Постанова № 32298203, 03.07.2013, Волинський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2013 року Справа № 803/1320/13-a

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Лозовського О.А.,

при секретарі судового засідання Козак О.А.,

з участю представника позивача Ємчика Р.І.

представника відповідача Березної Т.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Континент Нафто Трейд» до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000912201 від 18.03.2013 року,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Континент Нафто Трейд» (далі - ТзОВ «КНТ») звернулося з адміністративним позовом до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби (далі - Луцька ОДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000912201 від 18.03.2013 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за результатами позапланової виїзної перевірки позивача з питань здійснення фінансово-господарських операцій з ТзОВ «Сота-Плюс» за період з 01.01.2010 року по 31.12.2012 року, проведеної Луцькою ОДПІ, складено Акт №1250/22.1/33681103 від 22.02.2013 року (далі - Акт перевірки №1250/22.1/33681103 від 22.02.2013 року).

На підставі Акту перевірки податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення №0000912201 від 18.03.2013 року, яким зменшено розмір від'ємного значення з податку на додану вартість в сумі 9576,00 грн.

Позивач не погодившись із вказаним податковим повідомленням-рішенням, скористався правом адміністративного оскарження, однак, рішеннями ДПС у Волинській області від 12.04.2013 року №1641/10/10.2-06 та Міністерства доходів і зборів України від 20.05.2013 року №3008/6/99-99-10-01-15 податкове повідомлення-рішення від 18.03.2013 року №0000912201 залишено без змін, а скарги - без задоволення.

Позивач не погоджується із податковим повідомленням-рішенням та висновками, викладеними а Акті перевірки з наступних підстав.

Зазначає, що висновки Акту перевірки №1250/22.1/33681103 від 22.02.2013 року ґрунтуються на обставинах, викладених в Акті перевірки позивача №994/22.1/33681103 від 05.02.2013 року (далі - Акт перевірки №994/22.1/33681103 від 05.02.2013 року), яким встановлено порушення норм Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, договір купівлі-продажу та договір зберігання між ТзОВ «Сота-Плюс» та ТОВ «КНТ» відповідно до частин 1, 5 статті 203, пункту 1.2 статті 215, сттатті 228 ЦК України містять ознаки нікчемності та є нікчемними.

Зазначає, що договори, укладені між товариством та ТзОВ «Сота-Плюс» мали реальний характер, господарські операції фактично відбулися з дотриманням договірного порядку, що підтверджується належним чином оформленими первинними документами та відповідає основним видам діяльності позивача. Вказує на те, що під час проведення перевірки ТзОВ «КНТ» були надані всі необхідні документи. Нафтопродукти, які придбавались та зберігались на терміналах за адресою: м. Миколаїв, вул. Самойловича, 38 в основному були використані для роздрібної торгівлі на АЗС Товариства. Вважає безпідставними посилання працівників податкового органу на акти перевірок інших осіб, які мали відносини із контрагентом позивача, оскільки вони не спростовують та не заперечують факту та реальності виконання договору зберігання, що укладений між позивачем та ТзОВ «Сота-Плюс», який виконувався та спрямований на настання правових наслідків.

Також вважає безпідставними посилання в Акті перевірки №994/22.1/33681103 від 05.02.2013 року про те, що на дані, розміщені на офіційному веб-сайті Держгірпромнагляду, що в Державному реєстрі об'єктів підвищеної небезпеки у Миколаївській області зареєстрований резервуарний парк з АЗС за ТзОВ ВТФ «ТАБ», оскільки така інформація містить інформативний характер, вона отримана не в період надання послуг зберігання, крім того ТзОВ «Сота-Плюс» орендувало відповідні місця для зберігання (резервуари) у ТзОВ ВТФ «ТАБ».

ТзОВ «КНТ» вважає, що ним правомірно включено до податкового кредиту за травень 2011 року 9576,00 грн. по взаємовідносинах із ТзОВ «Сота-Плюс». Також зазначає, що до компетенції органів податкової служби не віднесено питання визнання недійсними угод в актах перевірок.

За таких обставин просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Луцької ОДПІ №0000912201 від 18.03.2013 року.

Представник позивача в судовому засіданні адміністративний позов підтримав з підстав, у ньому викладених, просив позовні вимоги задовольнити повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні та наданих суду письмових запереченнях адміністративний позов не визнала, мотивуючи наступним.

