Ухвала суду № 32351344, 02.07.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2013 р.

Справа № 180901/12/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Клюби В. В.

суддів: Левицької Н. Г., Попка Я. С.

з участю секретаря судового засідання Дембіцької Х. М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Тернопільській області на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2012 року по справі №2а/1970/3195/12 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія Центр» до Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Тернопільській області, третя особа – Гусятинська міжрайонна державна податкова інспекція Тернопільської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень – рішень від 27 липня 2012 року: №0000012210/14040434 форми «Р», №0000011700/14040434 форми «Р» та №0000022210/14040434 форми «В4», -

УСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Мрія Центр» звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової служби у Тернопільській області і просило скасувати податкові повідомлення – рішення відповідача, прийняті 27 липня 2012 року: №0000012210/14040434 форми «Р» про збільшення грошового зобов’язання з податку на додану вартість на суму 3 049 199 гривень, з яких: 2 439 359 гривень – за основним платежем та 609 840 гривень – за штрафними санкціями; №0000011700/14040434 форми «Р» про збільшення грошового зобов’язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 127 444 гривні, з яких: 101 955 гривень 19 коп. – за основним платежем та 25 488 гривень 80 коп. – за штрафними санкціями та №0000022210/14040434 форми «В4» про зменшення від’ємного значення податку на додану вартість на суму 19 062 296 гривень.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Гусятинською міжрайонною державною податковою інспекцією (третьою особою по справі) здійснено повторну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період із 01 січня 2010 року по 30 вересня 2011 року, за результатами якої 07 червня 2012 року складено акт перевірки за №126/23 – 14040434. На підставі акта перевірки відповідачем 27 липня 2012 року прийняті оскаржувані податкові повідомлення – рішення. Підставами для прийняття податкових повідомлень – рішень були висновки перевірки про допущені позивачем порушення: п. 4.3 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» та п. 190.2 ст. 190, п. 209.2 ст. 209 Податкового кодексу України, внаслідок чого було завищено від’ємне значення з податку на додану вартість в сумі 19 062 296 гривень та занижено до сплати податок на додану вартість в сумі 2 439 359 гривень; п. 7.1 ст. 7, пп. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8, пп. 9.1 ст. 9, пп. «а» п. 17.2 ст. 17, пп. «а» п. 19.2 ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», яке виразилося у недоутриманні та неперерахуванні податку з доходів фізичних осіб за 2010 рік в сумі 101 955 гривень 19 коп.; п. 162.1 ст. 162, пп. 163.1.2 п. 163.1 ст. 163, пп. «г» пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164, п. 167.1 ст. 167, пп. 168.1.1, 168.1.4 п. 168 ст. 168 Податкового кодексу України, внаслідок чого донараховано податку з доходів фізичних осіб за І – ІІІ квартали 2011 року в сумі 118 724 гривні 34 коп.; п.8.1.2 п. 8.1 ст. 8, 19.2 «а» ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», пп. 168.1.2 п. 168.1 ст. 168 Податкового кодексу України, яке полягає у несвоєчасній сплаті податку на доходи фізичних осіб за період із 27 травня 2010 року по 19 липня 2011 року, що стало підставою для нарахування пені в сумі 251 гривня 84 коп.. Крім цього, податковим органом зазначено, що згідно ст. 8 – 1. 11 Закону України «Про податок на додану вартість» позивач втратив право на спеціальний режим оподаткування, оскільки питома вага поставлених несільськогосподарських товарів перевищила 25 відсотків вартості всіх поставлених товарів. Проте, як вважає позивач, відповідачем прийняті податкові повідомлення – рішення з порушенням передбачених п. п. 86.6, 86.7 ст. 86 Податкового кодексу України порядку та строку прийняття, а також з порушенням порядку їх надіслання. Також, відповідачем за відсутністю підстав скасовано Висновок стосовно результатів розгляду наданого заперечення на акт. Про цьому, відповідач помилково вважає, що для цілей регулювання спеціального режиму оподаткування діяльності у сфері сільського господарства, в податковому обліку з податку на додану вартість не слід враховувати доходи, отримані від реалізації сільськогосподарської продукції, вирощеної на землях, які використовуються платником податку без реєстрації договорів оренди землі. Позивачем, також, зазначено, що правовідносини з приводу оренди землі врегульовані Земельним кодексом України та Законом «Про оренду землі» і розмір орендної плати встановлюється за погодженням сторін. При цього, орендар може вимагати тільки зменшення орендної плати, а Указ Президента України №99/2002 від 02 лютого 2002 року «Про додаткові заходи щодо соціального захисту селян – власників земельних ділянок та земельних часток (паїв)» (із змінами, внесеними Указом Президента України від 19 серпня 2008 року №725/2008), який прийнятий після укладенні договорів оренди, має рекомендаційний характер і не призводить до автоматичної зміни умов договору оренди.

