Ухвала суду № 32277608, 17.06.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" червня 2013 р. м. Київ К-22624/10

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого Ланченко Л.В.

Бухтіярової І.О.

Пилипчук Н.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м.Луганську

на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 22.01.2010 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 27.05.2010

у справі №2а-1376/10/1270

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Топсервіс-Центр»

до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м.Луганську

про визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення-рішення.

ВСТАНОВИВ:

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 22.01.2010, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 27.05.20110, позов задоволено повністю. Визнано неправомірним та скасовано податкове повідомлення-рішення Ленінської МДПІ у м.Луганську про застосування штрафних санкцій №0001912310/0 від 03.12.2009 у розмірі 2296584 грн.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції та прийняття нового рішення про відмову в позові, з підстав порушення норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.

Відповідачем проведено невиїзну документальну перевірку з питань правомірності нарахування позивачем податку на додану вартість за період з 01.05.2008 по 28.02.2009, за результатами якої складено акт № 1012/23/33765942 від 17.11.2009.

За висновками акта перевірки позивачем допущено порушення пп.7.2.6 п. 7.2, пп.7.4.1 п.7.4, п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 1531056 грн.

На підставі акта перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення від 03.12.2009 № 0001912310/0, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем - 1531056 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 765528 грн.

Суд першої інстанції, з доводами якого погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги, обґрунтовував свої висновки тим, що Закон України «Про податок на додану вартість» не передбачає відповідальності платника податків по зобов'язанням інших платників податків, зокрема підприємств, з якими він не мав договірних правовідносин і не ставить у залежність право на податковий кредит та бюджетне відшкодування податку на додану вартість від результатів проведених зустрічних перевірок. Сума податку на додану вартість, що включена до ціни товару, є податковим зобов'язанням безпосередньо продавця товару і саме продавець товару несе обов'язок по сплаті цього податку до бюджету. Покупець товару, в даному випадку ТОВ «Топсервіс-Центр», не повинен доводити факт цієї сплати і цей обов'язок, покладений податковим органом на позивача , суперечить вимогам чинного законодавства України.

Посилання податкового органу на неможливість здійснення контрагентами позивача фінансово-господарської діяльності через зняття суб'єкта підприємницької діяльності з державної реєстрації та анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість визнано безпідставним, оскільки на час здійснення господарських операцій ПП «Денмар-2007» та ПП «ЛТД «Сільвер-Стар» були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість.

Однак з такими висновками судів попередніх інстанцій погодитись не можна, з огляду на таке.

В силу вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

Необґрунтована ж податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов для бюджетного відшкодування.

Таким чином, предметом доказування у справі є обставини щодо здійснення реальних поставок товару (пального) за спірними операціями на адресу позивача та порядок документального оформлення результатів виконання цих операцій як підстави для формування даних податкового обліку позивача. Видані у відсутність встановлених законодавством юридичних фактів податкові накладні є такими, що не відповідають вимогам законодавства та не можуть бути підставою формування податкового кредиту.

З огляду на викладене, рішення судів попередніх інстанцій, які обмежилися виключно перевіркою наявності у позивача податкових накладних на підставі яких відбулося формування податкового кредиту за оспорюваними операціями, не можна визнати такими, що відповідають вимогам статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому судами попередніх інстанцій не перевірено доводи відповідача про не підтвердження реального характеру поставок палива позивачу від ТОВ «Енерготопсервіс», з огляду на те, що його постачальники, а саме: ПП «ЛТД «Сільвер-Стар» та ПП «Денмар-2007» за своїми юридичними адресами не знаходяться, їх діяльність має ознаки фіктивного підприємництва, до податкових органів не звітують, директори та засновники цих товариств заперечують свою причетність до їх створення та фінансово-господарської діяльності, а також підписання будь-яких документів. Вироком Ленінського районного суду м.Луганська від 31.08.2009 засновника та директора ПП «ЛТД «Сільвер-Стар» ОСОБА_3, а постановою суду від 04.08.2008 ОСОБА_4 визнано винними за ч.1 ст.205 КК України (фіктивне підприємництво).

Згідно з ч. 1 ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Суди повинні були витребувати у сторін докази, які підтверджують або спростовують правомірність податкового зобов'язання. Якщо сторони у справі таких доказів не надали або надані докази були недостатніми, суд, керуючись частинами 4, 5 статті 11 КАС України, зобов'язаний був із власної ініціативи витребувати докази, які підтверджують або спростовують ці обставини.

У разі підтвердження доводів податкового органу про безтоварність операцій, визначення податкового кредиту було би безпідставним, незважаючи на наявність у платника податку (позивача у справі) податкової накладної, що за формою відповідає вимогам чинного законодавства, а також доказів сплати продавцю вартості товару з податком на додану вартість. При цьому суди попередніх інстанцій не взяли до уваги те, що позивач придбавав через посередника паливо, у осіб, діяльність яких мала ознаки фіктивного підприємництва, які за юридичною адресою не знаходилися, проти засновників яких порушено кримінальні справи, а також те, що позивач, продавець та його постачальники працювали в одному сегменті ринку.

Суди цю обставину не врахували, доводи відповідача про безтоварність операцій та їх фіктивність у визначеному законодавством порядку не дослідили, внаслідок чого неповно встановили фактичні обставини справи.

Відповідно до частин 2, 3 ст. 159 КАС України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, судове рішення підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті і, в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 227, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м.Луганську задовольнити частково.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 22.01.2010 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 27.05.2010 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Л.В.Ланченко

Судді І.О.Бухтіярова

Н.Г.Пилипчук