Ухвала суду № 32277541, 27.06.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 червня 2013 року м. Київ К/9991/39354/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

секретар судового засідання Мосійчук І.М.

за участю представників згідно журналу судового засіданні від 27.06.2013 (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 28.02.2011 та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.06.2011

у справі № 2а-4382/10/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Сільпо-69"

до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова

про скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Сільпо-69" (правонаступник - Товариство з обмеженою відповідальністю „ФГ2011") звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0001082310/0 від 31.08.2009; № 0001092310/0 від 31.08.2009.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 28.02.2011 позовні вимоги задоволено частково: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова: № 0001082310/0 від 31.08.2009, в частині визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в сумі 87134, 25 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 35170, 5 грн.; № 0001092310/0 від 31.08.2009, в частині визначення податкового зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 70787, 66 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 35393, 83 грн., в іншій частині в задоволенні позовних вимог було відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.06.2011 постанову Харківського окружного адміністративного суду від 28.02.2011 постанову Харківського окружного адміністративного суду від 28.02.2011 скасовано прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено, скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова: № 0001082310/0 від 31.08.2009; № 0001092310/0 від 31.08.2009.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в який просить скасувати постанову суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2007 по 31.03.2009, та складено акт № 2025/23-104/33673583 від 14.08.2009.

За результатами перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення - рішення: № 0001082310/0 від 31.08.2009, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств в сумі 543714 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 127839 грн.; № 0001092310/0 від 31.08.2009, яким визначено позивачу податкове зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 612454 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 306227 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п. 1.22.2, п. 1.23 ст. 1, п. 4.1.6 ст. 4, п. 5.1, п. 5.2.1 ст. 5, п. 7.3.7 ст. 7 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", занижені зобов'язання по податку на прибуток на суму 543714 грн.; п. 4.2 ст. 4 Закону України „Про податок на додану вартість", занижені податкові зобов'язання по податку на додану вартість 350000 грн.; п. 7.4.1, п. 7.4.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", в результаті чого завищено податковий кредит на 262454 грн.

Стосовно віднесення до валових витрат витрати за договором поставки № 02/02/09 від 02.02.2009, укладеним позивачем з TOB „Апекс-Гео" на загальну суму поставки 1750000 грн., податок на додану вартість 350000 грн.

Предметом вказаного договору були продовольчі товари в асортименті, кількість, розгорнутий асортимент, ціна конкретної партії та одиниці товару, що поставляється, визначається у накладних, які є невід'ємною частиною договору.

Виконання договору підтверджується видатковими накладними на відвантаження товару.

Відповідно приписам п. 4.1.6 ст. 4 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" до валового доходу включаються суми безоплатно наданих товарів, робіт та послуг.

Невиконання позивачем вимог наведеної норми призвело до заниження валового доходу за 1 квартал 2009 року на 1750000 грн.

Договір поставки, укладений позивачем з TOB „Апекс-Гео", не є договором дарування, іншим договором, який не передбачав грошової або іншої компенсації вартості таких матеріальних цінностей і нематеріальних активів чи їх повернення, оскільки сторони за договором передбачили умови оплати, відповідальність за несвоєчасну або неповну оплату, визнали проведення поставки на умовах товарного кредиту, тобто договір є компенсаційним.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що строк оплати переданих простих веселів визначений за пред'явленням.

Простий або акцептований переказний вексель строком платежу "за пред'явленням" підлягає оплаті в день його належного пред'явлення до платежу.

Держатель такого векселя повинен пред'явити його до платежу протягом одного року від дати складення, якщо векселедавець не скоротив або не встановив більш тривалий строк.

Строк для пред'явлення відраховується з дати складання векселя, а строк пред'явлення до оплати векселя: № АА0574813 настав 31.03.2010, № АА0574811 - 30.01.2010, № АА0574812 - 27.02.2010.

У разі непред'явлення до платежу в установлені строки простого векселя його держатель втрачає права за ним стосовно індосантів, а також інших зобов'язаних за векселем осіб, за виключенням векселедавця (ст. 53 та ст. 78 Уніфікованого закону).

Оскільки передача векселів припиняє зобов'язання по господарському зобов'язанню, то у векселедавця виникають зобов'язання по векселям, строк погашення яких на час проведення перевірки ще не настав.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції стосовно того, що оскільки строк погашення векселя не настав, тому відповідачем безпідставно включено до валового доходу позивача суми по операціям з TOB „Апекс-Гео".

Стосовно порушення позивачем вимог п. 4.1.6 ст. 4 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", не віднесення до складу валового доходу за 1 квартал 2008 року вартість безоплатно наданих ВАТ „Харківський молочний комбінат" у звітному періоді товарів (робіт, послуг) на суму 239, 73 грн. у зв'язку з залишком кредиторської заборгованості за отримане молоко, тоді як вказане підприємство було визнане банкрутом з 26.12.2007.

