Постанова № 32362387, 03.07.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2013 року Справа № 5009/3760/12 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Мирошниченка С.В.,суддів:Барицької Т.Л., Картере В.І.,розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ЕРКО+ЗАПОРІЖЖЯ"на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 23.04.2013та на рішеннягосподарського суду Запорізької області від 15.11.2012у справі№5009/3760/12 господарського суду Запорізької областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний банк"доПублічного акціонерного товариства "ЕРКО+ЗАПОРІЖЖЯ"простягнення 211 633,17 грн. в судовому засіданні взяли участь представники: - позивача Шматко В.О., - відповідача повідомлений, але не з'явився; Розпорядженням заступника секретаря першої судової палати від 02.07.2013 №562 змінено склад колегії суддів, в провадженні якої знаходилась дана справа та сформовано наступний склад суддів: головуючий суддя - Мирошниченко С.В., судді: Барицька Т.Л. (доповідач), Картере В.І.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Запорізької області від 15.11.2012 у справі №5009/3760/12 (суддя Давиденко І.В.) частково задоволений позов Публічного акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний банк" (надалі позивач/банк) до Публічного акціонерного товариства "ЕРКО+ЗАПОРІЖЖЯ" (надалі відповідач/скаржник); за рішенням з відповідача стягнуто 137 334,26 грн. прострочених відсотків за кредитним договором №839/071к/07 від 18.04.2007, 57 424,32 грн. пені за прострочення сплати кредиту, 5 303,83 грн. пені за прострочення сплати відсотків, в іншій частині в позові відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 23.04.2013 (судді: Дучал Н.М., Склярук О.І., Ушенко Л.В.) вказане рішення місцевого господарського суду скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 11 464,30 грн. пені за прострочення строків повернення кредиту та 106,45 грн. пені за прострочення сплати процентів за кредитом; в іншій частині рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

Відповідач, не погоджуючись із прийнятими у даній справі судовими рішеннями, звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою,в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить рішення та постанову скасувати і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Сторони належним чином повідомлялися про час та місце розгляду даної справи.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши застосування норм процесуального та матеріального права при прийнятті оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції, якою було змінено рішення місцевого господарського суду, прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Предметом даного спору є вимоги позивача про стягнення з відповідача 137 334,26 грн. заборгованості за нарахованими відсотками за користування кредитом за період з 21.02.2012 по 02.09.2012 та про стягнення пені за порушення зобов'язань у розмірі 74 298,81 грн. за період з 21.02.2012 по 02.09.2012.

Обґрунтовуючи підстави позову, позивач посилається на те, що відповідач має перед позивачем заборгованість за кредитним договором від 18.04.2007 №839/071к/07 в загальній сумі 925 852,47 грн. за період з 16.12.2010 по 19.01.2012, в рахунок погашення якої приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Морозовою В.М. 20.03.2012 було вчинено виконавчий напис на іпотечному договорі №840/071ип/07 про звернення стягнення на предмет вказаного іпотечного договору; на момент звернення із даним позовом, виконавчий напис від 20.03.2012 не виконано, що надає право позивачу звернутися із позовом про стягнення з відповідача відсотків за користування кредитними коштами за договором №839/071к/07 та пені, в порядку вказаного договору.

Місцевий господарський суд, частково задовольняючи позовні вимоги, погодився із доводами позивача про обґрунтованість заявлених ним позовних вимог в частині стягнення з відповідача відсотків за користування кредитними коштами, та в частині стягнення пені за прострочення зобов'язання щодо сплати основної суми боргу та за порушення сплати відсотків за користування кредитом, обмеживши період, за який стягується пеня, шестимісячним строком на підставі п. 6. ст. 232 ГК України.

Апеляційний господарський суд, частково скасовуючи рішення місцевого господарського суду, а саме: в частині відмови у стягненні з відповідача пені за прострочення зобов'язання щодо сплати основної суми та порушення сплати відсотків за користування кредитом, не погодився із висновком суду першої інстанції, зробленим із посиланням на ч. 6 ст. 232 ГК України, а виходив із умов кредитного договору №839/071к/07, положеннями якого передбачено стягнення пені за весь період прострочення, з чим не вбачає підстав не погодитися суд касаційної інстанції, з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 18.04.2007 між ЗАТ "Перший український міжнародний банк" (правонаступником якого є позивач у справі) та відповідачем, був укладений кредитний договір №839/071к/07, до якого в подальшому додатковими угодами вносилися зміни.

Відповідно до п. 1.1 кредитного договору (в редакції додаткової угоди №4 від 15.04.2010) банк зобов'язується надати позичальнику кредит у розмірі 770 000,00 грн.; факт надання кредиту підтверджується наявними в матеріалах справи та дослідженими попередніми судовими інстанціями меморіальними ордерами.

Пунктом 7.2.1. кредитного договору (в редакції додаткової угоди №4 від 15.04.2010) встановлений розмір відсотків за користування кредитними коштами, а саме: 28% річних (із розрахунку 365 днів на рік).

Згідно з п. 7.2.2. кредитного договору у випадку невиконання або неналежного виконання позичальником свої зобов'язань, визначених у п.п. 10.3.6.1., 10.3.6.2., 10.3.6.6., 10.3.6.7. цього договору, починаючи з першого дня невиконання чи неналежного виконання своїх зобов'язань, розмір відсоткової ставки за користування кредитом збільшується на 2% річних (із розрахунку 365 днів на рік) і відсотки будуть нараховуватись банком за такою збільшеною ставкою до тієї дати, коли зазначене зобов'язання буде виконано позичальником належним чином. Відсотки нараховуються щоденно на фактичну суму і за весь час користування кредитом (п. 7.2.4. договору).

