Постанова № 32318775, 08.07.2013, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" липня 2013 р. Справа № 922/502/13-г

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Сіверін В. І., суддя Терещенко О.І. , суддя Івакіна В.О.

при секретарі Новікова Ю.В.

за участю прокурора - Здор Т.О.

третіх осіб - не з"явились,

першого відповідача - не з"явився,

другого відповідача - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу другого відповідача (вх. № 1447 Х/1-7) на рішення господарського суду Харківської області від 10.04.13 у справі

за позовом Куп"янського міжрайонного прокурора, м. Куп"янськ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:

1) Державна інспекція сільського господарства в Харківській області, м. Харків,

2) Харківська обласна державна адміністрація, м. Харків,

3) Харківська обласна рада, м. Харків,

до

1) Куп"янська районна державна адміністрація, м. Куп"янськ,

2) ПП ОСОБА_2 с. Нечволодівка,

про визнання недійсним договру оренди землі

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 10.04.2013 року (головуючий суддя Аюпова Р.М., суддя Бринцев О.В., суддя Попович І.М.) позовні вимоги задоволені повністю. Визнано незаконним та скасовано розпорядження голови Куп"янської районної державної адміністрації №68 від 24.03.2003р. "Про передачу в оренду земельної ділянки водного фонду підприємцю ОСОБА_2". Визнано договір оренди землі від 08.07.2003р., укладений між Куп"янською районною державною адміністрацією Харківської області та Приватним підприємцем ОСОБА_2 недійсним.

Другий відповідач із вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить вищенаведене рішення скасувати, прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

Прокурор відзив на апеляційну скаргу не надав, у судовому засіданні зазначив, що проти доводів апеляційної скарги заперечує, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - без змін.

Представники третіх осіб та першого відповідача в судове засідання не з"явились, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлялись належним чином, про що свідчать наявні у матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення.

Приймаючи до уваги, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення прокурора та представника другого відповідача та перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, розпорядженням Голови Куп'янської районної державної адміністрації № 68 від 24.03.2003 року "Про передачу в оренду земельної ділянки водного фонду підприємцю ОСОБА_2" із земель водного фонду строком на 20 років було передано в оренду земельну ділянку загально площею 2,4 га, у тому числі під водою - 1,5 га, гідротехнічними спорудами - 0,1 га, та прибережною захисною смугою - 0,8 га, яка знаходиться біля села Соляниківка Нечволодівської сільської ради Куп"янського району Харківської області, для риборозведення.

08 липня 2003 року між Куп'янською районною державною адміністрацією (першим відповідачем у справі) та Приватним підприємцем ОСОБА_2 (другим відповідачем у справі) укладено договір оренди земельної ділянки водного фонду, відповідно до умов якого, перший відповідач передав другому відповідачеві земельну ділянку загально площею 2,4 га, у тому числі під водою - 1,5 га, гідротехнічними спорудами - 0,1 га, та прибережною захисною смугою - 0,8 га.

На вказаній земельній ділянці розташований ставок довжиною 0,228 км., шириною 0,096/0,066 км., глибиною 2,07/0,87 м., з площею дзеркала 1,50 га, повний об"єм 13,00 тис. куб. м., площа водозбірного басейну до створу гідровузла 10,5 кв. км.

Зазначений договір оренди землі посвідчений приватним нотаріусом Куп'янського районного нотаріального округу Харківскої області ОСОБА_4 та зареєстрований в реєстрі за № 582.

Розділом 1 договору встановлена грошова оцінка земельної ділянки, наданої в оренду, яка складає 22833,98 грн., з розрахунку грошової оцінки 1га ріллі по Харківській області - 9514,16 грн., з урахуванням коефіцієнту індексації сільгоспугідь - 2,465.

Розділом 1 договору, сторонами передбачено, що земельна ділянка передається в оренду по акту прийому-передачі, який оформлюється в строк не пізніше семи днів з моменту набуття чинності даного договору.

Відповідно до п. 2.1. договору, земельна ділянка передається в оренду з метою риборозведення.

Відповідно до п. 2.2., договір укладено строком на 20 років, починаючи з дати його реєстрації.

