Постанова № 32318763, 04.07.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" липня 2013 р. Справа№ 5011-55/12805-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Остапенка О.М.

суддів: Скрипки І.М.

Руденко М.А.

при секретарі судового засідання: Ликові В.В.,

за участю представників сторін:

від прокуратури: Карпенко Н.М. - посвідчення № 002740 від

05.09.2012 року,

від позивача: не з'явився,

від відповідача: Ковтун Т.О. - довіреність № 3-н від 02.01.2013 року,

від третьої особи-1: Лічман О.М. - довіреність № 12 від 07.11.2012 року,

від третьої особи-2: не з'явився,

від третьої особи-3: Петрушко М.М. - довіреність № 225-КР-444 від

05.04.2013 року

розглянувши апеляційну скаргу Заступника прокурора міста Києва на рішення господарського суду міста Києва від 17.12.2012 року

у справі № 5011-55/12805-2012 (суддя Босий В.П.)

за позовом Закритого акціонерного товариства „Ескалатор",

до Комунального підприємства „Київський метрополітен",

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача

1. Спільного підприємства у формі Товариства з обмеженою

відповідальністю „Спарта",

2. Головного управління Державної казначейської служби

України,

3. Київської міської ради,

про стягнення 407 849 154,00 руб. РФ та 292,28 доларів США,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2012 року позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 16.10.2012 року та уточнень позовних вимог від 23.10.2012 року) 3% річних в сумі 20 055 588 рублів РФ, що еквівалентно 5 094 119,00 грн., та 292,28 доларів США, що еквівалентно 2 336,19 грн., а також інфляційних витрат у розмірі 619 864 994 рублів РФ, що еквівалентно 157 445 708,00 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 17.12.2012 року (повний текст рішення підписано 24.12.2012 року) позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних в сумі 20 055 588,00 рублів РФ, що еквівалентно 5 105 350,48 грн., інфляційних втрат у розмірі 245 303 420,97 рублів РФ, що еквівалентно 62 444 438,84 грн. В іншій частині в задоволені позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням місцевого господарського суду, Заступник прокурора міста Києва звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 17.12.2012 року та прийняти нове, яким в позові відмовити повністю, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.

Згідно розпорядження Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 18.02.2013 року для розгляду справи № 5011-55/12805-2012 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Остапенко О.М., судді - Скрипка І.М., Руденко М.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.02.2013 року вищезазначену апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено справу до розгляду у судовому засіданні за участю повноважних представників сторін, третіх осіб та прокуратури.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.03.2013 року розгляд справи було відкладено на 04.04.2013 року відповідно до п. 1 ч. 1 статті 77 ГПК України у зв'язку з нез'явленням в судове засідання представників позивача та третіх осіб.

Відповідно до розпорядження Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 02.04.2013 року у зв'язку з перебуванням судді Руденко М.А. у відпустці здійснено заміну складу колегії суду.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.04.2013 року колегією суддів у складі: головуючий суддя Остапенко О.М., судді Скрипка І.М., Мальченко А.О. апеляційну скаргу Заступника прокурора міста Києва прийнято до провадження.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.04.2013 року розгляд справи було відкладено на 18.04.2013 року відповідно до п. 1 ч. 1 статті 77 ГПК України у зв'язку з нез'явленням в судове засідання представників позивача та третіх осіб.

Відповідно до розпорядження Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 18.04.2013 року у зв'язку з перебуванням судді Мальченко А.О. у відпустці здійснено заміну складу колегії суду. Розгляд апеляційної скарги Заступника прокурора міста Києва здійснюється у складі: головуючий суддя Остапенко О.М., судді Скрипка І.М., Руденко М.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.04.2013 року розгляд справи було відкладено на 23.05.2013 року відповідно до п. 1 ч. 1 статті 77 ГПК України у зв'язку з нез'явленням в судове засідання представників позивача та третіх осіб.