Зазначає, що податковим органом оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесено правомірно, оскільки перевіркою позивача, проведеною відділом боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом ДПС у Волинській області, встановлено, що в порушення статті 185, пункту 186.1 статті 186, пунктів 198.1, 198.6 статті 198, пункту 200.2 статті 200 Податкового кодексу України (далі - ПК України) товариством завищено податковий кредит по взаємовідносинах ТзОВ «Сота-Плюс» за травень 2011 року на суму 9576,00 грн.

Проведенню даної перевірки передувала позапланова виїзна документальна перевірка ТзОВ «КНТ» з питань здійснення фінансово-господарських операцій з ТзОВ «Сота-Плюс» за період з 01.12.2010 року по 30.04.2011 року, яка оформлена Актом №994/22.1/33681103 від 05.02.2013 року.

При проведенні перевірок встановлено, що протягом 2010 - 2011 років позивачу ТзОВ «Сота-Плюс» надавало послуги зберігання нафтопродуктів за адресою: м. Миколаїв, вул. Самойловича, 38. Нафтопродукти, які надходили на зберігання доставлялися до станції Прибузька Одеської області залізничними вагонами-цистернами згідно залізничних накладних та в подальшому транспортувалися до місця призначення автомобільним транспортом згідно товарно-транспортних накладних. На підставі наданих під час перевірки документів встановлено, що приймання нафтопродуктів здійснювалось на підставі актів приймання, а відпуск - на підставі товарно-транспортних накладних. За надані послуги зберігання згідно договору №100/1 від 30.12.2010 року ТзОВ «Сота-Плюс» позивачу виписано податкові накладні, акти передачі-прийому робіт, проплату за послуги позивачем здійснено згідно платіжних доручень.

Проте, згідно інформаційних даних, розміщених на офіційному веб-сайті Держгімпромнагляду, встановлено, що у Державному реєстрі об'єктів підвищеної небезпеки по Миколаївській області зареєстрований резервуарний парк з АЗС, де суб'єктом господарської діяльності значиться ПП ВТФ «ТАБ» (м. Миколаїв, вул.Самойлова, 38).

ТзОВ «КНТ» та ТзОВ «Сота-Плюс» у державному реєстрі об'єктів підвищеної небезпеки як суб'єкти господарської діяльності (власники та/або користувачі об'єкта підвищеної небезпеки) не зареєстровані.

Під час проведення контрольно-перевірочних заходів по взаємовідносинах ТзОВ «КНТ» з ТзОВ «Сота-Плюс» встановлено, що власником земельної ділянки та розташованого на ній майнового комплексу нафтобази за адресою м. Миколаїв, вул. Самойловича, 38 є ПП ВТФ «ТАБ», ідентифікацію та декларування безпеки об'єктів підвищеної небезпеки за адресою м. Миколаїв, вул. Самойловича, 38 здійснювало саме ПП ВТФ «ТАБ». ТзОВ «Сота Плюс» лише орендує у даного суб'єкта господарювання за вказаною адресою офісні приміщення та ємності для зберігання паливно-мастильних матеріалів. Також встановлено, що ТзОВ «Континент Нафто Трейд» та ТзОВ «Сота-Плюс» вчиняло господарські операції по розвантаженню з залізничних цистерн нафтопродуктів шляхом злиття в резервуари для їх збереження, змішування нафтопродуктів внаслідок зливання різних марок нафтопродуктів до одного резервуара, тобто здійснювало господарські операції з виготовлення, переробки, зберігання чи транспортування небезпечних речовин з використанням власних або отриманих у користування об'єктів підвищеної небезпеки без спеціального декларування та державної реєстрації.

Крім того, зазначає, що перевіркою контрагента позивача, проведеною ДПІ в Корабельному районі м. Миколаєва, встановлено нереальність операцій з реалізації товарів, робіт, послуг.

Вказує на те, що відображенню у податковій звітності підлягає лише та господарська операція, яка фактично відбулась, а не та, зміст якої лише відображений в первинних документах, відповідно тоді така господарська операція, яка фактично відбулась і створює відповідні податкові наслідки для платника шляхом формування ним складу податкового кредиту. Перевіркою встановлено проведення транзитних операцій, що спрямовані на здійснення операцій з отримання (надання) податкової вигоди з метою штучного формування податкового кредиту ТзОВ «КНТ». ТзОВ «Сота-Плюс» мав лише намір одержати податкову вигоду виключно чи переважно за рахунок формування податкового кредиту для інших суб'єктів підприємницької діяльності.

