Постанова № 32301482, 17.06.2013, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2013 р. Справа № 804/5182/13-а Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіБукіна Л. Є., при секретарісудового засіданняЯкуб Д.В., за участю: представника позивача Мішуровська О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-технічного підприємства «Агротехмаш» до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Виробниче-технічне підприємство «Агротехмаш» (далі - позивач, ТОВ ВТП «Агротехмаш»), звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ у Ленінському районі м.Дніпропетровська), в якій просило визнати протиправними та скасувати винесені ДПІ у Ленінському районі м.Дніпропетровська податкові повідомлення-рішення від 28.03.2013 року №0000272205 та №0000262205.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що податковим органом безпідставно зроблені в акті перевірки висновки про визнання правочинів нікчемними. Крім того, позивач вважає, що він не може нести відповідальність за несплату податків свого контрагента. Факти укладення нікчемних угод не можуть встановлюватися у актах перевірок податкових органів.

У судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали, просили суд позов задовольнити у повному обсязі, надали пояснення, аналогічні доводам позовної заяви. У судовому засіданні представник позивача додатково пояснив, що оскільки товари доставлялись постачальниками на склад покупця за адресою: м.Дніпропетровськ, вул.Марата,3, товарно-транспортні документи на переміщення товарно-матеріальних цінностей не оформлювалися. Розвантаження товарно-матеріальних цінностей здійснювалося покупцем власною технікою, наявність якої на момент здійснення операцій підтверджується документально.

Представник відповідача проти задоволення адміністративного позову заперечував, посилаючись на те, що до ДПІ у Ленінському районі м.Дніпропетровська від ДПІ у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська надійшли акт перевірки контрагентів позивача: Акт перевірки ТОВ «Ферріт-Д» від 21.12.2012 року №7210/224/36441206, Акт перевірки ПП «АТМ» від 21.12.2012 року №7198/22-4/24606641, Акт перевірки ТОВ «Ліга» від 21.12.2012 року №7199/22-4/24609852, за висновками яких угоди, укладені з позивачем, є нікчемними, таким чином операції за ними не є можливими. Крім того, ТОВ ВТП «Агротехмаш» не надано до перевірки товарно-транспортних накладних, у зв'язку з чим не підтверджено факт переміщення товарно-матеріальних цінностей від зазначених контрагентів.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, проаналізувавши чинне законодавство, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи із наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов'язки посадових осіб податкової служби під час здійснення податкового контролю, врегульовано положеннями Податкового кодексу України (далі - ПК України).

Відповідно до п. 21.1.1. п. 21.1. ст. 21 ПК України посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно до відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Згідно зі ст. 62 ПК України податковий контроль здійснюється шляхом:

ведення обліку платників податків, в порядку, визначеному в главі 6 ПК України;

інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби, в порядку, визначеному в главі 7 ПК України;

перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу (згідно глави 8 ПК України), а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Судом встановлено, що позивач - ТОВ ВТП «Агротехмаш» перебуває на податковому обліку в ДПІ у Ленінському районі м.Дніпропетровська.

Відповідно до наказу ДПІ у Ленінському районі м.Дніпропетровська від 01.02.13 року №108 проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ ВТП «Агротехмаш» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 року по 30.09.2012 року.

Відповідно до Акту перевірки від 01.03.2012 року №772/22-5/24242854, оформленого за результатами перевірки, податковим органом зроблені висновки про порушення позивачем:

- п.198.2 ст.198 ПК України, внаслідок чого було завищено податковий кредит на суму 315076 грн.,

- порушення п.п.135.5.4 п.135.5 ст.135 ПК України, внаслідок чого було завищено валові витрати на суму 1 575 380 грн. та відповідно занижено валові доходи на суму 1 890 456 грн.,

- порушення п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, внаслідок чого занижено податок на прибуток у сумі 736078 грн.

Перевіркою встановлено, що позивачем укладено господарські договори на постачання комплектуючих деталей та механізмів для ремонту сільгосптехніки з ТОВ «Ферріт-Д», ТОВ «Ривс», ТОВ «Ліга», ТОВ «АТМ», на підставі яких оформлялися видаткові та податкові накладні на отримання товару.

Відповідно до Акту перевірки податковим органом враховані висновки Актів податкових перевірок контрагентів позивача: Акт перевірки ТОВ «Ферріт-Д» від 21.12.2012 року №7210/224/36441206, Акт перевірки ПП «АТМ» від 21.12.2012 року №7198/22-4/24606641, Акт перевірки ТОВ «Ліга» від 21.12.2012 року №7199/22-4/24609852, відповідно до яких встановлено наявність порушення ч.1, ч.5 ст.203, ч.1, ч.2 ст.215, ст.228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, укладених ТОВ ВТП «Агротехмаш» із ТОВ «Ривс», ТОВ «Ліга», ТОВ «Феріт Д», ПП «АТМ».

При цьому, податковий орган дійшов висновку, що товар ніби-то не міг бути переданий ТОВ ВТП «Агротехмаш» вище переліченими контрагентами, у зв'язку з встановленням факту нікчемності укладених угод.

За результатами перевірки винесено податкове повідомлення-рішення №0000272205 від 28.03.2013 року, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 315076 грн., за фінансовими санкціями у розмірі 78754 грн.; податкове повідомлення-рішення № 0000262205 від 28.03.2013 року, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем у розмірі 736078 грн., за фінансовими санкціями у розмірі 160291,25 грн.

Однак, суд не погоджується з висновками акту перевірки і, як наслідок, правомірністю винесенних податкових повідомлень-рішень, виходячи з наступного.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ст.215 ЦК України); нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (ст.236 ЦК України); недійний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (ст.216 ЦК України).

