Ухвала суду № 32299521, 09.07.2013, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Волгіна Н.П.

Суддя-доповідач - Гімон М.М.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2013 року справа №805/5341/13-а

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Гімона М.М., суддів Василенко Л.А., Карпушової О.В., при секретарі судового засідання Варчук О.В., за участю представника відповідача Гусєвої А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Красний Лиман Донецької області та Управління Пенсійного фонду України в м. Красний Лиман Донецької області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 20 травня 2013 року у справі № 805/5341/13-а за позовом Управління Пенсійного фонду України в м. Красний Лиман Донецької області до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Красний Лиман Донецької області про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 20 травня 2013 року позов Управління Пенсійного фонду України в м. Красний Лиман Донецької області до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Красний Лиман Донецької області про стягнення витрат по особовим справам потерпілих, яким виплачено пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, за період з 01.07.2012 року по 31.12.2012 року на загальну суму 247799,38 грн. задоволено частково. Стягнуто з Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та профзахворювань в Україні в м. Красний Лиман Донецької на користь Управління Пенсійного фонду України в м. Красний Лиман Донецької області витрати з виплати та доставки основного розміру пенсії у сумі 617,88 грн., поштового збору 9,66 грн., всього - 627 (шістсот двадцять сім) гривень 54 копійки. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Відповідач з таким судовим рішення не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову суду першої інстанції скасувати, як прийняту з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволені позовних вимог в повному обсязі. Послався на відсутність законодавчо встановленого обов'язку Фонду відшкодовувати витрати на виплату пенсій особам, з якими страховий випадок стався за межами України.

Позивач з постановою суду першої інстанції також не погодився та подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить постанову суду скасувати та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Послався на те, що державна адресна допомога є складовою пенсії, тому Фонд страхування зобов'язаний приймати до відшкодування і ці суми.

Представник відповідача у судовому засіданні просив його апеляційну скаргу задовольнити та постанову суду першої інстанції скасувати.

Представник позивача в судове засідання не з'явися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши доводи апеляційних скарг, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів, здійснюючи апеляційний перегляд справи в межах доводів апеляційних скарг, вважає, що останні необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що у період з липня по грудень 2012 року позивачем до відповідача направлено акти щомісячної звірки по особових справах потерпілих, яким виплачено пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання у загальному розмірі 291118,90 грн.

Відповідачем не були прийняті до заліку та відшкодуванню суми виплачених позивачем пенсій та державної адресної допомоги за період з липня 2012 року по грудень 2012 року у загальному розмірі - 247 799,38 грн, а саме: не прийнято до відшкодування сплачені пенсії ОСОБА_3, який отримав каліцтво у країни СРСР в сумі 5207,99 грн; ОСОБА_4, який отримав каліцтво в наслідок нещасного випадку на виробництві у 1996 році на території незалежної держави - Російської Федерації в сумі 5128,00 грн.; не прийнято до відшкодування сплачена пенсія по втраті годувальника ОСОБА_5, якій на момент смерті чоловіка (годувальника) не виповнилось 55 років та яка на той час не була на його утриманні в сумі 4375,81 грн.; ОСОБА_6, у зв'язку із відсутністю висновку МСЕК про причинно-наслідковий зв'язок смерті годувальника з отриманим трудовим каліцтвом в сумі 4426,79 грн.; не прийнято до відшкодування 228660,78 грн. державної адресної допомоги і витрат на її виплату та доставку, особам яким виплачена пенсія по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві (а.с. 6-8).

ОСОБА_3 отримав травму 12.11.1979 року на підприємстві ССРЗ "Красний флот" на території Росії при виконанні своїх трудових обов'язків, про що було складений акт про нещасний випадок на виробництві Форми Н-1 від 13.11.1979 року (а.с. 104-105). Згідно протоколу №1/64 від 14.04.1980 року йому призначено пенсію по інвалідності в наслідок трудового каліцтва (а.с. 102, 103, 106).

