Рішення № 32289046, 02.07.2013, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/4603/13-ц

Провадження № 2/161/1923/13

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 липня 2013 року Луцький міськрайонний суд Волинської області

в складі: головуючого - судді Олексюка А.В.

при секретарі Шумиводі О.І.

з участю: позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_3

третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача- Фоменко В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк» в особі Луцької дирекції, третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_3, третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_4 про визнання договору іпотеки недійсним, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до Публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк» в особі Луцької дирекції, третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_4 про визнання договору іпотеки недійсним.

Позивач свої вимоги обґрунтовує тим, що 13.08.2007 року між ОСОБА_3 та Акціонерним товариством «Український інноваційний банк» було укладено Кредитну угоду № 375, згідно якого позичальнику надано кредит на умовах відновлювальної кредитної лінії на термін з 13.08.2007 року по 12.08.2010 року з лімітом заборгованості 59 400,00 доларів США, зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 12,0% річних.

03.03.2011року між ОСОБА_3 та Акціонерним товариством «Український інноваційний банк» було укладено Додаткову угоду до Кредитного договору, за умовами якої були внесені зміни до п. 3.1., п. 3.4.1., п. 3.5.1. Кредитного договору.

В забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором, між позивачем та відповідачем 03.03.2011 року було укладено іпотечний договір, згідно умов якого передано в іпотеку банку 40/100 часток нежитлових приміщень, загальною площею 630,00 кв.м. (частини приміщення 1 (першого) поверху №57), що знаходиться за адресою: Миколаївська область, м. Миколаїв, пр. Жовтневий, буд. 312-А/1.

Позивач вважає, що вказане приміщення не могло бути предметом іпотеки, оскільки воно не було виділено, як окремий обєкт нерухомого майна і не мало свого реєстраційного номера та окремого технічного паспорта на приміщення. Крім того, реєстраційний номер 23942300, що присвоєний БТІ є єдиним для 80/100 приміщення, а не для 40/100, що передані в іпотеку банку.

Просить суд, визнати недійсним іпотечний договір, укладений між нею та Публічним акціонерним товариством «Український інноваційний банк», який посвідчений приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу ОСОБА_5 03.03.2011 року та зареєстрований в реєстрі за № 163, а також всіх додаткових угод, договорів про внесення змін до вищевказаного іпотечного договору.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача в її користь понесені судові витрати по справі.

Ухвалою суду від 14.05.2013 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_3

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні підтримала позовну заяву з підстав в ній зазначених. Просила суд, позов задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засідання позов не визнала. Просила суд відмовити в задоволенні позову за безпідставністю вимог.

Третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_3 в судовому засіданні не заперечував проти задоволення позову.

В судовому засіданні третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_4 заперечувала проти задоволення позову.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши та оцінивши представлені по справі докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позов безпідставний та не підлягає до задоволення.

Ч.1 ст. 3 ЦПК України вбачається, що кожна особа має право в порядку, встановленому кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Як вбачається з матеріалів справи, 13.08.2007 року між ОСОБА_3 та Акціонерним товариством «Український інноваційний банк» було укладено Кредитну угоду № 375, згідно якого позичальнику надано кредит на умовах відновлювальної кредитної лінії на термін з 13.08.2007 року по 12.08.2010 року з лімітом заборгованості 59 400,00 доларів США, зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 12,0% річних. (а.с. 6-9)

03.03.2011року між ОСОБА_3 та Акціонерним товариством «Український інноваційний банк» було укладено Додаткову угоду до Кредитного договору, за умовами якої були внесені зміни до п. 3.1., п. 3.4.1., п. 3.5.1. Кредитного договору. (а.с. 10-12)

В забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором, 03.03.2011 року між ОСОБА_1 та Акціонерним товариством «Український інноваційний банк» було укладено іпотечний договір.

Відповідно до п.п. 2.1, 2.3 іпотечного договору предмет іпотеки складається з 40/100 часток нежитлових приміщень, загальною площею 630,00 кв.м. (частини приміщення 1 (першого) поверху №57), що знаходиться за адресою: Миколаївська область, м. Миколаїв, пр. Жовтневий, буд. 312-А/1. (а.с. 15-19)

Предмет іпотеки належить ОСОБА_3І на праві приватної спільної часткової власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Волинської області ОСОБА_5 22.07.2009р. Р№ 704. (а.с. 21, 22)

Як вбачається з витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно № 28145059 від 26.11.2010 року, нежитлове приміщення загальною площею 1568,8 кв.м., яке розташоване за адресою: Миколаївська область, м. Миколаїв, пр. Жовтневий, буд. 312-А/1 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 та ОСОБА_6 по 1/2 частки кожному (а.с. 41).

