Постанова № 32330065, 26.06.2013, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 червня 2013 р. Справа №2а/0570/22276/2011

приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 14.20 год.

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Стойки В.В.

при секретарі судового засідання Мангуш З.В.

за участю

прокурора Вартанової О.М.,

представника позивача Золотар В.М.,

представників відповідача Сафонової С.В., Куриги О.І.

розглянувши позовну заяву Товариства з додатковою відповідальністю "Сініат" до Артемівської об*єднаної державної податкової інспекції про визнання протиправним та недійсним податкове повідомлення-рішення №0000612342 від 19 липня 2011 року,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач, Товариство з додатковою відповідальністю "Сініат" звернулось до суду з позовом до Артемівської об*єднаної державної податкової інспекції про визнання протиправним та недійсним податкове повідомлення-рішення №0000612342 від 19 липня 2011 року.

В обґрунтування своїх позовних вимог вказав, що на підставі акта перевірки № 794/23/00290601 від 29 червня 2011 року відповідачем було прийнято спірне податкове повідомлення - рішення № 0000612342 від 19 липня 2011 року, яким донараховано суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 585674 грн., з яких за основним платежем 468539 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 117135 грн.

Підставою зазначених донарахувань став висновок податкового органу про те, що підприємством порушено п.п.7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(зі змінами та доповненнями), в результаті чого було завищено суму податкового кредиту на 468539 грн., в тому числі: за лютий 2010 року - 91955 грн., березень 2010 року - 700 грн., липень 2010 року - 89 689 грн., серпень 2010 року - 13075 грн., жовтень 2010 року - 171840 грн., грудень 2010 року - 101280 грн.

Позивач не згоден з висновками податкового органу, оскільки реальність господарських операцій за договорами з ТОВ «Авто-Сплінт» та ТОВ «Дніпро-бріг» щодо придбання ТМЦ, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, або податкового кредиту з податку на додану вартість підтверджується наявністю первинних документів, що фіксують факт здійснення господарських операцій, рухом активів у процесі здійснення господарських операцій (у бухгалтерському обліку позивача здійснені відповідні бухгалтерські проводки щодо оприбуткування та списання ТМЦ, отриманими за відповідними договорами), наявністю зв'язку між фактом придбання товарів і господарською діяльністю платника податків.

Таким чином, висновок, зроблений податковим органом в акті перевірки про безтоварність господарських операцій є незаконним та необґрунтованим.

Крім того, у позивача були та є законні підстави для віднесення до податкового кредиту витрат на дослідження, які отримані від «Lafarge Platre», оскільки дані витрати пов'язані з господарською діяльністю підприємства і підприємство має всі належним чином оформлені документи, які підтверджують факт отримання послуг.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити, надав пояснення, аналогічні викладеним у позові.

Представники відповідача позовні вимоги не визнали, надавши суду письмове заперечення, пояснивши, що у позивача відсутні первинні документи, що підтверджують факт отримання та перевезення вантажів, а саме: товарно-транспортні накладні, дорожні листи тощо, що є порушенням правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженим Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року № 363. Крім того, відповідач просив врахувати факт наявності кримінальної справи щодо посадових осіб позивача та контрагентів, в яких зазначені факти безтоварних операцій. Також, Артемівська ОДПІ Донецької області ДПС зазначає, що затребувані документи не були надані позивачем і після закінчення перевірки до моменту прийняття рішення контролюючим органом. На підставі вищевикладеного, відповідачі просили відмовити у задоволенні позову.

Суд, заслухавши представника позивача та представників відповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи адміністративного позову та заперечень проти нього, встановив наступне.

Товариство з додатковою відповідальністю "Лафарж Гіпс" було перейменовано у Товариство з додатковою відповідальністю "Сініат", яке є його правонаступником, що підтверджується витягом із Статуту.

