Постанова № 32296263, 26.06.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

26 червня 2013 року 16:41 № 826/7214/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Савченко А.І., при секретарі Окис Т.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомФізичної особи - підприємця ОСОБА_1доІнспекції з питань захисту прав споживачів у місті Києві проскасування постанови та рішення за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1

від позивача - ОСОБА_2

від відповідача - Гріпас О.П., Гоголь С.С.

О Б С Т А В И Н И С П Р А В И:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ФОП ОСОБА_1.) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Інспекції з питань захисту прав споживачів у місті Києві (далі по тексту - відповідач, Інспекція) про скасування постанови про накладення штрафних санкцій №000029 від 26 травня 2013 року, рішення про вжиття коригувальних (обмежувальних) заходів №б/н від б/д та акту перевірки №000055 від 22 квітня 2013 року.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 травня 2013 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до судового розгляду на 10 червня 2013 року.

У судове засідання, призначене на 10 червня 2013 року, з'явились позивач та її представник. Представник відповідача в судове засідання не з'явився, надіслав клопотання про перенесення розгляду справи у зв'язку з неможливістю прибуття, що стало підставою для відкладення розгляду справи на 19 червня 2013 року.

У судовому засіданні 19 червня 2013 року позивач та представник позивача наполягали на задоволенні позову з підстав, викладених у ньому. Представники відповідача проти задоволення позову заперечували. У зв'язку з необхідністю подання позивачем заяви про уточнення позовних вимог в частині дат та номерів оскаржуваних нею рішень, суд оголосив перерву до 26 червня 2013 року.

26 червня 2013 року у судовому засіданні позивач подала заяву про уточнення позову, в якій просила скасувати постанову про накладення штрафних санкцій №000029 від 26 квітня 2013 року, рішення про вжиття коригувальних (обмежувальних) заходів №000020 від 28 травня 2013 року та акту перевірки №000055 від 22 квітня 2013 року. Представники відповідача просили у задоволенні позову відмовити з підстав, викладених у письмових запереченнях.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 червня 2013 року закрито провадження у справі в частині позовних вимог щодо скасування акту перевірки №000055 від 22 квітня 2013 року.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

У період з 15 по 22 квітня 2013 року посадовими особами відповідача проведено перевірку характеристик продукції, що реалізується позивачем в магазині «Brille», розташованого за адресою: м. Київ, бул. Чоколівський, 42-А на її відповідність вимогам Закону України «Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції», за результатами якої складено Акт перевірки характеристик продукції від 22 квітня 2013 року №000055 (далі по тексту - акт №000055).

Так, за наслідками перевірки контролюючим суб'єктом виявлено, що ФОП ОСОБА_1 реалізує продукцію, на якій відсутній національний знак відповідності та яка не відповідає встановленим вимогам.

У зв'язку з виявленням відповідного порушення та ненадання суб'єктом господарювання документації, що дає змогу встановити найменування та місцезнаходження виробника або особи, яка поставила продукцію позивачу, останню визначено як особу, що ввела продукцію в обіг та винесено постанову про накладення штрафних санкцій від 26 квітня 2013 року №000029, якою накладено стягнення у розмірі, визначеному пунктом 2 частини 2 статті 44 Закону України «Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції».

Крім того, рішенням про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів від 28 травня 2013 року №000020 обмежено надання продукції на ринку, шляхом приведення продукції у відповідності із встановленими вимогами.

Не погоджуючись із зазначеними постановою та рішенням відповідача, позивач звернулась з відповідним позовом до суду.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням вищезазначених вимог, Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на наступне.

Основним нормативно-правовим актом, який регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів є Закон України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991р. №1023-ХІІ з наступними змінами та доповненнями.

