Рішення № 32330963, 10.07.2013, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

10 липня 2013 р. Справа № 902/918/13

Провадження № 7/902/17/13

Господарський суд Вінницької області у складі судді Банасько О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Заступника прокурора м.Вінниці в інтересах держави - Кабінету Міністрів України в особі Державного публічного акціонерного товариства "Національної акціонерної компанії "Украгролізинг", м. Київ в особі Вінницької філії Національної акціонерної компанії "Украгролізинг", м.Вінниця

до: Агрокооперативу приватних пайовиків "Перемога", с.Летківка, Тростянецький район, Вінницька область

про стягнення 55 854,65 грн. заборгованості

при секретарі судового засідання Резніченко Ю.В.

з участю прокурора: Стецюк Н.Д.- посвідчення №014808 від 24.01.2013 року.

представників:

позивача: Шалигіна В.І. - довіреність № 14/20-28-13 від 14.01.2013 року, посвідчення №526 від 02.01.2009 року,

відповідача: не з'явився.

ВСТАНОВИВ :

Заступником прокурора м.Вінниці в інтересах держави - Кабінету Міністрів України в особі Державного публічного акціонерного товариства "Національної акціонерної компанії "Украгролізинг", м.Київ в особі Вінницької філії Національної акціонерної компанії "Украгролізинг", м.Вінниця подано позов до Агрокооперативу приватних пайовиків "Перемога", с.Летківка, Тростянецький район, Вінницька область про стягнення 55 854,65 грн. заборгованості з яких 54 200,30 грн. основний борг, 1 354,15 грн. пеня, 273,20 грн. 3 % річних та 27,00 грн. інфляційних втрат в зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору прямого лізингу від 28.04.2009 року № 2-09-138бпл/226.

Ухвалою від 25.06.2013 року за вказаним позовом порушено провадження у справі № 902/918/13 та призначено до розгляду на 10.07.2013 року.

09.07.2013 року на адресу суду від представника відповідача надійшло електронне повідомлення в якому останній просить суд відкласти розгляд справи на іншу дату в зв'язку з неможливістю забезпечити явку уповноваженого представника в судове засідання.

За відсутності відповідного клопотання справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

10.07.2013 року в судовому засіданні прокурором та позивачем подано заяву про уточнення позовної заяви в якій останні вказали на допущення технічних описок в тексті позовної заяви та наявність розбіжностей у цифрових показниках вказаних у прохальній частині та основній частині позовної заяви.

Відповідно до вказаної заяви сума основного боргу становить 54 200,30 грн., пеня 1 354,15 грн. за період з 02.03.2013 року по 18.06.2013 року, 3 % річних 273,20 грн. за період з 02.03.2013 року по 18.06.2013 року, 27,00 грн. інфляційних втрат за травень 2013 року.

Вказана заява прийнята судом до розгляду як така, що не суперечить приписам ст.22 ГПК України.

Суд розглянувши електронне повідомлення відповідача про відкладення розгляду справи проти якого заперечують прокурор та позивач відхиляє його як безпідставне виходячи з наступного.

Як наголошено в п.3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Як вбачається із змісту заяви відповідача причиною неможливості участі представника в судовому засіданні вказано відрядження, яке заплановано раніше ніж отримання ухвали про порушення провадження у справі.

Разом з тим доказів, які підтверджують вказану обставину відповідачем суду не надано.

Відхиляючи клопотання відповідача суд зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи те, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, а неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, відповідно до приписів ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення прокурора та представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

28.04.2009 року між ВАТ "НАК "Украгролізинг", в особі директора Вінницької філії НАК "Украгролізинг" (Лізингодавець) та Агрокооперативом приватних пайовиків "Перемога" (Лізингоодержувач) було укладено договір прямого лізингу № 2-09-138бпл/226, відповідно до п.1.1 якого Лізингодавець передає Лізингоодержувачу у користування на визначений Договором строк Предмет лізингу, який є власністю Лізиногодавця та визначений у додатку до договору "Найменування, кількість, ціна і вартість предмета лізингу", що є специфікацією Предмета лізингу, а останній сплачує за це лізингові платежі на умовах Договору (а.с.29-32, т.1).

