Постанова № 32347043, 09.07.2013, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 липня 2013 р. № 820/5059/13-а

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Заічко О.В.,

при секретарі судового засідання - Демченко В.В.,

за участю представників сторін:

представника позивача - Межирицького А.О.,

представника відповідача - Джиджавадзе Р.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "СПО" до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "СПО", з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби, в якому просить суд скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Московському районі м. Харкова від 04.02.2013р. № 0000662220.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що при винесенні податкового повідомлення - рішення податковим органом взято до уваги лише складений ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова акт від 10.08.2012 року № 709/2202/36036555 "Про проведення зустрічної звірки ПП "Райком" щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків та їх реальності та повноти відображення в обліку за 2011 рік, лютий 2012 р., березень 2012р., квітень 2012 р., червень 2012 р.".

Так, позивач посилається на те, що при проведенні перевірки податковим органом та при оформленні її результатів мало місце недотримання вимог податкового законодавства, та зазначає, що акт перевірки контрагента позивача не є достатнім доказом вчинення порушень законодавства з боку позивача - ТОВ "Компанія "СПО". Таким чином, висновки акту перевірки базуються на припущеннях і не підтверджуються об'єктивними даними, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте з порушенням норм діючого законодавства України, що є підставою для його скасування.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві та наданих письмових поясненнях.

Представник відповідача проти позову заперечував, посилаючись на те, що під час проведення перевірки та складання акту перевірки фахівці відповідного податкового органу діяли згідно до вимог чинного податкового законодавства, а прийняте за результатами перевірки рішення, є законним у зв'язку з тим, що у складеному за результатами перевірки акті були зафіксовані порушення з боку підприємства позивача вимог податкового законодавства, за що, згідно до приписів Податкового кодексу України, були визначені відповідні податкові зобов'язання. В наданих письмових запереченнях представник відповідача зазначив, що проведеною позаплановою виїзною документальною перевіркою ТОВ „Компанія „СПО" в частині дотримання податкового законодавства по взаємовідносинам з ПП «Раіком» за період з 01.03.2012 по 31.03.2012 року встановлено, що позивачем в порушення п. 198.3 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2756-VI, зі змінами та доповненнями, безпідставно включено до складу податкового кредиту суму ПДВ у розмірі 466047 грн. Таким чином, відповідач зазначає, що TOB «Компанія «СПО» занижено податок на додану вартість за березень 2012 року на суму 466047 грн., а відтак, позовні вимоги вважає безпідставними, необґрунтованими, та такими що не підлягають задоволенню.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, зібрані у справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що TOB «Компанія «СПО» зареєстроване Виконавчим комітетом Харківської міської ради 14.04.2009 р., що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи, набуло правового статусу юридичної особи, включено до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України з ідентифікаційним кодом - 36372211, перебуває на обліку як платник податків і зборів в ДПІ у Московському районі м. Харкова Харківської області ДПС (а.с. 8).

Вказані обставини встановлені в ході судового засідання, у суду не має сумнівів в добровільності визнання перелічених обставин та їх достовірності, стосовно вказаних обставин відсутній спір, а тому, з огляду на приписи ст.ст.72 і 76 КАС України перелічені обставини додатково перед судом не доказуються.

Матеріали справи свідчать, що ДПІ у Московському районі м. Харкова на підставі направлення на перевірку № 36 від 08.01.2013 року та наказу ДПІ у Московському районі м.Харкова Харківської області Державної податкової служби «Про проведення позапланової виїзної документальної перевірки» від 08.01.2013 року № 19, відповідно до вимог п.п. 78.1.1, п.78.1 ст. 78 Податкового Кодексу України № 2755-VI від 02.12.2010р. фахівцем ДПІ проведено позапланову виїзну документальну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія „СПО" (36372211) в частині дотримання податкового законодавства по взаємовідносинам з ПП «Раіком» (податковий номер 36036555) за період з 01.03.2012 по 31.03.2012 року.

Результати перевірки оформлені актом від 10.01.2013р. № 49/2220/36372211 (а.с.16-27).

Висновками акту перевірки встановлено порушення п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, а саме: неправомірне віднесення платником податків на розрахунки з державою за податковим обліком з податку на додану вартість показників первинних документів, котрі складені контрагентом в межах нікчемного правочину за нереальними господарськими операціями. На підставі вказаного акту перевірки, начальником ДПІ у Московському районі м.Харкова винесено та вручено TOB «Компанія «СПО» податкове повідомлення - рішення №0000662220 від 04.02.2013р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 699070,5 грн.: в т.ч. основний платіж - 466047 грн., штрафні санкції-233023,5 грн. (а.с. 7).