За таких обставин, Луцька ОДПІ вважає податкове повідомлення-рішення №0000912201 від 18.03.2013 року на суму 9576,00 грн. таким, що відповідає вимогам чинного законодавства України, а тому просить суд в задоволенні позовних вимог ТзОВ «КНТ» відмовити.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши всі обставини у справі та перевіривши їх доказами, приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає до задоволення з врахуванням наступного.

Судом встановлено, що в період з 28.01.2013 року по 15.02.2013 року Луцькою ОДПІ проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «КНТ» з питань здійснення фінансово-господарських операцій з ТзОВ «Сота-Плюс» за період з 01.01.2010 року по 31.12.2012 року, за результатами якої складено Акт №1250/22.1/33681103 від 22.02.2013 року.

Перевіркою встановлено порушення статті 185, пункту 186.1 статті 186, пунктів 198.1, 198.6 статті 198, пункту 200.2 статті 200 далі - ПК України - товариством завищено залишок від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного (звітного) податкового періоду в травні 2011 року в сумі 9576,00 грн.

На підставі вказаного акту відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення №0000912201 від 18.03.2013 року, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення з податку на додану вартість в сумі 9576,00 грн.

Пунктом 56.18 статті 56 ПК України передбачено, що з урахуванням строків давності платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання у будь-який момент після отримання такого рішення.

Частиною 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно з нормами пункту 1 частини 2 статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Відповідно до частини другої статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проаналізувавши зібрані та досліджені докази суд вважає, що відповідач не довів правомірність винесеного податкового повідомлення-рішення №0000912201 від 18.03.2013 року з наступних підстав.

З матеріалів справи, зокрема, з Акту перевірки №1250/22.1/33681103 від 22.02.2013 року, вбачається, що висновки податкового органу про завищення позивачем залишку від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту в травні 2011 року в сумі 9576,00 грн. базуються на тому, що операції з придбання нафтопродуктів та їх зберігання на підставі договорів, укладених між позивачем та ТзОВ «Сота-Плюс» не спричинили настання реальних наслідків.

Даний висновок зроблено на підставі Акту перевірки позивача №994/22.1/33681103 від 05.02.2013 року, яким встановлено порушення частини 1 статті 203, статтей 215, 228, 662, 655, 628, 638, 664 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними (пункт 5 статті 203 ЦК України), договір купівлі-продажу та зберігання між ТзОВ «Сота-Плюс» та ТзОВ «КНТ» мають ознаки нікчемності та є нікчемними - в силу Закону.

Разом з тим, в основу Акту №1250/22.1/33681103 від 22.02.2013 року покладено висновки акту перевірки ДПІ в Корабельному районі м. Миколаєва №175/22-00/34233975 від 27.11.2012 року, якою встановлено встановлено нереальність операцій з реалізації товарів, робіт, послуг, в тому числі із ТзОВ «КНТ».

Підставою для висновків Луцької ОДПІ про відсутність господарської операції між позивачем та ТзОВ «Сота-Плюс» стало також те, що діяльність у сфері зберігання, змішування нафтопродуктів потребує спеціальної державної реєстрації (ідентифікації) об'єктів підвищеної небезпеки, яка відсутня як у позивача, так і у його контрагента - ТзОВ «Сота-Плюс».

Проте, суд не погоджується з такими висновками Луцької ОДПІ виходячи з наступного.

Судом встановлено, що між ТзОВ «Сота-Плюс» (Зберігач) та ТзОВ «КНТ» (Поклажодавець) укладено Договір зберігання № 100/1 від 30.12.2010 року, згідно умов якого Зберігач зобов'язується зберігати нафтопродукти та іншу продукцію (товари) в асортименті, в подальшому - Майно, передане йому Поклажодавцем і повернути це Майно в цілості на умовах, визначених цим Договором. Майно вважається переданим на зберігання з моменту підписання сторонами Акту приймання - передачі Майна. При цьому право власності на Майно до Зберігача не переходить.

Поставка Майна на зберігання здійснюється товарними партіями залізничним або автомобільним транспортом на умовах СРТ - перевезення оплачене до пункту призначення (в редакції Інкотермс-2000). При цьому, у випадку поставки Майна залізничним транспортом, пункт призначення - залізнична станція, вказана Зберігачем, а у випадку поставки майна автомобільним транспортом - термінали місця зберігання. Сторони погодили наступну адресу місць зберігання Майна: м. Миколаїв, вул. Самойловича, 38а.