Згідно розпорядження Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 23.05.2013 року у зв'язку з перебуванням головуючого судді Остапенка О.М. у відпустці сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Шевченко Е.О., судді - Скрипка І.М., Руденко М.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.05.2013 року вищезазначеною колегією суддів апеляційну скаргу Заступника прокурора міста Києва прийнято до свого провадження та призначено справу до розгляду у судовому засіданні за участю повноважних представників сторін на 13.06.2013 року.

Згідно розпорядження Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 29.05.2013 року у зв'язку з виходом головуючого судді Остапенка О.М. з відпустки, сформовано судову колегію у складі: головуючий суддя - Остапенко О.М., судді - Скрипка І.М., Руденко М.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2013 року розгляд справи було відкладено на 04.07.2013 року відповідно до п. 1 ч. 1 статті 77 ГПК України у зв'язку з нез'явленням в судове засідання представників третьої особи-1 та третьої особи-2.

Представники позивача та третьої особи-2 в судове засідання 04.07.2013 року не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили. Про час, дату та місце розгляду справи повідомлялися належним чином.

Представники прокуратури, відповідача та третьої особи-3 в судовому засіданні 04.07.2013 року вимоги апеляційної скарги підтримали, просили суд апеляційну скаргу Заступника прокурора міста Києва задовольнити з підстав викладених вище.

У судовому засіданні, яке відбулось 04.07.2013 року, було оголошено вступну та резолютивну частини постанови Київського апеляційного господарського суду у даній справі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства та заслухавши пояснення представників прокуратури, відповідача та третіх осіб-1, -3, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу Заступника прокурора міста Києва слід задовольнити частково, а рішення господарського суду міста Києва від 17.12.2012 року - скасувати частково та прийняти нове, яким позов задовольнити частково, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно із частиною 2 статті 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вбачається із матеріалів справи, 21.12.1998 року між третьою особою-1 (повірений) та відповідачем (довіритель) було підписано договір доручення № 03-ДПР (далі - договір доручення), відповідно до п. 1.1 якого довіритель доручає повіреному від імені і за рахунок довірителя укласти зовнішньоекономічний контракт з виробником комплектуючих вузлів ескалаторів „ЭТ-2М", „ЭТ-5М" (для будівництва станції метро „Сирецька") у кількості, асортименті та по ціні згідно зі специфікацією № 1 (додаток № 1) та специфікацією № 2 (додаток № 2), відповідно до угод про договірні ціни на обладнання (протокол № 1, додаток № 3 та протокол № 2, додаток № 4), що є невід'ємними частинами даного договору доручення.

За приписами п. 2.4 та п. 3.3 договору доручення загальна сума останнього була визначена сторонами у розмірі 11 392 094,92 доларів США і могла корегуватись додатковими умовами, з яких 1 % є винагородою повіреного.

У відповідності до розділу 5 договору доручення повірений прийняв на себе зобов'язання укласти зовнішньоекономічний контракт на поставку довірителю обладнання, виконати розрахунки з постачальником обладнання по зовнішньоекономічному контракту, поставити обладнання, укласти договір з підприємством, що здійснює митне оформлення товару та провести його митну очистку, прийняти і передати довірителю обладнання в кількості згідно з додатками до договору доручення, яке повинно відповідати якості та комплектності, передбачених договором доручення, а також передати всі необхідні документи на поставлене обладнання.

Згідно із розділом 4 договору доручення довіритель зобов'язався прийняти все поставлене повіреним обладнання, провести розрахунки з повіреним, здійснюючи поточні платежі по фактичних витратах та здійснивши остаточний розрахунок, забезпечити повіреного необхідними для виконання доручення документами.

25.12.1998 року між ЗАТ „Ескалатор" (постачальник) та Спільним підприємством у формі ТОВ „Спарта" (одержувач) було укладено контракт № 11-98-КП (далі - контракт), за змістом розділу 1 якого постачальник зобов'язується поставити одержувачу, а одержувач оплатити, прийняти та передати у власність Київської дирекції будівництва метрополітену ескалатори „ЭТ-2М", „ЭТ-5М" (для монтажу на станції „Сирецька" Київського метрополітену) в кількості, асортименті та за ціною згідно специфікації № 1 (додаток № 1) та специфікації № 2 (додаток № 2), що є невід'ємними частинами даного договору.