Товариство з додатковою відповідальністю "Сініат" (ідентифікаційний код юридичної особи 00290601, 84500, Донецька область, м. Артемівськ, 2-й провулок Ломоносова, 3) зареєстровано 08.02.1995 року Виконавчим комітетом Артемівської міської ради Донецької області, як платник податків знаходиться на обліку у Артемівській ОДПІ Донецької області ДПС з 13.08.1994 р. за № 25 та є платником податку на додану вартість відповідно до свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ від 22.07.1997р. № 200083889.

Відповідач, - Артемівська об'єднана державна податкова інспекція Донецької області Державної податкової служби (далі за текстом - Артемівська ОДПІ Донецької області ДПС), у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, - є суб'єктом владних повноважень.

Артемівська ОДПІ Донецької області проводила планову виїзну перевірку Товариства з додатковою відповідальністю «Лафарж Гіпс» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.03.2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.03.2011 року, за результатами якої було складено акт № 794/23/00290601 від 29 червня 2011 року /а.с.78-186/ (далі за текстом - акт перевірки) та встановлено в тому числі порушення:

- п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.97 р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», із змінами та доповненнями, завищено суму податкового кредиту на 468 539 грн., в тому числі:

- лютий 2010 р. - 91 955 грн.;

- березень 2010 р. - 700 грн.;

- липень 2010 р. - 89 689 грн.;

- серпень 2010 р. - 13 075 грн.;

- жовтень 2010 р. - 171 840 грн.;

- грудень 2010 р. - 101 280 грн.

За змістом акту перевірки № 794/23/00290601 від 29 червня 2011 року вбачається, що ТДВ «Лафарж Гіпс» до складу податкового кредиту у перевіряємому періоді включено суму податку на додану вартість у розмірі 2500 грн., сформовану по постачальнику ТОВ «Авто-Сплінт», а саме: 1800 грн. - до складу податкового кредиту за лютий 2010 р.; 700 грн. - до складу податкового кредиту за березень 2010 року, що відображено в реєстрі отриманих податкових накладних за лютий 2010 року та за березень 2010 року. Крім того, в ході проведення перевірки до ДПІ у Київському районі м. Донецька було спрямовано запит щодо зустрічної звірки ТОВ «Авто-Сплінт». Проте, згідно відповіді від 20.06.2011 року № 6839/7/23-113 ДПІ у Київському районі м. Донецька повідомляє про неможливість проведення перевірки контрагента ТОВ «Авто-Сплінт» у зв'язку з тим, що постановою Господарського суду Донецької області від 29.06.2010 року по справі № 45/135Б ТОВ «Авто-Сплінт» визнано банкрутом та відкрита ліквідаційна процедура. Також, з метою проведення позапланової перевірки підприємства податковим органом було здійснено вихід за юридичною адресою підприємства, за результатами якої було складено акт про відсутність ТОВ «Авто-Сплінт» за юридичною адресою від 29.07.2010 року за № 2565/23-2/36061047. Артемівською ОДПІ від ВПМ Добропільської ОДПІ отримана копія пояснення засновника - керівника ТОВ «Авто-Сплінт» ОСОБА_4, в якому вона повідомляє, що господарської діяльності від імені підприємства ТОВ «Авто-Сплінт» не проводила, ТМЦ не реалізовувала, що свідчить про реєстрацію підприємства на підставну особу, що є ознакою фіктивності підприємства.

Також, ТДВ «Лафарж Гіпс» до складу податкового кредиту за серпень 2010 року включено суму податкового кредиту у сумі ПДВ 13075 грн. та за жовтень у сумі 13360 грн., сформовану по постачальнику ТОВ «Дніпро-Бріг», яким на адресу позивача було виписано податкові накладні по факту відвантаження ТМЦ згідно договору купівлі-продажу від 01.02.2010 року № РМ-10/11. За даними системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України, між сумами податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість, встановлено, що постачальником ТОВ «Дніпро-Бріг» за жовтень 2010 року податкове зобов'язання не сформовано, податкова декларація з ПДВ за жовтень 2010 року не надана, стан підприємства - банкрут. Крім того, в ході проведення перевірок ТОВ «Дніпро-Бріг» не підтверджено наявність поставок товарів (послуг) від підприємств - постачальників у періоді з 01.08.2010 року по 01.09.2010 року, що свідчить про те, що правочини між ТОВ «Дніпро-Бріг» та підприємствами - постачальниками здійснені без мети настання реальних наслідків.

