Ухвала суду № 32332890, 27.06.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 червня 2013 року м. Київ К/9991/246/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Степашка О.І.

Суддів Островича С.Е.

Федорова М.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 26.08.2010

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 09.12.2010

у справі № 2а-3197/10/1670

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Елемент Шість»

до Державної податкової інспекції у м. Полтаві

про скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство «Елемент Шість» (далі по тексту - позивач, ВАТ «Елемент Шість») звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Полтаві (далі по тексту - відповідач, ДПІ у м. Полтаві) про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 26.08.2010, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 09.12.2010, позовні вимоги задоволено повністю.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій і прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами документальної невиїзної перевірки ВАТ «Елемент Шість» з питань правових відносин із суб'єктом господарської діяльності ТОВ «Гофра», відповідачем складено акт від 15.06.2010 № 5971/23-6/00222373, яким встановлено що в порушення п. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (далі по тексту - Закон) позивачем завищено заявлену суму бюджетного відшкодування за листопад 2009 року в розмірі 9974,17 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 23.06.2010 № 0000652305/0, яким зменшено суму бюджетного відшкодування у розмірі 9974,17 грн.

Згідно з пп. 7.7.1 п. 7.1 ст. 7 Закону, сума податку, що підлягає сплаті до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 8-1 цього Закону.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку, у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Згідно пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5. ст. 7 Закону, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг, дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно договору купівлі-продажу від 22.09.2009 № 3015/45-09 позивач придбав у ТОВ «Гофра» нікель на загальну суму 90000,00 грн.

Реальність проведеної господарської операції підтверджується належними письмовими доказами, а саме: на виконання умов договору ТОВ «Гофра» видано позивачу податкову накладну від 28.09.2009 № 092801, прибутковий ордер від 22.09.2009 № 514. Оплата отриманої продукції підтверджується копіями платіжних доручень.

Судами встановлено, що позивач виконав вимоги пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону, сплативши податок на додану вартість в ціні товару, придбаного у постачальника ТОВ «Гофра», який в свою чергу, виконав вимоги п. 7.2 ст. 7 Закону, видав покупцеві належним чином оформлену податкову накладну.

Таким чином, позивач, маючи належним чином оформлену податкову накладну, відповідно пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону, правомірно відніс суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Посилання відповідача, що факт надмірної сплати податку на додану вартість по ланцюгу постачання відсутній, тому сума бюджетного відшкодування позивача підлягає зменшенню, є необґрунтованим та безпідставним, оскільки несплата контрагентами постачальників позивача до бюджету сум податку на додану вартість не може впливати на результати діяльності підприємства позивача, та не може бути підставою для притягнення позивача до відповідальності.

Законом України «Про податок на додану вартість» не встановлено обов'язку покупця сплачувати податок на додану вартість до бюджету, якщо такий податок не буде сплачено продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця у складі ціни товару.

Сама по собі несплата податку продавцем (в тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

З огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Таким чином, недотримання контрагентами податкової дисципліни має правові наслідки саме для таких контрагентів, оскільки порушення платником вимог податкового законодавства тягне застосування заходів відповідальності саме до такого платника та не може негативно впливати на податковий облік інших осіб (зокрема, його контрагентів) за відсутності факту причетності останніх до таких правопорушень та за наявності факту здійснення господарської операції.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовано обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування постанови Полтавського окружного адміністративного суду від 26.08.2010 та ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду від 09.12.2010 не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві відхилити.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 26.08.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 09.12.2010 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)С.Е. Острович (підпис)М.О. Федоров З оригіналом згідно Помічник судді О.Я. Меньшикова