Адміністративну справу на підставі ухвали Тернопільського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2012 року розглянуто із залученням третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – Гусятинської міжрайонної державної податкової інспекції Тернопільської області Державної податкової служби.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2012 року адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія Центр»» задоволено повністю: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення – рішення, прийняті 27 липня 2012 року Державною податковою службою у Тернопільській області: №0000012210/14040434 форми «Р», №0000011700/14040434 форми «Р» та №0000022210/14040434 форми «В4».

Головне управління Міністерства доходів і зборів України у Тернопільській області погодилося з таким судовим рішенням суду першої інстанції і оскаржило його в апеляційному порядку до Львівського апеляційного адміністративного суду. Посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції і прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач посилається на ті обставини, що Закон України «Про податок на додану вартість», а із 01 січня 2011 року і Податковий кодекс України для цілей визначення режиму оподаткування передбачають, що сільськогосподарським підприємством є підприємство, основною діяльністю якого є постачання вироблених на власних або орендованих виробничих потужностях з питомою вагою не менше 75 відсотків вартості усіх поставлених протягом попередніх дванадцяти послідовних періодів сукупно сільськогосподарських товарів. Разом з тим, в ході перевірки було встановлено, що у фактичному користуванні позивача перебувають земельні ділянки, договори оренди яких не зареєстровані у встановленому порядку. Тому, позивач в розумінні ст. 125 Земельного кодексу України та ст. ст. 18, 20 Закону України «Про оренду землі» не був належним землекористувачем. Тобто, при використанні у господарській діяльності земельних ділянок, договори оренди яких не пройшли державної реєстрації, позивач втрачає право на застосування спеціального режиму оподаткування з податку на додану вартість в частині вирощеної продукції саме на таких земельних ділянках. Проте, судом першої інстанції не було враховано вищевказані доводи. Крім цього, суд першої інстанції довільно трактує Указ Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність» сільськогосподарським підприємствам і організаціям», зазначаючи, що вартість та розмір земельних ділянок всіх членів підприємства є рівними, не звертаючи при цьому уваги на площу земельних ділянок. Позивач, при укладенні договорів оренди землі самостійно у договорах визначив, що орендна плата вноситься у грошовій або натуральній формі у розмірі, що становить три відсотки від нормативної грошової оцінки землі. Також, пунктом 2 Указу Президента України «Про додаткові заходи щодо соціального захисту селян – власників земельних ділянок та земельних часток (паїв)» органи виконавчої влади зобов’язано здійснити організаційні заходи щодо забезпечення встановлення сторонами договорів оренди земельних ділянок плати за їх оренду в розмірах не менше ніж три відсотки визначеної відповідно до законодавства вартості земельної ділянки. У зв’язку з цим необґрунтованим є висновок суду першої інстанції про рекомендаційний характер положень цього Указу Президента України.

Ухвалою колегії суддів Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2013 року в порядку процесуального правонаступництва у відповідності до ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України замінено відповідача: Державну податкову службу у Тернопільській області на правонаступника – Головне управління Міністерства доходів і зборів України у Тернопільській області.

В судовому засіданні представник особи, яка подала апеляційну скаргу, підтримав викладені у апеляційній скарзі доводи і просить задовольнити її на підставі наведених у ній обставин та викладених доводів.

Представники позивача не погодилися з апеляційною скаргою. Вважають постанову суду першої інстанції законною і обґрунтованою, а викладені в апеляційній скарзі доводи не можуть бути підставою для скасування судового рішення.

Третя особа – Гусятинська міжрайонна державна податкова інспекція Тернопільської області Державної податкової служби в судове засідання представника не направила, хоча повідомлялася належним чином та у встановленому законом порядку по дату, час та місце судового розгляду справи. При цьому, апеляційним судом не визнавалася обов’язковою участь представника третьої особи в судовому засіданні. З урахуванням вищевикладеного, неявка представника третьої особи в судове засідання відповідно до ст. 196 ч. 4 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає судовому розгляду справи.

Вислухавши доповідь судді – доповідача, доводи представника особи, яка подала апеляційну скаргу, представників позивача, перевіривши і обговоривши доводи апеляційної скарги, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з наступних підстав.