Приймання майна на зберігання за кількістю та якістю здійснюється уповноваженими представниками сторін за правилами, встановленими Інструкцією «Про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і в організаціях України», затвердженою наказом №281/171578/155 від 20.05.2008 року.

Повернення майна зі зберігання здійснюється на наступних умовах (в редакції Інкотермс-2000) на вибір Поклажодавця: CPT - перевезення, оплачене до пункту призначення, який вказується Поклажодавцем, FCA - завантажено в місці зберігання в транспорт, наданий Поклажодавцем або уповноваженою ним особою, EXW - надання майна в розпорядження Поклажодавця в місці зберігання.

Як слідує із матеріалів справи, ТзОВ «КНТ» частину нафтопродукції придбало в ТзОВ «Сота-Плюс» на підставі укладеного договору №1 від 03.03.2011 року.

Факт придбання нафтопродуктів у ТзОВ «Сота-Плюс» позивач підтверджує видатковими накладними №СП-0000070 від 03.03.2011 року, №СП-0000071 від 04.03.2011 року та податковими накладними №101 від 03.03.2011 року, №102 від 04.03.2011 року.

Підтвердженням передачі нафтопродуктів на зберігання є акти приймання нафтопродуктів за кількістю №26/02-1 від 25.02.2011 року, №30/03-1 від 30.03.2011 року, №12/04-1 від 12.04.2010 року, №21/05-1 від 21.05.2010 року. Перевезення нафтопродуктів залізничним транспортом підтверджується накладними на маршрут або групу вагонів №46939518 від 31.03.2011 року та №46565794 від 13.04.2011 року. Документами, які свідчать перевезення нафтопродукту автомобільним транспортом з місця зберігання на АЗС ТзОВ «КНТ» є товарно-транспортні накладні №КМИ0001511 від 26.02.2011 року, №КМИ0001514 від 26.02.2011 року, №КМИ0001510 від 26.02.2011 року, №КМИ0001512 від 26.02.2011 року, №КМИ0001509 від 26.02.2011 року, №КМИ0002349 від 30.03.2011 року, №КМИ0002356 від 30.03.2011 року, №КМИ0002350 від 30.03.2011 року, №КМИ0002345 від 30.03.2011 року, №КМИ0002348 від 30.03.2011 року, №КМИ0002104 від 12.04.2010 року, №КМИ0002105 від 12.04.2010 року, №КМИ0002108 від 12.04.2010 року, №КМИ0002111 від 12.04.2010 року, №КМИ0003183 від 21.05.2010 року, №КМИ0003174 від 21.05.2010 року, №КМИ0003171 від 21.05.2010 року, №КМИ0003167 від 21.05.2010 року. Оплату за послуги по зберіганню нафтопродуктів проведено у безготівковій формі згідно платіжних доручень №15300 від 21.12.2010 року, №16623 від 20.01.2011 року, №17192 від 10.02.2011 року, №18358 від 24.03.2011 року, №18913 від 21.04.2011 року.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського обліку. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинні документи, що підтверджують господарську операцію позивача з ТзОВ «Сота-Плюс» відповідають зазначеним вимогам законодавства, оскільки містять усі вищевказані реквізити.

Луцькою ОДПІ не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, чи ґрунтуються на інших документах, недійсність даних яких установлена судом, а тому зазначені документи є підставою для бухгалтерського обліку.

Водночас статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення, серед іншого, операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається:

дата тієї події, що відбулася раніше;

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 11 статті 201 цього Кодексу).

Пунктом 201.1 статті 201 ПК України передбачено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: порядковий номер податкової накладної; дата виписування податкової накладної; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; ціна постачання без урахування податку; ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку та вид цивільно-правового договору.

Виходячи з аналізу вищезазначених норм податкового законодавства, суд вважає, що податковим кодексом чітко визначено необхідні умови для формування податкового кредиту з податку на додану вартість - наявність належним чином оформленої податкової накладної або іншого документа, передбаченого пунктом 201.11 статті 201 ПК України.

Із досліджених в судовому засіданні первинних документів по господарських операціях позивача ТзОВ «Сота-Плюс» вбачається, що останні повністю відповідають вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» та підтверджують реальне виконання сторонами своїх господарських зобов'язань.

