Постанова № 32346278, 09.07.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" липня 2013 р. Справа№ 927/525/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сухового В.Г.

суддів: Агрикової О.В.

Рудченка С.Г.

при секретарі судового засідання: Петренку В.А.,

розглянувши апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Батьківщина"

на рішення господарського суду Чернігівської області від 21.05.2013р.

у справі № 927/525/13 (суддя Федоренко Ю.В.)

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Батьківщина"

про стягнення 201 564,45 грн.

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся в господарський суд Чернігівської області з позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Батьківщина" (далі - відповідач) про стягнення 167 500 грн. заборгованості за виконані роботи та поставлені товари за договором №11/12/09 від 01.04.2012 р. про сервісне обслуговування зерносушарного обладнання GSI-3626, штрафу в розмірі 33 500 грн., 3% річних в розмірі 564,45 грн., а всього 201 564,45 грн.

Рішенням господарського суду Чернігівської області від 21.05.2013р. у справі № 927/525/13 позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 167 500 грн. боргу, 33 500 грн. штрафу, 549,40грн. 3% річних та судові витрати. В частині стягнення 15,05 грн. 3% річних в позові відмовлено. Мотивуючи зазначене рішення, суд першої інстанції зазначив, що відповідачем у погоджений договором строк не виконано зобов'язання щодо повної оплати виконаних робіт та поставлених товарів, а тому визнав обґрунтованими вимоги про стягнення основної заборгованості. Взявши до уваги положення ст. 230 ГК України та умови договору, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог про стягнення штрафу. Також, з огляду на прострочення відповідачем виконання своїх зобов'язань за договором, суд, враховуючи приписи ст. 625 ЦК України, визнав частково обґрунтованими вимоги про стягнення 3 % річних.

Не погодившись із зазначеним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення господарського суду Чернігівської області від 21.05.2013р. у справі № 927/525/13 скасувати, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні вимог. В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник посилається на те, що рішення суду прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального, внаслідок неповного з'ясування обставин справи, а висновки суду, на думку скаржника, не відповідають обставинам справи. Зокрема, скаржник зазначає, що в ході проведення службового розслідування відповідач з'ясував, що договір №11/12/09 від 01.04.2012р. підписано з боку відповідача неуповноваженою особою з перевищенням повноважень, а тому зазначений правочин, на думку скаржника, є неукладеним та за ним не виникло прав і обов'язків у сторін договору. Також, скаржник посилається на те, що наявні у матеріалах справи видаткові накладні на товар не є доказами виконання позивачем умов договору, оскільки товар був прийнятий неуповноваженою особою з боку відповідача, а оскільки довіреність на відпуск товару відсутня у матеріалах справи, скаржник вважає, що представник відповідача не мав повноважень щодо отримання цього товару. Скаржник вважає, що жодних зобов'язань між сторонами не виникло.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає про необґрунтованість доводів апеляційної скарги, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.06.2013р. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено розгляд скарги у справі на 09.07.2013р.

У судовому засіданні 09.07.2013р. представник відповідача апеляційну скаргу підтримав. Представник позивача заперечив проти її задоволення.

Згідно зі ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали апеляційної скарги, дослідивши наявні докази у справі, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, 01.04.2012 р. між ФОП ОСОБА_2 (виконавець) та СТОВ «Батьківщина» (замовник) в особі директора Дмитренка Олега Миколайовича підписано договір про сервісне обслуговування зерносушарного обладнання GSI-3626. Зазначений договір скріплено печатками сторін (далі - договір, а.с. 12-14).

Згідно з п.п.1 п.1 договору виконавець зобов'язався виконати роботи по сервісному обслуговуванню зерносушарного обладнання (далі - роботи).

У п.п.1.2 п.1 Договору сторони погодили, що поняття сервісне обслуговування включає в себе:

- періодичні перевірки стану обладнання в узгоджені терміни;

- здійснення планово-попереджувальних ремонтів;

- здійснення термінових ремонтів;

- продаж запасних частин, які вийшли з ладу.

Відповідно до п.п. 1.3 п.1 Договору замовник приймає виконані роботи згідно акту виконаних робіт і оплачує їх.

Підпунктом 1.4 п.1 Договору передбачено, що замовник оплачує виконавцю всі запасні частини чи витратні матеріали, які він використав для ремонту обладнання замовника.

Згідно з п.п.3.1 п.3 Договору загальна вартість робіт, пов'язаних з одноразовим викликом спеціаліста виконавця становить: ТО №1 перший технічний огляд проводиться через 2 місяці після запуску та повноцінної роботи зерносушарки. Вартість ТО №1: 10525 грн. ТО №2 після закінчення сезону роботи обладнання, необхідно зробити діагностику, технічний огляд та законсервувати зерносушарку на зимовий період. Вартість ТО №2 14650 грн. ТО №3 перед початком сезону роботи зерносушарки, необхідно обладнання підготувати до роботи, але не пізніше як 15 діб до початку роботи. Вартість ТО №3 16400 грн.

