Ухвала суду № 32299964, 16.05.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 травня 2013 року м. Київ К-20271/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Степашка О.І.

суддів: Островича С.Е.

Моторного О.А.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Керчі Автономної Республіки Крим

на постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 16.04.2009

та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 06.04.2010

у справі № 2-27/14669-2006А

за позовом Прокурора м. Керчі Автономної Республіки Крим в інтересах Державної податкової інспекції в м. Керчі Автономної Республіки Крим

до Кримського республіканського підприємства «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Керчі»

про стягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

Прокурор м. Керчі Автономної Республіки Крим в інтересах Державної податкової інспекції в м. Керчі Автономної Республіки Крим (далі по тексту - позивач, ДПІ в м. Керчі АРК) звернувся до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Кримського республіканського підприємства «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Керчі» (далі по тексту - відповідач) про стягнення 898862,33 грн. в доход держави.

Постановою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 16.04.2009, яка залишена без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 06.04.2010, позов задоволено частково.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем була проведена позапланова невиїзна перевірка з питань повноти та своєчасності перерахування податку з доходів фізичних осіб позивачем за період з 01.08.2003 по 30.06.2006, за результатами якої складено довідку від 20.7.2006 №10017-1-08-19195199.

Перевіркою встановлено порушення відповідачем підпункту 8.1.2 пункту 8.1 статті 8, підпункту 19.2 а) пункту 19.2 статті 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» в частині порушення граничних термінів сплати податку з доходів фізичних осіб за період з 01.08.2003 по 30.06.2006, в результаті чого встановлено заборгованість з податку з доходів фізичних осіб в сумі 898862,33 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, за період з 01.08.2003 по 30.06.2006 за відповідачем значилася заборгованість по податку з доходів фізичних осіб у розмірі 1327622,94 грн. В період з 01.08.2003 по 01.07.2006 відповідачем перераховано в рахунок погашення вищевказаної заборгованості по податку з доходів фізичних осіб 837315,40 грн. із зазначенням призначення платежу.

Спір виник у зв'язку з тим, що позивач, з точки зору відповідача, перевищив свої повноваження в частині ведення обліку платежів, які надходять від платників, а саме здійснення органами державної податкової служби перерозподілу податків, які надходять від платників через банківські установи всупереч цільовому призначенню коштів, визначеному платниками податків в платіжних дорученнях, за якими перераховуються кошти.

Відповідачем було нараховано штрафні санкції у зв'язку з затримкою сплати відповідачем узгодженої суми податкових зобов'язань, оскільки суми податків зараховувалися не в рахунок погашення поточних платежів відповідно призначення платежів, а в рахунок погашення податкового боргу, що виник раніше, який визнається позивачем у позовній заяві.

Задовольняючи частково позов суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до підпункту 8.1.1 пункту 8.1 статті 8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 7 цього Закону.

Податок підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки не мають права приймати платіжні документи на виплату доходу, які не передбачають сплати (перерахування) цього податку до бюджету. Якщо оподатковуваний дохід нараховується, але не виплачується платнику податку особою, що його нараховує, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для місячного податкового періоду.

Згідно до підпункту 19.2 а) пункту 19.2 статті 19 вказаного Закону особи, які відповідно до цього Закону мають статус податкових агентів, зобов'язані, зокрема, своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, який виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати та за її рахунок.

Відповідно до п. 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 №22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України за №377/89/76, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції.

Відповідно до п. 3.5 цієї Інструкції, реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу».

З наведеного випливає, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику.

Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», який є спеціальним законом з питань оподаткування і який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовується до платників податків, визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Таким чином, у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу та виконання податкових зобов'язань, передбаченого пунктом 7.7 статті 7 цього Закону, податковий орган не наділений правом чи обов'язком змінювати призначення платежу, визначене платником податків.

За таких обставин, самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податку сум у рахунок податкового боргу або тих податкових зобов'язань, які не вказані в призначенні під час перерахування зобов'язань або податкового боргу з урахуванням підпункту 16.5.2 пункту 16.5 статті 16 Закону слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документу із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов'язань або податкового боргу, визначених платником податків.

Отже, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій щодо безпідставності позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості по податку з доходів фізичних осіб у розмірі 490307,54 грн.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм правильну юридичну оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б призвести до зміни чи скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Керчі Автономної Республіки Крим відхилити.

Постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 16.04.2009 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 06.04.2010 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. СтепашкоСудді(підпис)С.Е. Острович (підпис)О.А. Моторний

З оригіналом згідно Помічник суддіО.Я. Меньшикова