У відповідності до п.2.2 контракту загальна сума контракту була визначена у розмірі 11 279 301,90 доларів США, оплата якої мала здійснюватися в рублях Російської Федерації по курсу Національного банку України на день оплати одержувачем.

Пунктами 3.1, 3.2 контракту передбачено, що оплата продукції здійснюється в рублях РФ по крос-курсу (долари США - гривні України - рублі РФ) Національного банку України на день оплати одержувачем. Одержувач оплачує продукцію, що поставляється, поетапно авансовими платежами на рублевий розрахунковий рахунок постачальника.

05.03.1999 року сторонами було укладено додаткову угоду № 1 до контракту, відповідно до якої сума контракту була збільшена до 12 645 341,90 доларів США.

В подальшому, 27.12.2001 року між ЗАТ „Ескалатор" (постачальник), КП „Київський метрополітен" (покупець) та Спільним підприємством „Спарта" (виконавець) було укладено генеральну угоду № 1-ГС про реструктуризацію боргу та оптимізацію правовідносин (далі - генеральна угода).

Згідно із п. 2.1 генеральної угоди постачальник і покупець, відповідно постачаючи обладнання і здійснюючи оплату його вартості, сприймали такі свої дії як виконання взаємних зобов'язань за контрактом один перед одним, тобто, саме позивача перед відповідачем і навпаки, не дивлячись на те, що фактично такі дії здійснювались через виконавця (третю особу-1). Спільне підприємство „Спарта", здійснюючи фактичні операції з майном і грошовими засобами постачальника та покупця, не набувало при цьому права власності на обладнання, відображало операції, що проводились з чужим майном, на позабалансових рахунках, а право вимоги належного виконання зобов'язань кожної зі сторін контракту залишилось за постачальником та покупцем.

У п.п. 2.5.1, 2.6.1 генеральної угоди сторонами встановлено належне виконання позивачем своїх зобов'язань щодо поставки відповідачу обладнання, вартість якого складає 12 645 341,90 доларів США та належне виконання третьою особою-1 зобов'язань по супроводженню передачі обладнання від постачальника до покупця винагорода якого складає 126 453,42 долара США.

Відповідно до п.п. 2.1.7, 2.1.8 генеральної угоди, покупець частково виконав свої зобов'язання з оплати постачальнику ціни обладнання, які мали бути виконані у повному обсязі 20.03.2000 року. На момент підписання генеральної угоди покупцем оплачена частина вартості обладнання у розмірі 160 465 915,87 рублів РФ, а основна заборгованість становить 177 021 069,24 рублів РФ, а відтак заборгованість покупця перед виконавцем з виплати винагороди, з урахуванням вже сплачених сум, становить 68 541,96 доларів США.

03.08.2004 року КП „Київський метрополітен" повідомило Спільне підприємство „Спарта" про припинення дії договору доручення.

За таких обставин, 23.09.2005 року у місті Києві між ЗАТ „Ескалатор" та КП „Київський метрополітен" було підписано додаткову угоду № 10 до контракту, за змістом якої з преамбули контракту виключено Спільне підприємство „Спарта".

Крім того, у відповідності до п. 3 зазначеної додаткової угоди встановлено, що станом на 23.09.2005 року сума заборгованості одержувача перед постачальником за обладнання, поставлене за контрактом, становить 4 929 812,66 доларів США, що по курсу валют НБУ на дату підписання додаткової угоди складає 139 807 681,99 рублів РФ або 24 895 553,93 грн., з яких 1 980 198,02 грн. оплачено на розрахунковий рахунок Спільного підприємства „Спарта" згідно договору доручення платіжним дорученням № 111 від 11.06.2004 року.