Згідно з п.п.3.2 п.3 Договору вартість послуг за непланові виїзди спеціалістів виконавця, налагодження обладнання, за запасні частини та терміновий ремонт обладнання, яке вийшло з ладу через неправильну експлуатацію, недбалий догляд або навмисне пошкодження зі сторони обслуговуючого персоналу сплачується додатково згідно актів виконаних робіт та видаткових накладних.

Згідно з п.п.3.3 п.3 Договору вартість робіт може бути змінена. Підставою для зміни вартості обслуговування може бути додаткова угода до чинного Договору, яка підписується обома сторонами.

Згідно з п.п.4.1 п.4 договору оплата вартості договору здійснюється шляхом готівкового розрахунку або безготівкового розрахунку протягом 5 днів з моменту підписання Акту виконаних робіт чи видаткової накладної.

Як вбачається з матеріалів справи, 28.02.2013 р. між виконавцем та замовником складено Акт №6 про те, що ФОП ОСОБА_2 були проведені роботи з ремонту зерносушарки на суму 9 000,00 грн. Зазначений Акт підписано та скріплено печатками сторін без зауважень (а.с. 15).

В матеріалах справи наявна видаткова накладна №5 від 28.02.2013 р. на суму 158 500 грн. завірена печатками сторін, відповідно до якої вбачається, що позивачем було використано запасні частини та матеріали для проведення ремонту зерносушарки відповідача (а.с. 16).

28.02.2013 р. позивачем був виставлений рахунок-фактура №5 на загальну суму 167 500,00грн., який підписаний сторонами та скріплений їх печатками (а.с. 17).

27.03.2013 р. та 17.04.2013р. позивачем на адресу відповідача надсилалася претензія від 19.03.2013 р. на суму 167 500 грн., в якій позивач, посилаючись на умови договору та підтверджуючі документи вимагав виконання зобов'язань та сплати заборгованості (а.с.18-24). Доказів надання відповідачем відповіді на претензію або її задоволення матеріали справи не містять.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач не виконав взятих на себе зобов'язань за договором, оскільки не здійснив у встановлений договором строк оплати за надані послуги, запасні частині та витратні матеріали, які були надані йому позивачем на виконання умов цього договору у сумі 167 500 грн. Позивач вважає, що відповідач порушив умови договору та прострочив виконання взятого на себе за договором грошового зобов'язання, а тому на підставі

ст. 611, 625 ЦК України, пп. 5.4 договору та ст. 231 ГК України, нараховує штрафні санкції та 3 % річних, які просить суд стягнути з відповідача.

З урахуванням встановлених у даній справі обставин та наявних у справі доказів колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог у даній справі, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з ч. 1 ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором про надання послуг.

Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Частиною 1 статті 903 ЦК України передбачено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

За змістом ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

Судом першої інстанції вірно встановлено та підтверджується матеріалами справи, що на виконання умов договору позивач здійснив роботи з ремонту зерносушарки на суму 9 000,00 грн. та використав запасні частини та матеріали на загальну суму 158 500 грн.

Зазначені роботи прийняті замовником без зауважень у відповідності до умов договору на підставі Акту № 6 від 28.02.2013 р. та видаткової накладної № 5 від 28.02.2013 р., а також рахунку-фактури №5 на загальну суму 167 500,00грн., який підписано сторонами та скріплено їх печатками.

Як вбачається з умов договору, оплата вартості договору здійснюється шляхом готівкового розрахунку або безготівкового розрахунку протягом 5 днів з моменту підписання Акту виконаних робіт чи видаткової накладної (п.п.4.1 п.4 договору).

Отже, з моменту підписання Акту та видаткової накладної від 28.02.2013р., протягом 5 днів, строк виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором по оплаті є таким, що настав, і зазначене грошове зобов'язання відповідачем мало б бути виконане до 05.03.2013р. включно.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Водночас, як вірно зазначив суд першої інстанції відповідачем у погоджений договором строк не виконано зобов'язання щодо повної оплати виконаних робіт та отриманих товарів за договором, як це передбачено його умовами. Доказів оплати матеріали справи не місять і відповідачем ні суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції не надано.

При цьому, колегією суддів відхиляються посилання відповідача на неукладеність договору №11/12/09 від 01.04.2012 р. про сервісне обслуговування зерносушарного обладнання GSI-3626 з огляду на те, що його було підписано неуповноваженою особою, враховуючи таке.

Зі змісту абзацу 1 названого договору вбачається, що його укладено між позивачем та ТОВ «Батьківщина» в особі Дмитренка Олега Миколайовича.

На останній сторінці договору (п. 9 договору «Юридичні адреси та підписи сторін») проставлено підпис та печатку відповідача.

Будь-яких інших відомостей про те, що зазначений договір укладено та підписано директором структурного підрозділу відповідача, названий договір не містить.

На переконання колегії суддів, твердження позивача про те, що, підписуючи договір та виконуючи зобов'язання за ним, позивач не мав жодних сумнівів щодо особи, яка його підписала та обсягу її повноважень, є обґрунтованим, виходячи зі змісту цього договору та наявності печатки товариства відповідача.