ОСОБА_4 згідно розпорядження № 27 від 03.03.1997 року призначена пенсія по інвалідності (а.с. 124), яка настала в наслідок нещасного випадку 07.10.1996 року на виробництві ІПП фірма "Помічник", яке розташоване в Російській Федерації, при виконанні своїх трудових обов'язків, що підтверджується актом Форми Н-1 від 19.11.1996 року (а.с. 120-121).

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, згідно розпорядження призначена пенсія по втраті годувальника (чоловіка) ОСОБА_7 (а.с. 116-117). Останній помер ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с. 115) в наслідок трудового каліцтва на виробництві про що був складений акт від 29.12.1976 року (а.с.113-114). На день смерті чоловіка ОСОБА_5 не була непрацездатною.

Також судом встановлено, що ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, призначена пенсія по втраті годувальника (чоловіка) ОСОБА_8 (а.с. 107). Останній отримав трудове каліцтво в наслідок нещасного випадку на виробництві 03.09.1948 року про що складений акт (а.с.108-109). Згідно свідоцтва про смерть ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 в наслідок тупої травми тулуба з переломами ребір та розрива селезінки (а.с. 110). Доказів про встановлення причинно-слідчого зв'язку між отриманою травмою у 1948 році на виробництві та смертю годувальника у 1978 році позивачем суду не надано.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що понесені позивачем витрати на виплату пенсії (основний розмір), яка призначена у зв'язку з отриманням ОСОБА_3 трудового каліцтва на виробництві на території колишніх республік СРСР, підлягають відшкодуванню Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог в частині стягнення витрат по сплаті пенсії ОСОБА_4, суд виходив з того, що оскільки нещасний випадок з останнім стався на території Російської Федерації у 1996 році, тому з урахуванням приписів Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, належним страховиком, який має виплачувати пенсію по інвалідності особі, котра стала інвалідом від нещасного випадку на виробництві на території Російської Федерації є уповноважений орган Російської Федерації.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог в частині стягнення витрат по сплаті пенсії ОСОБА_5, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки остання на момент втрати годувальника не була непрацездатною в розумінні ст. 33 Закону № 1105-XIV, тому позивач не має права на відшкодування відповідачем сплачених суми пенсії.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог в частині стягнення витрат по сплаті пенсії ОСОБА_6, суд виходив з того, що позивачем не надано доказів, які б підтверджували наявність причинного зв'язку смерті ОСОБА_8 з одержаним каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, тому підстави для відшкодування відповідачем цих виплат відсутні.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог в частині стягнення державної адресної допомоги, суд першої інстанції виходив з того, що жодним нормативним актом не передбачено обов'язку відповідача відшкодовувати Пенсійному Фонду України витрати на виплату та доставку державної адресної допомоги.

Колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції про часткове задоволення позову обґрунтованими з огляду на наступне.

Частиною 4 статті 26 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування передбачено, що якщо після призначення застрахованій особі матеріальної допомоги чи надання соціальних послуг між страховиками виник спір щодо понесених витрат, виплата здійснюється страховиком, до якого звернулася застрахована особа. При цьому неналежний страховик має право звернутися до належного страховика щодо відшкодування понесених ним витрат.

Відповідно до ч.2 ст. 2 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23.09.1999 р. № 1105-ХІУ особи, право яких на отримання відшкодування шкоди раніше було встановлено згідно із законодавством СРСР або законодавством України про відшкодування шкоди, заподіяної працівникам внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання, пов'язаних з виконанням ними трудових обов'язків, мають право на забезпечення по страхуванню від нещасного випадку відповідно до цього Закону.

Абзацом 1 частини 3 розділу XI (Прикінцеві положення) Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» передбачено, що відшкодування шкоди, медична, професійна та соціальна реабілітація провадяться Фондом соціального страхування від нещасних випадків також зазначеним у статті 8 цього Закону особам, які потерпіли до набрання ним чинності та мали право на зазначені страхові виплати і соціальні послуги. Абзацом 2 цієї частини встановлено, що уся заборгованість потерпілим на виробництві та членам їх сімей, яким до набрання чинності цим Законом підприємства, установи та організації не відшкодували матеріальної і моральної (немайнової) шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, виплачується цими підприємствами, установами і організаціями, а в разі їх ліквідації без правонаступника - Фондом соціального страхування від нещасних випадків.