На підставі вищевикладеного, податковим органом було зроблено висновок про нікчемність правочинів, укладених між ТДВ «Лафарж Гіпс» та ТОВ «Авто-Сплінт», ТОВ «Дніпро-Бріг».

Крім того, з акту перевірки вбачається, що у січні, червні, вересні, листопаді 2010 року ТДВ «Лафарж Гіпс» було отримано від компанії «Lafarge Platre» послуги з питань дослідження ринку гіпсокартону на загальну суму ПДВ 439 603 грн. ТДВ «Лафарж Гіпс» включено зазначену суму ПДВ до складу податкового кредиту за лютий, липень, жовтень, грудень 2010 року. Предметом зазначених договорів є надання маркетингових послуг.

Відповідно до наданих до перевірки звітів про виконані роботи, компанія «Lafarge Platre» не здійснювала роботи по визначенню розміру та характеру ринка, аналізу факторів, які мали вплив на розвиток ринку, визначення ступеню насиченості ринку, у зв'язку з чим використання наданої інформації у межах господарської діяльності не доведено.

19 липня 2011 року Артемівською ОДПІ Донецької області ДПС винесено податкове повідомлення-рішення ТДВ «Лафарж Гіпс» № 0000612342 згідно з п.п. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 та п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VI, на підставі акта перевірки № 794/23/00290601 від 29.06.2011 року за порушення п.п.7.4.1, п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(зі змінами та доповненнями), яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 585674 грн., з яких за основним платежем 468539 грн. та за штрафними санкціями (фінансовими) санкціями (штрафами) 117135 грн. /а.с.67/.

За результатами адміністративного оскарження, рішенням ДПА у Донецькій області про результати розгляду скарг № 16039/10/25-113-1 від 30.08.2011 року скарга залишена без задоволення, а податкове повідомлення - рішення № 0000612342 від 19 липня 2011 року без змін. В результаті подальшого адміністративного оскарження рішенням ДПС України про результати розгляду скарг № 5295/6/10-2115 від 11.11.2011 року податкове повідомлення-рішення № 0000612342 від 19 липня 2011 року з урахуванням висновків ДПА у Донецькій області були залишені без змін.

Суд приходить до висновку про протиправність прийнятого податкового повідомлення-рішення № 0000612342 від 19 липня 2011 року з огляду на такі обставини.

04 січня 2010 року між ТОВ «Авто-Сплінт» («Постачальник») та ЗАТ «Лафарж Гіпс» («Покупець») було укладено договір постачання №1, за умовами якого «Постачальник» зобов'язується поставити «Покупцеві» товар у встановлені строки, а «Покупець» зобов'язується прийняти такий товар і сплачувати за нього грошові суми, обумовлені договором.

Фактичне виконання умов зазначеного договору (у періоді, що перевірявся податковим органом), підтверджується наступними документами:

- накладними № 030110 від 04.01.2010 р., № 072115 від 15.01.2010р., № 120 від 15.02.2010 р.;

- специфікацією № 1 від 04.01.2010 р.;

- податковими накладними № 120 від 15.02.2010 р., № 030110 від 04.01.2010 р., № 072115 від 15.01.2010р.

01 лютого 2010 року між ТОВ «Дніпро-Бріг» («Продавець») та ЗАТ «Лафарж Гіпс» («Покупець») було укладено договір купівлі-продажу № РМ-10/11, за умовами якого «Продавець» продає, а «Покупець» купує рас ходні матеріали у відповідності до Специфікацій по кожній операції продажі матеріалів.

