Ухвала суду № 32277585, 27.06.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"27" червня 2013 р. м. Київ К/800/17024/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

секретар судового засідання Мосійчук І.М.

за участю представників згідно журналу судового засіданні від 27.06.2013 (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргу Окружної державної податкової служби-Центральний офіс з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.01.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2013

у справі № 2а-17137/12/2670

за позовом Публічного акціонерного товариства „Укрсоцбанк"

до Окружної державної податкової служби-Центральний офіс з

обслуговування великих платників податків Державної податкової

служби

про скасування податкових повідомлень - рішень

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство „Укрсоцбанк" звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Окружної державної податкової служби-Центральний офіс з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень - рішень: № 0018834310, № 0018824310, № 0018784310, № 0018754310, № 0018764310, № 0018774310, № 0018814310 від 17.09.2012.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.01.2013 позовні вимоги задоволено повністю.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2013 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.01.2013 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в який просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем проведено виїзну планову документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 по 31.03.2012 та складено акт перевірки № 902/43-10/00039019 від 31.08.2012.

За результатами перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення №0018834310, №0018824310, №0018784310, №0018754310, №0018764310, №0018774310, № 0018814310 від 17.09.2012.

В порядку адміністративного оскарження Державною податковою службою України було прийняте рішення про результати розгляду скарги № 5971/0/61-12/10-2115 від 23.11.2012, яким скасовано: податкове-повідомлення рішення № 0018774310 від 17.09.2012, про збільшення грошового зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб Окружної ДПС в частині застосованих штрафних санкцій у розмірі 511 грн.; податкове-повідомлення рішення № 0018784310 від 17.09.2012, про збільшення грошового зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб Окружної ДПС в частині застосованих штрафних санкцій у розмірі 419 грн., в іншій частині зазначені податкові повідомлення-рішення, а також податкові повідомлення-рішення Окружної ДПС № №0018834310, №0018824310, №0018754310, №0018764310 від 17.09.2012 залишено без змін.

Стосовно податкового повідомлення - рішення № 0018834310 від 17.09.2012, в частині донарахування позивачу податку на додану вартість.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пп. "д" п.6.5, ст. 6, пп. 7.3.6 п. 7.3 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" та пп. "б", п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України, в частині заниження обсягу продажу на вартість отриманих послуг, що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість, а саме: за послуги, які надані Компанією „Visa International Service Assoсiation" (США).

Як встановлено судом першої існтанції, між ПАТ „Укрсоцбанк" і Компанією „VISA International Service Association" (США) укладено Ліцензійну угоду про членство і торгову марку, завірена копія якої наявна в матеріалах справи.

В Ліцензійній угоді про членство і торгову марку зазначається, що ПАТ „Укрсоцбанк" (Користувач) бажає стати членом VISA International Service Association (Власника), бажає брати участь в одній (або більше) з наступних Програм в Україні (Затверджена Країна), яка буде країною місцезнаходження Користувача, якщо інше не затверджене Власником, а також бажає користуватися Марками VISA, які легалізовані для користування згідно із Статутом та Чинними Положеннями Власника в рамках таких програм: Програма для карток Visa та ELECTRON; Програма подорожніх чеків Visa; Програма Плюс; Програма INTERLINK; Програма Visa з видачі готівки.

В Реєстраційному свідоцтві № 884 від 21 вересня 2012 року Національного банку України зазначається про реєстрацію НБУ договору б/н від 24 жовтня 1996 року, укладеного між позивачем та корпорацією VISA International Service Association, який передбачає членство у міжнародній платіжній системі VISA International.

Дохід на підставі Ліцензійної угоди про членство і торгову марку VISA International Service Association отримує на території США, відповідно всі податки з такого доходу оплачуються за законодавством США, оскільки вона є платником податків цієї держави, що підтверджується сертифікатами від 05.03.2012, від 18.04.2011 року, від 22.03.2010 року, від 17.02.2009 року, які видані Податковим управлінням Міністерства фінансів Філадельфія, Пенсільванія.