В п.2.3. Договору сторонами передбачено, що орендна плата за користування вказаною в договорі земельною ділянкою складає:

- 1% від грошової оцінки земельної ділянки під водою, яка складає з розрахунку 142,71 грн.;

- 0,5% від грошової оцінки земельної ділянки під гідротехнічними спорудами, будівлями та прибережною захисною смугою, яка складає з розрахунку 42,81 грн.

Загальна сума орендної плати становить 185,52 грн., яка вноситься на рахунок Куп'янського ВДК в два строки - 15 серпня та 15 листопада поточного року рівними частинами.

Як вбачається з матеріалів справи, Куп'янською міжрайонною прокуратурою проведено перевірку, якою встановлено, що розпорядження голови Куп'янської районної державної адміністрації Харківської області № 68 від 24 березня2003 року "Про передачу в оренду земельної ділянки водного фонду підприємцю ОСОБА_2" винесено з порушенням закону, та підлягає скасуванню, а спірний договір оренди земельної ділянки водного фонду від 08.07.2003 року укладено в порушення вимог ст. 123, 124 Земельного кодексу України, у зв'язку з чим підлягає визнанню недійсним. Такі дії відповідачів, на думку прокурора, свідчить про порушення прав держави та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Згідно приписів частини 1 статті 14 Конституції України, частини статті 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Земельним кодексом України встановлюється порядок володіння, користування і розпорядження землями, що перебувають у комунальній та державній власності.

Статтею 121 Конституції України передбачено, що на прокуратуру України покладаються функції представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Згідно статті 36-1 Закону України "Про прокуратуру" підставою для представництва у суді інтересів держави є наявність порушених економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Офіційним тлумаченням Конституційного Суду України від 08.04.1999р. визначено, що під органами, уповноваженими державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Відповідно до пункту 4 рішення Конституційного Суду України №3-рп/99 від 08.04.1999 р. інтереси держави можуть повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді.

Тобто, зазначений пункт рішення Конституційного Суду України визначив, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося або може відбутися порушення матеріальних чи інших інтересів держави.

Органом, уповноваженим здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, прокурор визначає Державну інспекцію сільського господарства України, до повноважень якої згідно статті 6 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" належить контроль за додержанням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства України та встановлення порядку набуття і реалізації права на землю.

Відповідно ст. 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Відповідно до ч. 1 статті 124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

На підставі ч.2 статті 125 Земельного кодексу України, право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону - частина 2 статті 126 Земельного кодексу України.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про оренду землі", орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності є районні, обласні Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та Кабінет Міністрів України в межах повноважень, визначених законом.

Згідно з абзацом 3 пункту 1 Прикінцевих положень Закону України "Про оренду землі" до розмежування, відповідно до закону земель державної і комунальної власності орендодавцями земельних ділянок у межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, є відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади в межах повноважень, визначених Земельним кодексом України.

Відповідно до пункту "а" статті 17 Земельного кодексу України, до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Згідно з пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України, до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність та земель, зазначених у абзаці третього цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Відповідно до ст. 79 Земельного кодексу України, земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування з визначеними щодо неї правами.

Право власності на земельну ділянку поширюються в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб.

Зі змісту спірного договору оренди вбачається, що ПП ОСОБА_2 (другому відповідачеві у справі) в оренду передано земельну ділянку, загальною площею 2,4 га, з земель водного фонду.

З наявної в матеріалах справи земельної документації, зокрема, з кадастрового плану ставка на території Нечволодівської сільської ради Куп'янського району Харківської області, технічного завдання виконання робіт по передачі земельної ділянки водного фонду (з прибережною смугою) на умовах оренди на території Нечволодівської сільської ради, акту погодження меж земельної ділянки, технічного звіту по встановленню меж земельної ділянки та оформлення договору оренди на землю під ставком в межах водоохоронної смуги біля села Соляниківка на землях Нечволодівської сільської ради Куп'янського району Харківської області, висновку Куп'янського районного відділу земельних ресурсів Харківської області, водогосподарського паспорту нижнього ставка біля с. Соляниківка Нечволодівської сільської ради Куп"янського району Харківської області, вбачається, що на умовах оренди ПП ОСОБА_2 (другому відповідачеві у справі) передано земельну ділянку водного фонду під ставком в межах водоохоронної смуги на території Нечволодівської сільської ради.

