Ухвала суду № 32300385, 30.04.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"30" квітня 2013 р. м. Київ К-41107/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Бухтіярової І.О.

Вербицької О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2010 року

у справі № 2а-2252/10/1670

за позовом Приватного підприємства «Агрофірма «Довіра»

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Агрофірма «Довіра» (позивач) звернулось до суду з позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області (відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000561501/0 від 27 квітня 2010 року.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 08 червня 2010 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач оскаржив його в апеляційному порядку.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2010 року апеляційну скаргу ПП «Агрофірма «Довіра» задоволено. Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 08 червня 2010 року скасовано та прийнято нову постанову, якою задоволено позовні вимоги. Скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000561501/0 від 27 квітня 2010 року.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням у справі, відповідач оскаржив його в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, ставиться питання про скасування постанови Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2010 року та залишення в силі постанови Полтавського окружного адміністративного суду від 08 червня 2010 року.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, зважаючи на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено невиїзну документальну перевірку ПП «Агрофірма «Довіра» з питань своєчасності подання податкової звітності з податку на прибуток, за результатами якої складено акт № 00028/1501/30566505 від 27 квітня 2010 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000561501/0 від 27 квітня 2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 340,00 грн. (0,00 грн. - основний платіж, 340,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), пункту 16.4 статті 16 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у зв'язку з неподанням податкової звітності з податку на прибуток за дев'ять місяців 2009 року та за 2009 рік.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що постановою Господарського суду Полтавської області від 27 березня 2007 року у справі № 18/296 ПП «Агрофірма «Довіра» визнано банкрутом, а тому з цього часу, на думку суду, у позивача був відсутній обов'язок звітувати до податкового органу.

Колегія суддів вважає такий висновок суду апеляційної інстанції неправомірним у зв'язку з наступним.

Відповідно до частини 1 статті 23 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 2343-XII) з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури підприємницька діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу; строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута та зобов'язання щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що настав; припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій за всіма видами заборгованості банкрута; вимоги за зобов'язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури.

Згідно з частиною 2 статті 25 Закону № 2343-XII з дня призначення ліквідатора до нього переходять права керівника (органів управління) юридичної особи - банкрута.

Частиною 2 статті 104 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України від 25 червня 1991 року № 1251-XII «Про систему оподаткування» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 1251-XII) платники податків і зборів (обов'язкових платежів) зобов'язані подавати до державних податкових органів та інших державних органів відповідно до законів декларації, бухгалтерську звітність та інші документи і відомості, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів (обов'язкових платежів).

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що визнання платника податків банкрутом не звільняє його від обов'язку подання податкової звітності до податкового органу до моменту внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців запису про його припинення або зняття суб'єкта господарювання з обліку як платника податків.

Таким чином, суд апеляційної інстанції помилково скасував постанову суду першої інстанції, яка є законною та обґрунтованою.

Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області задовольнити.

Скасувати постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2010 року, а постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 08 червня 2010 року залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Бухтіярова І.О.

Вербицька О.В.