Вважаючи, що контролюючий орган прийняв рішення, що суперечить законодавству з питань оподаткування, позивач скористався правом, наданим ст. 56 Податкового кодексу України, та подав скаргу до ДПС у Харківській області. За результатами розгляду скарги ДПС у Харківській області прийняла рішення від 19.04.2013р. № 2152/10/10.2-17, яким відмовила підприємству в задоволенні скарги. Зазначене рішення податкового органу було оскаржено до ДПС України, яка своїм рішенням від 12.11.2012р. № 5144/0/61-12/10-2115 залишила скаргу без задоволення (а.с. 8-10).

Як свідчать матеріали справи, фактичною підставою для винесення спірного податкового повідомлення- рішення слугував відображений в акті № 49/2220/36372211 від 10.01.2013р. висновок ДПІ у Московському районі м. Харкова про те, що при укладанні правочину TOB «Компанія «СПО» з ПП «Раіком» підприємство ставило на меті не їх виконання відповідно до передбачених договором умов, а одержання податкової вигоди шляхом заниження належних до сплати ПДВ шляхом віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених за операціями, які реально не здійснювались, а були оформлені лише документально.

Як з'ясовано судом, єдиним мотивом, на підставі якого суб'єкт владних повноважень дійшов судження про вчинення ТОВ «Компанія «СПО» податкового правопорушення - заниження грошових зобов'язань з ПДВ, є виключно висновки за результатами складених іншими органами державної податкової служби України актів перевірок діяльності контрагенту позивача, в силу яких вчинений правочин є нікчемним у зв'язку з відсутністю можливості здійснювати реальну господарську діяльність.

Інших мотивів суб'єктом владних повноважень в основу спірного податкового повідомлення- рішення не покладено. Вказані обставини викладені також в змісті акту перевірки контрагента відповідача. Так, відповідачем зазначається, що від ДПІ у Дзержинському районі м.Харкова засобами електронного зв'язку листом від 11.08.2012 року № 5245/7/22-221 надійшов акт від 10.08.2012р. №709/2202/36036555 "Про результати проведення зустрічної звірки ПП "Райком", податковий номер 36036555, щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків та їх реальності та повноти відображення в обліку за 2011р., лютий 2012р., березень 2012р., квітень 2012р., червень 2012р."

Відповідач зазначає, що в інформації, отриманої від ДПІ у Дзержинському районі м.Харкова, господарські операції між "Раіком" та контрагентами - постачальниками та покупцями не підтверджуються виходячи з врахування реального часу здійснення операцій, відсутності майна, трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, засобів для транспортування та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій у зазначених обсягах.

Як свідчить акт перевірки від 10.01.2013р. висновки перевіряючих ґрунтується виключно на інформації баз даних «Система автоматизованого співставлення податкового кредиту та зобов'язань у розрізі контрагентів, декларацій по податку на додану вартість». Проте, з огляду на положення ст. 83 Податкового кодексу України подібна інформація не може бути підставою для висновків під час проведення перевірок.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість вказаного висновку відповідача і винесеного на підставі такого висновку спірного правового акту індивідуальної дії на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, суд виходить з наступного.

У перевіряємому періоді позивач дійсно мав взаємовідносини з ПП «Раіком».

Як вбачається з матеріалів справи між ТОВ «Компанія «СПО» та ПП «Раіком» було укладено договір поставки від 30.03.2012р. № 30/03, за умовами якого ПП "Раіком" (Постачальник) зобов'язувався поставити і передати у власність Покупця (ТОВ «Компанія «СПО») запасних частин та матеріалів, згідно видаткових накладних, а Покупець прийняти та оплатити товар (а.с. 28-30). Загальна суму договору склала 3000000 грн. (в т.ч. ПДВ 500000 грн.).

Оцінивши згаданий правочин за правилами ст.86 КАС України, суд відзначає, що спірний правочин був укладений між правоздатними і дієздатними юридичними особами, за формою та змістом спірний правочин не суперечить закону, предметом спірного правочину не є речі, що обмежені в цивільному чи господарському обороті, сторони спірного правочину мають правовий статус платників ПДВ.

Таким чином, спірний договір визнається судом належним та допустимим доказом наявності між позивачем та контрагентом позивача факту вчинення правочину в розумінні ст.202 Цивільного кодексу України.

