Ухвала суду № 32332924, 04.07.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 липня 2013 року м. Київ К-49794/09

04.07.2013 м. Київ

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 24.12.2008 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.10.2009

у справі № 2а-7287/08

за позовом Повного товариства „Двоскін і компанія" Ломбард „Акцептор"

до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова

про скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Повне товариство „Двоскін і компанія" Ломбард „Акцептор" звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова про скасування податкового повідомлення - рішення №0001151720/0 від 04.06.2008.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 24.12.2008 позовні вимоги задоволено частково, скасовано податкове повідомлення - рішення №0001151720/0 від 04.06.2008 в частині нарахування суми податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб за основним платежем 15097, 80 грн., та штрафних санкцій в розмірі 30195, 60 грн., в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.10.2009 постанову Харківського окружного адміністративного суду від 24.12.2008 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції відповідач оскаржив їх в касаційному порядку.

В скарзі просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанції при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведена виїзна планова перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного законодавства за період з 01.01.2006 по 31.12.2007 та складено акт №1076/22-208/22657338 від 26.05.2008.

За результатами перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення №0001151720/0 від 04.06.2008, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання у сумі 114761, 37 грн. з податку з доходів фізичних осіб, в тому числі за основним платежем 38253, 79 грн. та штрафними санкціями 76507, 58 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 8.1.1, пп. 8.1.2 п. 8.1 ст. 8, п. 12.1 ст. 12 Закону України „Про податок з доходів фізичних особі" ломбардом не утримано податку з доходів фізичних осіб після реалізації не викупленого майна, в результаті чого недоплата податку становить 23152, 09 грн. та порушення пп. 4.2.9, п. 4.2 ст. 4, пп. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8 Закону України „Про податок за доходів фізичних осіб" при продажу нежитлового приміщення фізичним особам не нараховано, не утримано та не перераховано до бюджету податок з доходів фізичних осіб у жовтні 2007 року в розмірі 15097, 80 грн.

Відповідно до пп. 4.3.23 п. 4.3 ст. 4 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб" сума позики становить дохід фізичної особи, яка її одержує, але до визначеного договором строку її повернення ця сума не є об'єктом оподаткування. Лише в разі невиконання фізичною особою забезпеченого заставою зобов'язання та реалізації заставленого майна виникає об'єкт оподаткування у вигляді суми коштів, отриманих у позику і не повернутих у встановлений договором строк. При цьому також може виникнути об'єкт оподаткування (дохід) у вигляді грошової суми, що перевищує розмір забезпечених заставою вимог - заставодержателя (ломбарду) та підлягає поверненню заставодавцю, оскільки ця сума фактично знаходиться у ломбарду під час одержання ним коштів від реалізації заставленого майна.

Згідно з п. 1.15 ст. 1 Закону податковим агентом є юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати і сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.

З огляду на положення пп. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8 та п. 12.3 ст. 12 Закону ломбард є податковим агентом, оскільки саме за його посередництвом продається майно боржника, саме він нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку та повинен утримувати податок від суми такого доходу за рахунок платника, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних нормах цього Закону.

Враховуючи те, що під час виплати грошових коштів за договорами позики ломбард є податковим агентом і повинен нараховувати, утримувати та перераховувати до бюджету податок з доходів фізичних осіб, то донарахування контролюючим органом податкових зобов'язань позивачу здійснено обґрунтовано.

Стосовно укладеного договору купівлі-продажу нежитлового приміщення загальною площею 75, 9 кв.м., що розташоване за адресою: м. Харків, вул. Гуданова,4/10, за ціною 45000 грн.

Відповідно до пп. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Порядок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни передбачений пп. 1.20.2 п. 1.20 ст. 1 Закону, згідно якого для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що при визначенні рівня звичайних цін відповідач діяв не у межах наведених норм Закону, оскільки не використовував інформацію про укладені на момент продажу такого товару договори з ідентичними (однорідними) товарами у співставних умовах, оцінка вартості не житлового приміщення проводилася даними установами без фактичного виїзду на об'єкт, без врахування стану приміщення та наявності комунікацій.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 24.12.2008 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.10.2009

у справі № 2а-7287/08 слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 2201, 221 ,223 ,230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова відхилити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 24.12.2008 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.10.2009 у справі № 2а-7287/08 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович О.І. Степашко