Як встановлено судом першої інстанції, дохід на підставі Ліцензійної угоди про членство і торгову марку VISA International Service Association отримує на території США, відповідно всі податки з такого доходу оплачуються за законодавством США, оскільки вона є платником податків цієї держави, що підтверджується сертифікатами від 05 березня 2012 року, від 18 квітня 2011 року, від 22 березня 2010 року, від 17 лютого 2009 року, які видані Податковим управлінням Міністерства фінансів Філадельфія, Пенсільванія.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду першої та апеляційної інстанції стосовно того, що позивач, отримував послуги, як взаємовідносини по наданню телекомунікаційних послуг.

Стосовно порушень позивачем пп. "б", п. 185.1 ст. 185, п. 186.3 ст. 186, п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України, в частині заниження обсягу продажу на вартість отриманих прав на розміщення власних брендів та на здійснення власного брендінгу, а саме UniCreditBank підчас проведення УЄФА ЄВРО 2012™ з метою популяризації виключно свого імені, найменування, свого знака для товарів і послуг, які надані Союзом Європейських Футбольних Асоціацій (УЄФА) (Швейцарія), що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість.

Між позивачем і Союзом Європейських Футбольних Асоціацій (УЄФА) було укладено Договір національного спонсорства від 12.07.2011.

Згідно умов Договору національного спонсорства, Банк здійснив перерахування УЄФА спонсорської допомоги, згідно з Інвойсів УЄФА та меморіальних ордерів, на загальну суму 3000000 Євро.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 9 Закону України „Про організацію та проведення фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу в Україні", під час організації та проведення чемпіонату забороняється: пряме та непряме використання у будь-який спосіб без дозволу УЄФА об'єктів права інтелектуальної власності УЄФА.

Отже, позивач надавав УЄФА спонсорську (благодійну) допомогу на проведення чемпіонату Європи 2012 року з футболу в Україні відповідно до ст. 4 Закону № 531, а УЄФА надав дозвіл Банку на популяризацію свого імені, найменування, своїх знаків для товарів і послуг, та визначення Банка, як національного спонсора.

Згідно з Індивідуальною ліцензією Національного банку України № 1 від 26 вересня 2011 року, № 2 від 05 грудня 2011 року, № 2 від 07 березня 2012 року, Національний банк України відповідно до підпункту "а" п. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів № 15-93 від 19.02.1993 „Про систему валютного регулювання і валютного контролю", дозволяє здійснити переказування за межі України іноземної валюти для надання саме спонсорської допомоги Union Des Associations Europeennes De Football для проведення чемпіонату Європи з футболу 2012 року в Україні.

Виконання Договору національного спонсорства від 12.07.2011 - спонсорство з ідентифікацією позивача, як Національного Спонсора.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду першої та апеляційної інстанції стосовно того, що позивач скористався правом на користування позначеннями виключно з метою позиціонування Банку, як Національного спонсора Програми, а, отже, цілком закономірно, надання спонсорської допомоги не відповідає критеріям, визначеним у пп. 186.2.3 п. 186.2. ст. 186 Податкового кодексу України, а тому не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість.

Стосовно податкового повідомлення-рішення №0018824310 від 17.09.2012.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п. 103.3 ст. 103, пп. "в" п. 160.1, п. 160.2 ст. 160 з урахуванням вимог п. 103.1, п. 103.2, п. 103.4 ст. 103, пп. 134.1.2 ст. 134, пп.. 163.2.2 п. 163.2 ст. 163 Податкового кодексу України, позивачем не утримувався податок з доходу (роялті) нерезидента із джерелом їх походження з України до або в момент виплати такого доходу, зокрема, дохід у вигляді сплачених роялті в сумі 271411, 20 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до Договору про надання послуг № 011/1-215 від 14.03.2011, укладеного між позивачем (Клієнт) і Компанією „Experian Decision Analitics" (Компанія „Experian"), Клієнт, підписуючи цей договір та надані до нього документи, погоджується з наданням наступних послуг Компанією „Experian": 1)Ліцензія на використання Програмного забезпечення під назвою „Febo for Retail for Unicredit Bank Ukraine", що надає право на використання цього програмного забезпечення. 2) Ліцензія на використання Програмного забезпечення під назвою „FEBO" для кредитування суб'єктів малого та середнього бізнесу повинно бути узгоджене з Клієнтом та не є частиною цього договору. 3) послуги з впровадження цього Програмного забезпечення „FEBO". 4) Транзакції. 5) Стандартна технічна підтримка, що описується в Доповненні про Стандартну Технічну підтримку до Додатку.