При цьому, колегія суддів вважає, що хоча відповідач і посилається на відсутність належних повноважень в особи, що підписала договір, проте належних доказів матеріали справи не містять.

Колегія суддів також враховує, що відповідач, двічі отримавши претензію від позивача про наявність заборгованості за вказаним договором, будь-яких заперечень або відповіді на цю претензію, в тому числі заперечень щодо повноважень підписанта договору, позивачу не надав.

До того ж, в суді першої інстанції, про розгляд якої відповідач, як вбачається з матеріалів справи, повідомлявся належним чином, останнім також будь-яких заперечень на позов, клопотань або заяв щодо наведених в апеляційній скарзі обставин, також не подано.

У цьому контексті колегія суддів вважає, що обставини, на які відповідач посилається в суді апеляційної інстанції, а також зразки підпису директора відповідача Дмитренка О.М., які додано до апеляційної скарги відповідачем, не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції як докази з огляду на приписи

ст. 101 ГПК України, оскільки, по-перше, вони не були предметом дослідження в суді першої інстанції, по-друге, відповідач не обґрунтував та не довів належними і допустимими доказами наявності причин, що не залежали від нього неподання вказаних доказів суду першої інстанції.

Крім того, вирішення питань автентичності підписів та їх відповідності особам, які їх вчинили на документах, безумовно потребує спеціальних знань.

Згідно зі ст. 41 ГПК України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Однак, колегія суддів звертає увагу на те, що клопотань або заяв до суду про вихід за межі позовних вимог у даній справі не заявлялося, як не було заявлено клопотань про призначення судової експертизи з відповідних питань, вирішення яких потребує спеціальних знань.

Доказів визнання договору №11/12/09 від 01.04.2012 р. недійсним повністю або частково суду не надано.

Посилання відповідача на те, що видаткову накладну також підписано неуповноваженою особою, колегією суддів відхиляються, оскільки позивач сам стверджує, що довіреність від відповідача не вимагалася, з огляду на наявність печатки товариства відповідача. До того ж, доказів того, що видаткова накладна підписана неуповноваженою особою матеріали справи не містять і відповідачем таких доказів суду не подано. Крім того, відповідно до п. 4 договору підставою для оплати є або Акт або видаткова накладна, в даному випадку сторонами складено та підписано обидва документи. При цьому, нормативно-правовий акт, на який посилається відповідач для підписання Акту виконаних робіт обов'язкової наявності довіреності не вимагає.

У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що позовні вимоги про стягнення основної заборгованості позивачем доведені та є обґрунтованими, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для їх задоволення.

Стосовно вимог про стягнення штрафних санкцій та 3 % річних, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ч.1 ст.216, ч.2 ст.217 ГК України учасники господарських відносин несуть господарську-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченим цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст.230 ГК України - штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штраф, пеня), яка сплачується у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до п.п.5.4 п.5 Договору у разі прострочення оплати виконаних робіт чи поставлених товарів, замовник сплачує виконавцю штраф в розмірі 10% від суми простроченого платежу у разі прострочення оплати більше ніж на 10 днів, в розмірі 20% в разі прострочення оплати більше ніж на 30 днів.

Позивач просить стягнути з відповідача штраф у розмірі 33 500 грн.

Враховуючи те, що судом було встановлено факт порушення відповідачем умов договору у зв'язку з простроченням оплати відповідачем більш ніж на 30 днів, розрахунок 20 % від простроченої суми здійснено позивачем вірно, а тому вказані вимоги підлягають задоволенню.

Позивач також просить стягнути з відповідача 564,45 грн. 3% річних за період з 05.03.2013 року до 15.04.2013 року.

Відповідно до ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити борг урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

Отже, оскільки матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо оплати виконаних робіт та поставлених товарів за період з 06.03.2013 року до 15.04.2014 року, суд першої інстанції, здійснивши власний розрахунок за вказаний період, дійшов правильного висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 3% річних підлягають задоволенню частково в сумі 549,40 грн., а в решті вимог слід відмовити.

Відповідно до ч. 1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, як встановлено статтею 34 ГПК України. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За таких обставин доводи апеляційної скарги є необґрунтованими з підстав наведених вище, а тому колегією суддів відхиляються.

Виходячи з наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що підстави для скасування або зміни рішення господарського суду Чернігівської області від 21.05.2013р. у справі №927/525/13, які передбачені ст. 104 ГПК України, відсутні. Рішення є законним, обґрунтованим та відповідає обставинам справи. У зв'язку з цим апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення слід залишити без змін.

Судові витрати за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 34, 43, 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Батьківщина" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Чернігівської області від 21.05.2013р. у справі

№ 927/525/13 без змін.

2. Матеріали справи № 927/525/13 повернути до господарського суду Чернігівської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Головуючий суддя Суховий В.Г.

Судді Агрикова О.В.

Рудченко С.Г.

Повний текст складено та підписано 10.07.2013р.