Ухвала суду № 32342907, 04.06.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2013 р.Справа № 816/1654/13-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Русанової В.Б.

Суддів: Присяжнюк О.В. , Курило Л.В.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 19.04.2013р. по справі № 816/1654/13-а

за позовом Фізичної особи підприємця - ОСОБА_1

до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 19.04.2013 р. позов ФОП ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області ДПС від 21.03.2013 р. № 0000361703.

Державна податкова інспекція у м. Полтаві Полтавської області ДПС (далі-відповідач), не погодившись із судовим рішенням, подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 19.04.2013 р. з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права при неповному з'ясуванні обставин справи, та винести нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на порушення судом першої інстанції, п. 44.1 ст. 44, п.п. 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не врахування акту податкової перевірки контрагента позивача, що привело до невірного вирішення справи.

В судове засідання сторони не з'явилися, про день та час розгляду справи повідомлені належним чином, поважних причин неявки до суду, не встановлено, в зв'язку з чим справа розглядається в письмовому провадженні відповідно до ст.197 КАС України.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідачем проведено документальну невиїзну позапланову перевірку фінансово-господарської діяльності з питань дотримання ФОП ОСОБА_1 вимог податкового, валютного та іншого законодавства по взаємовідносинам з ТОВ "Матадор" за період з 01.09.2011 р. по 30.04.2012 р., за результатами якої складено акт перевірки № 1195/17-2/2529804564 від 27.02.2013 р. (а.с.13-21)

За висновками акту перевірки, позивачем порушено п. 44.1 ст. 44, п. 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України, в результаті чого завищено податковий кредит з податку на додану вартість за період з 01.09.2011 р. по 30.04.2012 р. на загальну суму 19 741 грн.

21.03.2013 р. відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000361703, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ в розмірі 24 673, 25 грн. (19 741 грн. - основний платіж, 4 932, 25 грн. - штрафні (фінансові) санкції) (а.с.22).

Підставою для донарахування оспорюваних сум податку на додану вартість слугував висновок податкового органу, що укладений позивачем договір з ТОВ "Матадор" є нікчемними в силу ч. 1, 5 ст. 203, п. 1, 2 ст. 215, ст.. 228 Цивільного кодексу України, оскільки порушує публічний порядок, суперечить інтересам держави та суспільства, вчинений удавано, з метою ухилення від сплати податків третіх осіб.

При цьому ДПІ посилається на акт перевірки контрагента позивача від 21.12.2012р. № 7200/224/31820299, в якому зазначено про неможливість реального здійснення ним господарських операцій (відсутність об'єктів оподаткування) по ланцюгу постачання, не підтвердження сум задекларованих постачальниками податкових зобов'язань з ПДВ та податкового кредиту щодо операцій з контрагентом позивача.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, виходив з висновку, що доводи податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства не підтверджені належними доказами, тому податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з такого.

Згідно ст. 195 КАС України постанова переглянута в межах апеляційної скарги.

Судом встановлено, що позивач є фізичною особою-підприємцем, та перебуває на обліку в ДПІ у м. Полтаві та є платником податку на додану вартість відповідно до свідоцтва № 100168459 (а.с. 10-11).

26.08.2011 р. між позивачем (покупець) та ТОВ "Матадор" (постачальник) укладено договір № 260811, за яким позивачу поставлено товар згідно накладних, а саме, шини 280р508, папір офісний (а. с. 23).

Реальність проведення операцій за угодою суду підтверджено рахунками-фактурами, видатковими накладними, податковими накладними, квитанціями до прибуткового касового ордеру (а.с. 24-25, 27-32, 34-37, 39-45).

Транспортування ТМЦ здійснено силами позивача за рахунок орендованих транспортних засобів, що підтверджується нотаріально засвідченими договорами оренди транспортних засобів та свідоцтвами про реєстрацію транспортних засобів (а.с. 26, 33, 38, 120-125).

Судом встановлено, що позивач має такі види діяльності: неспеціалізована оптова торгівля, вантажний автомобільний транспорт, надання послуг перевезення речей (переїзду)(а.с.12).

Придбаний товар (бумагу для офісної техніки) позивач в подальшому реалізував ТОВ «Фармацевтична компанія « Провізор», ТОВ «Полткондпостач»,ТОВ « Полтавхім», ПП СІБ-Агро,», ПП «Явіс-ХХІ», ВАТ « Полтавасортнасіннєовоч», Полтавський інститут бізнесу, ВГФ « СПМК 516ЛТД»,,ПП Полтавській хлібзавод « Південний», ПП «Білсу ЛТД», ПП «СТМ»,, ТОВ «Індустріальні системи автоматизації» , що підтверджується копіями накладних, податкових накладних, довіреностей, реєстром виданий та отриманих податкових накладних. (а.с. 56-119).

