Рішення № 32294721, 04.07.2013, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 463/406/13 Головуючий у 1 інстанції: Лакомська Ж.І.

Провадження № 22-ц/783/3528/13 Доповідач в 2-й інстанції: Каблак П. І.

Категорія: 27

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 липня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого Каблака П.І.,

суддів: Крайник Н.П., Курій Н.М.,

з участю секретаря: Данилик І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Львові апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 27 лютого 2013 року по цивільній справі

за позовом Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про виселення та зняття з реєстрації місця проживання,

ВСТАНОВИЛА:

у жовтні 2012 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив виселити та зняти з реєстрації місця проживання відповідачів у справі з квартири АДРЕСА_1. Свої вимоги мотивує тим, що з метою виконання забезпечення зобов'язань за кредитним договором № 3067 від 12.03.2009 року, укладеним між АТ "Ощадбанк" та ОСОБА_6, між АТ "Ощадбанк" та відповідачкою ОСОБА_2 цього ж дня було укладено договір іпотеки, за реєстраційним №1013. У зв'язку із неналежним виконанням ОСОБА_6 зобов'язань за кредитним договором рішенням Личаківського районного суду м.Львова від 14 листопада 2011 року (яке набрало законної сили) стягнуто солідарно з ОСОБА_6, ОСОБА_2 на користь АТ "Ощадбанк" 274 710 грн. 99 коп. заборгованості за кредитним договором №3067 від 12.03.2009 року. Рішення суду перебуває на примусовому виконанні у Личаківському ВДВС ЛМУЮ. В процесі здійснення виконавчого провадження було здійснено опис та арешт іпотечного майна, проводиться підготовка до його реалізації. З метою звільнення вказаного житла та забезпечення до нього доступу потенційних покупців, з метою якомога швидшої його реалізації АТ "Ощадбанк" 13.08.2012 року скеровано на адресу відповідачів вимогу про виселення протягом місця з вказаного приміщення, яка останніми залишена без виконання. З посиланням на норми ст.ст. 109, 191 ЖК України, ст.405 п.1, ст.629 ЦК України та ст.40 Закону України "Про іпотеку" просили позов задоволити.

Рішенням Личаківського районного суду м.Львова від 27.02.2013 року в задоволенні позову відмовлено за безпідставністю.

В апеляційній скарзі позивач посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує, що поза увагою суду залишилося те, що матеріали справи містять докази отримання відповідачами у справі вимог апелянта про необхідність звільнення займаного ними приміщення. Суд керувався положеннями ст.40 Закону України "Про іпотеку" в редакції, яка вже не була чинною на час вирішення спору. Судом необґрунтовано відхилено клопотання скаржника про залучення до участі у справі в якості третьої особи відділ громадянства, міграції та реєстрації фізичних осіб Личаківського РВ ЛМУ ГУМВС України у Львівській області та не вирішено питання про залучення до участі у справі органу опіки і піклування з огляду на те, що у квартирі, з якої позивач просив виселити відповідачів, після укладення договору іпотеки та без згоди АТ "Ощадбанк" було прописано малолітню ОСОБА_7 (ІНФОРМАЦІЯ_1). Вказує також на те, що з часу звернення до суду з вказаним позовом органом ДВС було організовано та проведено перші прилюдні торги з реалізації предмета іпотеки. Однак, такі не відбулися через відсутність зареєстрованих покупців. Проживання та реєстрація відповідачів у даній квартирі утруднює можливості банку якісно здійснювати пошук покупців та надання житла для огляду, що зменшує попит на майно при його продажу. Просить рішення суду скасувати та постановити нове, яким позовні вимоги задоволити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, відповідачки ОСОБА_2 (інші відповідачі не з»явилися в судове засідання, хоча належним чином повідомлені про таке, що підтверджується поштовою розпискою), дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову, місцевий суд виходив з того, що заявлений позивачем позов є передчасним, оскільки не дотримано порядку, встановленого ст.40 Закону України "Про іпотеку", зокрема, не представлено суду відомостей про вручення кожному з відповідачів письмової вимоги добровільно звільнити житлове приміщення.

Проте, повністю погодитись з такими висновками суду не можна.