Статтею 228 ЦК України встановлено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставши можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності цивільних правочинів, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлено законом або якщо правочин не визнано судом недійсним. Тобто, зі змісту цієї норми випливає, що підстави недійсності правочинів можуть бути передбачені виключно законами. Правочин може бути визнано недійсним тільки на підставі і за наслідками, передбаченими законом. Також нормами ЦК України передбачено, що правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. До того ж, як зазначив Пленум Верховного Суду України у п.5 Постанови від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», у разі оспорювання стороною правочину факту його нікчемності, такий правочин може визнаватися таким у судовому порядку.

Відповідно до листа Вищого адміністративного суду України №742/11/13-11 від 02.06.2011, податкові органи не позбавлені права звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину, як це передбачено частиною 3 статті 228 Цивільного кодексу України.

Порядок дій органів державної податкової служби України під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань визначений Податковим кодексом України.

Чинним законодавством України, відповідач не наділений повноваженнями щодо визнання правочинів нікчемними (недійсними) із застосуванням відповідних наслідків їх нікчемності (недійсності). Аналогічну правову позицію щодо відсутності повноважень у податкового органу щодо визнання правочинів нікчемними (недійсними) в актах податкових перевірок, а також про те що наслідки недійсності правочинів можуть застосовуватися тільки при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку також висловлює Вищий адміністративний суд України в постанові від 14.11.2012 р у справі № К/9991/50772/12. Також у постанові Вищого адміністративного суду України від 09.10.2012 року по справі № К/9991/19252/12 зроблено висновки, що визначенню правочину як такого, що є нікчемний, повинен передувати або вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили, або рішення суду про визнання правочину недійсним.

Акт перевірки ТОВ ВТП «Агротехмаш» не містить фактів які б спростовували підтвердження первинними документами відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися. З'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків проведено поверхнево без посилання на достовірні факти.

При цьому, в обґрунтування висновків Акту перевірки перевіряючі однобічно обмежилися виключно цитуванням окремих частин та висновків актів про результати документальних перевірок контрагентів позивача, без посилань на будь-які докази, в тому числі первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що могли б достовірно підтвердити або спростувати наявність зазначених в них обставин.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту визначає п. 198.1 ст. 198 ПК України.

Згідно п. 198.2. ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку в оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно п. 198.3 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 розділу І цього Кодексу, та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього розділу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуванихопераціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Питання правильності відображення платником в обліку проведених господарських операцій повинно досліджуються податковим органом з урахуванням даних фінансово-господарських документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податку.

На підтвердження правомірності формування податкового кредиту податковому органу надано всі необхідні первинні документи, в тому числі договори, банківські виписки, видаткові накладні, податкові накладні.

Первинні документи позивача відповідають вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Відповідність податкових накладних за спірними взаємовідносинами вимогам ст.201 ПК України не заперечується відповідачем.

Межі юридичної відповідальності кожного платника податків, яка відповідно до ст.61 Конституції України має індивідуальних характер, поширюється на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником податків. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що були вчинені іншими особами, згідно з законом неможливе.

Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків і відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом, не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.

Відповідно до статті 32 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, юрисдикція Європейського Суду з прав людини поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї. Відповідно до пункту 1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції», Україна повністю визнає на своїй території юрисдикцію Європейського Суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейський Суд з прав людини в пункті 38 рішення від 09.01.2007 року у справі «Інтерсплав проти України» зазначив: коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

Також Європейський Суд з прав людини в пунктах 70, 71 рішення від 22.01.2009 року у справі «Булвес проти Болгарії» зазначив: якщо національні власті у відсутність яких-небудь вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаному із сплатою ПДВ, який нараховується з операцій в ланцюзі постачань, або яких-небудь вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж карають одержувача, який повністю виконав свої обов'язки, за дії або бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і відносно якого у нього не було засобів відстежування і забезпечення його старанності, то власті виходять за рамки розумного та порушують справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільних інтересів і вимогами захисту прав власності. Враховуючи своєчасне і повне виконання компанією-заявником своїх обов'язків з подання звітності по ПДВ, неможливість для неї забезпечити дотримання постачальником обов'язків подавати звітність по ПДВ і той факт, що ніякого шахрайства відносно системи ПДВ, про який компанія-заявник знала або могла знати, здійснено не було, компанія-заявник не повинна нести наслідки невиконання постачальником обов'язків своєчасного подання звітності по ПДВ і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пені.

Отже, оскільки здійснена відповідачем в Акті перевірки кваліфікація операцій є бездоказовою та суперечить даним досліджених первинних документів, вона не може слугувати підставою для висновків щодо недостовірності задекларованих платником даних податкового обліку, визначення платникові податків податкових зобов'язань та їх узгодження у встановленому законом порядку.

За таких обставин суд доходить висновку про протиправність та необхідність скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ у Ленінському районі м.Дніпропетровська №0000272205 та №0000262205 від 28.03.2013 року, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2294,00 грн. та заявлено клопотання про стягнення судового збору з відповідача. Враховуючи, що суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з урахуванням вимог частини 1 статті 94 КАС України, суд вважає за можливе присудити з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати у розмірі 2294,00 грн.

Керуючись ст.ст. 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю Виробниче-технічне підприємство «Агротехмаш» - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби №0000272205 від 28.03.2013 року, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби № 0000262205 від 28.03.2013 року, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств.

Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Виробниче-технічне підприємство «Агротехмаш» здійснені та документально підтверджені судові витрати у розмірі 2294,00 грн. (дві тисячі двісті дев'яносто чотири гривні).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі її апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Постанову може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд у десятиденний строк з дня отримання копії постанови, виготовленої у повному обсязі.

Повний текст постанови складений 25.06.2013 року.

Головуючий суддя Л.Є. Букіна