Згідно з Актом приймання-передачі ліцензії від 01 квітня 2011 року до Договору № 011/1-215 від 14 березня 2011 року, ПАТ „Укрсоцбанк" (Ліцензіат) набув право використовувати ліцензію на ПЗ під назвою „Febo for Retail for Unicredit Bank Ukraine" та ліцензії на використання під назвою „Febo" для кредитування суб'єктів малого та середнього бізнесу.

Відповідно до акту приймання-передачі від 01.06.2011, згідно з Договором № 011/1-215 від 14.03.2011, компанія (Ліцензіар) надав ПАТ „Укрсоцбанк" послуги по впровадженню та налаштуванню програмного забезпечення під назвою „Febo for Retail for Unicredit Bank Ukraine".

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, компанія „Experian Decision Analitics" не є власником об'єктів права інтелектуальної власності - програмного забезпечення „Febo for Retail for Unicredit Bank Ukraine" та програмного забезпечення „FEBO", а є користувачем таких прав на підставі ліцензійної угоди, укладеної із власником.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду першої та апеляційної інстанції стосовно того, що дохід, отриманий компанією „Experian" із джерелом його походження з України на підставі Договору про надання послуг № 011/1-215 від 14.03.2011, є доходом по наданню послуг, а не роялті.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що компанія „Experian Decision Analitics" своїм листом від 03.12.2012, підтвердила, що належним чином зареєстрована в Італії, як платник податку, а також зазначила, що на підставі Угоди про уникнення подвійного оподаткування між Україною та Італією платить податок на прибуток в Італії від доходу, отриманого від ПАТ „Укрсоцбанк" (Україна), згідно Договору про надання послуг від 14 березня 2011 року.

Згідно із п. 103.4. ст. 103 Податкового кодексу України підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом з урахуванням особливостей, передбачених пунктами 103.5 і 103.6 цієї статті, особі (податковому агенту), яка виплачує йому доходи, довідки (або її нотаріально засвідченої копії), (далі - довідка), а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором України.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду першої та апеляційної інстанції стосовно того, що наявність Сертифікату податкового резидента від 23 лютого 2011 року, виданого Агенцією надходжень ІІІ Регіональне управління м. Рим, територіальний відділ м. Рим 4 - Коллатіно, що є підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України.

Стосовно податкового повідомлення-рішення № 0018784310 від 17.09.2012.

Перевіркою встановлено порушеннями позивачем абз. "е" пп. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4 з урахуванням вимог п. 1.2 ст. 1, пп. 4.3.32 п. 4.3 ст. 4, ст. 8, ст. 14, ст. 15, ст. 16, абз. "а" п. 17.2 ст. 17 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб" та порушеннями пп. 162.1.1 п.1 62.1 ст. 162, пп. 164.2.18 п. 164.2 ст. 164, пп. 168.1.1 п. 168.1, п. 168.4 ст. 168, абз. "а" п. 171.2 ст. 171, ст. 176 Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 15.1. ст. 15 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб", якщо платник податку втрачає належний йому на правах власності застрахований об'єкт майна внаслідок його викрадення, зруйнування чи визнання непридатним для використання за наявності обставин непереборної сили, чи внаслідок його змушеної заміни з інших підстав, то такий платник податку при отриманні суми страхового відшкодування зобов'язаний витратити її на відновлення такого майна чи придбання нового майна, аналогічного втраченому, на його заміну. При цьому, для рухомого майна така заміна (відновлення) має бути здійсненою до кінця календарного року, наступного за роком, у якому відбулася така страхова подія.

Згідно з пп. 8.1.3. п. 8.1. ст. 8 Закону, якщо згідно з нормами цього Закону, окремі види оподатковуваних доходів (прибутків) не підлягають оподаткуванню при їх нарахуванні чи виплаті, то платник податку зобов'язаний самостійно включити суму таких доходів до складу загального річного оподатковуваного доходу та подати річну декларацію з цього податку.

