Рішення № 32292352, 08.07.2013, Апеляційний суд Автономної Республіки Крим (м. Сімферополь)

Справа №:117/2024/2012Головуючий суду першої інстанції:Власенко А.П.№ провадження:22-ц/190/3989/13Доповідач суду апеляційної інстанції:Підлісна І. А. ___________________

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" липня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого судді:Підлісної І.А., суддів:Белинчук Т.Г. Ісаєва Г.А. при секретарі:Урденко Г.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про стягнення суми боргу, за зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про визнання правочину недійсним, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Сакського міськрайонного суду АР Крим від 8 травня 2013 року,

в с т а н о в и л а :

В березні 2012 року ОСОБА_6 звернулась до ОСОБА_7 з позовом про стягнення боргу за договором позики у сумі 81 500 грн, 3% річних за затримку виконання грошового зобов'язання у сумі 7335 грн. Позовні вимоги мотивувала тим, що 30.03.2009року відповідач взяв у позику вказану суму грошей, на умовах повернення до 20.08.2009 року, про що власноруч написав розписку. Від виконання зобов'язання відмовляється.

Заявами від 27.04.2012 року та 23.01.2013 року ОСОБА_6 зменшила ціну позову, зазначивши про часткове погашення боргу відповідачем. Просила стягнути на її користь залишок боргу за договором позики - 57050 грн, 3% річних - 1711 грн 50 коп за прострочення платежу, витрати на правову допомогу адвоката у сумі 500 грн, судовий збір(а.с. 18).

24.04.2013 року ОСОБА_7 подав зустрічний позов до ОСОБА_6 про визнання недійсним договору позики з підстав ст. 234 ЦК України. Мотивував тим, що членами сімей ОСОБА_7 та ОСОБА_6 було створено товариство з обмеженою відповідальністю. Після розірвання шлюбу між ОСОБА_8 та ОСОБА_9, він на виконання досягнутих в усній формі домовленостей в 2009 році викупив у ОСОБА_8 його частку в ТОВ та в цьому ж році написав розписку про наявність в нього боргу у розмірі 10 000грн перед матір'ю ОСОБА_8- ОСОБА_6 Насправді, гроші від ОСОБА_6 на умовах договору позики він не отримував, а написав розписку на пропозицію її сина про підтвердження таким чином свого боргу за виплату вартості частки в ТОВ. Між тим, ніякого боргу не існувало, оскільки до 2009 року він щомісячно по 300 доларів США сплачував позивачці гроші в рахунок викупу частки в товаристві. На погрози ОСОБА_8 повернути борг, він передав йому 3000 доларів США в рахунок неіснуючого боргу. Між тим, ОСОБА_8 почав ще вимагати гроші. Враховуючи наведене, просить визнати правочин недійсним в зв'язку з його фіктивністю (а.с. 165-167).

Рішенням Сакського міськрайонного суду АР Крим від 8 травня 2013 року у позові ОСОБА_6 відмовлено повністю. Зустрічний позов ОСОБА_7 про визнання договору недійсним задоволено. Визнано недійсним договір позики від 30 березня 2009 року, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_6. Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 судовий збір в розмірі 114,70грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_6 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Вказує, що вона особисто передала ОСОБА_7 на умовах договору позики 10 000 доларів США, про що він написав розписку в присутності її сина. ОСОБА_7 не було надано будь -яких доказів на підтвердження наявності між сторонами корпоративних відносин та передачі грошей у зв'язку з такими відносинами. Посилання відповідача на повернення частки боргу не за своєю волею, а внаслідок неправомірних дій з боку ОСОБА_8, також нічим не підтверджені.

Заслухавши суддю- доповідача, вислухавши осіб, що з'явились до суду, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_7 не брав в позику гроші у ОСОБА_6, про що свідчать наступні факти, які не заперечувалися останньою: розписка від 30.03.2009 року була передана ОСОБА_8; у ОСОБА_7 були дружні стосунки з ОСОБА_8, а не з його матір'ю; в рахунок повернення боргу ОСОБА_7 передав 500 доларів США ОСОБА_6, а 2500 грн, тобто більшу частку, - ОСОБА_8; ОСОБА_7 викупав частку в ТОВ у ОСОБА_8, а не у його матері.

Колегія суддів вважає такий висновок суду першої інстанції недостатньо обґрунтованим.

З матеріалів справи вбачається, що 30.03.2009 року ОСОБА_7 написав розписку, за змістом якої він взяв в позику у ОСОБА_6 81500 грн, що еквівалентно 10 000 доларів США, строком до 20.08.2009 року. Оригінал залучався до матеріалів справи за клопотанням позивачки та знаходиться на аркуші справи № 12.