Відповідно до ст. 3 Водного кодексу України (в редакціїї на момент укладення договору), до водного фонду України належать: 1) поверхневі води: природні водойми (озера), водотоки (річки, струмки), штучні водойми (водосховища, ставки) і канали, інші водні об'єкти, 2) підземні води та джерела, 3) внутрішні морськи води та територіальне море.

Відповідно до ст. 4 Водного кодексу України (в редакціїї на момент укладення договору) та ст. 58 Земельного кодексу України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водоймами, болотами, а також островами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Згідно зі ст. 59 Земельного кодексу України, землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Правовий режим земель водного фонду визначається в комплексі з правовим режимом водних відносин, які є водно - земельними відносинами і виступають єдиним комплексним об'єктом правового регулювання та регулюються як Земельним кодексом України так і Водним кодексом України.

Відповідно до ч. 4 ст. 59 Земельного кодексу України, громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

Статтею 5 Водного кодексу України (в редакціїї на момент укладення договору) встановлено, що до водних об'єктів місцевого значення належать: поверхневі води, що знаходяться і використовуються в межах однієї області і які не віднесені до водних об'єктів загальнодержавного значення. Відповідно до ст.. 1 Водного кодексу України, ставок - це штучно створена водойма, місткістю не більше 1 млн. куб. метрів. З наведеного вбачається, що до об'єктів загальнодержавного значення не відносяться ставки.

Згідно зі ст. 8-1 Водного кодексу України (в редакціїї на момент укладення договору), до компетенції обласних, Київської та Севастопольської міських рад у галузі регулювання водних відносин на їх території належить: 1) забезпечення реалізації державної політики у галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів; 2) розпорядження водними об'єктами місцевого значення; 3) погодження державних цільових, міждержавних програм використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів, участь у їх виконанні; 4) розроблення, затвердження та виконання регіональних програм використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів; 5) видача дозволів на спеціальне водокористування з водних об'єктів місцевого значення; 6) погодження розміщення підприємств та інших об'єктів, діяльність яких пов'язана з використанням водних ресурсів і може негативно впливати на їх стан; 7) координація діяльності районних і міських рад з використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів; 8) затвердження проектів зон санітарної охорони господарсько-питних водозаборів; 9) прийняття у встановленому порядку рішень про віднесення водних об'єктів місцевого значення до об'єктів природно-заповідного фонду чи відповідних категорій особливої охорони; 10) встановлення правил користування маломірними суднами на водних об'єктах; 11) встановлення у разі потреби більш суворих, ніж у цілому на території України, нормативів якості води у водних об'єктах місцевого значення; 12) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) діяльності підприємств, установ і організацій у разі порушення ними вимог водного законодавства; 13) організація роботи, пов'язаної з ліквідацією наслідків аварій та стихійного лиха, погіршенням якості вод або їх шкідливою дією, із залученням підприємств, установ і організацій в порядку, передбаченому законодавством; 14) прийняття за погодженням з державними органами охорони здоров'я та охорони навколишнього природного середовища під час виникнення аварійних ситуацій рішень про скидання стічних вод з накопичувачів у водні об'єкти, якщо це не призведе до перевищення нормативів екологічної безпеки водокористування; 15) організація інформування населення про стан водних об'єктів, його зміну та здійснення водоохоронних заходів; 16) здійснення контролю за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів; 17) вирішення інших питань у галузі регулювання водних відносин, визначених законом.

Частинами 3, 4 статті 122 Земельного кодексу України встановлено, що районні державні адміністрації на їх території передають земельні ділянки із земель державної власності (крім випадків, визначених частиною сьомою цієї статті) у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для:

а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства; в) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини шостої цієї статті.

Обласні державні адміністрації передають земельні ділянки на їх території із земель державної власності у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами третьою, сьомою цієї статті.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади. Місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою.