Як слідує з Акту перевірки №1250/22.1/33681103 від 22.02.2013 року, на суму отриманих послуг по зберіганню нафтопродуктів ТзОВ «Сота-Плюс» виписана, серед інших, податкова накладна №20 від 30.04.2011 року на суму 57453,15 грн., в тому числі ПДВ 9575,53 грн., яку включено до реєстру отриманих податкових накладних за відповідний звітний період, (включено податковий кредит у травні 2011 року). В Акті перевірки податковим органом не висловлено зауважень, заперечень до податкової накладної, а також вказівок на її невідповідність вимогам законодавства, та (або) неповноту та (або) неправильність її заповнення, а тому ця податкова накладна є підставою для формування даних податкового обліку.

Також з акту перевірки слідує, що підставою для висновків податкового органу про завищення залишку від'ємного значення в травні 2011 року в сумі 9576,00 грн. став Акт перевірки позивача №994/22.1/33681103 від 05.02.2013 року, яким встановлено порушення частини 1 статті 203, статтей 215, 228, 662, 655, 628, 638, 664 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними (пункт 5 статті 203 ЦК України), договір купівлі-продажу та зберігання між ТзОВ «Сота-Плюс» та ТзОВ «КНТ» мають ознаки нікчемності та є нікчемними - в силу Закону.

Суд вважає такий висновок про завищення залишку від'ємного значення в травні 2011 року в сумі 9576,00 грн., який зроблений на підставі акту перевірки №994/22.1/33681103 від 05.02.2013 року, передчасним, оскільки під час перевірки податковим органом досліджено первинні документи, які підтверджують фактичність господарських операцій між позивачем та ТзОВ «Сота-Плюс», при цьому зауважень, заперечень, а також вказівок на їх невідповідність вимогам законодавства податковим органом не висловлено.

Також судом не враховується як доказ безтоварності господарських операцій Акт ДПІ в Корабельному районі м. Миколаєва №175/22-00/34233975 від 27.11.2012 року «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТзОВ «Сота-Плюс» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків ТзОВ «Акса», ТзОВ «Укроіл», ТзОВ «Транс Гарант Сервіс» та наступними контрагентами-покупцями за грудень 2010 року, ТзОВ «КПВ Гранит» та наступними контрагентами-покупцями за січень 2011 року, ТзОВ «Юла-Люкс», та наступними контрагентами-покупцями за березень-квітень 2011 року, ТзОВ «Альфа-К» та наступними контрагентами-покупцями за квітень 2011 року, ТзОВ «Паритет-78» з огляду на таке.

Пунктом 73.5 ст.73 ПК України встановлено, що з метою отримання податкової інформації органи державної податкової служби мають право проводити зустрічні звірки даних суб'єктів господарювання щодо платника податків. Зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється органами державної податкової служби з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків. Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. За результатами зустрічних звірок складається довідка, яка надається суб'єкту господарювання у десятиденний термін.

Правовідносини з приводу проведення податковими органами зустрічних звірок платників податків деталізовані нормами Порядку проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1232 від 27.12.2010 року.

Так, пунктами 3, 4 даного Порядку визначено, що з метою проведення зустрічної звірки орган державної податкової служби (ініціатор) надсилає органу державної податкової служби (виконавцю), на обліку в якому перебуває суб'єкт господарювання, запит про проведення зустрічної звірки для підтвердження отриманих від платника податків та зборів даних. Зустрічна звірка може бути проведена органом державної податкової служби (ініціатором) самостійно у разі, коли суб'єкт господарювання перебуває на обліку в тому ж органі державної податкової служби, в якому перебуває платник податків, або в межах одного населеного пункту. Орган державної податкової служби (виконавець), який проводить зустрічну звірку, складає довідку за наявності інформації, для отримання якої надіслано запит органом державної податкової служби (ініціатором), та її документального підтвердження. У разі відсутності запитуваної органом державної податкової служби (ініціатором) інформації орган державної податкової служби (виконавець) надсилає завірений печаткою запит про подання інформації та її документального підтвердження суб'єкту господарювання за його адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) рекомендованим листом з повідомленням про вручення чи особисто вручає суб'єкту господарювання або його законному чи уповноваженому представникові під розписку.