Відповідно до пунктів 1, 2, 8 та 13 частини 1 статті 26 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991р. №1023-ХІІ (далі по тексту - Закон України від 12.05.1991р. №1023-ХІІ) спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи в областях, містах Києві та Севастополі, а на території Автономної Республіки Крим - орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері захисту прав споживачів здійснюють державний контроль за додержанням законодавства про захист прав споживачів, забезпечують реалізацію державної політики щодо захисту прав споживачів і мають право:

- давати суб'єктам господарювання обов'язкові для виконання приписи про припинення порушень прав споживачів;

- перевіряти у суб'єктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, якість продукції, додержання обов'язкових вимог щодо безпеки продукції, а також додержання правил торгівлі та надання послуг; безперешкодно відвідувати та обстежувати відповідно до законодавства будь-які виробничі, складські, торговельні та інші приміщення цих суб'єктів;

- приймати рішення про припинення суб'єктами господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, реалізації та виробництва продукції, що не відповідає вимогам нормативно-правових актів та нормативних документів, - до усунення виявлених недоліків;

- накладати на суб'єктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, стягнення, передбачені статтею 23 цього Закону, в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Правові та організаційні засади здійснення державного ринкового нагляду і контролю нехарчової продукції врегульовані положеннями Закону України «Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції» від 02.12.2010р. №2735-VI з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Закон України від 02.12.2010р. №2735-VI).

Відповідно до частини 1 статті 2 названого Закону, його дія поширюється на відносини щодо:

здійснення ринкового нагляду за продукцією, що охоплюється встановленими вимогами, крім видів продукції, зазначених у частині п'ятій цієї статті;

здійснення контролю всієї продукції, крім видів продукції, зазначених у частині п'ятій цієї статті.

Метою здійснення ринкового нагляду, відповідно до статті 4 Закону України від 02.12.2010р. №2735-VI, є вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів з відповідним інформуванням про це громадськості щодо продукції, яка при її використанні за призначенням або за обґрунтовано передбачуваних умов і при належному встановленні та технічному обслуговуванні становить загрозу суспільним інтересам чи яка в інший спосіб не відповідає встановленим вимогам. Також, метою здійснення контролю продукції є забезпечення відповідності продукції, що ввозиться на митну територію України, встановленим вимогам до моменту її випуску у вільний обіг на митній території України та недопущення ввезення на митну територію України продукції, яка становить серйозний ризик суспільним інтересам.

Відповідно до приписів статті 10 згаданого Закону, ринковий нагляд здійснюється органами ринкового нагляду в межах сфер їх відповідальності.

Сфери відповідальності органів ринкового нагляду включають види продукції, що є об'єктами технічних регламентів, і можуть включати види продукції, що не є об'єктами технічних регламентів, а повноваження та порядок діяльності органів ринкового нагляду, права та обов'язки їх посадових осіб, які здійснюють ринковий нагляд, встановлюються цим Законом, законами України «Про загальну безпечність нехарчової продукції», «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» та іншими законами України.

На реалізацію наведених положень статті 10 Закону України від 02.12.2010р. №2735-VI постановою Кабінету Міністрів України від 01 червня 2011 року №573 затверджено перелік органів державного ринкового нагляду та сфер їх відповідальності. Як вбачається зі змісту названого переліку, до сфери відповідальності Держспоживінспекції віднесено, зокрема, електричне та електронне обладнання, а також лампи побутового використання.

Відповідно до положень статті 11 Закону України від 02.12.2010р. №2735-VI з метою здійснення ринкового нагляду органи ринкового нагляду в межах сфер їх відповідальності, зокрема:

- проводять перевірки характеристик продукції, в тому числі відбирають зразки продукції та забезпечують проведення їх експертизи (випробування);

- приймають у випадках та порядку, визначених цим Законом, рішення про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів, здійснюють контроль стану виконання суб'єктами господарювання цих рішень;

- вживають у порядку, визначеному цим та іншими законами України, заходів щодо притягнення до відповідальності осіб, винних у вчиненні порушень вимог цього Закону та встановлених вимог.

З метою реалізації наведених вище повноважень органів ринкового нагляду, за посадовими особами таких органів закріплено перелік прав та обов'язків, визначений у статях 15 та 17 Закону України від 02.12.2010р. №2735-VI.

Заходами ринкового нагляду, згідно статті 22 названого Закону, є:

1) перевірки характеристик продукції, у тому числі відбір зразків продукції та їх експертиза (випробування);

2) обмежувальні (корегувальні) заходи, що включають:

а) обмеження надання продукції на ринку;

б) заборону надання продукції на ринку;

в) вилучення продукції з обігу;

г) відкликання продукції;

3) контроль стану виконання рішень про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів;

4) попередження органами ринкового нагляду споживачів (користувачів) про виявлену цими органами небезпеку, що становить продукція.