В ухвалі ВССУ від 7.11.2012 року, якою скасовані попередні судові рішення у даній справі, вказано на безпідставне обмеження судом права відповідача на проведення почеркознавчої експертизи, враховуючи його заперечення факту складання розписки (а.с. 84-85).

Відповідно до ч 4 ст 338 ЦПК України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

Ухвалою Сакського міськрайонного суду від 30.01.2913 року була призначена судова почеркознавча експертиза, яка не була проведена за волевиявленням відповідача (а.с. 125, 136-137, 146- 157).

За таких обставин, слід визнати, що розписка складена ОСОБА_7

Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

ОСОБА_7 заявив вимоги про визнання договору позики безгрошовим та фіктивним.

Згідно зі ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

За змістом ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Згідно з ч 2 ст 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, показання свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_12 не є допустимими доказами на підтвердження факту неодержання грошей ОСОБА_7.

Висновок суду першої інстанції про безгрошовість договору позики ґрунтується на аналізі фактичних обставин складення розписки, повернення боргу та взаємовідносин сторін.

При цьому, надаючи правову оцінку цим обставинам, суд не послався на належні та допустимі докази, які свідчать про правильність встановлення судом фактів та відповідаючих ним правовідносин.

Згідно зі ст. 545 ЦК України прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Наявність оригіналу боргового документу у ОСОБА_6 свідчить про наявність невиконаного зобов'язання з боку ОСОБА_7

Обставини передавання ОСОБА_7 розписки на підтвердження боргу перед ОСОБА_8 її сину ОСОБА_8 відповідно до змісту ст. ст. 545, 1046 ЦК України, не є достатнім доказом відсутності між сторонами позикових зобов'язань, оскільки в розписці вказано особу кредитора.

Згідно зі ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна із сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Позивачка визнала той факт, що 3000 доларів США були повернені ОСОБА_7; із них 2500 доларів США передані через ОСОБА_8, а 500 доларів США - особисто їй ( ОСОБА_6).

Оскільки належний кредитор ОСОБА_6 не заперечує факт виконання перед нею зобов'язання по поверненню боргу, шляхом сплати його неналежному кредитору - ОСОБА_8, слід вважати, що в частині повернення боргу у розмірі 2500 доларів США ОСОБА_7 зобов'язання виконанні.

Оскільки 500 доларів США були сплачені особисто ОСОБА_6, що не заперечується відповідачем, то враховуючи роз'яснення пункту 24 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», договір позики не може бути визнаний фіктивним.

Зроблений судом першої інстанції висновок про те, що гроші не могли передаватися в позику ОСОБА_6 в зв'язку з відсутністю між нею та ОСОБА_7 дружніх стосунків та наявністю спільних інтересів в здійсненні підприємницької діяльності між її сином та ОСОБА_7, мають характер лише припущення.

Відповідно до ч 4 ст 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом розписки грошове зобов'язання визначено у гривнах.

Позивачка просить стягнути 3% річних від суми 57050 грн, що складає 1711 грн 50 коп.( 57050 грн х 3%).

У відповідності до положень ст. ст. 11, 303 ЦПК України, в межах заявлених позивачкою вимог, враховуючи встановлений сторонами строк виконання зобов'язання, колегія суддів вважає, що вимоги ОСОБА_6 про стягнення з відповідача 1711, 50 грн на підставі ст. 625 ЦК України, підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

На користь позивачки підлягають стягненню суми сплаченого судового збору, усього - 3323, 31 коп (а.с. 1, 22, 189, 190).

Що стосується вимог про відшкодування витрат на правову допомогу адвоката, то в цій частині не має достатніх підстав для стягнення грошової суми.

З матеріалів справи вбачається, що позивачкою сплачено 500 грн на рахунок ЧП «Адвокатська контора»(а.с. 4). Адвокат ОСОБА_1 приймала участь в судовому засіданні від 27.04.2012 року(а.с. 19). Розмір витрат на правову допомогу, який підлягає відшкодуванню у відповідності до Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», підлягає доказуванню. Позивачем та її представником не надано розрахунку часу, витраченого особою, яка надавала правову допомогу, та суми компенсації, яка йому відповідає.

Згідно з п. 2 ч.1 ст. 307 ЦПК України аа наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Керуючись статтями 303, 304, 307, 313, 314, 316, 317 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів,

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Сакського міськрайонного суду АР Крим від 8 травня 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення. Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 борг у сумі 57050 грн, 3% річних - 1711 грн 50 коп, судові витрати 3323, 31 грн.

У зустрічному позові ОСОБА_7 відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.

Судді

Підлісна І.А. Белинчук Т.Г. Ісаєв Г.А.