Ухвала суду № 32359789, 01.07.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2013 р.Справа № 820/1970/13-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Бенедик А.П.

Суддів: Калитки О. М. , Калиновського В.А.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Шляхове ремонтно-будівельне управління №33" на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10.04.2013р. по справі № 820/1970/13-а

за позовом Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби

до Публічного акціонерного товариства "Шляхове ремонтно-будівельне управління №33"

про стягнення податкового боргу,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Харківська об'єднана державна податкова інспекція Харківської області Державної податкової служби, звернувся до суду з адміністративним позовом до Публічного акціонерного товариства "Шляхове ремонтно-будівельне управління № 33", в якому з урахуванням наданих уточнень, просить суд стягнути з рахунків відповідача та за рахунок готівки, що належить відповідачу на користь бюджету у рахунок погашення податкового боргу кошти в загальному розмірі 1 187 959,29 грн., у т.ч. по податку на додану вартість -1 187 836,36 грн., по платі за користування надрами для видобування корисних копалин загальнодержавного значення - 3,79 грн., по збору за спеціальне використання води - 119,14 грн.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що оскільки за ПАТ "Шляхове ремонтно-будівельне управління № 33" станом на час звернення до суду мається податковий борг у загальному розмірі 1187959,29 грн., який виник на підставі несплати останнім у законодавчо встановлені строки самостійно узгодженої суми податкових зобов'язань з податку на додану вартість, по платі за користування надрами для видобування корисних копалин загальнодержавного значення та по збору за спеціальне використання води, то дана сума підлягає стягненню за рішенням суду.

Постановою Харківського окружного адміністративного від 10 квітня 2013 року адміністративний позов було задоволено.

Стягнуто з рахунків ПАТ "Шляхове ремонтно-будівельне управління № 33", код 05422384, № 26009000076838, № 26049000003678 в ПАТ "УКРСОЦБАНК", МФО 300023; №26007076267001 в ПАТ "БАНК КІПРУ", МФО 320940; № 2600510638 в ПАТ "МЕГАБАНК", МФО 351629; № 26004006522001 в ПАТ "УКРІНБАНК", МФО 300142; № 26002021577002 в АТ "ІМЕКСБАНК", МФО 328384; № 26001050382 в Харківська філія АБ "ЕКСПРЕС-БАНК", МФО 350716; №26000000181001 в ХАРКІВСЬКА ФПАТ"УКРІНБАНК", МФО 351243 та за рахунок готівки, що належить ПАТ "Шляхове ремонтно-будівельне управління № 33", на користь бюджету у рахунок погашення податкового боргу кошти в загальному розмірі 1 187 959,29 грн.:

1. по податку на додану вартість -1 187 836,36 грн. одержувач: УДКС України у Харківському районі, код: 37999633, банк: ГУДКСУ в Харківській області, МФО: 851011, розрахунковий рахунок 31112029700429;

2. по платі за користування надрами для видобування корисних копалин загальнодержавного значення - 3,79 грн. одержувач: УДКС України у Харківському районі, код: 37999633, банк: ГУДКСУ в Харківській області, МФО: 851011, розрахунковий рахунок 33118366700429 ;

3. по збору за спеціальне використання води - 119,14 грн. одержувач: УДКС України у Харківському районі, код: 37999633, банк: ГУДКСУ в Харківській області, МФО: 851011, розрахунковий рахунок 33116357700429.

Відповідач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2013 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач посилається на прийняття оскаржуваної постанови з порушенням норм матеріального права, зокрема на порушення п. 57.1 ст. 57, п. 59.2 ст. 59, п. 95.1 ст. 95 Податкового кодексу України (далі - ПК України).

Вказує, що задовольняючи адміністративний позов, судом першої інстанції не було враховано, що сума податкового боргу, яка була визначена у виставленій позивачем податковій вимозі №201 від 19.12.2012 року (191 089,01 грн.) відрізняється від суми заявленої до стягнення по даній справі (1187959,29 грн.). Зазначив, що оскільки підприємством не було отримано інших вимог про сплату податкового боргу, то заявлені позивачем вимоги є необґрунтованими, оскільки за сумою та за змістом не відповідають висунутій раніше податковій вимозі. Крім того вказує, що сума податкового боргу не була сплачена відповідачем, оскільки станом на дату сплати податкових зобов'язань підприємством мало заборгованість із нарахованої та невиплаченої заробітної плати, яка відповідно до положень ст. 15 Закону України «Про оплату праці» здійснюється в першочерговому порядку.

Позивач правом надання письмових заперечень на апеляційну скаргу не скористався.

Представники позивача та відповідача у судове засідання апеляційної інстанції не з'явилися, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.

Колегія суддів на підставі п.2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України)вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ПАТ "Шляхове ремонтно-будівельне управління № 33" зареєстровано як юридична особа, перебуває на податкову обліку у Харківській об'єднаній державній податковій інспекції Харківської області Державної податкової служби.

Матеріалами справи підтверджено, що ПАТ "Шляхове ремонтно-будівельне управління № 33" було подано до Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби податкову декларацію з податку на додану вартість №9079970394 від 19.12.2012 року, згідно із якою підприємством було самостійно визначено суму податкового зобов'язання у розмірі 1938796,00 грн., податковий розрахунок з плати за користування надрами для видобування корисних копалин №9085681171 від 22.01.2013 року, відповідно до якого підприємством визначило податкового зобов'язання у сумі 3,79 грн. та податкову декларацію збору за спеціальне використання води №9085680514 від 22.01.2013 року, згідно із якою підприємством було самостійно визначено суму податкового зобов'язання у розмірі 119,14 грн.

З урахуванням проведених розрахунків, загальна сума заборгованості відповідача перед бюджетом складає 1 187 959,29 грн.