Відповідно до ст.ст.10,60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення. (ч.ч. 1 і 3 ст. 303 ЦПК України).

За наявності підстав, передбачених ст.309 ЦПК України, апеляційний суд скасовує рішення суду першої інстанції та ухвалює нове рішення або змінює його.

Судом встановлено, що згідно із укладеним 12.03.2009 року між ВАТ "Державний ощадний банк України" (правонаступником якого є - ПАТ "Державний ощадний банк України") та ОСОБА_6 кредитним договором №3067, остання отримала кредити в сумі 240 000,00 грн. (а.с.3-5).

З метою забезпечення належного виконання зобов'язань за кредитним договором, цього ж дня між АТ "Ощадбанк" та ОСОБА_2 було укладено іпотечний договір, за яким остання передає в іпотеку банку належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 7-9).

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 14 листопада 2011 року (справа № 2-1351/11) стягнуто солідарно з ОСОБА_6, ОСОБА_2 на користь АТ "Ощадбанк" 274 710,99 грн. заборгованості за кредитним договором № 3067 від 12.03.2009 року (а.с. 13).

Постановою старшого державного виконавця Паламар Я.В. Личаківського ВДВС ЛМУЮ від 13.04.2012 року відкрито виконавче провадження № 32180541 з виконання виконавчого листа № 2-1351 виданого 08.12.2011 року Личаківським районним судом м. Львова про стягнення солідарно з ОСОБА_6, ОСОБА_2 на користь ВАТ "Державний ощадний банк України" заборгованості за кредитним договором № 3067 від 12.03.2009 року в розмірі 274 710, 99 грн. (а.с. 14).

Актом опису й арешту майна від 07.08.2012 року описано і накладено арешт на майно, а саме: на квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 15-16).

Згідно ч.ч.1,3 ст.109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом.

Відповідно до ч.1 ст.52 Закону України "Про виконавче провадження" звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Згідно ч.ч.1,2 ст.40 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на передану в іпотеку квартиру є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Як роз'яснено у п.9 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором (дострокове стягнення кредиту, стягнення заборгованості, у тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки/застави, одночасне заявлення відповідних вимог у разі, якщо позичальник є відмінною від особи іпотекодавця (майновий поручитель), одночасне заявлення вимог про стягнення заборгованості з позичальника з вимогами про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет застави/іпотеки, належні іпотекодавцю, який не є позичальником, розірвання кредитного договору, набуття права власності на предмет іпотеки тощо) належить виключно позивачеві (частина перша статті 20 ЦК, статті 3 і 4 ЦПК).

Задоволення позову кредитора про стягнення заборгованості з поручителя не є перешкодою для пред'явлення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави з метою погашення заборгованості за тим самим договором кредиту у разі, якщо на час розгляду спору заборгованість за кредитом не погашена.

Як вбачається з матеріалів справи, 12.03.2009 року між АТ "Ощадбанк" та ОСОБА_2 також було укладено договір поруки №3067, за яким поручитель (ОСОБА_2) зобов'язувалася перед кредитором (АТ "Ощадбанк") відповідати солідарно в повному обсязі за своєчасне та повне виконання боржником (ОСОБА_6) зобов'язань за кредитним договором № 3067 від 12 березня 2009 року (а.с. 6).

Ухвалюючи рішення про стягнення солідарно заборгованість за кредитним договором № 3067 від 12 березня 2009 року з ОСОБА_6 та ОСОБА_2, суд виходив зокрема, із положень вказаного договору поруки (а.с. 13).

Заборгованість за кредитним договором, станом на момент розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанції, відповідачем ОСОБА_2, як поручителем не погашена, що останньою не заперечується.

Згідно із роз'ясненнями, які містяться в п.43 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" при розгляді позову іпотекодержателя про виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення в разі задоволення вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має враховувати таке.

Згідно з ч.4 ст.9, ст.109 ЖК України, ст.ст.39-40 Закону України "Про іпотеку" виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення, яке є предметом іпотеки, проводиться в порядку, встановленому законом. При цьому, суд за заявою іпотекодержателя одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки за наявності підстав, передбачених законом, ухвалює рішення про виселення мешканців цього житлового будинку чи житлового приміщення.