Визначено, що ст. 2 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", місцеві державні адміністрації в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці забезпечують: 1) виконання Конституції, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади вищого рівня, 2) законність і правопорядок, додержання прав і свобод громадян, 3) виконання державних і регіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку, прграм охорони довкілля, а в місцях компактного проживання корінних народів і національних меншин - також прграм їх національного-культурного розвитку, 4) підготовку та виконання відповідних бюджетів, 5) звіт про виконання відповідних бюджетів та програм, 6) взаємодію з органами місцевого самоврядування, 7) реалізацію інших наданих державою, а також делегованих відповідними радами повноважень.

Здійснивши аналіз чинного водного та земельного законодавства господарський суд вірно зазначив, що надання земельної ділянки у користування для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів, а також для рибогосподарських та рекреаційних потреб не належить до повноважень районних державних адміністрацій. Надання земельних ділянок із земель державної власності для таких потреб належить виключно до повноважень обласних державних адміністрацій.

Відповідно до статті 51 Водного кодексу України (в редакціїї на момент укладення договору), у користування на умовах оренди надаються водні об'єкти місцевого значення та ставки, що знаходяться в басейнах річок загальнодержавного значення, можуть надаватися водокористувачам лише для риборозведення, виробництва сільськогосподарської і промислової продукції, а також у лікувальних і оздоровчих цілях. Орендодавцями водних об'єктів місцевого значення є Верховна Рада Автономної Республіки Крим і обласні Ради, а орендодавцями водних об'єктів загальнодержавного значення є Кабінет Міністрів України та місцеві державні адміністрації.

Відповідно до ст. 81 Водного кодексу України (в редакціїї на момент укладення договору), з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Зі змісту спірного договору оренди вбачається, що першим відповідачем в строкове платне користування другому відповідачеві було передано земельну ділянку водного фонду з прибережною захисною смугою.

За приписами ст. 6 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", на виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, власних і делегованих повноважень, голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження.

Згідно ст. 41 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", голови місцевих державних адміністрацій видають розпорядження одноособово і несуть за них відповідальність згідно із законодавством.

Отже, способом волевиявлення державної адміністрації, яка здійснює розпорядження власністю від імені держави, щодо регулювання земельних відносин є прийняття головою відповідної адміністрації розпорядження.

З матеріалів справи вбачається, що розпорядженням Голови Куп'янської районної державної адміністрації №68 від 24.03.2003 року "Про передачу в оренду земельної ділянки водного фонду підприємцю ОСОБА_2 із земель водного фонду строком на 20 років було передано в оренду земельну ділянку водного фонду загально площею 2,4 га під ставком в межах водоохоронної смуги, яка знаходиться за межами населеного пункту Нечволодівської сільської ради Куп'янського району Харківської області, для риборозведення.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

Згідно зі статтею 21 Цивільного кодексу України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до ст. 43 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", розпорядження голови державної адміністрації, що суперечать Конституції України, законам України, рішеннм Конституційного Суду України, іншим актам законодавства або є недоцільними, неекономними, неефективними за очікуваними чи фактичними результатами, скасовуються Президентом України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня або в судовому порядку.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Аналогічна за змістом правова норма міститься в ст. 118 Конституції України.

Як свідчать матеріали справи, земельну ділянку водного фонду першим відповідачем (Куп'янською районною державною адміністрацією) було передано в користування другому відповідачеві (ПП ОСОБА_2), всупереч Водного та Земельного кодексів України, з перевищенням повноваження у сфері земельних відносин.

Таким чином, вказаним розпорядженням № 68 від 24.03.2003 року "Про передачу в оренду земельної ділянки водного фонду підприємцю ОСОБА_2" голова Куп'янської районної державної адміністрації порушив вимоги Земельного кодексу України, Водного кодексу України, Господарського кодексу України та вийшов за межі своїх повноважень, у зв'язку з чим розпорядження підлягає скасуванню.

Стосовно інших позовних вимог, щодо визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, суд зазначає наступне.

Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності (ст. 93 Земельного кодексу України).

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (ст. 13 Закону України "Про оренду землі").

Право водокористування на умовах оренди оформляється договором, погодженим з державними органами охорони навколишнього природного середовища та водного господарства. Умови, строки і збір за оренду водних об'єктів (їх частин) визначаються в договорі оренди за згодою сторін.