В зв'язку з тим, що відповідачем не було у добровільному порядку сплачено суму податкової заборгованості у загальному розмірі 1 187 959,29 грн., позивач звернувся до суду із вимогою про стягнення даної суми у примусовому порядку.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої виходив з того, що оскільки відповідачем не було в добровільному порядку повністю сплачено суму податкового боргу у розмірі 1187959,29 грн., а вжиті податковим органом заходи не призвели до погашення заборгованості, то дана сума підлягає стягненню за рішенням суду.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

При вирішенні справи колегія суддів бере до уваги те, що як платник податків, зборів (обов'язкових платежів) відповідач в силу ч.1 ст.67 Конституції України зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Водночас з цим, відповідач зобов'язаний дотримуватись також і приписів ч.1 ст.68 Конституції України, де вказано, що кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Пунктом 30 статті 2 Бюджетного Кодексу України податкові органи визначені як органи стягнення, яким відповідно до закону надано право стягнення до бюджету податків, зборів (обов'язкових платежів) та інших надходжень.

Колегія суддів зазначає, що з 01.01.2011 року порядок обчислення і сплати податку на додано вартість платниками податку визначений ПК України.

Відповідно до пункту 46.1 статті 46 ПК України податкова декларація, розрахунок - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Пунктами 49.1 та 49.2 статті 49 ПК України визначено, що податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку платник податків. Платник податків зобов'язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є, відповідно до цього Кодексу незалежно від того, чи провадив такий платник податку господарську діяльність у звітному періоді.

Згідно п. 54.1 ст.54 ПК України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом.

Положеннями п.11 ст.56 Кодексу встановлено, що не підлягає оскарженню податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків.

Згідно з п.57.1 ст.57 ПК України, платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При цьому, відповідно до пп.14.1.175 п.14.1 ст.14 ПК України, сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання, є податковим боргом платника податків.

Як було встановлено судом першої інстанції та знайшло своє підтвердження під час апеляційного розгляду, відповідачем у встановлені ПК України строки не було самостійно в повному обсязі сплачено суму податкового зобов'язання у загальному розмірі 1 187 959,29 грн., яка була самостійно визначена підприємством у поданій податковій декларації з податку на додану вартість №9079970394 від 19.12.2012 року, податковому розрахунку з плати за користування надрами для видобування корисних копалин №9085681171 від 22.01.2013 року та податковій декларації збору за спеціальне використання води №9085680514 від 22.01.2013 року.

Відповідно до п. 59.1. ст. 59 ПК України, у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

У зв'язку з непогашенням платником податків узгоджених сум податкових зобов'язань у законодавчо встановлені строки, податковою інспекцією було прийнято податкову вимогу №201 від 19.12.2012 року на загальну суму 191089,01 грн., яка була отримана уповноваженим представником відповідача 19.12.2012 року, про що свідчить особистий підпис на вимозі.

Колегія суддів зазначає, що як було встановлено під час розгляду справи та підтверджується наявними в ній доказами, з дати формування податкової вимоги та на час розгляду справи податковий борг підприємства не переривався.

Відтак, зважаючи на положення п.59.5 ст.59 ПК України, якими передбачено, що у разі коли у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується, погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що виник після надіслання (вручення) податкової вимоги, зазначена податкова вимога не втратила юридичної сили, а тому у контролюючого органу не виникло обов'язку повторного надіслання податкових вимог платнику податків.

Враховуючи наведене, доводи апеляційної скарги щодо відсутності правових підстав для стягнення суми податкового боргу через те, що визначена у податковій вимозі сума податкового зобов'язання відрізняється від заявленої до стягнення суми, колегія суддів вважає необґрунтованими.

Відповідно до положення ст. 36 ПК України закріплено норму про те, що обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи, визнається податковим обов'язком, відповідальність за невиконання якого несе платник податків.

В зв'язку з чим, посилання відповідача на той факт, що сума податкового боргу не була сплачена відповідачем, оскільки станом на дату сплати податкових зобов'язань підприємством мало заборгованість із нарахованої та невиплаченої заробітної плати, колегія суддів також вважає необґрунтованими, оскільки дана обставина не звільняє підприємство від обов'язку у встановлений законодавством строк та розмірі сплачувати суму податкового зобов'язання.

Пунктом 95.1 ст.95 Податкового кодексу України визначено, що орган державної податкової служби здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності -шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

У п.95.2 цієї ж статті зазначено, що стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання такому платнику податкової вимоги.

Станом на день розгляду справи загальна сума заборгованості відповідача перед бюджетом відповідачем добровільно сплачена не була.

Наявність спірної суми заборгованості підтверджується також наявною в матеріалах справи роздруківкою картки особового рахунку, яка за правилами ст.70 КАС України та Інструкції про порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку платежів до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється органами державної податкової служби України (затверджено наказом ДПА України від 18.07.2005р. №276, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 02.08.2005р. за №843/11123) є належним та допустимим доказом невиконаного податкового обов'язку з боку відповідача.

Відповідачам на підставі вимог ч. 1 ст. 71 КАС України не було надано доказів відсутності суми заборгованості.

Крім того, колегія суддів зауважує, що відповідачем, як під час розгляду справи у суді першої інстанції так і під час апеляційного перегляду, фактично не оскаржувалась наявність у підприємства відповідної заборгованості.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо обґрунтованості вимог позивача про стягнення суми заборгованості, яка виникла внаслідок несплати в установлений строк самостійно визначеної суми податкового зобов'язання.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 10.04.2013 року по справі №820/1970/13-а відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта, відповідача у справі.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 199, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Шляхове ремонтно-будівельне управління №33" залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10.04.2013р. по справі № 820/1970/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя Бенедик А.П.Судді Калитка О. М. Калиновський В.А.