Як встановлено судом першої інстанції, при виплаті страхового відшкодування, яке Банком - вигодонабувачем зараховується в рахунок погашення зобов'язань фізичної особи-позичальника за договорами кредитування, сума страхового відшкодування не перевищувала вартість застрахованого майна.

Таким чином відносини по нарахуванню та сплаті страхового відшкодування в контексті сплати податку з доходу фізичної особи є виключно відносинами фізичної особи (страхувальника) і страхової компанії (страховика).

Стосовно податкового повідомлення-рішення № 0018754310, № 0018764310 від 17.09.2012.

Перевіркою встановлено, що позивач завищив амортизаційні відрахування по наступним філіям Банку: Київська міська філія ПАТ „Укрсоцбанк", Донецька обласна філія ПАТ „Укрсоцбанк", Кримська республіканська філія ПАТ „Укрсоцбанк", Львівська обласна філія ПАТ „Укрсоцбанк", Рівненська обласна філія ПАТ „Укрсоцбанк", Харківська обласна філія ПАТ „Укрсоцбанк", неправомірно відніс системи відеоспостереження, пожежної та охоронної сигналізації, маршрутизаторів, комутаторів, міні АТС до 4 групи основних фондів, а повинен був віднести до 1 групи та джерела безперебійного живлення до 3 групи основних фондів, а повинен був віднести до 1 групи.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що питання щодо необхідності обліку пожежно-охоронної сигналізації у складі об'єктів 1 групи було поставлене перед позивачем податковими органами ще у 2005 році під час проведення документальної виїзної перевірки АКБ „Укрсоцбанк" (правонаступником якого є ПАТ „Укрсоцбанк") за період з 01 липня 2003 року по 01 липня 2005 року.

Судовими рішеннями господарського суду міста Києва від 23.07.2007 по справі №25/592-А, яка набрала чинності, та Вищого адміністративного суду України від 23 грудня 2008 року №25/592-А, к/с № К-14184/08, було визнано неправомірність донарахування податкових зобов'язань із податку на прибуток в зв'язку з нарахуванням амортизації витрат на встановлення пожежно-охоронної сигналізації у складі 3 та 4 групи основних фондів, оскільки віднесення пожежно-охоронної сигналізації до 4 групи основних фондів відповідає вимогам бухгалтерського і податкового обліку і підтверджено висновками судово-бухгалтерської експертизи.

Згідно висновку № 12078/2977/29778 судово-бухгалтерської експертизи у господарській справі № 25/592-А, складеного 30.03.2007 віднесення пожежної і охоронної сигналізації до 4 групи основних фондів не суперечить вимогам законодавчих та нормативних актів.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.11.2009 по справі № 2а-6680/09/2670, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.10.2010, якою прийнято рішення щодо правомірності включення Банком сигналізації до 4 групи основних фондів.

У 2008 році, податковими органами було поставлене питання щодо неправомірності віднесення Банком системи відеоспостереження, пожежної та охоронної сигналізації, маршрутизаторів, комутаторів, міні АТС до 4 групи основних фондів та джерела безперебійного живлення до 3 групи основних фондів, а не до 1 групи.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду першої та апеляційної інстанції стосовно того, що позивач правомірно відніс системи відеоспостереження, пожежної та охоронної сигналізації, маршрутизаторів, комутаторів, міні АТС до 4 групи основних фондів, а джерела безперебійного живлення до 3 групи.

Стосовно висновків відповідача про те, що позивач неправомірно збільшив балансову вартість 2 групи основних фондів на суму податку на додану вартість, сплачену при придбанні легкових автомобілів для господарської діяльності Банку.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, суми податку на додану вартість, на підставі пп. 5.3.3 п.5.3. ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", включені Банком до вартості автомобілів з подальшою амортизацією у податковому обліку.

В свою чергу податковий орган наголошує щодо сплати ПДВ, включеного до ціни автомобілів, які Банк придбаває для ведення господарської діяльності, за рахунок прибутку без можливості його амортизації у складі вартості автомобіля.

