Рішення № 32339108, 08.07.2013, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.07.2013 р. Справа № 914/1360/13

За позовом: Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Львів

до відповідача: Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, м. Львів

про витребування майна з чужого незаконного володіння, відшкодування шкоди.

Суддя Коссак С.М.

при секретарі Довгополов А.О.

Представники:

Від позивача: ОСОБА_3 - представник за довіреністю від 04.02.2013р.;

Від відповідача: ОСОБА_4 - представник за довіреністю від 19.10.2012р.

На розгляд господарського суду Львівської області Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 подано позов до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння, відшкодування шкоди.

Ухвалою суду від 08.04.2013 р. порушено провадження у справі та призначено судовий розгляд справи на 24.04.2013р. Рух справи відображено у відповідних ухвалах суду.

З підстав зазначених в ухвалі суду від 20.05.2013р. у справі призначено судову-почеркознавчу експертизу та зупинено провадження у справі.

20.06.2013р. від Львівського НДІСЕ надійшов висновок № 1769 судово-почеркознавчої експертизи за матеріалами справи № 914/1360/13, складений 14.06.2013р. разом з матеріалами справи. Висновком встановлено, що підпис від імені ОСОБА_1 в Додатку № 1 від 01.09.2011р. до договору оренди з правом викупу від 22.08.2011р., виконаний не ОСОБА_1, а іншою особою з намаганням виконавця наслідувати справжні підписи ОСОБА_1

Ухвалою суду від 25.06.2013р. поновлено провадження у справі та призначено до розгляду на 08.07.2013р.

В судове засідання позивач явку повноважного представника забезпечив, позовні вимоги підтримала, уточнила з врахуванням поданої в судовому засіданні заяви про зменшення позовних вимог в частині стягнення 5 000,00 грн. орендної плати за фактичне користування річчю. Просить повернути з володіння відповідача майно - транспортні засоби: сідловий тягач -Е, модель 95XF; напівпричіп бортовий - Е, марка RENDERS, МОДЕЛЬ В 3; сідловий тягач -Е, модель FT95/38ХF, напівпричіп бортовий -Е, марка TRAILOR SYY3CP та стягнути з відповідача неустойку у розмірі подвійної плати за користування річчю за весь час прострочення до прийняття рішення судом. Крім цього, просить стягнути з відповідача витрати понесенні за оплату вартості експертизи в сумі 2 448,00 грн. відповідно ст. 49 ГПК України. Квитанцію долучено до матеріалів справи.

В судове засідання відповідач явку повноважного представника забезпечив, проти заявлених позовних вимог заперечує.

У судовому засіданні 08.07.2013р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши наявні у справі докази, судом встановлено таке.

Між сторонами у справі укладено договір оренди майна з правом викупу від 22 серпня 2011 року. Відповідно до п.1.1. Договору Орендодавець (у справі - позивач) надає, а Орендар (у справі - відповідач) приймає в строкове платне користування наступне майно (надалі - об'єкт оренди): вантажні автомобілі - ДАF НОМЕР_1; НОМЕР_2; ДАF НОМЕР_3; НОМЕР_4.

Право власності позивача на транспортні засоби підтверджується наявними у справі обліковими картками приватного ТЗ.

Відповідно до п.3.1. Договору строк оренди складає 1,5 року з моменту прийняття об'єкта, що орендується. Відповідно до п.5.5. Договору об'єкт вважається переданим в оренду з моменту підписання акту приймання-передачі. У матеріалах справи є Акт прийому-передачі транспортних засобів при виконанні умов Договору від 22 серпня 2011 року, а саме: ДАF, модель 95 ХF, тип сідловий тягач - Е, колір білий, № шасі НОМЕР_5, 1999 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1; тип н/причіп бортовий - Е, марки RENDERS, модель В 3, колір синій, № шасі НОМЕР_6, 1996 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2; марка ДАF, модель FT 95.380XF, тип сідловий тягач-Е, колір білий, № шасі НОМЕР_7, 1998 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3, тип н/причіп бортовий -Е, марки TRAILOR, модель SYYЗСР, колір червоний, № шасі НОМЕР_8, 1995 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_4. Даний Акт складений 31.08.2011 року, підписаний сторонами, скріплений печатками (а.с.79).

З врахуванням положення п.3.1. та п.5.5. Договору, суд приходить до висновку, що початок та закінчення Договору слід обчислювати з 31.08.2011 року. У зв'язку з цим, договір оренди припинив свою дію з 01.03.2013 року. В судовому засіданні 08.07.2013 року цю обставину сторони не заперечили.

Згідно з п.3.2. Договору після закінчення строку Договору орендар має переважне право на поновлення його на новий строк. У цьому разі, якщо жодна сторона в термін 1,5 до закінчення даного договору письмово не повідомить про намір його розірвати, даний договір автоматично пролонгується на такий самий строк.