Порядок проведення перевірок характеристик продукції врегульований положеннями статті 23 Закону України від 02.12.2010р. №2735-VI.

Так, відповідно до названої правової норми під час перевірок характеристик продукції проводяться документальні перевірки, у разі необхідності - обстеження зразків продукції, а за наявності підстав вважати, що продукція є небезпечною, становить ризик та/або не відповідає встановленим вимогам, - відбір та експертиза (випробування) зразків продукції.

При проведенні перевірок характеристик продукції органи ринкового нагляду враховують ступінь ризику, який може становити відповідна продукція, а також відомості, що містяться у зверненнях споживачів (користувачів) про захист їх права на безпечність продукції, та іншу інформацію щодо продукції.

Частиною 3 статті 23 Закону України від 02.12.2010р. №2735-VI закріплено, що органи ринкового нагляду проводять планові та позапланові перевірки характеристик продукції.

Планові перевірки характеристик продукції проводяться у розповсюджувачів цієї продукції, а позапланові, - у розповсюджувачів та виробників такої продукції.

Під час таких перевірок перевіряються характеристики лише того виду продукції, що є предметом перевірки.

Перевірки характеристик продукції проводяться на підставі наказів органів ринкового нагляду та посвідчень (направлень) на проведення перевірки, що видаються та оформляються відповідно до Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».

Перевірка характеристик продукції може бути невиїзною (за місцезнаходженням органу ринкового нагляду) або виїзною. У разі потреби органи ринкового нагляду для перевірки характеристик продукції можуть поєднувати невиїзні та виїзні перевірки.

Частиною 7 зазначеної статті закріплено, що під час невиїзної перевірки характеристик продукції у випадках, передбачених цим Законом, перевірці підлягають такі документи (їх копії) та інформація:

1) декларація про відповідність;

2) супровідна документація, що додається до відповідної продукції (включаючи інструкцію щодо користування продукцією);

3) загальний опис продукції та схема (креслення) конструкції виробу, а також повний склад технічної документації на відповідну продукцію, передбачений технічним регламентом;

4) документи щодо системи якості чи системи управління якістю;

5) висновки експертиз та протоколи випробувань зразків відповідної продукції, відібраних (узятих) у межах здійснення ринкового нагляду і контролю продукції;

6) документи, що дають змогу відстежити походження відповідної продукції та її подальший обіг (договори, товарно-супровідна документація тощо);

7) документи і матеріали щодо стану виконання суб'єктом господарювання рішення про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів, у тому числі в межах моніторингу дій суб'єктів господарювання, що вживаються ними для вилучення відповідної продукції з обігу та/або її відкликання;

8) повідомлення та інша інформація, надана суб'єктами господарювання, митними органами, органами з оцінки відповідності згідно з положеннями цього Закону та Закону України «Про загальну безпечність нехарчової продукції»;

9) інші документи та матеріали, звернення, одержані органами ринкового нагляду відповідно до положень цього Закону та Закону України «Про загальну безпечність нехарчової продукції».

Наступною частиною визначено, що під час виїзної перевірки характеристик продукції може проводитися перевірка документів (їх копій) та інформації, зазначених у частині сьомій цієї статті, а також обстеження, відбір і експертиза (випробування) зразків продукції.

Виїзні перевірки характеристик продукції проводяться:

1) у торговельних та складських приміщеннях суб'єктів господарювання;

2) у місцях використання продукції під час її монтажу та/або введення в експлуатацію (якщо відповідність продукції деяким встановленим вимогам може бути оцінена лише під час таких дій);

3) за місцем проведення ярмарку, виставки, показу або демонстрації продукції в інший спосіб;

4) у місцях зберігання під митним контролем продукції, митне оформлення якої призупинено за результатами контролю продукції.

Строк проведення виїзної перевірки характеристик продукції не може перевищувати у розповсюджувача цієї продукції двох робочих днів, у виробника такої продукції - трьох робочих днів.

Продовження строку проведення виїзної перевірки не допускається.