Як вбачається із матеріалів справи, 08.10.2009 року Господарським судом міста Києва було прийнято рішення у справі № 6/151-21/4 за позовом ЗАТ „Ескалатор" до КП „Київський метрополітен", Київської міської державної адміністрації, за участю третіх осіб - Спільного підприємства „Спарта" у формі ТОВ, ГУ Державного казначейства у місті Києві, Київської міської ради, про стягнення 166 917 713,83 рублів РФ та за зустрічним позовом КП „Київський метрополітен" до ЗАТ „Ескалатор", за участю третьої особи - Спільного підприємства „Спарта" у формі ТОВ, про визнання недійсною додаткової угоди № 10.

Вказаним рішенням первісний позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з КП „Київський метрополітен" на користь ЗАТ „Ескалатор" 139 665 686,45 рублів РФ боргу, 3% річних у розмірі 20 571 033,71 рублів РФ, 4 896 доларів США державного мита, 22,66 долари США витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позову відмовлено. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

При цьому, місцевий господарський суд встановив наступні обставини та дійшов до таких висновків:

- станом на 26.12.2001 року позивач свої зобов'язання виконав належним чином, поставивши Комунальному КП „Київський метрополітен" обладнання на суму 12 645 341,90 доларів США;

- з моменту підписання договору доручення КП „Київський метрополітен" повинно було без участі Спільного підприємства „Спарта" здійснити оплату заборгованості на користь ЗАТ „Ескалатор";

- з укладанням додаткової угоди № 10 від 23.09.2005 року перебіг строку позовної давності розпочався заново і на час звернення позивача до суду (07.03.2007 року) не сплив.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.07.2010 року та постановою Вищого господарського суду України від 29.09.2010 року рішення суду першої інстанції від 08.10.2009 року залишено без змін.

За змістом ст. 124 Конституції України, ст.ст. 4-5, 115 Господарського процесуального кодексу України, рішення, ухвали, постанови, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України.

За приписами ч. 2 ст. 13 Закону України „Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається процесуальним законом.

Відповідно до ч. 1, ч. 5 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони. Факти, які відповідно до закону вважаються встановленими, не доводяться при розгляді справи.

30.07.2010 року господарським судом міста Києва було видано наказ про примусове виконання рішення, на виконання якого КП „Київський метрополітен" перерахувало на користь ЗАТ „Ескалатор" грошові кошти на загальну суму 160 236 720,16 рублів РФ, а саме: 04.02.2011 року - 103 277 000,00 рублів РФ, 25.02.2011 року - 2 046 131,00 рублів РФ, 29.08.2011 року - 7 219 415,40 рублів РФ, 02.09.2011 року - 7 141 428,57 рублів РФ.

Виходячи з того, що зобов'язання за контрактом, генеральною угодою, а також рішення господарського суду міста Києва від 08.10.2009 року у справі № 6/151-21/4 відповідачем в строк та у повному обсязі виконані не були, позивач звернувся до господарського суду із позовом про стягнення:

1) 3% річних в сумі 20 055 588 рублів РФ, що еквівалентно 5 094 119 грн. (згідно із курсом НБУ станом на 14.09.2012 року, 10 рублів РФ становило 2,5456 грн.), які нараховані наступним чином:

- з 23.11.2006 року по 14.07.2010 року на заборгованість в сумі 139 665 686,45 рублів РФ (кількість днів прострочення 1 322) - 15 175 729 рублів РФ,

- з 15.07.2010 року по 03.02.2011 року на заборгованість в сумі 160 236 720,16 рублів РФ (кількість днів прострочення 203) - 2 673 538 рублів РФ,

- з 04.02.2011 року по 5.02.2011 року на заборгованість в сумі 56 959 720,16 рублів РФ (кількість днів прострочення 22) - 102 995 рублів РФ,

- з 26.02.2011 року по 29.08.2011 року на заборгованість в сумі 54 913 589,16 рублів РФ (кількість днів прострочення 185) - 834 987 рублів РФ,

- з 30.08.2011 року по 02.09.2011 року на заборгованість 47 694 173,66 рублів РФ (кількість днів прострочення 3) - 11 760 рублів РФ,

- з 03.09.2011 року по 14.09.2012 року на заборгованість 40 552 745,19 рублів РФ (кількість днів прострочення 377) - 1 256 579 рублів РФ;