Постановляючи оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що спеціальний режим оподаткування податком на додану вартість передбачає, що нарахована на вартість сільськогосподарських товарів сума податку на додану вартість, не підлягає сплаті до бюджету і залишається в розпорядженні підприємства для відшкодування суми податку, сплаченого постачальнику. При цьому, норми Закону України «Про податок на додану вартість» та Податкового кодексу України не містять жодних застережень щодо включення до складу податкового зобов’язання з податку на додану вартість у загальній декларації у зв’язку з реалізацією продукції, вирощеної на земельних ділянках, що використовуються на підставі не зареєстрованих у встановленому порядку договорів оренди. Кваліфікуючою ознакою для набуття спеціального режиму оподаткування є питома вага вартості сільськогосподарських товарів. У зв’язку цим суд першої інстанції вважає, що правові підстави для розмежування обліку сільськогосподарських товарів в залежності від реєстрації договорів оренди, відсутні. Окрім цього, щодо твердження податкового органу про заниження податку з доходів фізичних осіб, суд першої інстанції зазначає, що орендна плата за користування земельними ділянками визначалася позивачем за погодженням з орендодавцями у відповідності до ст. 21 Закону України «Про оренду землі». Об’єкт оподаткування податком з доходів фізичних осіб визначається, виходячи із розміру зазначеної в договорі оренди орендної плати, а орендна плата відповідно до ст. 23 Закону України «Про оренду землі» переглядається за згодою сторін. Також, Указ Президента України «Про додаткові заходи щодо соціального захисту селян – власників земельних ділянок та земельних часток (паїв)» від 02 лютого 2002 року №92/2002 визначає пріоритетним завданням розвитку аграрного сектора економіки – запровадження плати за оренду земельних ділянок у розмірі не менше трьох відсотків вартості земельних ділянок, проте не покладає на власників земельних ділянок сільськогосподарського призначення та орендарів обов’язку встановлювати відповідну орендну плату. При цьому, як зазначає суд першої інстанції, податковий орган довільно і на власний розсуд вставив неправильність розрахунку нормативної грошової оцінки і помилково врахував розмір орендної плати виходячи з проіндексованої нормативної грошової оцінки одного гектара сільськогосподарських угідь, а не згідно даних державних органів із земельних ресурсів.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Як було встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, товариство з обмеженою відповідальністю «Мрія Центр» із 31 грудня 2008 року зареєстроване Гусятинською районною державною адміністрацією Тернопільської області, 08 січня 2009 року взято на облік в органи державної податкової служби як платник податків та перебуває на обліку у Державній податковій інспекції у Гусятинському районі Тернопільської області.

Відповідно до Статуту товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія Центр» та Довідки АА №609423 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) від 07 червня 2012 року основними видами діяльності підприємства є ведення сільського господарства, а саме: вирощування зернових культур, бобових культур і насіння олійних культур; вирощування овочів і баштанних культур, коренеплодів і бульбоплодів; розведення великої рогатої худоби молочних порід та розведення свиней; допоміжна діяльність у рослинництві та складське господарство.

Згідно наказу «Про проведення документальної позапланової перевірки ТзОВ «Мрія Центр» від 10 травня 2012 року №109 було призначено повторну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства за період із 01 січня 2010 року по 30 вересня 2011 року.

Як убачається із змісту Акта «Про результати проведення службової перевірки» від 28 квітня 2012 року за №52/14 – 005 згідно з розпорядженням голови Державної податкової служби у Тернопільській області від 26 квітня 2012 року №37 – р призначено перевірку правомірності дій працівників Гусятинської міжрайонної державної податкової інспекції (службову перевірку» під час проведення виїзної планової перевірки позивача (акт від 2 березня 2012 року №159/23 – 14040434).

Тобто, повторну перевірку призначено у зв’язку із проведенням службового розслідування щодо посадових осіб податкового органу, які проводили документальну перевірку відповідного платника податку.