Посадова особа, яка здійснює ринковий нагляд, перед початком перевірки зобов'язана роз'яснити суб'єкту господарювання, продукція якого перевіряється, порядок оскарження рішень, приписів, дій та бездіяльності органів ринкового нагляду та їх посадових осіб.

Згідно з вимогами частини 12 статті 23 Закону України від 02.12.2010р. №2735-VI у разі якщо за результатами перевірки характеристик продукції встановлено, що продукція є небезпечною, становить ризик та/або не відповідає встановленим вимогам, орган ринкового нагляду на підставі наданих суб'єктом господарювання документів, що дають змогу відстежити походження такої продукції та її подальший обіг (зокрема договори, товарно-супровідна документація), визначає особу, яка поставила відповідному суб'єкту господарювання цю продукцію, та всіх осіб, яким цей суб'єкт господарювання поставив зазначену продукцію.

У разі якщо суб'єктом господарювання надано висновки експертизи, протоколи випробувань продукції або сертифікати відповідності, видані акредитованими органами з оцінки відповідності, органи ринкового нагляду беруть до уваги ці документи при проведенні перевірок характеристик продукції.

За результатами перевірки характеристик продукції посадова особа, яка здійснює ринковий нагляд, складає акт відповідно до вимог Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».

Саме на підставі та у відповідності до наведених положень Закону України від 02.12.2010р. №2735-VI, посадовою особою відповідача на підставі наказу від 11 квітня 2013 року №189 було проведено планову невиїзну, поєднану з виїзною перевірку позивача з питань відповідності обладнання електричного та електронного (освітлювальної апаратури), що реалізується останньою за адресою м. Київ, бул. Чоколівський, 42-А, магазин Brille, вимогам технічних регламентів, дія яких поширюється на зазначену продукцію, Закону України «Про загальну безпечність нехарчової продукції», з одержанням для перевірки відповідно до частини 7 статті 23 Закону України від 02.12.2010р. №2735-VI наступних документів (їх копій): супровідної документації, що додається до продукції (включаючи інструкцію щодо користування продукцією); висновків експертиз та протоколів випробувань; документів, що дають змогу відстежити ланцюг постачання відповідної продукції та її подальший обіг (договори, товарно-супровідна документація) та інших документів, визначених в цій статті.

За результатами проведення згаданої перевірки, посадовою особою відповідача 22 квітня 2013 року складено акт №000055, в якому зазначено, що в ході планового заходу було оглянуто зразки продукції, яка зазначена в акті під пунктами №1-№8, а саме: лампа накалювання В 35 40 W E 27 FR Br TM Brille артикул 126106, лампа розжарювання Р 45 40 W E 14 СL Br TM Brille артикул 126119, лампа накалювання В 35 25 W E 27 CL Br TM Brille артикул 126101, лампа накалювання BW 35 25 W E 14 FR Br TM Brille артикул 126723, лампа розжарювання Е 50 40 W E 27 TM Brille артикул 126728, лампа накалювання Т 45 SOFT TTONE 40 W TM Brille артикул 126713, рефлекторна галогенові лампа MR 16 230 B 35 Bт 0,15 А TM Brille, рефлекторна галогенові лампа MR 16 12 B 50 Вт TM Brille, її пакування та маркування.

В ході огляду виявлено, що суб'єкт господарювання розповсюджує продукцію, на якій відсутній національний знак відповідності, за що передбачена відповідальність згідно пункту 1 частини 3 статті 44 Закону України від 02.12.2010р. №2735-VI.

У зв'язку з ненаданням позивачем запитуваної під час перевірки документації для встановлення найменування та місцезнаходження виробника або особи, яка поставила продукцію у визначені строки, постановою від 26 квітня 2013 року №000029 на ФОП ОСОБА_1 накладено стягнення у вигляді штрафу у розмірі 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, відповідно до пункту 2 частини 2 статті 44 Закону України від 02.12.2010р. №2735-VI як до виробника.

Крім того, 28 травня 2013 року рішенням про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів №000020 до позивача застосовано такий захід як обмеження надання продукції на ринку, шляхом приведення продукції у відповідність із встановленими вимогами.