2) 3% річних в сумі 292,28 доларів США, що еквівалентно 2 336,19 грн. (згідно із курсом НБУ станом на 09.07.2012 року 100 доларів США становило 799,30 грн.), за період з 15.07.2010 року по 09.07.2012 року на заборгованість 4 918,66 доларів США (кількість днів прострочення 723);

3) інфляційні витрати у розмірі 619 864 994 рублів РФ, що еквівалентно 157 445 708 грн. (згідно із курсом НБУ станом на 14.09.2012 року 10 рублів РФ становило 2,5456 грн.), які нараховані наступним чином:

- з грудня 2001 року по липень 2010 року на заборгованість в сумі 139 665 686,45 рублів РФ (індекс споживчих цін (інфляції) 270,7%) - 378 075 012 рублів РФ,

- з липня 2010 року по лютий 2011 року на заборгованість в сумі 139 665 686,45 рублів РФ (індекс споживчих цін (інфляції) 107,4%) - 150 000 947 рублів РФ,

- з лютого 2011 року по серпень 2011 року на заборгованість в сумі 47 694 173,66 рублів РФ (індекс споживчих цін (інфляції) 101,9%) - 48 600 362 рублів РФ,

- з вересня 2011 року по вересень 2012 року на заборгованість в сумі 40 552 745,19 рублів РФ (індекс споживчих цін (інфляції) 106,5%) - 43 188 673 рублів РФ.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно статей 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення (ч. 2 ст. 612 ЦК України).

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (виплати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. А тому наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін та не звільняє відповідача від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, а також не позбавляє позивача права на отримання коштів, передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

Враховуючи те, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження щодо його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків, за висновками суду, наявні правові підстави для застосування до спірних правовідносин положень ст. 625 Цивільного кодексу України.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду України № 3-142гс11 від 23.01.2012 року у справі № 37/64.

Крім того, згідно із п. 2 листа № 01-8/685 від 20.11.2008 року Вищого господарського суду України „Про практику застосування у вирішенні спорів деяких норм чинного законодавства (за матеріалами справ, розглянутих Верховним Судом України)" приписи статті 625 ЦК України не заперечують звернення кредитора з вимогою про стягнення з боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, суми, на яку заборгованість за грошовим зобов'язанням підвищена в порядку індексації, а також процентів річних від простроченої суми за невиконання грошового зобов'язання, зокрема, за період після прийняття судом відповідного рішення.

Також, у п. 2 Інформаційного листа № 01-06/249 від 15.03.2011 року Вищого господарського суду України „Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів" роз'яснено, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України.

Таким чином, вірним є висновок суду першої інстанції, що заявлені позивачем вимоги про стягнення на свою користь з відповідача 3% річних та інфляційних втрат на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України є законними та не суперечить вимогам чинного законодавства.

Перевіривши розрахунок 3% річних позивача за період з 23.11.2006 року по 14.09.2012 року, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду, що їх сума є фактично більшою, ніж заявлена позивачем до стягнення.

Проте, враховуючи, що суд обмежений обсягом вимог позивача та не може їх змінити на власний розсуд чи спонукати до їх уточнення, позовні вимоги у вказаній частині підлягають задоволенню на визначену позивачем суму, а саме 20 055 588 рублів РФ.

При цьому, судом першої інстанції вірно враховано, що позивачем в уточненнях позовних вимог від 23.10.2012 року невірно визначено гривневий еквівалент вказаної суми 3% річних (5 094 119 грн.), який за розрахунком суду складає 5 105 350,48 грн.

За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних в розмірі 20 055 588 рублів РФ., що еквівалентно 5 105 350,48 грн., за період з 23.11.2006 року по 14.09.2012 року є законними, обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Що стосується позовних вимог про стягнення 3% річних за період з 15.07.2010 року по 09.07.2012 року в сумі 292,28 доларів США, що еквівалентно 2 336,19 грн. (згідно із курсом НБУ станом на 09.07.2012 року 100 доларів США становило 799,30 грн.), то вірним є висновок місцевого господарського суду, що вини є неправомірними, з огляду на наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, грошові кошти в сумі 4 918,66 доларів США, на які нараховані вказані 3% річних, було стягнуто з відповідача на користь позивача рішенням господарського суду міста Києва від 08.10.2009 року у справі № 6/151-21/4, як державне мито.