Також позивач повинен був включити до валового доходу у 1 кварталі 2008 року кредиторську заборгованість в сумі 2819 грн. перед КЖЕП № 134, яка виникла в 4 кварталі 2006 року, оскільки вказане підприємство було знято з обліку (ліквідовано) 08.01.2008.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що у матеріалах справи відсутні докази укладання позивачем договорів з ВАТ „Харківський молочний комбінат" та КЖЕП № 134 та існування у позивача зобов'язань перед цими підприємствами.

Витягів з ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців щодо ВАТ „Харківський молочний комбінат" та КЖЕП № 134 є записи станом на 07.09.2010 про припинення юридичної особи, але не вказано якою датою це припинення здійснено і на підставі яких рішень.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції стосовно того, що відповідачем не доведено наявність безнадійної заборгованості по ВАТ „Харківський молочний комбінат" та КЖЕП № 134 і необхідність коригування валового доходу саме станом на 01.01.2008.

Стосовно порушення вимог п. 4.1.6 ст. 4 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" пов'язані також з не включенням станом на 31.03.2009 до складу валових доходів у 1 кварталі 2009 року суму кредиторської заборгованості 8854 грн. перед TOB „Арт" на суму 129, 72 грн. (14.12.05 р. підприємство отримало непродовольчі товари, строк сплати - січень 2006 року), ВАТ „Птахофабрика Київська" на суму 7366, 7 грн. (04.03.2006 підприємство отримало товар, строк сплати - березень 2006 року), TOB „Гарант" на суму 144, 48 грн. (18.01.2006 підприємство отримало товари, строк сплати - лютий 2006 року), TOB „Інвент Україна" на суму 1213, 17 грн., в тому числі податок на додану вартість 202, 2 грн. (28.02.2006 підприємство отримало непродовольчі товари, строк сплати - березень 2006 року), по якій минув строк позовної давності.

Відповідно до п. 12.1.5 ст. 12 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", платник податку - покупець зобов'язаний збільшити валові доходи на суму непогашеної заборгованості (її частини), визнаної у порядку досудового врегулювання спорів або судом чи за виконавчим написом нотаріуса, у податковому періоді, на який припадає перша з подій: а) або 90-й календарний день від дня граничного строку погашення такої заборгованості (її частини), передбаченого договором або визнаною претензією; б) або 30-й календарний день від дня прийняття рішення судом про визнання (стягнення) такої заборгованості (її частини) або вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Строки, визначені абзацом "а" цього підпункту, поширюються також на випадки, коли покупець не надав відповідь на претензію, надіслану продавцем, у строки, визначені господарсько-процесуальним законодавством. Строки, визначені абзацом "б" цього підпункту, застосовуються незалежно від того, чи розпочав державний виконавець або особа, прирівняна до нього згідно із законом, заходи із примусового стягнення боргу чи ні. Зазначене у цьому підпункті збільшення валового доходу покупця не здійснюється стосовно заборгованості (її частини), яка погашається таким покупцем до настання строків, визначених абзацами "а" або "б" цього підпункту. Якщо у наступних податкових періодах покупець погашає суму визнаної заборгованості або її частину (самостійно або за процедурою примусового стягнення), такий покупець збільшує валові витрати на суму такої заборгованості (її частини) за наслідками податкового періоду, на який припадає таке погашення.

Проте ні в акті перевірки, ні в подальших документах відповідачем не вказано по яким договорам виникли у позивача зобов'язання перед TOB „Арт", ВАТ „Птахофабрика Київська", TOB „Гарант", TOB „Інвент Україна", які умови поставки та оплати були узгоджені, чи сторони погодили конкретні строки оплати, чи були кредиторами виставлені вимоги на оплату за товари, чи настав строк погашення зобов'язань з урахуванням ст. 261 ЦК України.

За таких підстав висновки відповідача про закінчення строку позовної давності і необхідність віднесення до валового доходу заборгованості в сумі 8854 грн. є недоведеними належними та допустимими доказами, а тому постанова суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню.

Стосовно завищення позивачем валових витрат на суму витрат, не пов'язаних з веденням господарської діяльності, в розмірі 4392 грн. та 51636 грн.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що між позивачем та ЗАТ „Альфа-Банк" був укладений договір про відкриття кредитної лінії № 91-В/07 від 18.04.2007, предметом якого є відкриття позичальнику - TOB „Сільпо-69", не відновлюваної кредитної лінії в іноземній валюті на визначений строк та під процент.

Ліміт кредитної лінії складає 10020000 доларів США.

Згідно п. 1.5 договору кредит надається на виробничі потреби і рефінансування кредитних коштів, наданих банком ЗАТ „Фоззі" по договору про відкриття кредитної лінії № 73-В/05 від 17.08.2005 і може бути використаний позичальником на будь-які цілі, що не суперечать законодавству України.

Фактично кредит був використаний на рефінансування кредитних коштів, наданих банком ЗАТ „Фоззі" по договору про відкриття кредитної лінії № 73-В/05 від 17.08.2005.

Відповідно п. 10.1 договору надання та повернення кредиту, сплата процентів за користування ним та передбаченої цим договором пені здійснюється у валюті, у якій надано кредит, тобто у доларах США.