Позивач, Орендодавець неодноразово повідомляв Орендаря про свої наміри щодо розірвання Договору і повернення об'єкта оренди. Зокрема, матеріали справи містять: повідомлення відповідача про повернення об'єкта оренди від 18.01.2013 року та квитанцію про його направлення (а.с.22, 23); телеграму від 21.01. 2013 року та докази її направлення про заперечення Орендодавця проти пролонгації Договору, його викупу, повернення та пропозицію про складання відповідного акту прийому-передачі (а.с. 24, 25); вимогу про розірвання Договору від 03.05.2012 року (а.с.132); ухвалу господарського суду Львівської області від 11 травня 2012 року у справі №5015/1833/12, за позовом ФО-П ОСОБА_1 до ФО-П ОСОБА_2 про розірвання договору оренди (а.с.135), залишеного без розгляду ухвалою господарського суду Львівської області від 23 травня 2012 року (а.с.134); ухвалу господарського суду Львівської області від 19.03.13 у справі 914/687/13-г про залишення позовної заяви ФО-П ОСОБА_1 до ФО-П ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння без розгляду (а.с.141).

Таким чином, суд приходить до висновку, що Орендодавець вчиняв дії на розірвання договору оренди і не мав наміру пролонгувати Договір, а тому Договір припинив свою дію у зв'язку з закінченням строку, на який його було укладено.

Матеріали справи містять додаток №1 від 01 вересня 2011 року до договору оренди з правом викупу від 22 серпня 2011 року (а.с.78). Цим додатком передбачили, що викуп майна на підставі договору оренди з правом викупу від 22 серпня 2011 року буде здійснюватися за сумою 153 600,00 грн.

Проти легітимності цього додатку заперечив позивач, орендодавець, оскільки, як заявлено в судовому засіданні, він його не підписував.

З метою з'ясування дійсних обставин справи, судом призначено у справі судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено експертам Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України (ухвала господарського суду Львівської області від 20.05.13, а.с.243).

Висновком №1769 судово-почеркознавчої експертизи за матеріалами господарської справи №914/1360/13, складеним 14 червня 2013 року (судовий експерт ОСОБА_5.) встановлено, що підпис від імені ОСОБА_1, розташованим в графі «Орендодавець» в Додатку №1 від 01.09. 2011 року до договору оренди з правом викупу від 22 серпня 2011 року, виконані не ОСОБА_1, а іншою особою з намаганням його виконавця наслідувати справжні підписи ОСОБА_1

На момент прийняття рішення майно позивачу не повернуто.

При прийнятті рішення суд виходив з такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Згідно з ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно з ч.6 цієї ж статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ст. 798 Цивільного кодексу України предметом договору найму транспортного засобу можуть бути повітряні, морські річкові судна, а також наземні самохідні транспортні засоби тощо.

Нормою ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України встановлено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Статтею 631 Цивільного кодексу України, зокрема, передбачено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Відповідно до ч.2 ст.291 Господарського кодексу України договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що Договір припинив свою дію з 01.03.2013року, що не заперечується сторонами.

Згідно зі ст.785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо найма не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Таким чином, вимога позивача про повернення майна та сплату неустойки в розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення є правомірною і підлягає задоволенню. З врахування моменту припинення договору до моменту прийняття рішення (08.07.2013р.) стягненню підлягає сума у розмірі 27 251,61 грн.

(З врахуванням правової позиції, передбаченої у п.5.4. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року №12 «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна»).

Відповідно до ст. 284 Господарського кодексу України істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди, строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.

Відповідно до п.7 Договору майно, що орендується, переходить у власність орендаря, якщо він вніс Орендодавцю всю належну йому орендну плату з вартості зданого на повний амортизаційний термін майна, а також вніс Орендодавцю орендні платежі з залишкової вартості майна, оренда якого згідно з договором припинена до завершена амортизаційного терміну. Порядок передачі та оформлення права власності на майно, що орендується, здійснюється сторонами за актом протягом 3-х місяців з моменту закінчення Договору.

Матеріалами справи підтверджується та не заперечується сторонами сплата Орендарем орендної плати протягом дії Договору, що підтверджується банківськими виписками. Поряд з тим, зокрема відповідачем, належними та допустимими доказами не підтверджено сплату інших платежів, здійснених з метою викупу майна. Крім цього, матеріалами справи підтверджено намір Орендодавця, позивача у справі, повернути майно, здане в оренду.

Відповідно до ч.7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Відповідно до ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до положень ст. 207 Цивільного кодексу України правочини вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з п.2.6. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено). Зокрема, не вважаються вчиненими правочини (укладені господарські договори), в яких (за якими): відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення (не досягнуто згоди за всіма істотними для даного правочину умовами); не отримано акцепт стороною, що направила оферту тощо).

Відповідно до п.8. постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсним» відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 Цивільного кодексу України, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. У зв'язку з цим, судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті 205 - 210, 640 Цивільного кодексу України тощо).

За таких обставин, з врахуванням того, що додаток №1 від 01 вересня 2011 року до договору оренди з правом викупу від 22 серпня 2011 року (а.с.78), яким визначено порядок викупу майна, а саме, що викуп майна на підставі договору оренди з правом викупу від 22 серпня 2011 року буде здійснюватися за сумою 153 600,00 грн. позивачем, Орендодавцем не підписувався, що стверджується Висновком №1769 судово-почеркознавчої експертизи за матеріалами господарської справи №914/1360/13, складеним 14 червня 2013 року, суд приходить до висновку, що зазначений додаток до Договору не вчинено і він немає юридичної сили. Крім цього, належних та допустимих доказів сплати зазначеної суми Орендарем суду не надано.