Фактичне виконання умов зазначеного договору (у періоді, що перевірявся податковим органом), підтверджується наступними документами:

- специфікацією № 1 від 01.02.2010 р.;

- накладними № 14/10-01 від 14.10.2010 р., № 04/08-01 від 04.08.2010 р.;

- податковими накладними № 090703 від 09.07.2010 р., № 141001 від 14.10.2010 р., № 040801 від 04.08.2010 р.

Суми ПДВ згідно зазначених вище податкових накладних позивач відніс до складу податкового кредиту, що відобразив у податкових деклараціях з ПДВ за відповідні періоди. Копії зазначених декларацій наявні у матеріалах справи.

Отже, суд вважає, що у даному випадку позивачем надано достатній об'єм документів, на підставі яких можливо зробити висновок про фактичне виконання обома сторонами договорів на постачання товару, що свідчить про спрямованість укладених договорів на настання реальних правових наслідків, а також підтверджує зв'язок придбаних позивачем товарів з його господарською діяльністю.

Перелік правочинів. які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦКУ: 1) правочини, спрямовані па порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Тобто визнання правочину нікчемним можливо лише за наявності наміру на порушення.

Виходячи з правової позиції Верховного суду України із цього питання, викладеної у Постанові Пленуму від 6 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними'", такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини. спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини. спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, інтими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Статтею 215 ЦК України передбачено, що недійсним с правочин, якщо його недійсність встановлена Законом.

Відповідачем не викладено в акті перевірки документально обґрунтованих доказів щодо можливості надання податкової вигоди та нереальність товарного характеру у діях підприємства ТДВ «Лафарж Гіпс» з ТОВ «Авто-Сплінт» та ТОВ «Дніпро-Бріг».

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦКУ, у відповідності до Постанови Пленуму від 6 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Вина дістає вияв у намірі порушити публічний порядок з боку осіб, які вчиняють такий правочин. При цьому немає значення, чи такий намір був у однієї сторони правочину, чи він мав місце у обох чи більше учасників договору.

Водночас, умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин.

При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб - сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Зокрема, слід установити персоналії посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник, тощо.

Аналізуючи наведені норми суд дійшов висновку, що питання про недійсність правочину має бути встановлене судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

З огляду на таке суд зазначає, що відповідачем не доведено тих обставин, що укладені позивачем договора порушують публічний порядок, та відсутність підстав вважати їх нікчемними. Доказів визнання спірного правочину недійсним у судовому порядку відповідачем не надано.

В якості доводів податкового органу щодо нікчемності укладених правочинів у акті перевірки посилається на акт ДПІ у Київському районі м. Донецька про неможливість проведення перевірки контрагента ТОВ «Авто-Сплінт» з питань підтвердження отриманих відомостей від ТОВ «Лафарж Гіпс», у зв'язку з тим, що постановою Господарського суду Донецької області від 29.06.2010 року по справі № 45/135Б ТОВ «Авто-Сплінт» визнано банкрутом та відкрита ліквідаційна процедура. Також, зазначає, що з метою проведення документальної перевірки ТОВ «Авто-Сплінт» на адреси директора, засновника та ліквідатора підприємства надіслані листи з вимогою надання бухгалтерської та податкової документації, що підтверджують фінансово-господарську діяльність підприємства за останні 1095 днів, для проведення позапланової перевірки. Проте, документи на адресу ДПІ у Київському районі м. Донецька надані не були. Крім того, з метою проведення позапланової перевірки підприємства податковим органом було здійснено вихід за юридичною адресою підприємства, за результатами якої було складено акт про відсутність ТОВ «Авто-Сплінт» за юридичною адресою від 29.07.2010 року за № 2565/23-2/36061047.