Пленум Верховного Суду України в п.7 Постанови від 06.11.2009р. №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. При цьому суд повинен встановити наявність тих обставин з якими закон пов'язує настання певних юридичних наслідків. Отже, в даній справі необхідною умовою для визнання договору оренди земельної ділянки від 14.07.2003р. недійсним є встановлення обставин, визначених ст. 48 ЦК УРСР 1963р. (чинного на момент укладення спірного договору) - невідповідності угоди вимогам Закону.

Згідно частини 1 статті 48 Цивільного кодексу УРСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей. По недійсній угоді кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

У відповідності ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

У відповідності до ч.1 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Зазначені положення ЦК УРСР та ЦК України узгоджуються з положеннями ч.1 ст. 207 Господарського кодексу України, відповідно до якої господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Матеріали справи свідчать про те, що орендодавець - Куп'янська районна державна адміністрація Харківської області (перший відповідач), відповідно до розпорядження голови "Про передачу в оренду земель водного фонду" передав, а орендар - Приватний підприємець ОСОБА_2 (другий відповідач) прийняв в строкове платне користування, згідно договору оренди земельної ділянки водного фонду від 08.07.2003р., земельну ділянку загально площею 2,4 га, яка знаходиться за межами населених пунктів Нечволодівської сільської ради Куп'янського району Харківської області, для риборозведення.

У п. 2.25 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 17.05.2011р. зазначено, у спорах про визнання недійсними договорів оренди землі, судам належить з"ясувати наявність відповідних повноважень у осіб, якими підписуються договір.

При цьому, розглядаючи справи у спорах про визнання недійсним договорів оренди, суд повинен з"ясувати питання чинності рішень (розпоряджень), на підставі яких було укладено такі договори.

Як було встановлено судом, враховуючи скасування розпорядження №68 від 24.03.2003 року "Про передачу в оренду земельної ділянки водного фонду підприємцю ОСОБА_2" голови Куп'янської районної державної адміністрації, суд приходить до висновку, що Куп'янська районна державна адміністрація, надаючи в оренду другому відповідачеві земельну ділянку разом з водоймою, що має статус місцевого значення, діяла за межами своїх повноважень.

Обставини справи, з урахуванням названих норм права, приводять суд до висновку про те, що, в даному разі, має місце обґрунтованість доводів прокурора про невідповідність спірного розпорядження Куп'янської районної державної адміністрації від 24.03.2003р. № 68 та договору оренди земельної ділянки від 08.07.2003р. вимогам ст. 51 Водного кодексу України (в редакціїї на момент укладення договору).

При цьому суд звертає увагу на те, що основні права та обов'язки водокористувачів викладені у ст. ст. 43, 44 Водного кодексу України (в редакціїї на момент укладення договору).

Ст. ст. 48, 49 Водного кодексу України (в редакціїї на момент укладення договору) регулюють вимоги щодо здійснення спеціального водокористування юридичними та фізичними особами для господарсько-побутових, лікувальних оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних та громадських потреб.

Право на здійснення спеціального водокористування здійснюється на підставі дозволу, який видається Верховною радою Автономної Республіки Крим, обласним, Київською Та севастопольською місцевими радами за погодженням з державними органами охорони навколишнього природного середовища - у разі використання води водних об'єктів місцевого значення.

Натомість, в порушення зазначених правових норм, дозвіл на здійснення спеціального водовикористання другим відповідачем отримано не було.

Згідно зі ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Всупереч вимог ст. 4-3 та ст. 33 Господарського процесуального кодексу України України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, відповідачі доказів на спростування викладених обставин не надали.

У п. 3.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 "Про деякі питання практики застосування господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначено, що посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог.