Таким чином, уточнена вимога позивача є підставною та підлягає задоволенню.

Згідно з ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до ст.34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно п.2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу» від 21.02.2013р. статтею 55 ГПК передбачено визначення ціни позову у позовах про стягнення грошей і про витребування майна. Відповідні позовні заяви мають майновий характер, і розмір ставок судового збору за їх подання визначається за приписом підпункту 1 пункту 2 частини другої статті 4 Закону та п. 2.2.1. судовий збір з позовної заяви про визнання права власності на майно, витребування або повернення майна (в тому числі в зв'язку з вимогами, заснованими на приписах частини п'ятої статті 216, статті 1212 Цивільного кодексу України тощо) визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру.

Відповідно до пункту 3.10. Постанови Пленуму Вищого господарського суду від 26.12.2011р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення. При цьому питання щодо повернення зайво сплаченої суми судового збору у зв'язку із зменшенням позовних вимог вирішується господарським судом на загальних підставах і в порядку, визначеному законодавством. Якщо ж до заяви про збільшення розміру позовних вимог не додано доказів сплати суми судового збору у встановленому порядку та розмірі (з урахуванням такого збільшення), то відповідна заява повертається господарським судом на підставі пункту 4 частини першої статті 63 ГПК, а у разі якщо відповідні недоліки виявлено після прийняття господарським судом заяви про збільшення розміру позовних вимог, суд стягує несплачені в установленому порядку та розмірі суми судового збору за результатами розгляду справи на підставі статті 49 ГПК.

Відповідно абзацу 2 п.2.7. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу» від 21.02.2013р. у разі коли визначена (встановлена) позивачем ціна позову не відповідає дійсній вартості спірного майна або на день подання позову неможливо встановити точну його ціну, господарський суд з урахуванням припису абзацу першого частини другої статті 6 Закону і частин першої-четвертої статті 49 ГПК попередньо визначає розмір судового збору, виходячи з ціни позову, вказаної позивачем, а за результатами вирішення спору або достягує недоплачену суму судового збору з належної сторони, або повертає суму переплати цього збору.

Суд, при прийнятті рішення визначив суму позову на дату прийняття рішення з врахування неустойки в розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення до прийняття рішення, та з врахуванням заяви про зменшення позовних вимог і встановив, що ціна позову становить 394 195,11 грн.(394 195,11 *2%= 7 883,90 грн.).

Суд прийшов до висновку, достягну з позивача недоплачену суму судового збору в розмірі 273,04 грн.

Судові витрати покладаються на відповідача, згідно із вимогами ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 179, 181, 193, 283, 284, 291 Господарського кодексу України, ст.ст. 11, 15, 205, 207, 610, 631, 626, 629, 759, 763, 785, 798 Цивільного кодексу України, та ст.ст. 22, 33, 34, 49, 55, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задоволити.

2. Зобов'язати Фізичну особу - підприємця ОСОБА_2 (79054,, АДРЕСА_1; реєстраційний номер фізичної особи - підприємця НОМЕР_10) повернути Фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 (АДРЕСА_2; реєстраційний номер фізичної особи - підприємця НОМЕР_9) майно - транспортні засоби: ДАF, модель 95 ХF, тип сідловий тягач - Е, колір білий, № шасі НОМЕР_5, 1999 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1; тип н/причіп бортовий - Е, марки RENDERS, модель В 3, колір синій, № шасі НОМЕР_6, 1996 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2; марка ДАF, модель FT 95.380XF, тип сідловий тягач-Е, колір білий, № шасі НОМЕР_7, 1998 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3, тип н/причіп бортовий -Е, марки TRAILOR, модель SYYЗСР, колір червоний, № шасі НОМЕР_8, 1995 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_4.

3. Достягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2; реєстраційний номер фізичної особи - підприємця НОМЕР_9) в дохід Державного бюджету України (отримувач коштів: ГУ ДКСУ у Личаківському районі м.Львова; Код отримувача (код за ЄДРПОУ): 38007620; Банк отримувача: ГУ ДКСУ у Львівській області; Код банку отримувача (МФО): 825014; Рахунок отримувача: 31215206783006; Код класифікації доходів бюджету: 22030001; Код ЄДРПОУ суду: 03499974) 273,04 грн. недоплаченої суми судового збору.

4. Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (79054,, АДРЕСА_1; реєстраційний номер фізичної особи - підприємця НОМЕР_10) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2; реєстраційний номер фізичної особи - підприємця НОМЕР_9) 27 251,61 грн. неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення,7 883,90 грн. витрат по сплаті судового збору та 2 448,00 грн. витрати по сплаті за проведення судової почеркознавчої експертизи.

5. Накази видати відповідно до ст.116 ГПК України.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені статтями 91-93 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 12.07.2013 року.

Суддя Коссак С.М.