При цьому, державне мито не є грошовим зобов'язанням у розумінні ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у разі прострочення сплати якого можуть бути нараховані 3% річних, а входить до складу судових витрат, що на момент прийняття рішення від 08.10.2009 року були визначені згідно ст. 44 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних за період з 15.07.2010 року по 09.07.2012 року в сумі 292,28 доларів США, що еквівалентно 2 336,19 грн. є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Позовні вимоги в частині стягнення інфляційних витрат у розмірі 619 864 994 рублів РФ, що еквівалентно 157 445 708 грн. місцевим господарським судом задоволено частково в розмірі 245 303 420,97 рублів РФ, що еквівалентно 62 444 438,84 грн., виходячи з наступного розрахунку:

- з січня 2002 року по липень 2010 року на заборгованість в сумі 139 665 686,45 рублів РФ (індекс споживчих цін (інфляції) 266,7%) - 232 822 699,31 рублів РФ;

- з серпня 2010 року по січень 2011 року на заборгованість в сумі 139 665 686,45 рублів РФ (індекс споживчих цін (інфляції) 106,4%) - 8 938 603,93 рублів РФ;

- з лютого 2011 року по серпень 2011 року на заборгованість в сумі 47 694 173,76 рублів РФ (індекс споживчих цін (інфляції) 101,9%) - 906 189,30 рублів РФ;

- з вересня 2011 року по вересень 2012 року на заборгованість в сумі 40 552 745,19 рублів РФ (індекс споживчих цін (інфляції) 106,5%) - 2 635 928,43 рублів РФ.

При цьому, судом першої інстанції при здійсненні перерахунку інфляційних витрат прийнято до уваги відомості щодо індексів споживчих цін, які надані Територіальним органом Федеральної служби державної статистики по м. Санкт-Петербургу у Ленінградській області у довідках № 410/7988 від 11.10.2012 року (за період з вересня 2011 року по вересень 2012 року - 106,5%), № 410/9219 від 03.12.2012року (за періоди з січня 2002 року по липень 2010 року - 266,7%, з серпня 2010 року по січень 2011 року - 106,4%, з лютого 2011 року по серпень 2011 року - 101,9%).

Однак, колегія суддів приходить до висновку, що частково задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат, місцевий господарський суд порушив норми процесуального права, що є підставою для скасування вказаного рішення в цій частині, з огляду на наступне.

Приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 36 ГПК України, письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Згідно із абз. 1-5 п. 7 Роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 31.05.2002 року № 04-5/608 „Про деякі питання практики розгляду справ за участю іноземних підприємств і організацій" (далі - Роз'яснення) господарський суд приймає як докази офіційні документи, що походять з інших держав, за умови їх легалізації дипломатичними або консульськими службами України.

Консули України легалізують іноземні документи, що подаються до офіційних органів України, відповідно до статті 54 Консульського статуту України, затвердженого Указом Президента України від 02.04.94 № 127/94.

Посвідчення консулами зазначених документів означає встановлення і засвідчення справжності підписів на цих документах і відповідності їх законам держави перебування.

Легалізація іноземного документа є необхідною умовою для подання його як доказу у судовому процесі, але не виключає у разі необхідності перевірки з боку суду з метою встановлення правильності вміщених у ньому відомостей по суті.

Міжнародними договорами України про правову допомогу може передбачатися надання іноземних офіційних документів без консульської легалізації. Зокрема, без будь-якого спеціального засвідчення приймаються на території інших держав - учасниць СНД документи, які видано або засвідчено установою чи спеціально уповноваженою особою в межах їх компетенції за встановленою формою та скріплено офіційною печаткою на території однієї з держав - учасниць СНД (стаття 6 Угоди).