Також, з ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська було отримано лист від 26.01.2011 року № 3188/7/23-113 та надано акт про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Дніпро-Бріг» з питання дотримання вимог податкового законодавства за відповідні періоди 2010 року від 24.01.2011 року № 86/23-5/36574373. По підприємству ТОВ «Дніпро-Бріг» відсутня будь-яка інформація про наявні складські приміщення, наявність автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства. За перевіряємий період згідно звітності за формою 1 ДФ поданої до ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська численність працюючих становить 3 чол. На момент проведення перевірки первинні та інші документи ТОВ «Дніпро-Бріг» відсутні.

Таким чином, договори укладені між ТДВ «Лафарж Гіпс» та ТОВ «Авто-Сплінт», ТОВ «Дніпро-Бріг» відповідно до п.п.1, 2 ст. 215, п.п. 1, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України є нікчемними, і в силу ст. 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Разом із тим, зазначені доводи відповідача спростовуються фактичними обставинами справи, встановленими у судовому засіданні.

Таким чином, відповідач не довів суду обставин, які б свідчили про нікчемність договорів №1 від 04 січня 2010 року укладеного між ТОВ «Авто-Сплінт» («Постачальник») та ЗАТ «Лафарж Гіпс» («Покупець») та № РМ-10/11 від 01 лютого 2010 року, укладеного між ТОВ «Дніпро-Бріг» («Продавець») та ЗАТ «Лафарж Гіпс» («Покупець»). Натомість, позивачем надано достатній об'єм документів, на підставі яких можливо зробити висновок про зв'язок витрат по придбанню товарів за вказаним договором із господарською діяльністю ТДВ «Лафарж Гіпс» та фактичне використання товару у його власній господарській діяльності.

Суд зазначає, що відповідно до ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Таким чином, при прийнятті рішення судом застосовуються норми законів, що діяли на момент спірних правовідносин.

Згідно з п.п.7.4.1. п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР, який діяв на час виникнення правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи Із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пп. 7.4.5. п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

П.п. 7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України №168/97-ВР передбачає, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається:

дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг);

Відповідно до пп. 7.3.1. п.7.2 ст.7 Закону датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Як зазначалось судом вище, право на нарахування податку на додану вартість по господарських операціях придбання товару виникло у позивача на підставі зазначених договорів, укладених між ТОВ «Авто-Сплінт» («Постачальник») та ЗАТ «Лафарж Гіпс» («Покупець») та між ТОВ «Дніпро-Бріг» («Продавець») та ЗАТ «Лафарж Гіпс» («Покупець»), виконання яких підтверджено достатнім обсягом документів бухгалтерського та податкового обліку. Основними аргументами для нарахування податку на додану вартість, які зазначені в акті перевірки є те, що первинні документи, які складені від ТОВ «Авто-Сплінт» та ТОВ «Дніпро-Бріг» не несуть доказовості відносно змісту здійсненої операції. Втім зазначені доводи в ході судового засідання належними доказами підтверджені не були, а отже є припущеннями, а тому законних підстав для донарахування податку на додану вартість у сумі 585674 грн. у податкового органу не було.

За приписами Закону України "Про податок на додану вартість" ставки та механізм справляння податку на додану вартість, обов'язок щодо визначення об'єкта оподаткування, нарахування податку та його утримання у покупця товарів або послуг правильність обчислення та декларування податку, видачу податкових накладних покладено на платника податку - продавця товару.

Обов'язок сплатити нарахований продавцем податок на додану вартість у складі ціни товару або послуг та отримати належним чином оформлену податкову накладну, у підтвердження сплати податку, законом покладений на платника податку -покупця.

Закон України "Про податок на додану вартість" не містить у собі норми, яка б покладала відповідальність на платника податку - покупця товару (послуг), за правильність визначення платником податку - продавцем об'єктів оподаткування, правильність відображення їх у податковому обліку та інше.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту у разі, якщо останній має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Згідно ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено «документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується па рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Згідно частини 5 п.9 цього Закону господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

За приписами п. 2.1 Положення "Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку" затвердженого Наказом Міністерства Фінансів України від 24.05.1995 року № 88. зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704 - первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації") для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу - одержувача тощо.

