Ухвала суду № 32332957, 04.07.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 липня 2013 року м. Київ К/9991/12801/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Степашка О.І.

Суддів Островича С.Е.

Федорова М.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.10.2010

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.02.2011

у справі № 2а-13433/09/2670

за позовом Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Латіф», Товариства з обмеженою відповідальністю «Основа-Простір»

про стягнення в доход держави коштів отриманих за нікчемним договором

ВСТАНОВИВ:

Державна податкова інспекція у Солом'янському районі м. Києва (далі по тексту - позивач, ДПІ у Солом'янському районі м. Києва) звернулась до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Латіф» (далі по тексту - відповідач 1, ТОВ «Латіф») та Товариства з обмеженою відповідальністю «Основа-Простір» (далі по тексту - відповідач 2, ТОВ «Основа-Простір») про стягнення в доход держави коштів отриманих за нікчемним договором в розмірі 5731,20 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.10.2010, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.02.2011, в задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій і прийняти нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем на підставі слідчого СВПМ ДПІ у Дніпровському районі м. Києва від 05.06.2009 була проведена невиїзна документальна перевірка товариства ТОВ «Латіф» з питань правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ «Основа-Простір» за період з 01.09.2008 по 31.12.2009, за результатами якої складено акт від 09.10.2009 №12399/23-11/34405570.

З матеріалів справи вбачається, що між відповідачами було укладено договір від 03.11.2008 №03, предметом якого є виконання другого етапу роботи з монтажу структурованої комп'ютерної системи в приміщеннях за адресою: Київська область, Макарівський район, смт. Макарів, вул. Київська, 49.

На підтвердження перерахування ТОВ «Латіф» коштів на виконання даного договору, в матеріалах справи містяться платіжне доручення, акт приймання робіт, податкова накладна на суму 5731,20 грн.

Судами встановлено, що вказані первинні документи оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та є належними доказами, що підтверджують здійснення господарської операції.

На підставі податкової накладної ТОВ «Латіф» включило до складу податкового кредиту за листопад 2008 року суму сплаченого за договором №03 від 03.11.2008 податку на додану вартість в розмірі 955,20 грн.

Основою позову стало те, що договір укладений між ТОВ «Латіф» та ТОВ «Основа-простір» є нікчемним, як такий, що суперечить інтересам держави та суспільства, а саме завдання збитків бюджету України.

Відмовляючи у задоволенні позову суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою для недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України визначається, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Судами встановлено, що на момент здійснення спірної господарської операції ТОВ «Основа-простір» було внесене до Єдиного державного реєстру та було платником ПДВ, таким чином відсутні підстави вважати первинну документацію, що підтверджує укладення та виконання спірної угоди, такою, що не відповідає вимогам законодавства. Таким чином, спірний договір не може вважатися нікчемним, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, цей право чин спрямований на реальне настання правових наслідків.

Частиною 1 ст. 208 ГК України зазначено, що санкція, на якій наполягає позивач (стягнення в доход держави всього, одержаного сторонами за зобов'язанням) застосовується лише у випадках вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, і виключно за наявності такого наміру в обох сторін.

Відповідачем не зазначено в акті перевірки та не надано суду будь-яких доказів, які б вказували на невідповідність договору актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Вирок Дніпровського районного суд м. Києва від 08.04.2009 по кримінальній справі №74-00137, яким ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України, на який посилається відповідач, судами вірно не взято до уваги, оскільки факти, встановлені зазначеним вироком, стосуються подій, що пов'язані з легальними діями по створенню суб'єкта підприємницької діяльності, та не є підставою вважати правочин нікчемним.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 КАС України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для відмови у задоволенні позову.

Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовано обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.10.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.02.2011 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)С.Е. Острович (підпис)М.О. Федоров З оригіналом згідно Помічник судді О.Я. Меньшикова