Відповідно до пп. 8.4.1. п. 8.1. ст. 8 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", у разі здійснення витрат на придбання основних фондів балансова вартість відповідної групи збільшується на суму вартості їх придбання, з урахуванням транспортних і страхових платежів, а також інших витрат, понесених у зв'язку з таким придбанням, без урахування сплаченого податку на додану вартість, у разі коли платник податку на прибуток підприємств зареєстрований платником податку на додану вартість.

Згідно пп. 5.3.3. п.5.3. ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" у разі якщо платник податку на прибуток, зареєстрований як платник податку на додану вартість, одночасно здійснює операції з продажу товарів (робіт, послуг), що оподатковуються податком на додану вартість та звільнені від оподаткування, або не є об'єктом оподаткування таким податком, податок на додану вартість, сплачений у складі витрат на придбання товарів (робіт, послуг), які відносяться до складу валових витрат, та основних фондів і нематеріальних активів, що підлягають амортизації, включається відповідно до валових витрат або балансова вартість відповідної групи основних фондів збільшується на суму, що не включена до складу податкового кредиту такого платника податку згідно із Законом України „Про податок на додану вартість".

Згідно із пп. 7.4.2. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», не включається до складу податкового кредиту та відноситься до складу валових витрат сума податку, сплачена платником податку при придбанні легкового автомобіля (крім таксомоторів), що включається до складу основних фондів.

Листом ДПА України №22622/7/16-1517-21 від 05.11.2008, роз'яснено, якщо "вхідний" ПДВ по придбаному автомобілю не включається до податкового кредиту, то у випадку продажу автомобіля до податкового кредиту платник ПДВ має право виділити неамортизовану частину "вхідного" ПДВ.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду першої та апеляційної інстанції стосовно того, що позивач правомірно амортизував "вхідний" податку на додану вартість в складі вартості автомобіля як складової частини вартості основного фонду.

Стосовно податкового повідомлення-рішення №0018774310 від 17.09.2012.

Перевіркою встановлено, що позивачем неправомірно застосовано ставку податку з доходів фізичних осіб по п. 7.1. ст. 7 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб", що призвело до заниження податку з доходів фізичних осіб із заробітної плати за 2010 рік працівників-нерезидентів на загальну суму 64879, 35 грн.

Перевіркою встановлено, що позивачем утримано податок з доходів фізичних осіб за ставкою 15%, а має бути утримано за ставкою 30%, оскільки відсутні повідомлення (довідки) працедавця про самостійне визначення фізичною особою іноземцем резидентського статусу відповідно до вимог Наказу ДПА України „Про затвердження примірних форм Заяви фізичної особи - іноземця про самостійне визначення резидентського статусу та Повідомлення працедавця про самостійне визначення фізичною особою - іноземцем резидентського статусу" № 581 від 05.10.2004.

Відповідно до п. 2.1. ст. 2 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб" платниками податку є: резидент, який отримує як доходи з джерелом їх походження з території України, так і іноземні доходи; нерезидент, який отримує доходи з джерелом їх походження з території України.

Враховуючи норми Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб", суд першої інстанції, дійшов вірного висновку про те, що такі документи, як тимчасові посвідки на постійне проживання на території України, тимчасові посвідки на тимчасове проживання на території України, візи, трудові договори (контракти), накази про прийом на роботу, накази про переведення на іншу посаду, договори оренди квартири, дозволи державного центру зайнятості на працевлаштування, картки фізичної особи-платника податків про одержання ідентифікаційного номера достатньо для того, щоб при нарахуванні заробітної плати працівникам-нерезидентам, застосовувати ставку податку з доходів фізичних осіб в розмірі 15%.

В матеріалах справи наявні належним чином завірені копії вищезазначених документів по всіх працівникам-нерезидентам Банку, що наведені в акті перевірки.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що працівники-нерезиденти отримали в податковій службі України картки фізичної особи-платника податків про одержання ідентифікаційного коду.

Відповідно до п. 119.2. ст. 119 ПК України, неподання, подання з порушенням встановлених строків, подання не у повному обсязі, з недостовірними відомостями або з помилками податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, суми утриманого з них податку - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 510 гривень.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач самостійно виявив та подав уточнюючі податкові розрахунки (ф. № 1ДФ) за звітні (податкові) періоди І - ІІІ квартали 2011 року.

