Постанова № 32332505, 11.07.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 липня 2013 року Справа № 5021/1407/12

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого - суддіДерепи В.І.,суддів :Бондар С.В., Грека Б.М., - (доповідача у справі)розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 02.04.13у справі№5021/1407/12господарського судуСумської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Сумитеплоенерго"простягнення сумиза участю представників від:позивачаЄфременко О.О. (дов. від 08.01.13),відповідачаКомісар С.П. (дов. від 27.06.13), Приходько Д.В. (дов. від 15.03.13)

В С Т А Н О В И В :

Публічне акціонерне товариство "Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулося до господарського суду Сумської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумитеплоенерго" 27 601 713,98 грн. боргу, 246 279,26 грн. інфляційних втрат, 2 244 888,70 грн. пені, 573 731,95 грн. 3% річних. Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору про купівлю-продаж природного газу від 30.09.11. №14/2279/11.

Рішенням господарського суду Сумської області від 29.01.13 (суддя

Зражевський Ю.О.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: головуючого-судді Шевель О.В., суддів: Бородіної Л.І., Лакіза В.В.) від 02.04.13 в частині стягнення 27 601 713,98 грн. основного боргу провадження у справі припинено. В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто з ТОВ "Сумитеплоенерго" на користь ПАТ НАК "Нафтогаз України" 64 380,00 грн. витрат по сплаті судового збору.

Не погоджуючись із судовими актами, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення 224 488,70 грн. пені, 573 731,95 грн. 3% річних та 246 279,26 грн. інфляційних втрат та в цій частині прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Скарга мотивована тим, що укладений між сторонами договір про купівлю-продаж природного газу від 30.09.11 №14/2279/11 не розповсюджується на бюджетні відносини, а вчасність надходження коштів відповідачу для погашення йому різниці в тарифах не впливає на порядок та строки проведення розрахунків, оскільки дана обставина не обумовлена умовами договору. На думку позивача, відсутність субвенцій з державного бюджету на погашення заборгованості з різниці в тарифах не є підставою звільнення відповідача від передбаченої договором господарсько-правової відповідальності.

Відповідач у запереченні на касаційну скаргу від 27.06.13 №01-юр/357, відхилив її доводи, посилаючись на законність та обґрунтованість судових рішень.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги щодо дотримання судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, 30.09.11 між сторонами по даній справі був укладений договір №14/2279/11 про купівлю-продаж природного газу, відповідно до умов якого (п.1.1 договору) позивач зобов'язується передати у власність відповідачу у 4 кварталі 2011 року та 2012 році імпортований природний газ, для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням та релігійними організаціями, а відповідач зобов'язується приймати та оплачувати газ на умовах договору.

Порядок та умови передачі газу визначені розділом 3 договору. Зокрема, п.3.3 цього розділу встановлено, що приймання-передача газу оформлюється актом приймання-передачі, а п.3.4 встановлено порядок підписання таких актів та зазначено, що акт є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Матеріалами справи підтверджується, що в період жовтень-грудень 2011 року, позивач поставив, а відповідач прийняв природний газ обсягом 30 870,279 тис. куб. м на загальну суму 43 685 096,24 грн. (акти приймання-передачі природного газу від 17.10.11, 31.10.11, 30.11.11, 31.12.11). Даний факт не спростовується відповідачем. Згідно з п.6.1 договору оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа місяця наступного за місяцем поставки газу.

Станом на дату подання позову відповідач частково розрахувався за поставлений природний газ, а саме сплатив позивачу 16 083 382,26 грн. Залишок отриманого та неоплаченого природного газу складає за даними позивача 27 601 713,98 грн., та ця сума і була заявлена до стягнення у позовній заяві. Під час розгляду справи у суді першої інстанції спірна сума основного боргу була погашена відповідачем. У зв'язку зі сплатою заборгованості провадження у справі в цій частині судами припинене.

В іншій частині позовних вимог (в частині стягнення інфляційних, відсотків річних та пені, що нараховані позивачем на суму основної заборгованості) у задоволенні позову було відмовлено, з посиланням на те, що заборгованість за спірним договором виникла як різниця в тарифах на теплову енергію, внаслідок невідповідності фактичної вартості теплової енергії тарифам, що затверджуються відповідним органом місцевого самоврядування і на сплату яких державою перераховуються субвенції, і яка була повністю погашена бюджетними коштами як різниця в тарифах, а тому рішенням територіальної комісії з погашення заборгованості підприємств паливно-енергетичного комплексу комісії від 26.06.12 та 07.08.12 встановлений факт збитковості затверджених для відповідача тарифів на теплову енергію та узгоджено обсяг заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію для населення. Окрім того, 07.11.12 та 05.12.12 між учасниками взаєморозрахунків було укладено договір №219/517 на погашення заборгованості відповідача перед позивачем в розмірі 233 289,66 грн. та договір №523/517 на погашення заборгованості відповідача перед позивачем в розмірі 27 328 042,06 грн.