На підтвердження доводу про реальність господарських операцій, що були проведені в межах спірного правочину, позивачем подані до матеріалів справи виписана ПП «Раіком» податкові накладні від 30.03.2012р. № 189 на суму 996762 грн. (в т.ч. ПДВ 166127 грн.), від 30.03.2012р. № 188 на суму 1799520 грн. (в т.ч. ПДВ 299920 грн.), а також видаткові накладні від 30.03.2012р. № РН-300309 на суму 996762,00 грн., від 30.03.2012р. № РН-300308 на суму 1799520,00 грн. (а.с. 31-34).

Доставка товарно-матеріальних цінностей від ПП «Раіком» згідно договору поставки від 30.03.2012р. здійснювався за рахунок покупця орендованим автотранспортом. На підтвердження факту перевезення товару, тобто реальності господарської операції за ознакою наявності фізичного переміщення товару, позивачем до матеріалів справи надана копія договору оренди транспортного засобу від 01.01.2012р. та акт виконаних робіт № ам-0000038 (а.с. 35-37)..

Зобов'язання по оплаті вартості придбаного товару були виконані позивачем шляхом перерахування на користь контрагента безготівкових коштів з рахунку, відкритому позивачем у ПАТ «Приватбанк», що підтверджується платіжними дорученнями, копії яких містяться в матеріалах справи: від 25.05.2012р. № 505 на суму 300000 грн.; від 30.05.2012р. № 512 на суму 322584 грн.; від 28.05.2012р. № 508 на суму 250000 грн.; від 21.05.2012р. № 474 на суму 50000 грн.; від 16.05.2012р. № 458 на суму 201258 грн.; від 16.05.2012р. № 457 на суму 150000 грн.; від 16.05.2012р. № 456 на суму 240000 грн.; від 14.05.2012р. № 441 на суму 260000 грн.; від 14.05.2012р. № 447 на суму 350000 грн.; від 07.06.2012р. № 542 на суму 50000 грн.; від 07.06.2012р. № 541 на суму 322440 грн.; від 23.05.2012р. № 497 на суму 300000 грн. (а.с. 38-45).

Пунктом 198.1 ст.198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

У відповідності до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної. Платники податку, що застосовували касовий метод до набрання чинності цим Кодексом або застосовують касовий метод, мають право на включення до податкового кредиту сум податку на підставі податкових накладних, отриманих протягом 60 календарних днів з дати списання коштів з банківського рахунка платника податку. Для банківських установ при одержанні ними права власності на заставне майно з метою подальшого продажу таке право зберігається до моменту продажу такого заставленого майна.

Отже, наявність належним чином оформлених податкових накладних є підставою для включення до податкового кредиту платника сум ПДВ за такими накладними. На момент проведення перевірки, у ТОВ «Компанія СПО» були наявні податкові накладні на кожну поставку товару, які відповідали вимогам законодавства та були виписані особою, зареєстрованою платником податку на додану вартість.

Перевіряючи обґрунтованість судження ДПІ у Московському районі м. Харкова про нікчемність правочину, укладеного між позивачем TOB «Компанія «СПО» та його контрагентом, суд вважає за необхідне керуватись правовими позиціями Верховного Суду України, які викладені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» (далі за текстом Постанова Пленуму ВСУ №9). В силу положень п.18 Постанови Пленуму ВСУ № 9, перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст.14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст.228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК). Згідно з ч.1 ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У ході розгляду справи з матеріалів акту перевірки від 10.01.2013р. судом встановлено, що жодних зауважень чи претензій до правоздатності і дієздатності юридичних осіб, які є сторонами згаданого правочину, до правового статусу сторін спірного договору як платників ПДВ, відповідності правочину вимогам закону, належності складання первинних документів за спірним правочином ДПІ ані при проведенні перевірки, ані в ході судового розгляду не мав.

З огляду на викладені в акті перевірки судження суб'єкта владних повноважень, висновок відповідача про нікчемність правочину слід визнати необґрунтованим. Документи обов'язкової податкової звітності, інші первинні документи платника податків не містять фактичних даних, які б засвідчували наявність у платника наміру незаконно заволодіти майном держави.

Як вбачається з наданих пояснень представника позивача та підтверджуються матеріалами справи, придбання товарів за спірними договорами було необхідно позивачеві для використання в подальшій господарській діяльності згідно з наданими на вимогу суду первинними документами (а.с. 46-55).

Товарно-матеріальні цінності, придбані у ПП «Раіком» були в подальшому реалізовані позивачем ТОВ «Ваго-Рев», відповідно договору поставки від 01.02.2012р., згідно видаткової накладної від 31.03.2012р. № 13, видаткової накладної від 31.03.2012р. № 14 та податкової накладної від 31.03.2012р. № 37, податкової накладної від 31.03.2012р. № 70.