Крім того, абзацом 7 наведеної вище частини передбачено, що Фонд соціального страхування від нещасних випадків є правонаступником державного, галузевих та регіональних фондів охорони праці, передбачених статтею 21 Закону України «Про охорону праці», які ліквідуються.

Статтею 3 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасників Співдружності Незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992р. встановлено, що всі витрати, пов'язані із здійсненням пенсійного забезпечення за цією Угодою несе держава, що надає це пенсійне забезпечення. Статтею 5 цієї Угоди передбачено, що вона поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені законодавством.

Відповідно до підпункту «г» п.1 ч.1 ст. 21 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23.09.1999 р. № 1105-ХІУ у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні пенсію по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.

Крім того, ч.2 ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23.09.1999 р. № 1105-ХІУ передбачено, якщо після призначення застрахованій особі матеріальної допомоги чи надання соціальних послуг між Фондом соціального страхування від нещасних випадків і страховиками з інших видів соціального страхування виникають спори щодо понесених витрат, виплата здійснюється страховиком, до якого звернувся застрахований. При цьому страховик, до якого звернувся застрахований, має право звернутися до відповідного страховика з інших видів соціального страхування щодо відшкодування понесених ним витрат.

Таким чином, колегія судів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що пенсія по інвалідності (основний розмір), яка виплачується Пенсійним Фондом України ОСОБА_3, який став інвалідом від нещасного випадку на виробництві на території колишніх республік СРСР, підлягає відшкодуванню Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.

Щодо позовних вимог в частині стягнення витрат по сплаті пенсії ОСОБА_4, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції стосовно того, що Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України не підлягає відшкодуванню сплачена ОСОБА_4 пенсія, оскільки нещасний випадок з останнім стався на території Російської Федерації у 1996 році, тобто після розпаду СРСР.

Що стосується позовних вимог в частині стягнення витрат по сплаті пенсії ОСОБА_5, колегія суддів виходить з того, що положеннями ст.33 Закону № 1105-ХІV визначено, що у разі смерті потерпілого право на одержання щомісячних страхових виплат (пенсій згідно з п.п. «д» п.1 ч.1 ст.21 цього Закону) мають непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина померлого, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після його смерті. Такими непрацездатними особами є:

1) діти, які не досягли 16 років; діти з 16 до 18 років, які не працюють, або старші за цей вік, але через вади фізичного або розумового розвитку самі не спроможні заробляти; діти, які є учнями, студентами (курсантами, слухачами, стажистами) денної форми навчання - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ними 23 років;

2) жінки, які досягли 55 років, і чоловіки, які досягли 60 років, якщо вони не працюють;

3) інваліди - члени сім'ї потерпілого на час інвалідності;

4) неповнолітні діти, на утримання яких померлий виплачував або був зобов'язаний виплачувати аліменти;

5) непрацездатні особи, які не перебували на утриманні померлого, але мають на це право.

Право на одержання страхових виплат у разі смерті потерпілого мають також дружина (чоловік) або один з батьків померлого чи інший член сім'ї, якщо він не працює та доглядає дітей, братів, сестер або онуків потерпілого, які не досягли 8-річного віку.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивачем не надано доказів, що на день смерті годувальника ОСОБА_6 досягла пенсійного віку, або була непрацездатною та перебувала на утриманні померлого, або мала на день його смерті право на одержання від нього утримання, а тому суд першої інстанції вірно дійшов до висновку про те, що в розумінні ч.1 ст. 33 Закону № 1105-XIV зазначена особа не належать до категорії осіб, які мають право на одержання щомісячних страхових виплат від Відділення Фонду, а тому суми витрат по виплаті та доставці пенсії цим особам відшкодуванню Фондом не підлягають.

Стосовно позовних вимог в частині стягнення витрат по сплаті пенсії ОСОБА_6, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з абз. 2 ч. 9 ст. 34 Закону № 1105-ХІV у разі смерті потерпілого, який одержував страхові виплати і не працював, розмір відшкодування шкоди особам, зазначеним у ст. 33 цього Закону, визначається виходячи із суми щомісячних страхових виплат і пенсії, які одержував потерпілий на день його смерті, з відповідним коригуванням щомісячних страхових виплат згідно із ст. 29 цього Закону. Причинний зв'язок смерті потерпілого з одержаним каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я має підтверджуватися висновками відповідних медичних закладів.