За результатами вказаної перевірки 07 червня 2012 року складено акт перевірки за №126/23 – 14040434, на підставі якого відповідачем 27 липня 2012 року прийняті оскаржувані податкові повідомлення – рішення. Підставою для прийняття податкових повідомлень – рішень були висновки перевірки про допущені позивачем порушення: п. 4.3 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» та п. 190.2 ст. 190, п. 209.2 ст. 209 Податкового кодексу України, внаслідок чого було завищено від’ємне значення з податку на додану вартість в сумі 19 062 296 гривень та занижено до сплати податок на додану вартість в сумі 2 439 359 гривень; п. 7.1 ст. 7, пп. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8, пп. 9.1 ст. 9, пп. «а» п. 17.2 ст. 17, пп. «а» п. 19.2 ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», яке виразилося у недоутриманні та неперерахуванні податку з доходів фізичних осіб за 2010 рік в сумі 101 955 гривень 19 коп.; п. 162.1 ст. 162, пп. 163.1.2 п. 163.1 ст. 163, пп. «г» пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164, п. 167.1 ст. 167, пп. 168.1.1, 168.1.4 п. 168 ст. 168 Податкового кодексу України, внаслідок чого донараховано податку з доходів фізичних осіб за І – ІІІ квартали 2011 року в сумі 118 724 гривні 34 коп.; п.8.1.2 п. 8.1 ст. 8, 19.2 «а» ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», пп. 168.1.2 п. 168.1 ст. 168 Податкового кодексу України, яке полягає у несвоєчасній сплаті податку на доходи фізичних осіб за період із 27 травня 2010 року по 19 липня 2011 року, що стало підставою для нарахування пені в сумі 251 гривня 84 коп.. Податковим органом зазначено, що згідно п. 8 – 1. 11 ст. 8 – 1 Закону України «Про податок на додану вартість» позивач втратив право на спеціальний режим оподаткування, оскільки питома вага поставлених несільськогосподарських товарів перевищили 25 відсотків вартості всіх поставлених товарів, а для застосування спеціального режиму оподаткування діяльності у сфері сільського господарства в податковому обліку з податку на додану вартість не підлягають врахуванню доходи, отримані від реалізації сільськогосподарської продукції, вирощеної на землях, які використовуються платником податку без реєстрації договорів оренди землі. Також, в акті перевірки викладені висновки про заниження податку з доходів фізичних осіб за 2010 року при виплаті фізичним особам орендної плати за користування земельними ділянками в сумі 101 955 гривень 19 коп., оскільки при встановлені орендної плати підприємством не враховано вимоги Указів Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» №720/95 від 08 серпня 1995 року та «Про додаткові заходи щодо соціального захисту селян – власників земельних ділянок та земельних часток (паїв)» №92/2002 від 02 лютого 2002 року стосовно врахування розмірів земельних ділянок, що передані в оренду, та щодо врахування грошової оцінки землі і визначення розміру орендної плати в розмірі трьох відсотків від вартості земельної ділянки.

З огляду на встановлені судом фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини, колегія суддів апеляційного суду звертає увагу на таке.

Відповідно до пункту 8 – 1.1 ст. 8 – 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв до 01 січня 2011 року) та 209.1 ст. 209 Податкового кодексу України особа, яка провадить підприємницьку діяльність у сфері сільського і лісового господарства та рибальства і відповідає критеріям, передбаченим відповідно пункту 8 – 1.6 ст. 8 – 1 Закону України «Про податок на додану вартість» та пункту 209.6 ст. 209 Податкового кодексу України, може обрати спеціальний режим оподаткування. Згідно із законодавчо визначеними критеріями, сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є поставка вироблених ним сільськогосподарських товарів на власних або орендованих виробничих потужностях, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів становить не менше 75 відсотків вартості всіх товарів, поставлених протягом дванадцяти послідовних звітних податкових періодів сукупно.

Позивач протягом періоду, який був охоплений перевіркою, застосовував спеціальний режим оподаткування по податку на додану вартість

Також, обставини щодо поставки позивачем вироблених ним сільськогосподарських товарів на власних або орендованих виробничих потужностях, в якій фактична питома вага вартості сільськогосподарських товарів становить не менше 75 відсотків вартості всіх товарів, поставлених протягом дванадцяти послідовних звітних податкових періодів сукупно сторонами по справі не оспорюються.

Тобто, позивач відповідав критеріям, визначеним у відповідні періоди Законом України «Про податок на додану вартість» та Податковим кодексом України, сільськогосподарського підприємства для обрання спеціального режиму оподаткування.

При цьому, податковим законодавством жодним чином не визначено механізму розмежування доходів з метою визначення податку на додану вартість з доходів, отриманих підприємством від поставки сільськогосподарської продукції в залежності від її походження: вирощення на орендованих земельних ділянках, договори оренди яких зареєстровані та на земельних ділянках, укладені договори оренди яких не зареєстровані у відповідності до вимог ст. 125 Земельного кодексу України та ст. ст. 18, 20 Закону України «Про оренду землі»

Тому колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що у податкового органу за результатами перевірки не було підстав для висновків про порушення позивачем вимог Закону України «Про податок на дану вартість» та Податкового кодексу України, що призвело до завищення від’ємного значення та заниження до сплати податку на додану вартість, а також про втрату позивачем права на застосування спеціального режиму оподаткування.