При цьому, примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо мешканці добровільно не звільнили житловий будинок чи житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки, протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника або в інший погоджений сторонами строк.

У п.45 вищезгаданої постанови зазначено, що у разі якщо за судовим рішенням з відповідача стягнуто кредитну заборгованість, то в порядку статті 373 ЦПК України суд не може змінити спосіб виконання такого рішення на звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки виконання рішення суду про стягнення заборгованості відповідно до Закону України від 21 квітня 1999 року "Про виконавче провадження" має виконуватись за рахунок усього майна, що належить боржнику.

Положення Закону України "Про виконавче провадження" не передбачають такої умови продажу арештованого майна (житла) належного боржнику, як його виселення та виселення інших осіб, які там проживають та зареєстровані за такою адресою.

Хоча укладений між сторонами іпотечний договір містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя в порядку позасудового врегулювання, шляхом надання іпотекодержателю права на продаж від імені іпотекодавця предмета іпотеки та/або набуття іпотекодержателем предмета іпотеки у власність, матеріали справи не містять доказів надіслання АТ "Ощадбанк" боржнику та іпотекодавцю (оскільки він є відмінним від боржника) письмової вимоги про усунення порушень за основним зобов'язанням (кредитним договором), як це передбачено в ст.35 Закону України "Про іпотеку", як умови для позасудового врегулювання та звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі ст.ст. 37 і 38 цього Закону. Відсутні в матеріалах справи також і докази про звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку (витяг про реєстрацію предмета іпотеки за іпотекодержателем або укладений останнім договір купівлі-продажу предмета іпотеки).

Відтак, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем не звернуто стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку. Отже, у нього на даний час відсутнє право вимоги про виселення мешканців квартири, яка передана в іпотеку.

Позивач обрав інший спосіб задоволення своїх вимог, що випливають з рішення Личаківського районного суду м.Львова від 14.11.2011 року, а саме - шляхом його примусового виконання органами ДВС України.

Після реалізації предмета іпотеки, саме як майна боржника, в межах процедури, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження", у нового власника виникне право пред'явити до мешканців квартири вимогу про виселення.

При цьому, колегією суддів враховано, що як вбачається з доданих апелянтом в процесі розгляду справи документів, а саме: протоколу № 33 від 13.07.2012 року та листа від 25.07.2012 року № 7-01/2565, АТ "Ощадбанк" надано свою згоду органу ДВС на звернення стягнення на іпотечне майно - квартиру за адресою: АДРЕСА_1 та його реалізацію в процесі виконавчого провадження, що повністю узгоджується з приписами ч.1 ст.54 Закону України "Про виконавче провадження" та підтверджує висновки апеляційного суду про спосіб звернення стягнення на іпотечне майно в порядку, визначеному цим Законом, а не в позасудовому порядку, передбаченому Законом України "Про іпотеку", як помилково вважає позивач.

Колегія суддів відхиляє як необґрунтовані доводи апеляційної скарги про порушення судом норм процесуального права.

Як вбачається з тексту позовної заяви, позивачем заявлено дві вимоги: про виселення та зняття з реєстрації місця проживання.

Належним відповідачем за другою вимогою має бути територіальний орган Міграційної служби України, який до участі у справі в якості співвідповідача позивачем не залучався.

У зв'язку із безпідставністю вимог, не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про незалучення органу опіки і піклування, оскільки позовні вимоги про виселення та зняття з реєстраційного обліку малолітньої ОСОБА_7 позивачем не заявлялися.

Наведених вище правових норм та відповідних роз'яснень районний суд не врахував, що стало підставою для ухвалення вірного за висновком рішення суду, проте, при неправильному правовому обґрунтуванні, що є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду та ухвалення нового про відмову у задоволенні позову за його безпідставністю.

Керуючись ст.ст. 303, 307 ч.1 п.2, 309 ч.1 п.4, 314 ч.2, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

ВИРІШИЛА:

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" задоволити частково.

Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 27 лютого 2013 року скасувати з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про виселення та зняття з реєстрації місця проживання.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, в касаційному порядку може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий Каблак П.І.

Судді: Крайник Н.П.

Курій Н.М.