Строк лізингу відраховується з дати підписання акта приймання-передачі між Сторонами, що укладається у 3-и (трьох) автентичних примірниках (п.2.1 Договору).

Виробник, перелік, кількість, ціна, вартість, строк лізингу, строк передачі і адреси місця передачі Предмета лізингу встановлюються додатками до договору "Найменування, кількість, ціна і вартість предмета лізингу". Передача предмета лізингу здійснюється на умовах ЕXW (місце передачі визначається в додатку) згідно з міжнародними правилами Інкотермс в редакції 2000 року (п.2.2 Договору).

Розділом 3 Договору "Права та обов'язки сторін" до обов'язків Лізингоодержувача віднесено, з поміж іншого: своєчасно та в повному обсязі сплачувати лізингові платежі відповідно до умов Договору (п.3.4.3 Договору).

З моменту підписання Акту Лізингоодержувач за користування останнім сплачує Лізингодавцю чергові лізингові платежі, що включають:

- відшкодування вартості предмета лізингу рівними частками за весь термін лізингу від суми невідшкодованої попереднім платежем вартості предмету лізингу;

- винагороду в розмірі 7% річних від залишкової невідшкодованої вартості предмета лізингу.

Черговість сплати лізингових платежів кратна трьом місяцям. Термін сплати кожного лізингового платежу встановлюється числом дати підписання Акту. Перший лізинговий платіж сплачується через три місяці з дати підписання Акту, подальші платежі - через кожні три місяці (п.4.1 Договору).

В пункті 4.3 Дговору сторони погодили, що Лізингоодержувач після укладення Договору, перераховує на рахунки Лізингодавця:

- попередній платіж в частині відшкодування вартості Предмета лізингу в розмірі 15 відсотків його вартості (включаючи ПДВ);

- комісію за організацію поставки техніки в розмірі 7 відсотків невідшкодованої вартості, включаючи ПДВ. Датою сплати попереднього платежу і комісії є дата надходження коштів на рахунок Лізингодавця.

Відповідно п.5.1 Договору Предмет лізингу передається Лізингоодержувачу за Актом за умови перерахування платежу грошових коштів, визначеному п.4.3 Договору.

До вказаного Договору сторонами підписано додатки - № 1 (Найменування, кількість, ціна, вартість Предмета лізингу), № 2 (Графік сплати лізингових платежів) (а.с.33-34, т.1).

01.06.2009 року між сторонами було підписано акт приймання-передачі № 12 відповідно до якого відповідачу було передано Предмет лізингу (сільськогосподарську техніку), а саме: зернозбиральний комбайн КЗС-9-1 "Славутич" в кількості 1 одиниця, вартістю 730 000,00 грн. (а.с.35, т.1).

За твердженням прокурора відповідач взятих на себе зобов'язань по оплаті лізингових платежів у строки визначені Графіком сплати лізингових платежів належним чином не виконує.

Зокрема протягом дії Договору згідно Графіку сплати лізингових платежів загальна сума лізингових платежів яка підлягала сплаті відповідачем за період з 01.09.2009 року по 01.06.2013 року (1-16 лізингові платежі) становила 481 773,88 грн., в той час як останнім сплачено 427 573,58 грн..

Таким чином за відповідачем утворилась заборгованість по сплаті 15 та 16 лізингово платежів станом на 18.06.2013 року в розмірі 54 200,30 грн. (481 773,88-427 573,58).

На підтвердження існування вказаного розміру заборгованості відповідача суду надано розрахунок суми боргу та довідку сплати лізингових платежів від 08.07.2013 року № 1036, яка скріплена з гербовою печаткою за підписом директора та головного бухгалтера, а також банківські виписки (а.с.10-12, 36-77, т.1).

Доказів зворотного матеріали справи не містять.