Крім того, пунктом 7.2.6. кредитного договору (в редакції додаткової угоди №2 від 17.04.2009) у випадку невиконання чи неналежного виконання позичальником будь-яких зобов'язань, встановлених у п.п. 10.3.6.3. та 10.3.6.4 цього договору, починаючи з першого дня невиконання чи неналежного виконання позичальником зазначених зобов'язань, розмір відсоткової ставки збільшується на 1% річних і відсотки за користування кредитом будуть нараховуватись банком за цією збільшеною ставкою до тієї дати, коли зазначене зобов'язання буде виконано позичальником належним чином.

Пунктом 7.2.8 кредитного договору (в редакції додаткової угоди №4 від 15.04.2010) сторонами узгоджено, що підвищення розміру відсоткової ставки у випадках, передбачених у п.п. 7.2.2. та 7.2.6. кредитного договору, відбувається сумарно.

В забезпечення виконання відповідачем своїх зобов'язань за вказаним кредитним договором 19.04.2007 між позивачем та відповідачем був укладений іпотечний договір №840/071ип/07, предметом якого є нежитлова будівля, належна на праві власності відповідачу, що знаходиться за адресою: м. Донецьк, вул. Університетська, 2-а.

У зв'язку з порушенням відповідачем своїх зобов'язань за кредитним договором №839/071к/07, позивач звернувся до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису на вказаному іпотечному договорі про звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором №840/071ип/07; як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, 20.03.2011 нотаріусом вчинено відповідний виконавчий напис; звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором №840/071ип/07 в рахунок погашення заборгованості відповідача за кредитним договором №839/071к/07 у загальному розмірі 925 852,47 грн. за період з 16.12.2010 по 19.01.2012; вказаний виконавчий напис не оспорений, на його виконання виконавчою службою відкрито виконавче провадження (постанова від 10.09.2012).

Як вказувалося вище, в даному спорі позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача заборгованості зі сплати відсотків за користування кредитними коштами, та пені за прострочення зобов'язання щодо сплати основної суми боргу та за порушення сплати відсотків за користування кредитом; період, за який заявлено до стягнення з відповідача відсотки за користування кредитними коштами та пеню за прострочення зобов'язання щодо сплати основної суми боргу та за порушення сплати відсотків за користування кредитом, становить з 21.01.2012 по 02.09.2012, тобто, після вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 1049 ЦК України).

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ч. 3 ст. 1049 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (ч. 1 ст. 598 ЦК України).

Як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, пунктом 14.5. кредитного договору сторони узгодили, що цей договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до моменту виконання сторонами взятих на себе зобов'язань згідно цього договору в повному обсязі.

Отже, виходячи з наведеного, є вірним висновок судів попередніх інстанцій про те, що дія кредитного договору, укладеного між сторонами у справі триває, адже зобов'язання відповідача за ним ще не виконані, що дає підстави дійти висновку про правомірність звернення позивача до суду із даним позовом про стягнення з відповідача заборгованості зі сплати процентів за кредитним договором №839/071к/07 за заявлений позивачем період (після вчинення виконавчого напису від 20.03.2012 по 02.09.2012 (до звернення позивача до суду із даним позовом)) у перевіреному судами та заявленому до стягнення розмірі, а саме: 137 334,26 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 548 ЦК України неустойкою (пенею, штрафом) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 4 вказаної норми).

Відповідно до частини шостої статті 232 ГК нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Тобто положення частини шостої статті 232 ГК щодо нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання в межах шести місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, застосовується до відповідних правовідносин в разі, якщо інше не встановлено законом або договором (такої правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 18.04.2011 у справі №30/191).

Як встановлено судом апеляційної інстанції, пунктом 12.1. кредитного договору сторони узгодили, що у разі порушення позичальником строків виконання будь-якого з боргових зобов'язань позичальник зобов'язаний сплатити на користь банку пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожен день прострочення. Розрахунок пені здійснюється на суму простроченого виконанням боргового зобов'язання за весь час прострочення.

Отже, наведеною умовою сторони узгодили право на стягнення з позичальника пені за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання, без обмеження позивача (банку) строком на таке стягнення, виходячи із чого суд апеляційної інстанції, на відміну від суду першої інстанції прийшов до вірного висновку про стягнення з відповідача заявленої до стягнення пені у розмірі 68 888,62 грн. (пеня за непогашення у строк основної суми кредиту) та 5 410,28 грн. (пені за порушення строків сплати відсотків за користування кредитними коштами) за період з 21.01.2012 по 02.09.2012.

У відповідності зі статтею 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З огляду на наведене, перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 111-5 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення судом апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла висновків про те, що апеляційний господарський суд в порядку ст. ст. 47, 43 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізував відносини сторін. На підставі встановлених фактичних обставин судом попередньої інстанції з'ясовано дійсні права і обов'язки сторін, правильно застосовано матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини та мотивовано задоволений позов.

Доводи касаційної скарги, які є ідентичними доводам апеляційної скарги та відзиву на позовну заяву, були спростовані попередніми судовими інстанціями; не спростовують правомірних висновків суду апеляційної інстанції, що покладені в основу винесеної ним у даній справі постанови, а тому не є підставою для її скасування; до того ж, в частині встановлення фактичних обставин справи та переоцінки наявних доказів касаційна скарга не відповідає вимогам статті 1117 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ЕРКО+ЗАПОРІЖЖЯ" залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 23.04.2013 у справі №5009/3760/12 залишити без змін.

Головуючий суддя С.В. Мирошниченко

Судді Т.Л. Барицька

В.І. Картере