З огляду на викладене аналіз господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Враховуючи викладене, суд вважає, що наданими позивачем первинними документами бухгалтерського та податкового обліку підтверджується факт того, що спірний правочин набув реального настання тих правових наслідків, на настання яких був спрямований.

Щодо включення до складу податкового кредиту послуг з питань дослідження ринку гіпсокартону на загальну суму ПДВ 439603 грн., суд зазначає наступне.

ТДВ "Лафарж Гіпс" отримано від компанії "Lafarge Platre" (Франція) за договорами № 2/2009-FR від 28.09.2009 р. та акту виконаних робіт № 429 від 26.01.2010 р. на суму 39778,75 євро (курс валюти 11,332121) послуги з питань дослідження ринку гіпсокартону на загальну суму 90155 грн., № 1/2010-FR від 01.04.2010 р. та акту виконаних робіт № 3650 від 14.06.2010 р. на суму 46715 євро (курс валюти 9,599491) послуги з питань дослідження ринку гіпсокартону на загальну суму 89689 грн., № 2/2010-FR від 01.05.2010 р. та акту виконаних робіт № 5581 від 06.09.2010 р. на суму 78073,5 євро (курс валюти 10,149384) послуги з питань дослідження ринку гіпсокартону на загальну суму 158480 грн., № 2/2010-FR від 01.05.2010 р. та акту виконаних робіт № 7477 від 18.11.2010 р. на суму 47323 євро (курс валюти 10,700813) послуги з питань дослідження ринку гіпсокартону на загальну суму 101279 грн.

Фактичне виконання умов зазначених договорів, підтверджується наступними документами:

актами приймання послуг від компанії "Lafarge Platre" (Франція) /а.с.3-10/;

звітами компанії "Lafarge Platre" про надання маркетингових послуг;

звітами компанії "Lafarge Platre" про стан ринку гіпсокартону за 4-ий квартал 2009 року, за 1-ий квартал 2010 року, за 2-ий квартал 2010 року, за 3-й квартал 2010 року /а.с.25-210/.

Суму ПДВ 439603 грн. було включено до складу податкових зобов'язань за січень 2010 року, червень 2010 року, вересень 2010 року, листопад 2010 року.

Підпунктом 14.1.108 Податкового кодексу України маркетингові послуги (маркетинг) - послуги, що забезпечують функціонування діяльності платника податків у сфері вивчання ринку, стимулювання збуту продукції (робіт, послуг), політики цін, організації та управлінні руху продукції (робіт, послуг) до споживача та післяпродажного обслуговування споживача в межах господарської діяльності такого платника податків. До маркетингових послуг належать, у тому числі: послуги з розміщення продукції платника податку в місцях продажу, послуги з вивчення, дослідження та аналізу споживчого попиту, внесення продукції (робіт, послуг) платника податку до інформаційних баз продажу, послуги зі збору та розповсюдження інформації про продукцію (роботи, послуги).

Відповідно до пп. 3.1.1 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.97 р. № 168/97-ВР (далі - Закон № 168), який діяв на час виникнення правовідносин між сторонами, об'єктом оподаткування ПДВ є операції з поставки послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України. Місце поставки послуг визначається за правилами п. 6.5 Закону № 168. Зокрема, згідно з пп. 6.5 «д» Закону № 168 місцем поставки послуг, перелічених у цьому підпункті, вважається місце реєстрації покупця або його постійного представництва. За відсутності такого місця реєстрації - місце постійної адреси або постійного проживання в разі, якщо покупці, яким надаються такі послуги, проживають за межами митної території України.

Крім того, п. 10.1 Закону № 168 визначено, що особами, відповідальними за нарахування, утримання та сплату (перерахування) податку до бюджету, є платники податку, визначені у ст. 2, а при наданні послуг нерезидентом - його постійне представництво, а за відсутності такого - особа, яка отримує такі послуги, якщо місце надання послуг знаходиться на митній території України.