Доводи апеляційної скарги з посиланням на відповідно норми Земельного кодексу України та Закону України «Про оренду землі» зводяться до викладу підстав та порядку отримання земельних ділянок у користування (оренду) та порядок реєстрації такого права і жодним чином не спростовують законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції у цій частині щодо дотримання позивачем норм податкового законодавства.

Окрім цього, використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів разом з іншими складовими утворює склад правопорушення у сфері земельних правовідносин (ст. 211 Земельного кодексу України) і не свідчить про порушення податкового законодавства.

Відповідно до Указів Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» №720/95 від 08 серпня 1995 року та «Про додаткові заходи щодо соціального захисту селян – власників земельних ділянок та земельних часток (паїв)» №92/2002 від 02 лютого 2002 року одним із пріоритетних завдань розвитку аграрного сектора економіки є забезпечення підвищення рівня соціального захисту сільського населення, зокрема, шляхом запровадження плати за оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення у розмірі не менше трьох відсотків визначеної відповідно до законодавства вартості земельної ділянки та поступового збільшення цієї плати залежно від результатів господарської діяльності та фінансово – економічного стану орендаря.

Згідно ст. 21 Закону України «Про оренду землі» орендна плата це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою і розмір якого та строки внесення встановлюються за згодою сторін договору оренди. Статтею 23 цього ж Закону України встановлено, що орендна плата за земельні ділянки переглядається за згодою сторін. При цьому, орендар вправі вимагати зменшення орендної плати і погодитися на її збільшення на вимогу (пропозицію) орендодавця.

Слід зазначити, що загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені ст. 203 Цивільного кодексу України. Зокрема, зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства. Поняття, види та інші вимоги, які ставляться до договорів, визначені Розділом ІІ Цивільного кодексу України. Так, ціна договору встановлюється за домовленістю сторін (ст. 632). У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни, тарифи чи ставки, які встановлюються або регулюються уповноваженими органами. Згідно ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін. Такі ж положення закріплені і у ст. 30 Закону України «Про оренду землі». Аналізуючи положення вищевказаних статей Цивільного кодексу України та Закону України «Про оренду землі», колегія суддів зазначає, що як для укладення договору оренди, так і для його розірвання чи зміни умов необхідним є волевиявлення учасника договору (правочину).

Оскільки в даному випадку між сторонами договори про зміну умов договору оренди не укладалися, а також не приймалося жодних рішень про зміну умов договорів, колегія суддів вважає, що об’єктом оподаткування податком з доходів фізичних осіб є зазначений у договорі розмір орендної плати.

При цьому, відповідач у апеляційній скарзі не послався на Закон України, який встановлює мінімальну суму орендної плати, а вищезазначений Указ Президента України не зобов’язує сторін договору оренди землі сільськогосподарського призначення встановлювати певний розмір орендної плати чи без укладення відповідного договору автоматично визначати розмір орендної плати.

Таким чином, твердження відповідача про порушення позивачем пп. 9.1.1 п. 9.1 ст. 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», а також відповідні доводи апеляційної скарги у цій частині колегія суддів вважає безпідставними, а висновок суду першої інстанції щодо цієї частини позовних вимог – обґрунтованим і законним.

За наведених вище обставин справи та доказів, які спростовують висновки відповідача про порушення позивачем норм податкового законодавства із вищезазначених питань, а також в контексті ст. 71 ч. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів вважає, що відповідач не довів правомірності своїх рішень, а суд першої інстанції обґрунтовано зазначив про їх протиправність.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України суд ухвалює рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин справи, підтверджених дослідженими доказами.

Згідно ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Виходячи із змісту вищевказаної статті Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів апеляційного суду вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з’ясування обставин справи чи порушення судом норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Тобто, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції, вирішуючи даний спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, обравши у відповідності до ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України спосіб захисту порушеного права позивача.

Тому підстав для скасування постанови суду першої інстанції і відповідно – до задоволення апеляційної скарги апеляційний суд не вбачає.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Тернопільській області залишити без задоволення, а постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2012 року по справі №2а/1970/3195/12 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія Центр» до Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Тернопільській області, третя особа – Гусятинська міжрайонна державна податкова інспекція Тернопільської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень – рішень від 27 липня 2012 року №0000012210/14040434 форми «Р», №0000011700/14040434 форми «Р» та №0000022210/14040434 форми «В4» – без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили, а у випадку складення ухвали в повному обсязі відповідно до ст. 160 ч. 3 Кодексу адміністративного судочинства України – у цей же строк з дня складення ухвали суду в повному обсязі безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя В.В. Клюба

Суддя Н.Г. Левицька

Суддя Я.С. Попко