Відповідно до абз. 1 ст. 6 Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, дата підписання Україною: 20.03.1992 року, дата ратифікації: 19.12.1992 року, дата набуття чинності для України: 19.12.1992 року, документи, видані або засвідчені закладом або спеціально уповноваженою особою в межах їх компетенції за встановленою формою і скріплені офіційною печаткою на території однієї з держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав, приймаються на території інших держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав без будь-якого спеціального посвідчення.

Однак, як вбачається із листів Територіального органу Федеральної служби державної статистики по м. Санкт-Петербургу у Ленінградській області № 410/7988 від 11.10.2012 року та № 410/9219 від 03.12.2012 року, на них відсутня печатка підприємства, що є порушенням абз. 1 ст. 6 вищезазначеної Угоди та ставить під сумнів інформацію, зазначену в листах.

Крім того, вказані листи адресові не господарському суду, а ЗАТ „Ескалатор".

За таких обставин, листи Територіального органу Федеральної служби державної статистики по м. Санкт-Петербургу у Ленінградській області № 410/7988 від 11.10.2012 року та № 410/9219 від 03.12.2012 року не можуть бути належними та допустимими доказами на підтвердження індексів споживчих цін в м. Санкт-Петербурзі за спірний період.

Враховуючи вищенаведене, колегія судді приходить до висновку, що позивачем в порушення ст. 33, ст. 34 та ст. 36 ГПК не підтверджено жодними належними та допустимими доказами розміру позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрат у розмірі 619 864 994 рублів РФ, що еквівалентно 157 445 708 грн. за період з грудня 2001 року по вересень 2012 року, а відтак в задоволені позову в цій частині слід відмовити у зв'язку із недоведеністю.

У своїй апеляційній скарзі, Заступник прокурора міста Києва посилається на те, що в задоволені позову слід відмовити оскільки позивачем пропущено трирічний строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За приписами статті 257 цього Кодексу, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно із ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

За твердженням скаржника, вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат в розуміння ст. 266 ЦК України є додатковими вимогами до вимоги про сплату основного боргу.

Таким чином, на думку Заступника прокурора міста Києва, звернувшись в вересні 2012 року до місцевого господарського суду із позовом про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на прострочений борг, що виник з грудня 2001 року, позивачем було пропущено строк позовної давності.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Згідно із ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

З матеріалів справи вбачається, що до винесення оскаржуваного рішення відповідачем в суді першої інстанції у своїй заяві № 498-НЮ від 05.10.2012 року було заявлено про застосування судом строків позовної давності.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що заява відповідача про застосування строку позовної давності є безпідставною та задоволенню не підлягає, враховуючи наступне.

Індекс інфляції та 3% річних є складовою основного боргу. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України від 15.11.2011 року у справі № 20/045-11 та від 05.09.2012 року у справі № 5023/929/12.

Згідно із ст. 195 Цивільного кодексу Російської Федерації позовною давністю визнається строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено.

Статтею 196 вказаного Кодексу передбачено, що загальний строк позовної давності становить три роки.

У відповідності до ч. 2 ст. 200 Цивільного кодексу Російської Федерації за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається із закінченням строку виконання.

За змістом ст. 203 вказаного нормативно-правового акту позовна давність переривається пред'явленням позову у встановленому порядку, а також вчиненням зобов'язаною особою дій, що свідчать про визнання боргу. Після перерви перебіг строку позовної давності починається заново; час, що минув до перерви, не зараховується у новий строк.

Зі спливом позовної давності за основною вимогою закінчується строк позовної давності і за додатковими вимогами (ст. 207 Цивільного кодексу Російської Федерації).

Аналогічні за змістом положення містять ст. 256, ст. 257, ч. 5 ст. 261, ст. 264, ст. 266 Цивільного кодексу України.

Виходячи з приписів вказаних норм, переривання перебігу позовної давності на стягнення основної заборгованості перериває перебіг позовної давності на стягнення складової частини такого боргу, якими є 3% річних та інфляційні збитки. Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією Вищого господарського суду України, викладеною у постанові від 15.11.2011 року у справі № 50/045-11.