У 1 кварталі 2009 року підприємство купувало іноземну валюту для сплати відсотків банку по кредитному договору № 91-В/07 від 18.04.2007.

При цьому витрати на сплату збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу іноземної валюти для погашення відсотків по кредиту склали 4392 грн., які були включені позивачем до складу валових витрат.

Згідно з п. 5.5.1 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду першої та апеляційної інстанції стосовно того, що придбання валюти для погашення відсотків по кредитному договору є господарською операцією платника податків в межах власної господарської діяльності.

Стосовно включення до валових витрат 51636 грн. на оплату комісійних та інших послуг банку за здійснення операції купівлі іноземної валюти.

Відповідно до вимог пп. 7.3.7 п. 7.3 ст. 7 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", до валових витрат платників податку - суб'єктів валютного ринку відносяться також будь-які витрати, пов'язані з оплатою послуг інших осіб, що здійснюють конверсійні (обмінні) операції за дорученням таких платників податку.

Стосовно не віднесення до складу валового доходу у перевіреному періоді безповоротної фінансової допомоги у вигляді процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповерненою на кінець звітного періоду, чим занижені валові доходи на суму 356910 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що TOB „Сільпо-69" (позичальник) були укладені договори позики та додаткові угоди до них з ЗАТ „Фоззі-В" № 13/02-01 від 13.02.2008 на суму позики - 1500000 грн.; з TOB „Фоззі Ост" № 25/12-07 від 25.12.2007 на суму позики - 1000000 грн. та № 24/09 від 24.09.2007 на суму позики 350000 грн.

Відповідно положенням ст. 1046, ст. 1048 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості; позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 4 Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»фінансовими вважаються, зокрема, послуги з надання коштів у позику, в т.ч. і на умовах фінансового кредиту.

Фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності.

Згідно ч. 4 наведеної норми можливість та порядок надання окремих фінансових послуг юридичними особами, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, визначаються законами та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг, виданими в межах їх компетенції.

В п.1 Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України N 5555 від 31.03.06 р. «Про можливість надання юридичними особами - суб'єктами господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, фінансових послуг з надання коштів у позику та надання поручительств», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.04.06 р. за № 477/12351, визначено, що юридичні особи - суб'єкти господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, надають фінансові послуги з надання коштів у позику (крім на умовах фінансового кредиту) та поручительств відповідно до вимог цивільного законодавства та з урахуванням вимог законодавства України щодо запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції стосовно того, що TOB „Фоззі-Ост" і ЗАТ „Фоззі-В" надання коштів у позику не суперечить приписам чинного законодавства України, а тому сплачені в межах цих правочинів відсотки за користування кредитами в сумі 356910,0 грн. не є безповоротною фінансовою допомогою в розумінні п. 1.22.1 ст. 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств і підлягають віднесенню до валових витрат платника податків та не підпадають під визначення "поворотної фінансової допомоги".

Стосовно порушення вимог п. 4.2 ст. 4 Закону України „Про податок на додану вартість" пов'язані з укладанням позивачем з TOB „Апекс-Гео" договору поставки № 02/02/09 від 02.02.2009, що призвело до заниження податкових зобов'язань по податку на додану вартість на 350000 грн.

Стосовно порушення позивачем вимог п. 7.4.1 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" у зв'язку з відсутністю можливо зробити висновок щодо фактичного отримання послуг мерчандайзинга та зв'язку даних послуг з веденням господарської діяльності позивача, що призвело до завищення податкового кредиту по податку на додану вартість на 70787, 66 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем були укладені договори з TOB „Техноспецсервіс" № 0110/М від 01.01.2007, з TOB „Ферум-М" № М-01/06-08 від 02.06.2008 та з TOB „Юнівест Сервіс" № М-01/05-08 від 01.05.2008 і додаткові угоди до них.

Виконання вищезазначених договорів підтверджується актами приймання-передачі виконаних підрядних робіт.

На час укладання та виконання договору № 0110/М від 01.01.2007 TOB „Техноспецсервіс" мав статус юридичної особи та був зареєстрований платником податку на додану вартість.

На час укладання та виконання договору № М-01/05-08 від 01.05.2008 TOB „Юнівест Сервіс" мало статус юридичної особи та було зареєстроване платником податку на додану вартість, а тому мало право укладати договори та видавати податкові накладні.

Виконання вище зазначених договорів підтверджується належним чином оформленими податковими накладними, які були враховані при формуванні податкового кредиту за відповідні звітні податкові періоди.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції стосовно того, що діяльність позивача безпосередньо пов'язана з роздрібною торгівлею, то послуги направлені на підготовку та здійснення такої діяльності, а витрати на оплату таких послуг відносяться до валових витрат виробництва.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 28.02.2011 та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.06.2011 у справі № 2а-4382/10/2070 залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 28.02.2011 та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.06.2011 у справі № 2а-4382/10/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович О.І. Степашко