Базою оподаткування для послуг, які поставляються нерезидентами з місцем їх надання на митній території України, є договірна (контрактна) вартість таких робіт (послуг) з урахуванням акцизного збору, а також інших податків, зборів (обов'язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включаються у ціну поставки робіт (послуг) згідно із законами України з питань оподаткування (абз. 2 п. 4.3 Закону № 168).

Таким чином, умовою для визначення об'єкта та бази оподаткування податком на додану вартість щодо операцій з надання послуг нерезидентам чи отримання їх від нерезидента є визначення місця їх фактичної поставки.

Одже, місцем поставки таких послуг є митна територія України, а тому резидент України - отримувач таких послуг від нерезидента зобов'язаний визначити податкові зобов'язання.

Як вже зазначалось судом позивачем суму ПДВ 439603 грн. було включено до складу податкових зобов'язань за січень 2010 року, червень 2010 року, вересень 2010 року, листопад 2010 року.

Відповідач, заперечуючи проти позову зазначив, що позивач не підтвердив отримання маркетингових послуг, оскільки надані до перевірки та до судового засіданні звіти не є документами, які підтверджують здійснення маркетингових послуг.

З цього приводу суд зазначає, що діючим на час виникнення правовідносин законодавством не було встановлено конкретного переліку документов для підтвердження витрат на маркетинг (маркетингові послуги).

Отже, доводи відповідача про те, що надані позивачем звіти не підтверджують здійснення маркетингових послуг, є тільки припущенням відповідача, яке не обґрунтовано жодним доказом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Отже, суд вважає, що у даному випадку позивачем правомірно віднесені до податкового кредиту витрати на дослідження, які отримані від компанії "Lafarge Platre", оскільки дані витрати пов'язані з господарською діяльністю підприємства, що підтверджується належним чином оформленими документами.

Таким чином, у відповідача не було підстав для збільшення грошового зобов'язання.

У відповідності до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади й органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.

Відповідно до ч. З ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1)на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з мстою, з якою це повноваження надано;

3)обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для

прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; ,

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими

несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення

яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийнятій рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як передбачено п.п. 21.1.1 її. 21.1 ст. 21 Податкового кодексу України, посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Відповідно до ст.3 Закону України "Про державну податкову службу в Україні " органи державної податкової служби України у своїй діяльності керуються Конституцією України, законами України, іншими нормативно-правовими актами органів державної влади.

Стаття 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням наведених правових норм та наданих письмових документів, суд дійшов висновку про те, що висновки акту перевірки про порушення позивачем вимог ПКУ є безпідставними та такими, що спростовуються фактичними обставинами справи, у зв'язку з чим є необґрунтованим у даному випадку збільшення суми грошового зобов'язання за платежем з податку на додану вартість в розмірі 585674 коп. грн., з яких за основним платежем 468539 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 117135 грн., за спірним податковим повідомленням-рішенням.

Отже, виходячи з вищенаведеного суд вважає, що позовні вимоги Товариства з додатковою відповідальністю «Сініат» підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 94 КАС України суд присуджує з Державного бюджету України на користь позивача витрати зі сплати судового збору у розмірі 29,55 грн.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 8, 9, 10, 11, 159, 160, 161, 162, 163, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Позовні вимоги Товариства з додатковою відповідальністю "Сініат" до Артемівської об*єднаної державної податкової інспекції про визнання протиправним та недійсним податкове повідомлення-рішення №0000612342 від 19 липня 2011 року - задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправним та недійсним податкове повідомлення - рішення № 0000612342 від 19 липня 2011 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати у сумі 29,55 грн.

Вступна та резолютивна частина постанови проголошена у судовому засіданні 26 червня 2013 року у присутності представника відповідача.

Повний текст постанови виготовлений 01 липня 2013 року.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення постанови апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови.

Суддя Стойка В. В.