Крім того, 01.12.2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 було укладено договір про порядок володіння та користування 80/100 частками нежитлових приміщень, що є спільною частковою власністю, згідно якого сторони домовились та встановили наступний порядок володіння та користування цим нежитловим приміщенням: у постійне володіння та користування ОСОБА_1 переходить частина приміщення І поверху №57, загальною площею 630,0 кв. м., що становить 40/100 частки нежитлових приміщень; у постійне володіння та користування ОСОБА_6 переходить приміщення підвалу № І, 1-13, площею 294,8 кв.м., приміщення першого поверху № ІІ, III, 44-56, площею 248,2 кв.м., частина приміщення № 57, площею 87,0 кв.м., загальною площею 630,0 кв. м., що становить 40/100 частки нежитлових приміщень. (а.с. 25)

Отже, 40/100 частки нежитлових приміщень, які належать ОСОБА_1 є чітко визначеним та ідентифікованим нерухомим майном (частина приміщення І поверху №57, загальною площею 630,0 кв.м).

Відповідно до ч. 1 ст. 355 Цивільного кодексу України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом.

Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Згідно ч. 1 ст. 356 Цивільного кодексу України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності, що передбачено ч. 1 ст. 361 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 3 ст. 5 Закону України «Про іпотеку» частина об'єкта нерухомого майна може бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості, якщо інше не встановлено цим Законом.

Згідно з ч. 2 ст. 6 вказаного Закону майно, що є у спільній власності, може бути передане в іпотеку лише за нотаріально посвідченою згодою усіх співвласників. Співвласник нерухомого майна має право передати в іпотеку свою частку в спільному майні без згоди інших співвласників за умови виділення її в натурі та реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості.

Абзацом 2 п. 35 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 03.03.2012 року № 5 «Про практику застосування судами при вирішення спорів, що виникають з кредитних правовідносин» визначено, що відповідно до частини третьої ст. 5 Закону України «Про іпотеку» частина об'єкта нерухомого майна може бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі та реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості. Це положення повинно застосовуватися судом з урахуванням змісту частини другої статті 6 цього Закону щодо нерухомого майна, яке перебуває у спільній власності. У випадку коли окрема будівля не перебуває у спільній власності та зареєстрована під одним інвентарним номером у складі інших будівель, що належали іпотекодавцю, Закон України «Про іпотеку» не вимагає виділення такої будівлі в натурі для укладення договору іпотеки.

При укладенні оспорюваного іпотечного договору було отримано нотаріально посвідчені згоди на передачу належної ОСОБА_1 частки нежитлового приміщення від усіх співвласників спільної часткової власності, а саме від ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8

Крім того ст. 5 Закону України «Про іпотеку» встановлено загальні умови, відповідно до яких предметом іпотеки може бути один чи декілька об'єктів нерухомого майна, яке: повинно належати іпотекодавцю на праві власності чи на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне чи комунальне підприємство, установа, організація; може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернено стягнення; повинно бути зареєстровано у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлене Законом України «Про іпотеку».

Відносно останньої умови в Законі України «Про іпотеку» є застереження: «якщо інше не встановлено цим Законом». Отже, ст. 5 цього закону про те, що частина об'єкта нерухомості є предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості не є імперативною нормою.

Таким чином, дане застереження дає змогу зробити висновок про те, що Законом прямо не встановлено заборону на передачу в іпотеку частини об'єкта нерухомого майна. Крім цього, є вказівка на те, що частина об'єкта нерухомого майна може бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості. Тому виділення в натурі і реєстрація як окремого об'єкта вже не дає правових підстав визначити цей об'єкт як частину.

Отже, в даному випадку виділення в натурі частки майна переданого в іпотеку ПАТ «Укрінбанк» не було обов'язковою умовою укладення спірного іпотечного договору.

Відповідно до ч.1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Ст. 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для дійсності правочину:

-зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

-особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

-волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

-правочин має вчинятися у формі, встановленій Законом;

-правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою, третьою, пятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Отже, судом встановлено, що при укладенні оспорюваного іпотечного договору ОСОБА_1, будучи власником частки об'єкту нерухомого майна мала право у відповідності до ст. 361 Цивільного кодексу України розпоряджатися на власний розсуд своїм майном, в тому числі передавати в іпотеку, а також у відповідності до ст. 358 Цивільного кодексу України мала право передачі в іпотеку за погодження з іншими співвласниками даного нерухомого майна. А тому, суд не вбачає підстав передбачених ст. 215 Цивільного кодексу України для визнання недійсним іпотечного договору, укладеного між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Український інноваційний банк», який посвідчений приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу ОСОБА_5 03.03.2011 року та зареєстрований в реєстрі за № 163, а також всіх додаткових угод, договорів про внесення змін до вищевказаного іпотечного договору.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 10,15,30,60, 210, 215 ЦПК України, ст.ст. 203, 215, 355, 356, 358 Цивільного Кодексу України, Законом України «Про іпотеку», суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк» в особі Луцької дирекції, третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_4, третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_3 про визнання договору іпотеки недійсним - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Волинської області через Луцький міськрайонний суд Волинської області шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя

Луцького міськрайонного судуОСОБА_9