Отже, зустрічна звірка є лише заходом інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби, з огляду на що в нього відсутні повноваження на здійснення в рамках проведеної зустрічної звірки контролю за додержанням податкового законодавства.

Таким чином, акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання засвідчує лише факт неможливості її проведення без встановлення висновків стосовно документального підтвердження господарських відносин з платником податків, зборів, підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснюються між ними, з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків.

Разом з тим, відповідно до пунктів 36.1, 36.5 статті 36 Податкового кодексу України податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Також, суд вважає, що при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні оцінюватися відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Відтак, не є обов'язковою передумовою для визначення податковим органом грошових зобов'язань по господарських операціях, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Крім цього, платник податку на додану вартість - отримувач послуг на час здійснення господарської операцій із зберігання нафтопродуктів не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням його котрагентом, який зареєстрований у встановленому законом порядку як юридична особа та зареєстрований платником податків, вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків за можливу неправомірну діяльність вказаного суб'єкта господарювання. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.

Щодо доводів відповідача про відсутність у ТзОВ «Сота-Плюс» та ТзОВ «Континент Нафто Трейд» державної реєстрації об'єктів підвищеної небезпеки суд зазначає наступне.

В основу висновків Акту №1250/22.1/33681103 від 22.02.2013 року про завищення залишку від'ємного значення між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту з ПДВ у травні 2011 року покладено те, що ТзОВ «КНТ» та ТзОВ «Сота-Плюс», здійснюючи господарські операції по розвантаженню з залізничних цистерн нафтопродуктів шляхом злиття в резервуари для їх збереження, змішування нафтопродуктів унаслідок зливання різних марок до одного резервуара, не мали права здійснювати вказану діяльність з використання об'єктів підвищеної небезпеки без відповідної державної реєстрації.

Суд не погоджується з такими висновками Луцької ОДПІ з огляду на таке.

Як встановлено судом, поставка та зберігання нафтопродуктів за операціями між ТзОВ «КНТ» та ТзОВ «Сота-Плюс» здійснювалася на нафтобазу за адресою м. Миколаїв, вул. Самойловича, 38, що не заперечувалося представниками сторін у судовому засіданні.

Вищезазначена нафтобаза підпадає під визначення об'єкту підвищеної небезпеки. Правові, економічні, соціальні та організаційні основи діяльності, пов'язаної з об'єктами підвищеної небезпеки врегульовані Законом України «Про об'єкти підвищеної небезпеки».

Як визначено статтею 1 Закону України «Про об'єкти підвищеної небезпеки», об'єкт підвищеної небезпеки - об'єкт, на якому використовуються, виготовляються, переробляються, зберігаються або транспортуються одна або кілька небезпечних речовин чи категорій речовин у кількості, що дорівнює або перевищує нормативно встановлені порогові маси, а також інші об'єкти як такі, що відповідно до закону є реальною загрозою виникнення надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру.

Згідно статті 9 Закону України «Про об'єкти підвищеної небезпеки», суб'єкт господарської діяльності ідентифікує об'єкти підвищеної небезпеки відповідно до кількості порогової маси небезпечних речовин. Нормативи порогової маси небезпечних речовин встановлюються Кабінетом Міністрів України. Порядок ідентифікації, форма та зміст оповіщення про її результати визначаються Кабінетом Міністрів України.

Порядок декларування безпеки об'єктів підвищеної небезпеки та порядок ідентифікації та обліку об'єктів підвищеної небезпеки затверджений Постановою Кабінету Міністрів України №956 від 11.07. 2002 року.

Згідно пункту 1 Порядку ідентифікації та обліку об'єктів підвищеної небезпеки, дія цього Порядку поширюється на всіх суб'єктів господарювання, у власності або користуванні яких є об'єкти, де можуть використовуватися або виготовляються, переробляються, зберігаються чи транспортуються небезпечні речовини (далі - потенційно небезпечні об'єкти), а також на всіх суб'єктів господарювання, які мають намір розпочати будівництво потенційно небезпечних об'єктів.

Згідно пункту 22 Порядку ідентифікації та обліку об'єктів підвищеної небезпеки, уповноважені органи ведуть облік об'єктів підвищеної небезпеки на підставі повідомлень про результати ідентифікації та копій свідоцтв про їх державну реєстрацію.

