Ухвала суду № 32332857, 04.07.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"04" липня 2013 р. м. Київ К-24206/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

секретар судового засідання Сандрачук Я.В.

за участю представників згідно журналу судового засідання від 04.07.2013 (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.04.2009 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03.06.2010

у справі № 2а-2238/09/2670

за позовом Дочірнього підприємства „Продмережа"

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

про скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Дочірне підприємство „Продмережа" звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва про скасування податкового повідомлення - рішення 1260/23-3/0 від 23.12.2005.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 27.01.2009 постанова господарського суду м. Києва від 20.10.2006 та ухвала Київського апеляційного господарського суду від 27.02.2007 скасовано, а справа направлена на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.01.2009 позовні вимоги задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва №1260/23-3/0 від 23.12.2005, в частині визначення податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 3198061, 18 грн.: 1599030, 59 грн. основний платіж, 1559030, 59 штрафні (фінансові) санкції.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.06.2010 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.04.2009 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в який просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем проведено планову документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.01.2004 по 01.07.2005 та складено акт перевірки 3656/23-3/30929444 від 14.12.2005.

За результатами перевірки відповідачем прийняте податкове повідомлення - рішення №1260/23-3/0 від 23.12.2005, яким позивачу визначено податкове зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 3223026 грн.: 1611513 грн. основний платіж, 1611513 грн. штрафні (фінансові) санкції.

Позивач оскаржує повідомлення - рішення в частині визначеної суми податку на додану вартість в розмірі 3198061, 18 грн.: 1599030, 59 грн. основний платіж та 1559030, 59 грн. штрафні (фінансові) санкції.

Перевіркою встановлено порушення позивачем не включення до об'єкту оподаткування податком на додану вартість операцій з виплат платежів за надання права (ліцензії) на використання торгового знаку, оскільки дані платежі за використання зареєстрованого Знаку для товарів та послуг, які сплачуються ліцензіатом (позивачем) згідно Ліцензійного договору № ТМ 04/01 від 16.02.2004 не відносяться до поняття "роялті" в розумінні п. 1.30 ст. 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", позивач не придбавав зареєстрований Знак на товари і послуги, а операції з виплат платежів за надання права (ліцензії) на використання торгового знака підлягають оподаткуванню відповідно пп. 3.1.2 п. 3.1 ст. 3 Закону України „Про податок на додану вартість" та з урахуванням вимог п. 1.4. ст. 1 , пп. 7.3.6 п. 7.3 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість".

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 16.02.2004 між позивачем (Ліцензіатом) та фірмою „Ансуса Лімітед" (ANTHOUSA LIMITED) (Ліцензіаром) укладено ліцензійний договір № ТМ 04/01 від 16.02.2004, відповідно до якого Ліцензіар надає на оплатній основі невиключну ліцензію на використання знаку для товарів та послуг (за свідоцтвом України № 27207, виданим 16.09.2002).

Територією дії Договору є територія України. При цьому, згійдно з Ліцензійним договором, Ліцензіар є власником Знаку для товарів і послуг, і Ліцензіат не може видавати субліцензію на використання Знаку іншим особам, а також використовує Знак виключно у власній діяльності, оплачуючи за використання Знаку (п. 6-8, 10 договору).

Відповідно до п. 10.1 договору, оплата за використання знаку (роялті) встановлюється на рівні 3% від обсягу реалізації за відповідний календарний квартал року.

Обсяг прав на використання Знаку, що передаються визначений пп. 6.1 п.6 договору, відповідно до якого ліцензіат вправі наносити Знак на товари чи упаковки , в яких містяться такі товари, вивіски, пов'язані з ними, етикетки, нашивки, ... застосовувати його під час пропонування та надання послуг, застосовувати його в діловій документації чи в рекламі та в мережі Інтернет, тощо.

Позивачем за період з 01.01.2004 по 01.07.2005 згідно актів виконання взаємних зобов'язань, загальний розмір оплати за використання Знаку становить 7995,1 тис. грн.

Виконання грошових зобов'язань позивачем підтверджується довідкою Правекс-банку № 61800/82 від 11.10.2006, відповідно до якої позивач здійснював перерахування валютних цінностей за використання Знаку (роялті).

Відповідно до п. 1.30 ст. 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" роялті - платежі будь-якого виду, одержані як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп'ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео - або аудіокасети, кінематографічні фільми, тощо.

Стаття 419 Цивільного кодексу України вказує, що право інтелектуальної власності та право власності на річ не залежать одне від одного, а перехід права на об'єкт права інтелектуальної власності не означає переходу права власності на річ.

Отже, якщо ліцензіат (в даному випадку позивач) придбає право на використання об'єкта інтелектуальної власності без одержання права власності на нього, то відповідно до пп. 3.2.7 п. 3.2 ст. 3 Закону України „Про податок на додану вартість" винагорода (платежі) за таке використання (роялті) не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість.

У сфері своєї власної господарської діяльності, позивач використовував Знак для товарів та послуг "Фуршет" шляхом нанесення цього Знаку на товари та упаковки, в яких містяться Товари, вивіски, пов'язані з ними, етикетки, нашивки, як під час пропонування таких Товарів для продажу, так і при здійсненні продажу таких товарів, про що, зокрема, свідчать каталог за лютий 2005 року мережі супермаркетів "Фуршет".

Судами попередніх інстанцій встановлено, що суми нарахованої оплати за фактичне використання Знаку (роялті), встановленої Ліцензійним договором, згідно з вищевказаними актами № 1 від 31.03.2004, №2 від 30.06.2004, № 3 від 30.09.2004, №4 від 31.12.2004, №1 від 31.03.2005, № 2 від 30.06.2005, були включені позивачем до складу його валових витрат виробництва та відображені в перевіряємому періоді в деклараціях з податку на прибуток підприємств у рядку 04.

Таким чином колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду першої та апеляційної інстанції стосовно того, що сплачені позивачем платежі відповідають визначенню "роялті".

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.04.2009 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03.06.2010 у справі № 2а-2238/09/2670 залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.04.2009 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03.06.2010 у справі № 2а-2238/09/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович О.І. Степашко