Обґрунтовуючи протиправність оскаржуваної постанови та рішення, позивач зазначає, що нею на запит контролюючого суб'єкта у межах визначених у ньому строків супровідним листом від 22 квітня 2013 року до канцелярії Інспекції подано документи, зокрема, видаткову декларацію №58 від 11 березня 2013 року та декларації про відповідність товарів, визначених у видатковій накладній №58 від 11 березня 2013 року.

Крім того, під час розгляду справи суб'єкт господарювання наполягав, що на упаковках товарів, що оглядались під час перевірки, було нанесено спеціальний знак відповідності, яким підтверджено проходження продукцією процедури сертифікації, у встановленому законодавством України порядку.

Аналізуючи наведені доводи позивача, суд приходить до наступного.

Технічним регламентом безпеки низьковольтного електричного обладнання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 жовтня 2009 року №1149 (далі по тексту - Технічний регламент №1149) у пункті 7 встановлено, що перед введенням в обіг на електрообладнання повинен бути нанесений національний знак відповідності, який підтверджує відповідність електрообладнання вимогам цього Технічного регламенту, включаючи виконання процедури оцінки відповідності (внутрішній контроль виробництва) згідно з додатком 3 до цього Технічного регламенту.

Відповідно до пункту 14 Технічного регламенту етикетування ламп побутового використання стосовно ефективності споживання електричної енергії, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2008 року №1144 (далі по тексту - Технічний регламент №1144) виробник наносить на кожну етикетку в передбаченому місці національний знак відповідності.

Розміщення на ринку лампи без нанесення на етикетці національного знака відповідності забороняється (пункт 17 Технічного регламенту №1144).

Отже, відсутність національного знаку якості на етикетці продукції є порушенням наведених положень Технічних регламентів та свідчить про невідповідність такої продукції встановленим законодавством вимогам.

Посилання позивача на нанесення на упаковку товарів, які зазначені у Акті №000055, спеціального знаку відповідності, який відповідає формі, визначеній ДСТУ 2296-93, суд до уваги не приймає.

Так, зі змісту ДСТУ 2296-93 «Національний знак відповідності. Форма, розміри, технічні вимоги та правила застосування» вбачається, що він затверджений та введений в дію наказом Держстандарту України від 09 грудня 1993 року №186.

Проте, названим наказом затверджені Правила обов'язкової сертифікації металообробного та деревообробного обладнання, якими встановлювались порядок та вимоги до проведення обов'язкової сертифікації металообробного та деревообробного обладнання в державній системі сертифікації продукції.

З огляду на викладене, застосування відповідних положень до спірних правовідносин щодо нанесення спеціального знаку відповідності відповідно до ДСТУ 2296-93 на продукцію, яку реалізовувала позивач, є безпідставним.

Крім того, відповідно до розділу 1 ДСТУ 2296-93 цей стандарт установлює форму, розміри та технічні вимоги до національного знаку відповідності, а також правила його застосування при сертифікації продукції, процесів, послуг у Системі сертифікації УкрСЕПРО. Знак відповідності призначений для позначення сертифікованої продукції з метою інформування споживачів про те, що продукцію сертифіковано згідно з правилами Системи.

У той же час, відповідно до положень статті 33 Закону України «Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності» від 01.12.2005р. №3164-IV з наступними змінами та доповненнями у відповідній редакції, національний знак відповідності наноситься на упаковку або етикетку продукції та на рекламні матеріали для процесів або послуг, що відповідають вимогам технічних регламентів.

Аналогічні положення закріплені і у пункті 1 Правил застосування національного знака відповідності, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2001 року №1599.

З аналізу наведених правових норм суд приходить до висновку, що нанесення національного знаку відповідності підтверджує відповідність товару, робіт, послуг вимогам технічних регламентів, у той час, як спеціальний знак відповідності, визначений ДСТУ 2296-93, підтверджує проходження продукцією сертифікації, що не є тотожними поняттями.

На підтвердження наведеного висновку суду, також, свідчить положення частини 5 статті 33 Закону України «Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності», якою закріплено, що на продукцію, процеси і послуги, які не відповідають технічним регламентам, на продукцію, процеси і послуги, які не придатні для застосування Національного знака відповідності або знаків відповідності стандартам, пакувальні або рекламні матеріали не наносяться знаки або інші позначення, подібні до визначеного Національного знака відповідності, чи інші позначення.