Що стосується 18-ти випадків щодо уточнення ідентифікаційних номерів фізичних осіб, то в контексті п. 119.2. ст. 119 ПК України такі уточнення не стосуються недостовірних відомостей або помилок про суми доходів фізичних осіб. Відповідно, у Окружної ДПС немає правових підстав нараховувати такий штраф.

Що стосується 6-ти випадків щодо зменшення (або виключення) сум нарахованих раніше доходів фізичних осіб, то такі уточнення не призвели до додаткового нарахування податку, не призвели до втрат бюджету (недоплат), тобто при таких уточненнях звітності немає факту заниження податкового зобов'язання.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду першої та апеляційної інстанції стосовно того, що при самостійному донарахуванні суми податкових зобов'язань інші штрафи не застосовуються.

Стосовно податкового повідомлення - рішення № 0018814310 від 17.09.2012.

Відповідач при проведенні перевірки правильності визначення повноти нарахування та своєчасності сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища в частині розміщення відходів за період з 01.04.2009 по 31.12.2010, правильності визначення повноти нарахування та своєчасності сплати екологічного податку за період з 01.01.2011 по 30.03.2012 встановив їх заниження.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач, не є платником збору за забруднення навколишнього природного середовища в частині розміщення відходів та не є платником екологічного податку в цій же частині.

Відповідно до ст. 240, 242 Податкового кодексу України, платниками збору за забруднення (екологічного податку) є особи, які здійснюють розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах, на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері поводження з відходами.

Згідно з пп. 14.1.223. п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України розміщення відходів - зберігання (тимчасове розміщення до утилізації чи видалення) та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах (місцях розміщення відходів, сховищах, полігонах, комплексах, спорудах, ділянках надр тощо), на використання яких отримано дозволи уповноважених органів.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції та апеляційної інстанції стосовно того, що тимчасове перебування відходів (наприклад, на складі, в контейнері), для цілей оподаткування, не є розміщенням відходів у розумінні ст. 1 Закону України „Про відходи".

Контейнери для тимчасового зберігання відходів не є місцями їх остаточного знищення та не відносяться до спеціально відведених місць чи об'єктів, на використання яких необхідно отримувати дозвіл спеціально уповноважених органів.

Таким чином, позивач не є платником збору за забруднення (екологічного податку) за тимчасове перебування на його території (до утилізації) відпрацьованих люмінесцентних ламп, оскільки не здійснює розміщення відходів у спеціально відведених місцях та не має відповідного дозволу на використання вказаних місць.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач тимчасово утримував лампи, щоб передати їх спеціалізованому підприємству на утилізацію, що підтверджується договором між позивачем та ТОВ „Українсько-німецька компанія „Біос" про надання екологічних послуг по вилученню відходів від 17.03.2011.

Позивачем своєчасно не передавались відходи іншим спеціалізованим підприємствам у встановлені договором терміни, тобто протягом відповідного часу здійснювало розміщення відходів на власних об'єктах, з власної вини та/або з вини комунального підприємства, яке всупереч договору станом на кінець звітного кварталу не вилучив відходи шляхом їх вивезення.

Отже, позивач мав сплатити збір за забруднення навколишнього середовища за фактичні обсяги відходів, що дійсно розміщувалися на його власних об'єктах протягом відповідного часу.

Навіть вчинення правопорушення в частині несвоєчасної передачі люмінесцентних ламп ТОВ „Українсько-німецька компанія „Біос" для їх утилізації, то мова може йти лише про адміністративну відповідальність, згідно Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Таким чином, ліміти на розміщення відходів визначаються суб'єктом, тільки в тому разі, якщо він має дозвіл на розміщення відходів (спеціальним господарюючим суб'єктом).

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Окружної державної податкової служби-Центральний офіс з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.01.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2013 у справі № 2а-17137/12/2670 залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Окружної державної податкової служби-Центральний офіс з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.01.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2013 у справі № 2а-17137/12/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович О.І. Степашко