Окремо слід зазначити, що судження відповідача про нікчемність правочину, укладеного позивачем з ПП «Раіком» в березні 2012р. ґрунтується лише на висновках акту ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова від 10.08.2012р. № 709/2202/36036555.

Враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, висновки ДПІ у Московському районі м. Харкова щодо того, що спірний договір поставки, укладений між ТОВ «Компанія СПО» та ПП «Раіком», укладені з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства не ґрунтуються на наведених нормах законодавства та встановлених обставинах справи.

Копії долучених до матеріалів справи податкових накладних, видаткових накладних не мають дефектів форми, змісту або походження, які в силу ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст.44 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

З огляду на приписи Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом», суд робить висновок про те, що операції суб'єктів права з перерахування саме безготівкових грошових коштів є прозорими для контролю з боку Держави, так як здійснюються виключно у встановлений самою ж Державою спосіб через банківські установи. Наявні у справі документи засвідчують, що безготівкові кошти були списані з рахунків позивача, тобто вибули з його власності. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та контрагента позивача спільного інтересу щодо отримання коштів матеріали справи не містять.

Таким чином, суд приходить до висновку про підтвердження позивачем в судовому засіданні належного виконання сторонами договору, реальності укладеного правочину.

На момент здійснення господарських операцій постачальник позивача були платником податку на додану вартість. Статус постачальника позивача не заперечувався відповідачем.

Судом встановлено, що фактичне виконання господарських операцій підтверджується видатковими накладними, податковими накладними, тощо. При цьому, сам податковий орган не заперечує підтвердження господарських операцій первинною фінансово - господарською документацією. Податкові накладні оформлені належним чином, крім того з акту перевірки вбачається, що порушень при їх оформленні перевіряючими у ході проведення перевірки не встановлено. Згідно зазначених податкових накладних, позивачем включено відповідні суми до складу податкового кредиту відповідного періоду та відображено у податкових деклараціях з податку на додану вартість, копії яких наявні у матеріалах справи.

Таким чином, господарські операції ТОВ «Компанія СПО» з ПП «Раіком» проведені в бухгалтерському та податковому обліку, з якого вбачається реальне придбання активів та розрахунки з постачальниками таких активів, отже податковий кредит правомірно відображено в податкових деклараціях з ПДВ.

За таких умов, вказані в акті № 49/2220/36372211 від 10.01.2013р. висновки, що при укладанні з ПП «Раіком» договору TOB «Компанія «СПО» допущено заниження податку на додану вартість з березень 2012 року, суд вважає недоведеними.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачем виконані всі умови для формування податкового кредиту у березні 2012 року по взаємовідносинам з ПП "Раіком" у сумі 466047 грн.

Частиною 2 ст.71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не доказана правомірність свого рішення, не обґрунтовано посилання на неможливість встановити реальність та товарність здійснення операцій по поставці ТМЦ контрагентом позивача.

Суд зауважує, що невиконання свого зобов'язання зі сплати податку до бюджету контрагентами тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб, але зазначені обставини не є підставою для позбавлення позивача на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Відповідно до п.180.1 ст.180 Податкового кодексу України, платник податку - будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному цим Кодексом. Виходячи з приписів Податкового кодексу України відповідальність за порушення вимог чинного законодавства несе саме платник податку.

Таким чином, відповідач фактично застосував до позивача негативні наслідки, які є результатом дій (бездіяльності) інших юридичних осіб.

Стаття 19 Конституції встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За таких умов, оскаржуване позивачем податкове повідомлення-рішення від 04.02.2013р. №0000662220 не відповідає вимогам закону, що є підставою для його скасування.

Згідно ч. 1 статті 9 КАСУ суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 ч. 1 КАСУ завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Таким чином, в даному випадку відповідна сторона не дотримала вимоги закону про захист охороняємих прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому її рішення як суб'єкта владних повноважень є неправомірним, що дає суду підстави для задоволення адміністративного позову.

Відповідно до вимог ст. 94 КАСУ позивачу підлягають поверненню судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2295,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 9, 11, 94, 159, 160- 163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "СПО" до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення- задовольнити у повному обсязі.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби винесене відносно Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "СПО", а саме: № 0000662220 від 04.02.2013р.

Стягнути з Державного бюджету України на користьТовариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "СПО" (код 36372211, 61144, Харківська область, м. Харків, вул. Героїв Праці, б. 19-Г, кв. 149) витрати зі сплати судового збору в сумі 2260,00 грн. (дві тисячі двісті шістдесят грн.).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлено 12.07.2013р.

Суддя Заічко О.В.