Одночасно, Україна та Російська Федерація є учасниками Конвенції про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів від 14.06.1974 року, що визначає умови, за яких вимоги покупця та продавця один до одного, що випливають з договору міжнародної купівлі-продажу товарів або пов'язані з його порушенням, припиненням або недійсністю, не можуть бути задоволені внаслідок закінчення певного періоду часу. Такий період часу надалі іменується „строком позовної давності".

У відповідності до ст. 8 Конвенції строк позовної давності встановлюється у чотири роки.

Згідно із п. 1 ст. 10 Конвенції вважається, що право на позов, що випливає з порушення договору, виникає в той день, коли мало місце таке порушення.

За приписами ст. 13 Конвенції перебіг строку позовної давності припиняється (переривається), коли кредитор учиняє дію, яка за правом країни суду, де порушується справа, розглядається як порушення судового розгляду проти боржника або як пред'явлення вимоги в ході розпочатого раніше судового розгляду проти боржника з метою одержання задоволення або визнання цієї вимоги.

При цьому, положення Конвенції, які мають пріоритет над національним законодавством, не передбачають можливості поновлення строку позовної давності, перерваного (припиненого) внаслідок учинення кредитором дії, яка за правом країни суду, де порушується справа, розглядається як порушення судового розгляду проти боржника.

Як вбачається із матеріалів справи, 07.03.2007 року ЗАТ „Ескалатор" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача 166 917 713,83 рублів РФ, за результатами розгляду якого 08.10.2009 року було прийнято рішення у справі № 6/151-21/4.

За таких обставин, приймаючи до уваги приписи ст. 13 Конвенції про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів від 14.06.1974 року, а також ту обставину, що 3% річних та інфляційні нарахування є складовою основного боргу, перебіг строку позовної давності для стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних та інфляційних витрат у спірних правовідносинах з 07.03.2007 року перервався (припинився) та не був поновлений, оскільки положеннями Конвенції не передбачено можливості поновлення позовної давності у разі переривання (припинення) через порушення судового розгляду проти боржника.

Згідно із пунктом 4 частини 1 статті 104 ГПК України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є, зокрема, порушення або неправильне застосування норм процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду міста Києва від 17.12.2012 року слід скасувати частково та прийняти нове, яким позов задовольнити частково.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з частковим задоволенням позову з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 2 017,69 грн. витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви пропорційно задоволеній частині позовних вимог, а у зв'язку із частковим задоволенням апеляційної скарги Заступника прокурора міста Києва, судовий збір, від сплати якого скаржник у встановленому порядку звільнений, в розмірі 31 809,33 грн. стягується з позивача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись статтями 49, 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Заступника прокурора міста Києва на рішення господарського суду міста Києва від 17.12.2012 року у справі № 5011-55/12805-2012 задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 17.12.2012 року у справі № 5011-55/12805-2012 скасувати частково.

3. Резолютивну частину рішення господарського суду міста Києва від від 17.12.2012 року у справі № 5011-55/12805-2012 викласти в такій редакції:

„1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства „Київський метрополітен" (03055, м. Київ, Солом'янський район, просп. Перемоги, 35; код ЄДРПОУ 03328913) на користь Закритого акціонерного товариства „Ескалатор" (Російська Федерація, м. Санкт-Петербург, просп. Середній, 50-Б, ІПН 7804079860) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення 3% річних в сумі 20 055 588 рублів РФ, що еквівалентно 5 105 350,48 грн. та 2 017,69 грн. витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви.

3. В іншій частині позову відмовити."

4. Стягнути з Закритого акціонерного товариства „Ескалатор" (Російська Федерація, м. Санкт-Петербург, просп. Середній, 50-Б, ІПН 7804079860) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення в дохід Державного бюджету України 31 809,33 грн. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

5. Доручити місцевому господарському суду видати накази.

6. Копію постанови суду надіслати учасникам апеляційного провадження.

7. Справу № 5011-55/12805-2012 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку.

Повний текст постанови підписано 09.07.2013 року.

Головуючий суддя Остапенко О.М.

Судді Скрипка І.М.

Руденко М.А.