Ухвала суду № 32302374, 27.06.2013, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №784/2118/13 27.06.2013 27.06.2013 27.06.2013

Провадження №22-ц/784/1853/13

Справа № 22-ц/784/1853/13 Головуючий першої інстанції: Подзігун Г.В.

Категорія: 21 Суддя-доповідач апеляційного суду: Коломієць В.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 червня 2013 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі

головуючого Данилової О.О.,

суддів Мурлигіної О.Я., Коломієць В.В.,

при секретарі Суслик Є.В.,

за участю: позивача ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 29 березня 2013 року ухваленого за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 третя особа: приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_5, про визнання договору дарування недійсним, визнання права власності,

В С Т А Н О В И Л А :

У червні 2011 р. ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання договору дарування недійсним, визнання права власності.

Зазначала, що її матері - ОСОБА_6 - належала на праві власності однокімнатна квартира АДРЕСА_1. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла. Як вказала позивачка, при зверненні до нотаріальної контори для оформлення спадкових справ вона дізналась, що 08 травня 2003 року її мати подарувала вищевказану квартиру ОСОБА_4 На думку позивачки, її мати була введена в оману відповідачкою та її матір'ю, до того ж через свій вік та стан здоров'я мала неадекватну поведінку, а тому уклала вищевказаний договір.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_2 просила визнати зазначений договір недійсним та визнати за нею право власності на квартиру в порядку спадкування за законом.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 29 березня 2013 року у задоволені позову ОСОБА_2 - відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи та невідповідність висновків суду обставинам справи, просила скасувати рішення та ухвалити нове, яким її позов задовольнити.

Перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для її задоволення, виходячи з наступного.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 08 травня 2003 року ОСОБА_6 подарувала належну їй на праві власності однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 - відповідачці ОСОБА_4, матір якої - ОСОБА_7 - здійснювала догляд за ОСОБА_6, оскільки у позивачки ОСОБА_2 склалися з матір'ю неприязнені стосунки. Зазначений договір був посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу за реєстр.№ 1542 (а.с.36).

Після укладання даного договору дарування ОСОБА_6 до дня своєї смерті, тобто, до ІНФОРМАЦІЯ_1 продовжувала проживати за вищевказаною адресою, а матір відповідачки продовжувала її доглядати.

За змістом ч.1 ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Відповідно до ч.1 ст.225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Згідно статті 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч.1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Висновком проведеної по справі посмертної судово-психіатричної експертизи № 105 від 15 березня 2013р. встановлено, що ОСОБА_6 розладом психіки та поведінки не страждала, на час укладання договору дарування від 08 травня 2003 року розуміла значення своїх дій та керувала ними, в повному обсязі та усвідомлено приймала рішення та реалізовувала його своїми діями (а.с.203-206).

Даний висновок експертизи узгоджується з показаннями свідка ОСОБА_8 - сусідки ОСОБА_6

Доказів, які б спростовували зазначене, позивачкою не було надано.

Перевіряючи обґрунтованість вимог ОСОБА_2, суд дав належну оцінку зібраним по справі доказам та правильно виходив із того, що позивачем не доведено, що при вчиненні оспорюваного договору дарування ОСОБА_6 не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, а тому відсутні підстави для визнання даного договору недійсним на підставі ст.225 ЦК України.

Також є вірним висновок суду про необґрунтованість вимог позивачки про визнання спірного договору дарування недійсним в зв'язку із вчиненням його під впливом обману, оскільки за період з моменту укладання цього договору 8 травня 2003 року і до дня своєї смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 - ОСОБА_6 зазначений договір не оспорювала, у матеріалах справи відсутні докази того, що укладання договору відбулося в зв'язку із застосуванням з боку відповідачки обману та наявності в її діях умислу. До того ж з матеріалів Центрального РВ ММУ УМВС України у Миколаївській області про відмову в порушенні кримінальної справи, зокрема, з пояснень ОСОБА_6 від 10 квітня 2008р. вбачається, що вона уклала договір дарування належної їй квартири саме з відповідачкою ОСОБА_4, оскільки її мати ОСОБА_7 тривалий час за ній постійно доглядає, тоді як з донькою ОСОБА_2 вона вже 15 років відносин не підтримує, остання ніякої допомоги їй не надає (а.с.120-130).

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позову.

Посилання апелянта на те, що з пояснень допитаного судом першої інстанції у якості свідка дільничного інспектора ОСОБА_10 вбачається, що його мати насильно тримали під замком та доглядали неналежним чином, є безпідставними. Так, згідно звукозапису судового процесу даний свідок пояснив, що при спілкуванні з ОСОБА_6 та повідомила, що догляд за нею здійснюється належно, насильно її ніхто не утримує, оскільки самостійно вона не пересувалась, ключі від квартири були у її сусідки ОСОБА_9, яка її доглядала.

Доводи апелянта про наявність інших підстав недійсності договору дарування виходять за межі заявлених ОСОБА_2 позовних вимог, а тому згідно ч.1 ст.303 ЦПК України не можуть бути досліджені судом апеляційної інстанції.

Також не можуть бути прийняті до уваги посилання ОСОБА_2 в апеляційній скарзі на те, що в березні 2005 року її мати знялась з реєстраційного обліку за адресою спірної квартири, проте продовжувала проживати там до кінця свого життя, оскільки зазначені обставини не свідчать про недійсність спірного договору дарування з підстав ст.ст. 225, 230 ЦК України.

Інші доводи апелянта про необґрунтованість відмови суду у задоволенні позову ніякими доказами не підтверджуються та не спростовують висновків суду першої інстанції.

За таких обставин колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 303, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, а рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 29 березня 2013 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: Судді: