Ухвала суду № 32300387, 17.06.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" червня 2013 р. м. Київ К-31994/10

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Бухтіярової І.О.

Ланченко Л.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.10.2009

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.09.2010

у справі № 2а-4376/09/2670 (2а-4376/09/2670-16/312)

за позовом Приватного підприємства «Відкос»

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.10.2009, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.09.2010, позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення форми «Р» ДПІ у Голосіївському районі м.Києва від 14.04.2009 № 0000232303/0 та від 14.04.2009 № 0000242308/0. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати в сумі 1,70 грн.

ДПІ у Голосіївському районі м.Києва подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову. Посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права: п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР та п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР, обґрунтовуючи таку позицію посиланням на зафіксовані в акті перевірки обставини, з яких податковий орган виходив при прийнятті оспорюваних податкових повідомлень-рішень.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Підставою для застосування до позивача за оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями податкових зобов'язань з податку на додану вартість у загальній сумі 164301,00 грн., у тому числі 109534,00 грн. основного платежу та 54767,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій, та податку на прибуток у загальній сумі 407664,00 грн., у тому числі 271776,00 грн. основного платежу та 135888,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій, слугували висновки перевірки, викладені в акті від 01.04.2009 № 177/1-23-08-30110926, про порушення позивачем вимог п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що полягало у неправомірному віднесенні позивачем до складу валових витрат та податкового кредиту витрати та податок на додану вартість відповідно за наслідками господарський операцій з придбання у ПП «Флавія» будівельних робіт за договором від 10.09.2007 № 1/9.

Позиція податкового органу полягає в тому, що у позивача відсутнє право на податковий кредит та валові витрати за операціями з придбання у ПП «Флавія» підрядних робіт, що сформовані за результатами вчинення правочинів, які є нікчемними, оскільки вчинювалися з метою суперечною інтересам держави і суспільства, не були направлені на реальне настання правових наслідків. Така позиція податкового органу обґрунтована непричетністю засновника та директора підприємства-контрагента до створення підприємства та його фінансово-господарської діяльності, відсутністю у підприємства основних фондів.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди надали правову оцінку встановленим обставинам на підставі законодавства, що підлягало застосуванню до спірних відносин.

Для надання правової оцінки щодо формування платником податку на прибуток валових витрат, а платником податку на додану вартість - податкового кредиту з такого податку необхідно застосовувати положення ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР та п.п. 7.2, 7.4, 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, якими регламентувався порядок визначення валових витрат та податкового кредиту на час виникнення спірних правовідносин та якого платник податків (покупець) зобов'язаний був дотримуватися і виключно за умови порушення якого, формування валових витрат та податкового кредиту могло бути визнано неправомірним.

За умови реального здійснення платником податку господарської операції з придбання робіт та послуг, що призвела до об'єктивної зміни складу активів такого платника (покупця), у межах господарської діяльності, за відсутністю з боку такого платника порушення вказаних вище вимог Законів при формуванні валових витрат та податкового кредиту, останній не може бути позбавлений такого права.

Платник податків (покупець товару), який дотримався вимог закону щодо формування валових витрат та податкового кредиту, не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальником товару та його контрагентами вимог законодавства щодо створення підприємств, здійснення господарської діяльності тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на валові витрати та податковий кредит за порушення такими контрагентами правил ведення фінансово-господарської діяльності та податкової дисципліни. У разі, коли вказані контрагенти допустили такі порушення, то це тягне відповідальність та негативні наслідки щодо них, адже законами іншого не передбачено.

Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема обумовлюватись лише допущеними постачальником порушеннями вимог законодавства щодо створення підприємства та ведення фінансово-господарської діяльності.

Посилання податкового органу на відсутність у підприємства-контрагента основних фондів само собою не свідчить про невчинення господарських операцій, адже підприємство не позбавлено права залучати матеріально-технічні та трудові ресурси для здійснення господарської діяльності.

Судом першої інстанції досліджено питання щодо фактичного вчинення господарських операцій з поставки будівельних робіт, в результаті чого встановлено, що такі операції мали реальний характер, підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Зважаючи на відсутність підстав для висновку про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права та враховуючи межі перегляду справи судом касаційної інстанції, визначені у ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України, касаційна скарга залишається без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись ст. ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.10.2009 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.09.2010 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданої через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді І.О. Бухтіярова

Л.В. Ланченко