Постанова № 32284109, 05.07.2013, Луганський окружний адміністративний суд

10.3.4

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 липня 2013 року Справа № 812/4819/13-а

Луганський окружний адміністративний суд

у складі головуючого судді Чернявської Т.І.,

за участю

секретаря судового засідання Ігнатович О.А.

та

представників сторін:

від позивача - Хмельова Ю.С. (довіреність від 07.05.2013 № 04-05/834-04)

від відповідача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Луганську

справу за адміністративним позовом

Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2

про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2012 році та пені за порушення терміну сплати адміністративно-господарських санкцій,

ВСТАНОВИВ:

27 травня 2013 року Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2012 році у розмірі 7728,89 грн. та пені за порушення терміну сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 65,10 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що згідно із статтею 19 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону (частина 3 статті 19 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»).

В порушення вимог статті 19 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» у 2012 році у фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 не працювало жодного інваліда при нормативі 1 робоче місце для працевлаштування інвалідів. Таким чином, відповідач до 15 квітня 2013 року повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 7728,89 грн. за 1 робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Оскільки сума адміністративно-господарських санкцій у встановлений законом строк відповідачем не сплачена, позивач просить стягнути її з відповідача разом із нарахованою пенею в сумі 65,10 грн.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав, надав пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві.

Відповідач у судовому засіданні адміністративний позов не визнав, про що надав усні пояснення, в яких у задоволенні позовних вимог просить відмовити. Заперечуючи проти позову, відповідач послався на те, що про необхідність подання до центру зайнятості звітів про наявність вакантних посад, на яких може бути використана праця інвалідів, до квітня-травня 2012 року він не знав. Про те, що до центру зайнятості необхідно надавати такі звіти, дізнався при розгляді в Луганському окружному адміністративному суді аналогічної справи про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та пені за порушення терміну сплати адміністративно-господарських санкцій за 2011 рік. Після цього у травні, липні, серпні та листопаді 2012 року до Свердловського міськрайцентру зайнятості відповідач надавав інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) за формою № 3-ПН «Звіт про наявність вакансій» для осіб з обмеженими фізичними можливостями. У грудні 2012 року такий звіт не надавався через те, що у відповідача працювало сім найманих працівників, у зв'язку з чим норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів не установлюється. При розгляді справи відповідач просив врахувати, що у 2012 році він здійснював благодійну допомогу притулку для дітей відділу у справах дітей Свердловської міської ради.

Правом подати суду письмові заперечення проти позову відповідач не скористався.

Заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню повністю з огляду на таке.

Фонд соціального захисту інвалідів відповідно до пункту 1 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 14 квітня 2011 року № 129 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28 квітня 2011 року за № 528/19266, є бюджетною установою, діяльність якої спрямовується, координується та контролюється Державною службою з питань інвалідів та ветеранів.

Відповідно до покладених завдань (пункт 5 цього Положення) цей Фонд, серед іншого, координує та контролює роботу територіальних відділень Фонду соціального захисту інвалідів, у тому числі щодо: збору сум адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, які використовують найману працю, нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів; обліку зазначених сум адміністративно-господарських санкцій та пені і використання шляхом надання фінансової допомоги, цільової позики, дотацій на створення спеціальних робочих місць для працевлаштування інвалідів, забезпечення функціонування всеукраїнських, державних, міжрегіональних центрів професійної реабілітації інвалідів і державних центрів соціальної реабілітації дітей-інвалідів, фінансування заходів, спрямованих на фізкультурно-спортивну реабілітацію інвалідів, фінансування витрат на професійну підготовку, підвищення кваліфікації та перепідготовку інвалідів та інші заходи, визначені законом.

Відповідно до пункту 1 Положення про Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, затвердженого наказом Фонду соціального захисту інвалідів від 26 травня 2011 року № 81 (надалі - Положення від 26 травня 2011 року № 81), Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів є територіальним органом бюджетної установи Фонду соціального захисту інвалідів (надалі Фонду) (арк. справи 8-13).

Згідно з пунктом 4 Положення від 26 травня 2011 року № 81 основними завданнями відділення Фонду є: 1) участь, у межах своєї компетенції, в реалізації на території Луганської області заходів щодо забезпечення зайнятості та працевлаштування інвалідів; 2) виконання програм щодо соціального захисту інвалідів.

Відділення Фонду відповідно до покладених на нього завдань здійснює, у тому числі, збір сум адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, які використовують найману працю, нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів (підпункт 1 пункту 5 зазначеного Положення).

Частина перша статті 20 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» встановлює, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Частина дев'ята цієї статті визначає, що спори, які виникають із правовідносин за статтями 19, 20 цього Закону, вирішуються Фондом або в судовому порядку.

З огляду на викладене та відповідно до пункту 1 частини 1 статті 3, пункту 5 частини 2 статті 17 КАС України справи за позовами суб'єктів владних повноважень - відділень Фонду до роботодавців про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені за кожне робоче місце призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте ним, є адміністративними.

