідних умов для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

В свою чергу, апеляційний господарський суд правомірно взяв до уваги надані позивачем доповнення до позовної заяви та надав їм правову оцінку при перегляді справи в апеляційному порядку.

Статтею 92 ЦК України передбачено, що правоздатність юридичної особи реалізується через її органи, які формують і виражають її волю зовні. Органи юридичної особи не тільки здійснюють управління, а й виступають у майновому обороті від її імені. Отже, дії органів визнаються діями самої юридичної особи.

Відповідно до ст. 47 Закону України "Про господарські товариства" в редакції, що була чинною на день укладення спірного договору, виконавчим органом акціонерного товариства, який здійснює керівництво його поточною діяльністю, є правління або інший орган, визначений статутом. Виконавчий орган вирішує всі питання діяльності акціонерного товариства, крім тих, що віднесені до компетенції загальних зборів і ради акціонерного товариства (спостережної ради).

Пунктом 11.3.7.5. статуту ВАТ "Рівнезалізобетон" в редакції, зареєстрованій 03.03.2003, що була чинною на момент укладення спірного правочину, попереднє погодження угод, договорів, контрактів, ціна яких перевищує 10000 грн., віднесене до компетенції Спостережної ради товариства.

За змістом п. 11.3.7.6., п. 11.3.7.7 статуту до компетенції Спостережної ради товариства належить також надання згоди директору на укладення договорів застави та попереднє погодження укладення від імені товариства угод, договорів, контрактів, внаслідок виконання котрих здійснюється пряме або опосередковане відчуження майна. Аналогічні положення містяться і в статуті, затвердженому рішенням загальних зборів товариства від 14.03.2007.

Директора товариства Дмитрука І.В., згідно з рішенням Спостережної ради ВАТ "Рівнезалізобетон", оформленим протоколом від 31.01.2007, було уповноважено укласти і підписати з банком Договір іпотеки визначеного нерухомого майна загальною вартістю 1 000 000 грн. для забезпечення кредитних зобов'язань ТОВ "Світ виробів з металу" перед Банком.

Таким чином, Спостережною радою було надано згоду на укладення договору іпотеки щодо трьох об'єктів нерухомого майна, з обмеженням обсягу відповідальності за невиконання боржником зобов'язань за Кредитним договором майном товариства на суму, що дорівнює 1 000 000 грн.

Укладаючи від імені ВАТ "Рівнезалізобетон" договір про внесення змін до договору іпотеки, його директор Дмитрук І.В. не отримував попереднього погодження Спостережної ради на укладення такого договору, й такий договір не був затверджений вказаним органом товариства, як це передбачено п.п. 11.3.7.5, 11.3.7.6, 11.3.7.7. його статуту.

Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що внаслідок укладення додаткових договорів до Кредитного договору було збільшено обсяг зобов'язань боржника з повернення суми кредиту з 1 300 000 грн. до 1 550 000 грн., а наявне в матеріалах справи рішення Спостережної ради від 31.01.2007 стосувалось лише згоди щодо забезпечення кредитних зобов'язань, які витікають із Кредитного договору, а не збільшеного внаслідок внесення змін до Кредитного договору обсягу зобов'язань.

Отже, спірним договором було збільшено обсяг відповідальності ВАТ "Рівнезалізобетон" - Іпотекодавця при зверненні стягнення на предмет іпотеки до 1 550 000 грн., тобто на суму, що становить 250 000 грн., що відповідно до зазначених вище положень статуту вимагало отримання окремого погодження Спостережної ради позивача.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ні попереднього погодження укладення спірного договору, ні його затвердження, ні згоди на укладення такого договору, як договору застави Спостережною радою директору не надавалось.

Частинами 1, 3 ст. 237 ЦК України встановлено, що представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Правові наслідки вчинення правочинів представником встановлені ст. 239 ЦК України: правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.

В той же час правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину (ст. 241 ЦК України).

З приписів зазначених норм закону випливає те, що діяльність представника має здійснюватись у межах повноважень. Перевищення повноважень - це довільне збільшення представником обсягу прав на здійснення правочинів, який встановлено вказівками особи, яку представляють, або нормами права. При перевищенні повноважень представник зі своєї ініціативи розширює межі наданого йому повноваження, не погодивши такий відступ з особою, яку представляють.

Виходячи з положень ст. 241 ЦК України, можливі два варіанта поведінки особи, яку представляють, при представництві з перевищенням повноважень: схвалення правочину та відмова від його схвалення.

Частиною 3 ст. 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Відповідно до ч.1 ст. 97 ЦК України, управління товариством здійснюють його органи.

Орган юридичної особи - це інституційно-функціональний її представник. Інституційність представництва органу юридичної особи проявляється в затвердженні на законодавчому рівні механізму набуття останньою цивільних прав та обов'язків безпосередньо через свої органи, установлення не тільки можливості, а й необхідності формування відповідних органів останньої, їх складу, порядку створення тощо. Функціональність органу юридичної особи проявляється у здійсненні ним в інтересах останньої своїх повноважень у межах визначених законом (статутом) компетенції.

Стандартне формулювання в договорі "в особі директора, який діє на підставі статуту" означає обов'язок іншої сторони ознайомитись з статутом контрагента і вона вважається такою, що за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження, які можуть бути передбачені в статутних документах.

У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами могла знати про такі обставини.

При цьому, третя особа визнається такою, що знала про такі обмеження, якщо вони встановлені безпосередньо законом або якщо відомості про такі обмеження внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, у встановленому законом порядку.

Приписами ч. 2 ст. 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" встановлено, що інформація про такі обмеження має носити відкритий характер, що забезпечується шляхом відображення даних про обмеження представництва від імені юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, викладення цих даних у виписках з Єдиного державного реєстру (ч. 4 ст. 21 цього Закону).

Наведене вказує про обізнаність Банку із змістом статуту позивача та змістом рішення його Спостережної ради.

Аналізуючи викладене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з обґрунтованими висновками апеляційного господарського суду щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог щодо визнання недійсним спірного правочину на підставі ч. 1 ст. 215 ЦК України з огляду на те, що сторонами в момент вчинення правочину не було додержано вимог, які встановлених ч. 2 ст. 203 ЦК України.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення. Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що оскаржуваний судовий акт прийнятий з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Посилання оскаржувача на інші обставини не приймаються колегією суддів до уваги, з огляду на положення ст. 1117 ГПК України та з підстав їх суперечності матеріалам справи.

Твердження оскаржувача про порушення і неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового акту не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" в особі Рівненської філії залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 22.04.2013 у справі № 918/107/13-г залишити без змін.

Головуючий, суддя Н. Дунаєвська

С у д д і Н. Мележик

О. Подоляк