Разом з тим, суд не може погодитись з правомірністю накладення на позивача штрафу на підставі пункту 2 частини 2 статті 44 Закону України від 02.12.2010р. №2735-VI, як на особу, яка відповідно до цього Закону вважається такою, що ввела продукцію в обіг.

Так, як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, такого висновку відповідач дійшов з огляду на ненадання позивачем документів для встановлення найменування та місцезнаходження виробника або особи, яка поставила продукцію.

Проте, під час розгляду справи судом встановлено та підтверджено представниками відповідача, що 22 квітня 2013 року, у межах встановленого запитом відповідача строку, позивачем до канцелярії Інспекції подано видаткову накладну №58 від 11 березня 2013 року на підтвердження придбання нею товару, визначеного в акті №000055.

Відповідно до частини 2 статті 1 Закону України від 02.12.2010р. №2735-VI закріплено, що у цьому Законі терміни «введення продукції в обіг», «вилучення продукції з обігу», «виробник», «відкликання продукції», «забезпечення безпечності продукції», «імпортер», «користувач», «ланцюг постачання продукції», «надання продукції на ринку», «небезпечна продукція», «продукція», «розповсюдження продукції», «розповсюджувач», «серйозний ризик», «ступінь ризику», «суб'єкти господарювання», «суспільні інтереси», «уповноважений представник» вживаються у значеннях, визначених Законом України «Про загальну безпечність нехарчової продукції».

Відповідно до статті 1 названого Закону, виробником визначено:

фізичну чи юридичну особу - резидента України, яка є виготовлювачем продукції, або будь-яка інша особа - резидент України, яка заявляє про себе як про виготовлювача, розміщуючи на продукції відповідно до законодавства своє найменування, торговельну марку чи інше позначення, або особа - резидент України, яка відновлює продукцію;

уповноваженого представника виготовлювача продукції в Україні (у разі якщо виготовлювачем продукції є фізична чи юридична особа - нерезидент України);

імпортера продукції (у разі якщо виготовлювачем продукції є фізична чи юридична особа - нерезидент України, яка не має свого уповноваженого представника в Україні).

У той же час, відповідно до частини 7 статті 8 Закону України від 02.12.2010р. №2735-VI тільки у разі якщо виробник продукції не може бути ідентифікований органом ринкового нагляду, для цілей цього Закону особою, що ввела таку продукцію в обіг, вважається кожен суб'єкт господарювання в ланцюгу постачання відповідної продукції, який протягом узгодженого з органом ринкового нагляду строку (терміну) не надав документацію, що дає змогу встановити найменування та місцезнаходження виробника або особи, яка поставила суб'єкту господарювання цю продукцію.

За таких обставин, а також враховуючи те, що у межах визначеного відповідачем строку, позивач надала документи, з яких можливо встановити найменування та місцезнаходження постачальника продукції, зазначеної в акті №000055, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для притягнення її до відповідальності, визначеної у пункті 2 частини 2 статті 44 Закону України від 02.12.2010р. №2735-VI.

Відповідно до положень частини 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Частиною 2 статті 165 цього Кодексу закріплено, що у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову, зокрема, про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

З урахуванням встановлених судом обставин, зокрема й того, що позивач є розповсюджувачем продукції, а не особою, яка відповідно до Закону України від 02.12.2010р. №2735-VI вважається такою, що ввела її в обіг, та з метою повного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне визнати протиправними та скасувати постанову про накладення штрафних санкцій від 26 квітня 2013 року №000029 та рішення про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів від 28 травня 2013 року №000020.

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно із частиною 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені вище обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва доходить висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 94, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати постанову про накладення штрафних санкцій №000029 від 26 квітня 2013 року та рішення про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів №000020 від 28 травня 2013 року.

3. Стягнути з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань за зобов'язаннями Інспекції з питань захисту прав споживачів у місті Києві (04080, м. Київ, вул. Терьохіна, 8-а, код ЄДРПОУ 38050812) на користь ОСОБА_1 понесені нею витрати по сплаті судового збору у розмірі 255 (двісті п'ятдесят п'ять) грн. 00 коп.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України

Суддя А.І. Савченко