Відповідно до вимог статті 19 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин):

- для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця;

- підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення;

- підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Стаття 18 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) вимагає, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Аналіз зазначених положень Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) дає підстави для висновку про те, що обов'язки роботодавців стосовно забезпечення прав інвалідів на працевлаштування полягають у:

а) виділенні та створенні робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць;

б) створенні для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;

в) забезпеченні інших соціально-економічних гарантії, передбачених чинним законодавством;

г) наданні державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування інвалідів;

д) звітуванні Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно із частиною 1 статті 20 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк (частина 2 статті 20 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин)).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом під час розгляду справи, ОСОБА_2 зареєстрований фізичною особою - підприємцем виконавчим комітетом Свердловської міської ради Луганської області 27 листопада 2003 року, про що свідчить витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців від 05 червня 2013 року за № 16618508 (арк. справи 24-25).

11 лютого 2013 року фізична особа - підприємець ОСОБА_2 на виконання вимог Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року № 70, подав до Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2012 рік, в якому зазначив середньооблікову кількість штатних працівників облікового складу (осіб) за рік - 9 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, - 0 осіб (арк. справи 6).

В ході судового розгляду судом встановлено, що у відповідача у 2012 році працювало:

- з 01 січня 2012 року по 01 червня 2012 року - 10 найманих працівників (ОСОБА_3 за трудовим договором від 01 лютого 2007 року, ОСОБА_4 за трудовим договором від 01 червня 2007 року, ОСОБА_5 за трудовим договором від 16 січня 2012 року, ОСОБА_6 за трудовим договором від 01 вересня 2009 року, ОСОБА_7 за трудовим договором від 01 квітня 2011 року, ОСОБА_8 за трудовим договором від 01 липня 2009 року, ОСОБА_9 за трудовим договором від 04 січня 2004 року, ОСОБА_10 за трудовим договором від 15 жовтня 2008 року, ОСОБА_11 за трудовим договором від 01 грудня 2011 року, ОСОБА_12 за трудовим договором від 04 січня 2004 року) (арк. справи 46-53, 57-59);

- з 02 червня 2012 року по 06 червня 2012 року - 9 найманих працівників (ОСОБА_3 за трудовим договором від 01 лютого 2007 року, ОСОБА_4 за трудовим договором від 01 червня 2007 року, ОСОБА_5 за трудовим договором від 16 січня 2012 року, ОСОБА_6 за трудовим договором від 01 вересня 2009 року, ОСОБА_7 за трудовим договором від 01 квітня 2011 року, ОСОБА_8 за трудовим договором від 01 липня 2009 року, ОСОБА_9 за трудовим договором від 04 січня 2004 року, ОСОБА_11 за трудовим договором від 01 грудня 2011 року, ОСОБА_12 за трудовим договором від 04 січня 2004 року) (арк. справи 46-53, 58-59);

- з 07 червня 2012 року по 30 листопада 2012 року 8 найманих працівників (ОСОБА_3 за трудовим договором від 01 лютого 2007 року, ОСОБА_4 за трудовим договором від 01 червня 2007 року, ОСОБА_5 за трудовим договором від 16 січня 2012 року, ОСОБА_6 за трудовим договором від 01 вересня 2009 року, ОСОБА_7 за трудовим договором від 01 квітня 2011 року, ОСОБА_8 за трудовим договором від 01 липня 2009 року, ОСОБА_9 за трудовим договором від 04 січня 2004 року, ОСОБА_12 за трудовим договором від 04 січня 2004 року) (арк. справи 46-53, 59);

- з 01 грудня 2012 року по 31 грудня 2012 року 7 найманих працівників (ОСОБА_3 за трудовим договором від 01 лютого 2007 року, ОСОБА_4 за трудовим договором від 01 червня 2007 року, ОСОБА_5 за трудовим договором від 16 січня 2012 року, ОСОБА_6 за трудовим договором від 01 вересня 2009 року, ОСОБА_7 за трудовим договором від 01 квітня 2011 року, ОСОБА_8 за трудовим договором від 01 липня 2009 року, ОСОБА_9 за трудовим договором від 04 січня 2004 року) (арк. справи 46-53).

У відповідності з Інструкцією зі статистики кількості працівників, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 28 вересня 2005 року № 286 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 30 листопада 2005 року за № 1442/11722, та поданим звітом про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2012 рік за формою № 10-ПІ середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) у відповідача за 2012 рік складає 9 осіб.

З огляду на викладене, відповідач у 2012 році на виконання вимог статей 18 і 19 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» повинен був створити 1 робоче місце для працевлаштування інваліда та щомісячно інформувати державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту про вільне робоче місце та вакантну посаду, на яких може використовуватись праця інваліда.

Відповідач інформував Свердловський міськрайцентр зайнятості про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) за формою № 3-ПН «Звіт про наявність вакансій» для осіб з обмеженими фізичними можливостями станом на 30 травня 2012 року, 28 липня 2012 року, 28 серпня 2012 року, 28 листопада 2012 року, що підтверджується відповідними звітами та листом Свердловського міськрайцентру зайнятості від 29 квітня 2013 року № 12/3-3001 (арк. справи 7, 7 на звороті, 28-31).