Проаналізувавши вищевикладені положення законодавства, суд приходить до висновку, що суб'єкт господарської діяльності у власності чи користуванні якого знаходиться об'єкт підвищеної небезпеки у встановленому законодавством порядку здійснює його ідентифікацію та державну реєстрацію. При цьому, такий суб'єкт господарювання згідно статті 16 Закону України «Про об'єкти підвищеної небезпеки» несе відповідальність за шкоду, яка заподіяна аварією на об'єкті підвищеної небезпеки.

Як встановлено судом та не заперечувалося представниками сторін у судовому засіданні, нафтобаза за адресою: м. Миколаїв, вул. Самойловича, 38 зареєстрована як об'єкт підвищеної небезпеки за Приватним підприємством - виробничо-торгівельна фірма «ТАБ» (далі - ПП ВТФ «ТАБ»).

Товариство з обмеженою відповідальністю «Сота-Плюс» орендує у ПП ВТФ «ТАБ» ємкості для зберігання нафтопродуктів, які розміщені на нафтобазі за адресою м. Миколаїв, вул. Самойловича, 38, що підтверджується договором оренди №06 від 01.01. 2010 року.

Суд зазначає, що згідно норм статті 9 Закону України «Про об'єкти підвищеної небезпеки» та Порядку ідентифікації та обліку об'єктів підвищеної небезпеки, який затверджений Постановою Кабінету Міністрів України № 956 від 11.07.2002 року, державній реєстрації та ідентифікації підлягають саме об'єкти підвищеної небезпеки, а не діяльність з їх використання суб'єктами господарювання.

Відтак, суд вважає необґрунтованими посилання податкового органу на необхідність державної реєстрації діяльності ТзОВ «Сота-Плюс» та ТзОВ «КНТ» з використання нафтобази за адресою м. Миколаїв, вул. Самойловича, 38, оскільки реєстрація господарської діяльності з використання об'єктів підвищеної небезпеки чинним законодавством не передбачена, натомість передбачена державна реєстрація (декларування) цих об'єктів як таких, що носять підвищену небезпеку, яка у встановленому законодавством порядку була проведена.

При цьому Закон України «Про об'єкти підвищеної небезпеки» не встановлює будь-яких обмежень, щодо надання в оренду об'єкту підвищеної небезпеки його власником, тобто у розглядуваному випадку Приватним підприємством ВТФ «ТАБ» Товариству з обмеженою відповідальністю «Сота-Плюс».

Твердження Луцької ОДПІ та його представника у судовому засіданні про те, що всі господарські операції відбувалися фактично між ТзОВ «Континент Нафто Трейд» та ПП ВТФ «ТАБ», оскільки нафтобаза за адресою м. Миколаїв, вул. Самойловича, 38, так само як і під'їзна колія до неї належать ПП ВТФ «ТАБ», суд не бере до уваги, оскільки всі первинні документи складені між ТзОВ «Континент Нафто Трейд» та ТзОВ «Сота-Плюс», а чинним законодавством не заборонено здійснювати господарську діяльність шляхом оренди основних засобів (резервуарів для зберігання нафтопродуктів, під'їзної колії тощо), що і здійснювалося ТзОВ «Сота-Плюс».

Крім того, суд зазначає, що порушення ТзОВ «КНТ» та ТзОВ «Сота-Плюс» законодавства у сфері діяльності, пов'язаної з об'єктами підвищеної небезпеки, не може свідчити про відсутність господарських операцій між даними контрагентами, тим більше впливати на формування даних податкового обліку.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що ТзОВ «Континент Нафто Трейд» правомірно сформований податковий кредит з податку на додану вартість у травні 2011 року.

Таким чином, висновки податкового органу про завищення залишку від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту в травні 2011 року в сумі 9576,00 грн. суд вважає безпідставними.

За таких обставин, податкове повідомлення-рішення Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби №0000912201 від 18.03.2013 року є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до частини першої статті 94 КАС України, якщо судове рішення увалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Таким чином, з Державного бюджету України на користь позивача слід стягнути судовий збір в розмірі 114,70 грн., сплачений згідно платіжного доручення №524 від 07.06.2013 року.

Керуючись статтями 11, 17, 158, частиною 3 статті 160, статтями 162, 163, 186 КАС України, на підставі Податкового кодексу України суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби №0000912201 від 18.03.2013 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Континент Нафто Трейд» 114 (сто чотирнадцять) грн. 70 коп. витрат по сплаті судового збору.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, повний текст якої буде виготовлено 08 липня 2013 року. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Головуючий О.А.Лозовський