Крім того судом встановлено, що позивач має на праві власності та користування вантажні транспортні засоби, що підтверджується свідоцтвами про реєстрацію транспортних засобів та договорами оренди. Придбані шини у ТОВ « Матадор» використав у власній господарській діяльності.

Згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

За змістом пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до складу податкового кредиту суми податку сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформленими з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Відповідно до ч. 4 ст. 72 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Юридична відповідальність має індивідуальний характер, і доказами порушення правил податкової звітності є виключно матеріали перевірок платника податків.

Акт податкових перевірок контрагента позивача не є достатнім доказом в підтвердження доводів податкового органу про нікчемність (нереальність) господарських операцій позивача з його контрагентом, за умови, що висновки податкового органу про порушення (дотримання) платником вимог законодавства не ґрунтуватися на безпосередньому дослідженні первинних бухгалтерських та податкових документів такого платника за відповідний період.

З акту перевірки позивача слідує, що оцінка документам первинної бухгалтерського обліку та податкової звітності позивача в межах перевірки не надавалася.

Доводи апеляційної скарги, що податкові накладні та товарно-транспорті накладні видані ФОП ОСОБА_1 від ТОВ « Матадор» мають недоліки, а саме не містять прізвища та ініціалів продавця, колегія суддів вважає такими , що не спростовують факт реальності вчиненої угоди.

Колегія суддів зазначає, що товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом, а відтак визначає взаємовідносини по виконанню перевезення вантажів для обліку транспортної роботи. Неналежне оформлення зазначених документів не можна розцінювати як беззаперечне свідчення безтоварності спірних операцій.

Крім того, відсутність зазначення прізвища та ініціалів в податкові накладній не є підставою для визнання цих документів недійними. Надані податкові накладні, видані ТОВ «Матадор», містять обов'язкові реквізити, визначені ст.201 ПК України , та дають можливість ідентифікувати особу, яка їх видала.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що надані позивачем первинні бухгалтерські документи, зокрема податкові накладні, не містять недоліків форми або змісту, що зумовлюють для них втрату доказової сили в розумінні ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» або виключають можливість їх використання платником при відображенні при декларуванні та (або) підтвердженні показників податкової звітності згідно ст. 44 Податкового кодексу України.

Наявність належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Судом встановлено, що в обґрунтування висновків податкової перевірки позивача відповідач посилається на дані автоматизованої системи співставлення зобов'язань з ПДВ та податкового кредиту, акт податкової перевірки ТОВ «Матадор» від 21.12.2012 р. № 7200/224/31820299, яким встановлено порушення контрагентом позивача вимог статті 185 ПК України в частині оподаткування податком на додану вартість безтоварних операцій по ланцюгу постачання товару, робіт/послуг з контрагентами постачальниками та контрагентами покупцями, з огляду на що відповідач прийшов до висновку, що угода позивача з ТОВ "Матадор" є нікчемною в силу закону, оскільки порушує публічний порядок, суперечить інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою ухилення від сплати податків третіх осіб.

Доводи апеляційної скарги щодо не врахування зазначених доказів колегія суддів вважає не обґрунтованими з наступних підстав.

Відповідно до ч 1 ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Законом не передбачено права органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і на цій підставі ставити під сумнів дотримання платником вимог податкового законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника -фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком. Судових рішень у кримінальних справах щодо працівників відповідача або його контрагента відповідачем не надано.

Відповідачем також не надано доказів, а так само не було встановлено судом, фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання угоди позивачем та ТОВ «Матадор»

Таким чином, відповідачем не доведено, а судом першої та апеляційної інстанції не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій.

Відповідачем також не було доведено у встановленому законом порядку, що угода порушує публічний порядок, суперечить моральним засадам суспільства та спрямована на заволодіння майном держави, а лише припущено про відсутність реальності поставок товарів (робіт, послуг) які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом.

Посилання відповідача на частини 1, 5 статтю 203, частини 1,2 статті 215, статтю 216 ЦК України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку. Органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не надано доказів в обґрунтування висновків податкової перевірки, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

З огляду на зазначене колегія суддів погоджується з наданою судом першої інстанції правовою оцінкою обставин справи про дотримання позивачем необхідних умов для формування податкового кредиту та про відсутність у податкового органу підстав для здійснення оспорюваних донарахувань.

Згідно ч.1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів прийшла до висновку, що підстави для скасування постанови Харківського окружного адміністративного суду від 19.04.2012 р. відсутні.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 199, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 19.04.2013р. по справі № 816/1654/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Русанова В.Б.Судді(підпис) (підпис) Присяжнюк О.В. Курило Л.В. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Русанова В.Б.