Вищезазначене свідчить, що відповідачем у 2012 році не виділено та не створено одне робоче місце для працевлаштування інваліда і не вжито заходів щодо працевлаштування інваліда на посаду, що є порушенням вимог статті 18 та статті 19 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) і підставою для застосування до нього адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.

За розрахунком позивача відповідач повинен був працевлаштувати у 2012 році 1 інваліда (норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у фізичних осіб, на яких працює від 8 до 25 осіб), фактично не працевлаштовано жодного інваліда, тому відповідач мав перерахувати адміністративно-господарські санкції за одне нестворене робоче місце для працевлаштування інвалідів за 2012 рік в сумі 7728,89 грн. (половину середньої річної заробітної плати у фізичної особи, яка використовує найману працю) (арк. справи 5).

У відповідності із Порядком нарахування пені та її сплати, затвердженим наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 15 травня 2007 року № 223 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30 травня 2007 року за № 552/13819, за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій на 42 календарних дня відповідачу нарахована пеня в сумі 65,10 грн. Розмір нарахованої пені відповідає вимогам частини 2 статті 20 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин).

Оскільки відповідач за час судового розгляду справи у добровільному порядку адміністративно-господарські санкції за незайняте робоче місце для працевлаштування інваліда не сплатив, суд дійшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій у розмірі 7728,89 грн. та 65,10 грн. пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій.

Посилання відповідача в обґрунтування заперечень проти позову визнаються судом безпідставними та необґрунтованими з таких підстав.

По-перше, згідно з частиною 1 статті 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Стаття 68 Конституції України регламентує, що кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Податковим кодексом України, а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.

Разом із тим відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що він вжив усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

У зв'язку з тим, що відповідач вчинив правопорушення у сфері господарювання та не ужив усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення (щомісячно не інформував державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту про вільне робоче місце та вакантну посаду, на яких може використовуватись праця інваліда), він має нести відповідальність та платити штрафні санкції.

Згідно із сталою судової практикою Вищого адміністративного суду України у справах зазначеної категорії не виконання відповідачем покладеного на нього обов'язку щомісячно інформувати державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватись праця інваліда, тягне за собою сплату адміністративно-господарських санкцій (постанови Вищого адміністративного суду України від 24 січня 2013 року К-18982/10, від 21 лютого 2013 року К-1581/10, від 12 липня 2012 року К-25582/10, від 12 липня 2012 року К-29909/10, від 03 травня 2012 року К-37296/10, від 19 січня 2012 року К/9991/58719/11, від 18 серпня 2011 року К-40269/10, від 21 квітня 2011 року К-30273/10 про задоволення позовів обласних відділень Фонду соціального захисту інвалідів до суб'єктів господарювання про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені).

Ті обставини, що відповідач не знав про необхідність подання до центру зайнятості звітів про наявність вакантних посад, на яких може бути використана праця осіб з обмеженими фізичними можливостями, не звільняють його від юридичної відповідальності за вчинене порушення.

По-друге, частиною 1 статті 20 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» встановлено, що адміністративно-господарські санкції за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, для фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, визначені в розмірі половини середньої річної заробітної плати у фізичної особи, яка використовує найману працю. Зазначеною нормою не передбачено в залежності від певних обставин ані можливості зменшення розміру адміністративно-господарських санкцій, ані визначення їх розміру в іншому порядку, ніж встановлений законом.

Надання відповідачем у 2012 році благодійної допомоги притулку для дітей відділу у справах дітей Свердловської міської ради № 25058555, що підтверджується довідкою від 27 червня 2013 року № 186, не звільняє відповідача від сплати адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2012 році та пені за порушення терміну сплати адміністративно-господарських санкцій та не зменшує їх розмір (арк. справи 45).

Враховуючи вимоги частини 4 статті 94 КАС України, а також те, що позивач відповідно до пункту 18 частини 1 статті 5 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VІ «Про судовий збір» від сплати судового збору звільнений, судові витрати у цій справі не підлягають стягненню з відповідача, оскільки у справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.

На підставі частини 3 статті 160 КАС України у судовому засіданні 05 липня 2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено до 10 липня 2013 року, про що згідно вимог частини 2 статті 167 КАС України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.

Керуючись статтями 2, 9, 10, 11, 17, 18, 23, 69-72, 87, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2012 році та пені за порушення терміну сплати адміністративно-господарських санкцій задовольнити повністю.

Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, місце проживання: АДРЕСА_1) в доход Державного бюджету України адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2012 році в сумі 7728,89 грн. (сім тисяч сімсот двадцять вісім гривень вісімдесят дев'ять копійок) та пеню за порушення терміну сплати адміністративно-господарських санкцій в сумі 65,10 грн. (шістдесят п'ять гривень десять копійок).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Згідно з частиною 3 статті 160 КАС України постанова складена у повному обсязі 10 липня 2013 року.

Суддя Т.І. Чернявська