Ухвала суду № 32277773, 04.07.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"04" липня 2013 р. м. Київ К/9991/72618/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого Заїки М.М,

суддів Стародуба О.П.,

Штульман І.В.

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Білозерському районі Херсонської області на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 28.09.2011 у справі за позовом Управління Пенсійного фонду України в Білозерському районі Херсонської області до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про стягнення недоїмки зі сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування,

встановила:

У березні 2011 року управління Пенсійного фонду України в Білозерському районі Херсонської області звернулося до суду з позовом до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про стягнення недоїмки зі сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 28.04.2011 позовні вимоги задоволено. Стягнуто з фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 на користь управління Пенсійного фонду України в Білозерському районі Херсонської області на р/р 25603303002104 в Білозерському без балансовому відділенні № 10021/01107 ВАТ «Державний ощадний банк України», МФО 352457, код ЄДРПОУ 21294891, недоїмку зі сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування в сумі 1591 грн.20 коп.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 28.09.2011 постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 28.04.2011 скасовано та винесено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог управлінню Пенсійного фонду України в Білозерському районі Херсонської області відмовлено.

У касаційній скарзі позивач просить постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 28.09.2011 скасувати, а постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 28.04.2011 залишити в силі, як таку що відповідає нормам чинного законодавства.

Перевіривши доводи касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанції щодо правильності застосування ними норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_2 є фізично особою - підприємцем та є платником страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Пунктом 2 Розділу 1 Закону України «Про внесення змін до законів України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» та «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 08.07.2010, який набрав чинності 17.07.2010, визначено, що фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок), та члени сімей зазначених осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, на період дії законодавчих актів з питань особливого способу оподаткування сплачують страхові внести в порядку, визначеному цим Законом.

Сума страхового внеску встановлюється зазначеними особами самостійно для себе та членів їх сімей, які беруть участь у провадженні таким особами - підприємницької діяльності та не перебувають з ними у трудових відносинах. При цьому сума страхового внеску з урахуванням частини фіксованого або єдиного податку, що перерахована до Пенсійного фонду України, повинна становити не менше мінімального розміру страхового внеску за кожну особу та не більше розміру страхового внеску, обчисленого від максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, оподатковуваного доходу (прибутку), загального оподатковуваного доходу, з якої сплачуються страхові внески.

Частина 2 статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачає, що суми страхових внесків своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені ст.20 цього Закону, в тому числі обчислені територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених ч.3 ст.20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій.

Згідно із ч.3 ст.106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що територіальні органи Пенсійного фонду за формою і у строки, визначені правлінням Пенсійного фонду, надсилають страхувальникам, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

У разі, якщо страхувальник, який одержав вимогу територіального органу Пенсійного фонду про сплату недоїмки і протягом десяти робочих днів після її отримання не сплатив зазначену у вимозі суму недоїмки разом з застосованою до нього фінансовою санкцією, включеної до вимоги, або не узгодив вимогу з відповідним органом Пенсійного фонду, або не оскаржив вимогу в судовому порядку, а також у разі, якщо страхувальник узгодив вимогу але не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти робочих днів після отримання узгодженої вимоги, відповідний орган Пенсійного фонду звертається в установленому законом порядку і подає вимогу про сплату недоїмки до відповідного підрозділу державної виконавчої служби. У зазначених випадках орган Пенсійного фонду також має право звернутися до суду чи господарського суду з позовом про стягнення недоїмки.

Таким чином, органи Пенсійного фонду у питанні про стягнення недоїмки мають альтернативне право або направити вимогу про її сплату до відповідного підрозділу державної виконавчої служби, або звернутися до суду.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач направив вимоги від 09.11.2010 № Ф-128 на суму 783,66 грн. та від 04.02.2011 № Ф-460 на суму 807,54 грн. на примусове виконання до органу державної виконавчої служби. Постановою державного виконавця ВДВС Білозерського РУЮ від 03.12.2010 відкрите виконавче провадження по примусовому виконанню вимоги про сплату боргу. Тобто, позивач реалізував одну з двох альтернативних можливостей, передбачених ч.3 ст.106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку щодо відмови в задоволенні позову.

На підставі викладено, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає. Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 28.09.2011 необхідно залишити без змін, оскільки вона є законною і обґрунтованою та постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

ухвалила:

Касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Білозерському районі Херсонської області залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 28.09.2011 у справі за позовом управління Пенсійного фонду України в Білозерському районі Херсонської області до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про стягнення недоїмки зі сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування - без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий М.М. Заїка

Судді О.П. Стародуб

І.В. Штульман