Зі змісту ч. 4 ст. 26 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, ч. 2 ст. 24 Закону № 1105-ХІV вбачається, якщо після призначення застрахованій особі матеріальної допомоги чи надання соціальних послуг між страховиками виник спір щодо понесених витрат, виплата здійснюється страховиком, до якого звернулася застрахована особа. При цьому неналежний страховик має право звернутися до належного страховика та відшкодувати понесені ним витрати.

Визначення причини смерті інваліда на підставі лікарського свідоцтва про смерть у випадках, коли законодавством передбачається надання пільг сім'ї померлого, здійснюється міськими, міжрайонними, районними медико-соціальними експертними комісіями, що передбачено п.п. "л" п.18 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.02.1992 № 83.

Інструкцією про встановлення причинного зв'язку смерті з професійним захворюванням (отруєнням) або трудовим каліцтвом, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 15.11.2005 року № 606 визначено, що органом, який встановлює причинний зв'язок смерті з професійним захворюванням (отруєнням) або трудовим каліцтвом, є МСЕК.

Ані в суді першої, ані в апеляційній інстанції позивачем не надано доказів, які б підтверджували наявність причинного зв'язку смерті ОСОБА_8 з одержаним ним каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, тому суд першої інстанції обґрунтовано відмовив в позові в цій частині.

Що стосується позовних вимог в частині стягнення державної адресної допомоги, колегія суддів виходить з наступного.

З набранням чинності Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року № 1105-14 (надалі - Закон № 1105) обов'язок відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті при настанні страхового випадку, зокрема, виплати йому або особам, які перебувають на його утриманні пенсій по інвалідності у зв'язку із втратою годувальника, покладено на Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

Відповідно до пункту 5 статті 24 Закону № 1105, якщо після призначення застрахованій особі матеріальної допомоги чи надання соціальних послуг між Фондом соціального страхування від нещасних випадків і страховиками з інших видів соціального страхування виникають спори щодо понесених витрат, виплата здійснюється страховиком, до якого звернувся застрахований. При цьому страховик, до якого звернувся застрахований, має право звернутися до відповідного страховика з інших видів соціального страхування щодо відшкодування понесених ним витрат.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 26 березня 2008 року № 265 "Про деякі питання пенсійного забезпечення" запроваджена державна адресна допомога, яка сплачується у разі, якщо розмір пенсії не досягає встановленого відсотка прожиткового мінімуму. За своїм характером вона є додатковою компенсаційною виплатою.

З положень статті 21 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», якою визначено перелік соціальних послуг та виплат, які здійснюються та відшкодовуються Фондом, не вбачається обов'язку Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України відшкодувати Пенсійному фонду витрати, пов'язані з виплатою державної адресної допомоги та підвищення до пенсій.

Пунктом 4 Порядку відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України та правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 04.03.2003 року № 5-4/4, встановлено перелік виплат, які відшкодовуються Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду.

Цим положенням не передбачено відшкодування витрат на виплату державної адресної допомоги до пенсії.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що діючим законодавством не передбачено обов'язку відшкодовувати Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду виплаченої державної адресної допомоги, а тому, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні цієї частини позовних вимог.

З огляду на викладене, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційних скарг не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, постанова прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що в свою чергу є підставою для залишення рішення суду першої інстанції без змін.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 24, 195, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційні скарги Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Красний Лиман Донецької області та Управління Пенсійного фонду України в м. Красний Лиман Донецької області залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 20 травня 2013 року у справі № 805/5341/13-а за позовом Управління Пенсійного фонду України в м. Красний Лиман Донецької області до Відділення виконавчої дирекції фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Красний Лиман Донецької області про стягнення заборгованості залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів з дня її складення в повному обсязі.

У повному обсязі ухвала виготовлена 10 липня 2013 року.

Колегія суддів М.М. Гімон

Л.А. Василенко

О.В. Карпушова