Недотримання відповідачем договірних зобов'язань по сплаті лізингових платежів спонукали прокурора звернутись з відповідним позовом до суду.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Аналогічне положення містить ст.193 Господарського кодексу України, згідно з якою суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Беручи до уваги зміст договору укладеного між сторонами, характер взятих на себе сторонами зобов'язань, суд дійшов висновку про те, що між сторонами виникли правовідносини з договору фінансового лізингу, регулювання яких здійснюється в параграфі 6 "Лізинг" глави 58 "Найм (Оренда)", ст.ст.806-809 ЦК України та Законом України "Про фінансовий лізинг".

Відповідно до ст.806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Згідно ст.1 Закону України "Про фінансовий лізинг" фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Статтями 10 та 11 названого Закону передбачено права та обов'язки лізингодавця, та лізингоодержувача відповідно.

В пункті 3 ч.2 ст.11 Закону України "Про фінансовий лізинг" вказано, що лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

В ч.1 ст.16 названого Закону зазначається, що сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Частиною 1 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Виходячи з викладеного, суд вважає вимогу про стягнення боргу по сплаті лізингових платежів в розмірі 54 200,30 грн. правомірною та обґрунтованою з огляду на що задовольняє її в повному обсязі.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 1 354,15 грн. за період з 02.03.2013 року по 18.06.2013 року, 3 % річних 273,20 грн. за період з 02.03.2013 року по 18.06.2013 року, 27,00 грн. інфляційних втрат за травень 2013 року за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Слід зазначити, що у відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Частиною першою ст. 548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ч.ч.1,2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконання частини зобов'язання, або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно п.7.1 Договору за порушення строків сплати лізингових платежів Лізингоодержувач за кожний календарний день прострочення від несплаченої суми сплачує Лізингодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла за період, за який нараховується пеня.

Відповідно до ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 ЦК України).

Стаття 627 Цивільного кодексу України встановлює, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Приписами ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином суд вважає, що вимоги щодо стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат є правомірними, оскільки відповідають умовам Договору та чинному законодавству.

Перевіркою розрахунку пені, 3 % річних та інфляційних втрат в межах вказаних прокурором періодів, кількості днів прострочення та визначених сум боргу взятих для обрахунку судом при перерахунку судом не виявлено помилок в зв'язку з чим вимоги про стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат задовольняються в межах заявлених сум.

Згідно ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст.34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Проте, всупереч наведеним нормам та вимогам ухвали суду від 25.06.2013 року, відповідач не подав до суду жодного доказу в спростування позовних вимог прокурора щодо стягнення основного боргу, пені, 3 % річних та інфляційних втрат в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

За таких обставин позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст.49 ГПК України.

10.07.2013 року в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 29, 32, 33, 34, 36, 43, 44, ч.ч. 1, 3, 5 ст. 49, ст.ст.82, 84, 85, 87, 115, 116 ГПК України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Агрокооперативу приватних пайовиків "Перемога", вул.Леніна, 12, с.Летківка, Тростянецький район, Вінницька область,24310 - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 03730532) на користь Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг", вул.Мечникова, 16 а, м.Київ, 01601 - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 30401456) - 54 200 грн. 30 коп. боргу, 1 354 грн. 15 коп. пені, 273 грн. 20 коп. 3 % річних та 27 грн. 00 коп. інфляційних втрат.

3. Стягнути з Агрокооперативу приватних пайовиків "Перемога", вул.Леніна, 12, с.Летківка, Тростянецький район, Вінницька область,24310 - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 03730532) в доход Державного бюджету України - 1 720 грн. 50 коп. - відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою судового збору.

4. Видати накази в день набрання рішенням законної сили.

5. Копію рішення надіслати відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Повне рішення складено 11 липня 2013 р.

Суддя Банасько О.О.

віддрук. 2 прим.:

1 - до справи

2 - Агрокооператив приватних пайовиків "Перемога" - вул. Леніна, 12, с. Летківка, Тростянецький район, Вінницька область, 24310.