Таким чином, враховуючи відсутність у Куп'янської районної державної адміністрації повноважень щодо розпорядження землями водного фонду, а також відсутність повноважень у першого відповідача щодо надання земельної ділянки для визначених в договорі потреб (необхідного обсягу цивільної дієздатності при укладанні оспорюваного договору), з огляду на положення ст. 4 Закону України "Про оренду землі", ст. 51 Водного кодексу України (в редакціїї на момент укладення договору), ст. 122 Земельного кодексу України, господарський суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позовні вимоги прокурора Куп'янського району Харківської області є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, в зв'язку з чим підлягає скасуванню розпорядження голови Куп'янської районної державної адміністрації № 68 від 24.03.2003р. "Про передачу в оренду земельної ділянки водного фонду підприємцю ОСОБА_2", а спірний договір оренди земельної ділянки водного фонду від 08.07.2003р. визнанню недійсним.

Колегія суддів зазначає, що господарський суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що посилання прокурора на те, що земельна ділянка водного фонду, передана в строкове платне користування першим відповідачем другому відповідачеві, без встановлення меж в натурі є безпідставними, оскільки останнім не було розроблено проект її відведення, а тільки визначена площа земельної ділянки відповідно до даних відділу Держкомзему.

Так, ст. 15 Закону України "Про оренду землі" (в редакції на момент укладення спірного договору оренди землі) надання земельної ділянки в оренду без зміни її цільового призначення, межі якої визначені в натурі, здійснюється без розроблення проекту її відведення.

Відповідно до ст. 85 Водного кодексу України (в редакціїї на момент укладення договору), у тимчасове користування за погодженням з постійними користувачами земельної ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення та берегових смуг водних шляхів можуть надаватися підприємствам, установам, організаціям, об'єднанням громадян, релігійним організаціям, громадянам України, іноземним юридичним та фізичним особам для сінокосіння, рибогосподарськиї потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, а також для проведення науково-дослідних робіт.

Аналогічна за змістом правова норма міститься в Постанові Кабінету Міністрів України № 502 від 13.05.1996р., якою затверджено Порядок користування землями водного фонду.

У тимчасове користування, за погодженням з постійними користувачами земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення та берегових смуг водних шляхів можуть надаватися підприємствам, установам, організаціям, об'єднанням громадян, релігійним організаціям, громадянам України, іноземним юридичним та фізичним особам для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних цілей, а також для проведення науково-дослідних робіт.

Право користування земельною ділянкою на землях водного фонду виникає після встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання відповідного документа, що посвідчує це право.

В розділі 2 Інструкції "Про встановленя (відновлення) меж земельних ділянок (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками", затвердженої Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів № 376 від 18.05.2010р., зазначено, що встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі розробленої та затверджених відповідно до статті 186 Земельного кодексу України технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, у тому числі при поділі чи об'єднанні земельних ділянок (ч.1,2 ст. 56 Закону України "Про землеустрій") або проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (ч. З ст. 56 Закону України "Про землеустрій") - при передачі земельної ділянки у власність (користування) із земель державної та комунальної власності, а також із земель приватної власності у разі зміни її меж або цільового призначення при поділі чи об'єднанні земельних ділянок перед заповненням бланка державного акта на право власності на земельну ділянку або бланка державного акта на право постійного користування земельною ділянкою.

Зокрема, ст. 56 Закону України "Про землеустрій" містить перелік технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок. Зокрема, до технічної документації землеустрою, якою встановлюються межі земельної ділянки в натурі (на місцевості), серед інших, входить кадастровий план земельної ділянки.

Колегія суддів звертає увагу на те, що матеріали справи містять кадастровий план ставка на території Нечволодівської сільської ради Куп"янського району, що свідчить про встановлення меж земельної ділянки, наданої в оренду другому відповідачеві.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що позовні вимоги прокурора є обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Приймаючи до уваги всі наведені обставини в їх сукупності, колегія суддів, дійшла висновку, що під час розгляду справи господарським судом першої інстанції фактичні обставини справи встановлені на основі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають обставинам справи та їм надана правильна юридична оцінка, прийняте рішення відповідає нормам чинного законодавства та підстав для його скасування не вбачається.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 99, 101,103, 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу другого відповідача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 10 квітня 2013 року у справі № 922/502/13-г залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її підписання і може бути оскаржена протягом 20 днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 08.07.2013 року

Головуючий суддя Сіверін В. І.

Суддя Терещенко О.І.

Суддя Івакіна В.О.