Суди також зауважили, що підставою для перерахування боргу за спірним договором є вищезазначені договори та наявність бюджетного фінансування, тобто бюджетного фінансування цих розрахунків, а оскільки позивачем не доведено факту користування відповідачем грошовими коштами виділеними з бюджету для погашення заборгованості, згідно вищезазначеного алгоритму проведення розрахунків на погашення заборгованості з різниці в тарифах (відповідач після отримання коштів з бюджету перерахував їх позивачу), тому, суд першої інстанції і дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення відповідних сум інфляційних втрат, відсотків річних та пені.

Окрім того, суд першої інстанції стверджував, що відповідач не є таким, що прострочив своє зобов'язання за договором, оскільки обов'язок відповідача з проведення остаточного розрахунку за надані послуги залежить від документального оформлення сторонами обсягів наданих послуг за договором, а саме від дати складання акту приймання-передачі природного газу, а зважаючи на те, що саме з вини позивача такі акти були підписані та направлені на адресу відповідача несвоєчасно, відповідач і не зміг здійснити розрахунки у передбачені договором строки.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає такі висновки помилковими з огляду на наступне.

Приймаючи постанову апеляційна інстанція не звернула увагу на ту обставину, що правовідносини між сторонами склалися на підставі спірного договору, який є двостороннім правочином, за змістом якого ДК "Газ України" взяла на себе зобов'язання поставити природній газ відповідачу, а останній взяв на себе обов'язок прийняти та сплатити отриманий природній газ на умовах та в строки встановлені договором. Даний правочин не розповсюджується на бюджетні відносини, а вчасність надходження коштів відповідачу для погашення йому різниці в тарифах не впливає на порядок та строки проведення розрахунків, оскільки дана обставина не обумовлена умовами договору.

Зазначений договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань відповідно до ст.175 ГК України.

Суди не врахували, що спірним договором, зокрема, п.6.1 договору передбачено, що остаточний розрахунок за фактично спожиті обсяги газу здійснюється на підставі акту приймання-передачі природного газу до 14 числа, наступного за місяцем поставки газу. Відсутність субвенцій з державного бюджету на погашення заборгованості з різниці в тарифах не є підставою звільнення відповідача від передбаченої договором господарсько-правової відповідальності.

Посилання на затримки в оформленні актів приймання-передачі газу також не можуть бути підставою для звільнення від відповідальності, оскільки п.6.1 договору не пов'язує обов'язок оплатити отриманий газ з їх підписанням. Наявність актів є обов'язковою лише для проведення остаточного розрахунку, який включає можливі розбіжності та коригування.

Положеннями ч.2 ст.625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір % не встановлений договором або законом.

Судовою практикою вироблена правова позиція про те, що передбачені ч.2 ст.625 ЦК України наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді сплати 3% річних, від простроченої суми не є неустойкою (пенею), зазначені % є не мірою відповідальності, а платою за безпідставний, не погоджений сторонами строк користування чужими грошовими коштами, а тому ці кошти стягуються незалежно від вини боржника та не залежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Не є неустойкою (штрафом, пенею) й застосуванням до простроченої суми грошового зобов'язання встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, стягувані у зв'язку з таким застосуванням суми, оскільки вони є відшкодуванням збитків, завданих кредитору, внаслідок зменшення його грошових коштів, через зростання загального рівня цін на товари і послуги протягом певного періоду часу.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у % від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання вимоги.

Частиною 2 ст.551 ЦК України визначено, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

В п.7.2 договору сторони обумовили, що у разі невиконання покупцем умов п.6.1 цього договору, покупець у безспірному порядку зобов'язується крім суми заборгованості сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Судами цього не враховано, що призвело до ухвалення незаконних судових актів. За таких обставин Вищий господарський суд позбавлений можливості ухвалити рішення по суті спору, так як не всі обставини справи є з'ясованими, а відтак, спір стосується не правозастосування, а встановлення обставин справи, що не відноситься до компетенції Вищого господарського суду України. Тому ухвалені у справі судові акти підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до місцевого господарського суду.

При новому розгляді, суду слід з'ясувати наведені в цій постанові обставини справи, дослідити наявні у справі докази, дати їм, та доводам сторін належну правову оцінку та ухвалити законне та обґрунтоване рішення. Під час нового розгляду справи суду слід врахувати, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, а обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, підтвердженими в судовому засіданні.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" задовольнити частково, рішення господарського суду Сумської області від 29.01.13 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 02.04.13 у справі №5021/1407/12 в частині відмови в позові скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до господарського суду Сумської області.

В решті постанову Харківського апеляційного господарського суду від 02.04.13 у справі №5021/1407/12 залишити без змін.

Головуючий - суддя В. І. Дерепа

Судді С. В. Бондар

Б. М. Грек