Ухвала суду № 32332913, 04.07.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 липня 2013 року м. Київ К/9991/20820/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Степашка О.І.

Суддів Островича С.Е.

Федорова М.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків в на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.11.2010

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.03.2011

у справі №2а-13291/10/2670

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Укртранснафта»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство «Укртранснафта» (далі по тексту - позивач, ВАТ «Укртранснафта») звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків (відповідач, СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП) про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення №0000214120/0 від 19.02.2010, №0000214120/0 від 19.02.2010, №0000214120/1 від 28.04.2010, №0000214120/2 від 08.07.2010 та №0000214120/3 від 20.09.2010.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.11.2010, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.03.2011, позов задоволено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 21.09.2009 позивачем подано до відповідача податкову декларацію з податку на додану вартість за 8 місяць 2009 року, якою визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість за серпень 2009 року у розмірі 3 446 547 грн., граничний строк сплати якого наступав 30.09.2009.

Платіжними дорученнями з призначенням платежу - податок на додану вартість за серпень 2009 року, № 758 від 29.09.2009 на суму 500 000 грн. та № 1 від 30.09.2009 на суму 2 946 547 грн. ВАТ «Укртранснафта» були перераховані кошти на погашення зобов'язання з податку на додану вартість за серпень 2009 року.

Суми податку, перераховані позивачем вказаними платіжними дорученнями, відповідачем були зараховані у погашення податкового боргу та пені за квітень та травень 2009 року.

Перевіркою встановлено, що платіжними дорученнями на сплату узгодженого податкового зобов'язання з податку на додану вартість по декларації за серпень 2009 року № 758 від 29.09.2009 на загальну суму 500 000 грн. було погашено частину податкового боргу з податку на додану вартість по декларації за квітень 2009 року в сумі 496 404,41 грн. та 3 595,59 грн. - погашення пені та № 1 від 30.09.2009 було погашено частину податкового боргу з податку на додану вартість по декларації за квітень 2009 року в сумі 1 105 709,59 грн. та частину податкового боргу з податку на додану вартість по декларації за травень 2009 року в сумі 1 812 219,10 грн., а також 28 618,25 грн. - погашення пені, у зв'язку з чим утворилась заборгованість зі сплати податку на додану вартість по декларації за серпень 2009 року у розмірі 3 446 547 грн.

За результатами перевірки складено акт № 34/41-20/31570412 від 26.01.2010 на підставі якого винесено податкове повідомлення-рішення № 0000214120/0 від 19.02.2010, яким ВАТ «Укртранснафта» зобов'язано сплатити штраф у сумі 280 890, 52 грн. за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) за порушення пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Колегія суддів погоджується, з висновком судів першої та апеляційної інстанцій щодо задоволення позовних вимог, оскільки у розумінні Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» переказ грошей - це рух певної суми грошей з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому в готівковій формі. Ініціатором переказу вважається особа, яка на законних підставах ініціює переказ грошей шляхом формування та подання відповідного документа на переказ або використання спеціального платіжного засобу.

Відповідно до п. 22.4 ст. 22 зазначеного Закону ініціювання переказу вважається завершеним з моменту прийняття банком платника розрахункового документа на виконання. При цьому банк має забезпечити фіксування дати прийняття розрахункового документа на виконання. Що ж до проведення самого переказу грошей, то це є обов'язковою функцією, яку має виконувати платіжна система (п. 1.29 ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні»). Відповідальність банків при здійсненні переказу визначається положеннями ст. 32 зазначеного Закону, якою, зокрема, передбачено право отримувача на відшкодування банком, що обслуговує платника, шкоди, заподіяної йому внаслідок порушення цим банком строків виконання документа на переказ.

З положеннями п. 22.4 ст. 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» узгоджуються положення пп. 16.5.2 п. 16.5 ст. 16 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», відповідно до якого днем подачі до установ банків платіжного доручення за всіма видами податкових платежів вважається день його реєстрації. Слід зазначити, що саме з поданням платником податків платіжного доручення до банку даний Закон пов'язує настання певних правових наслідків. Так, відповідно до пп. 16.3.1 п. 16.3 ст. 16 цього Закону нарахування пені на суму податкового боргу закінчується у день прийняття банком, що обслуговує платника податків, платіжного доручення на сплату суми податкового боргу. Оскільки момент закінчення нарахування пені визначено датою подачі платіжного документа до банку, є підстави для висновку, що саме з цим моментом, а не з датою фактичного зарахування суми до бюджету, наведена норма пов'язує погашення (сплату) податкового боргу платником податків.

Відповідно до пп. 16.5.1 п. 16.5 ст. 16 цього Закону за порушення строків зарахування податків, зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів або державних цільових фондів, встановлених законодавством, з вини банку такий банк сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, у розмірах, встановлених для відповідного податку, збору (обов'язкового платежу), а також несе іншу відповідальність, встановлену цим Законом, за порушення порядку своєчасного та повного внесення податку, збору (обов'язкового платежу) до бюджету або державного цільового фонду. При цьому платник податків, зборів (обов'язкових платежів) звільняється від відповідальності за несвоєчасне або неповне зарахування таких платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції.

Визначальним у змісті даної норми є те, з чиєї вини відбулося невнесення чи неповне внесення податку, збору (обов'язкового платежу) до бюджету або державного цільового фонду.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, оскільки неперерахування податку або збору не є наслідком винних дій позивача, то до нього не можуть бути застосовані штрафні санкції, пеня або пред'явлена вимога про повне перерахування податкових платежів до бюджетів та державних цільових фондів.

Крім того, колегія суддів зазначає, що Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», який є спеціальним законом з питань оподаткування і встановлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Таким чином, право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику податків, податковий орган не наділений правом чи обов'язком змінювати призначення платежу, визначене платником. В свою чергу, безпідставними є висновки податкового органу щодо несвоєчасності сплати позивачем сум узгоджених податкових зобов'язань з податку на додану вартість, а відтак застосування штрафних санкцій у цій частині є неправомірним.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм правильну юридичну оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б призвести до зміни чи скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.11.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.03.2011 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)С.Е. Острович (підпис)М.О. Федоров З оригіналом згідно Помічник судді О.Я. Меньшикова