Ухвала суду № 32276754, 26.06.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2013 р. Справа № 34099/10/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Носа С. П.,

суддів - Дяковича В. П., Рибачука А. І.;

розглянувши в порядку письмового провадження у в м. Львові апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Промбудтехносервіс» на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2010 року в справі за позовом закритого акціонерного товариства «Прогрестехбуд» до Державної податкової інспекції у Стрийському районі Львівської області про визнання недійними податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

17 грудня 2004 року господарським судом Львівської області зареєстровано позовну заяву закритого акціонерного товариства «Прогрестехбуд» до Державної податкової інспекції у Стрийському районі Львівської області про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень № 0000482600/0, № 0003312350/0, № 0000472600/0, № 0003322350/0 від 04 жовтня 2004 року.

В обґрунтування вимог позовної заяви зазначено, що висновки відповідача щодо завищення валових витрат підприємства у ІІ півріччі 2003 року шляхом неправильного відображення у обліку операцій по взаєморозрахунках із ТзОВ «Лео Стар» не відповідають фактичним обставинам справи. Протягом вказаного періоду між позивачем та ТзОВ «Лео Стар» розрахунки проводилися на підставі окремих угод, укладених між даними контрагентами. Оскільки жодна із сторін укладених договорів не виступала з ініціативою проведення зарахування зустрічних вимог, тому зустрічні зобов'язання продовжували існувати, а розрахунки по них у обліку відображалися окремо, в розрізі окремих договорів, що не суперечить правилам ведення податкового обліку. Натомість, висновки відповідача ґрунтуються на згорнутій схемі розрахунків між контрагентами, тобто не в розрізі окремих угод, а лише по конкретному контрагенту. Неправомірним є висновок щодо завищення позивачем валових витрат у зв'язку з віднесенням до таких витрат сум відсотків, нарахованих за користування кредитом у І півріччі 2004 року оскільки кредитні договори укладались підприємством з метою залучення коштів для закупівлі паливно-мастильних матеріалів, які далі використовувалися підприємством у своїй господарській діяльності з метою одержання прибутку. Неправомірним також є виключення із складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, які на думку відповідача непідтверджені належним чином оформленими податковими накладними, оскільки на час перевірки всі суми податкового кредиту були підтверджені наданими відповідачу податковими накладними та розрахунковими документами про оплату товарів, робіт, послуг. Здійснення господарських операцій з придбання товарів, робіт і послуг, вартість яких відноситься до складу валових витрат підтверджується первинними документами бухгалтерського обліку.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2010 року в задоволенні позову відмовлено.

Зазначену постанову мотивовано тим, що позивачем не подано розрахунків та не надано підтверджуючих документів щодо кредитних договорів з розбивкою по сумах отриманих доходів з урахуванням витрат по виплаті відсотків по кредиту, які б дозволили встановити наявність позитивного фінансового результату внаслідок проведення таких господарських операцій. Позов є безпідставним в частині формування податкового кредиту з податку на додану вартість щодо сум цього податку, які не підтверджені податковими накладними або на підтвердження яких подані неналежно оформлені податкові накладні, зокрема в яких відсутні такі реквізити як податковий номер, місце розташування юридичної особи та відтиск печатки. Щодо висновків відповідача про подвійне віднесення позивачем до валових витрат вартості паливно-мастильних матеріалів придбаних у товариства з обмеженою відповідальністю «Лео Стар», а саме, перший раз по даті сплати авансових платежів, другий раз по даті оприбуткування товару, та повторним віднесенням до податкового кредиту з податку на додану вартість, сум сплачених на придбання паливно-мастильних матеріалів від вказаного контрагента, то підстави для визнання таких неправомірними відсутні, оскільки позивачем не надано суду відповідних доказів на підтвердження обґрунтованості своїх позовних вимог.

Не погоджуючись з прийнятою постановою товариством з обмеженою відповідальністю «Промбудтехносервіс» подано апеляційну скаргу до Львівського апеляційного адміністративного суду, в якій висловлено прохання скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою позов задовольнити повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказано, що судом першої інстанції не взято до уваги та не надано правової оцінки доводам позивача про те, що при складанні акту перевірки ревізорами допущено грубу помилку, узагальнюючи показники господарських операцій, що здійснювались на підстав окремих угод. Товари придбані за кредитні кошти були реалізовані з метою отримання прибутку, відтак використання таких коштів є прямо пов'язаним з господарською діяльністю. Податковим органом не заперечується факт здійснення господарських операцій по податкових накладних, які на думку податкового органу заповнені з порушенням.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином, а тому, суд, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України, вважає можливим проведення розгляду справи за їхньої відсутності в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами та на основі наявних у ній доказів.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та проаналізувавши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не знаходить підстав для задоволення такої.

Встановлено, що Стрийською об'єднаною державною податковою інспекцією проведено комплексну планову документальну перевірку дотримання вимог податкового та валютного законодавства закритим акціонерним товариством «Прогрестехбуд» з 01 квітня 2003 року по 30 червня 2004 року, результати якої оформлено актом № 130/23/22424901 від 29 вересня 2004 року.

Перевіркою встановлено порушення вимог пп. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4, пп. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11, пп. 5.2.10 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3, пп. 5.5.1 п. 5.5, п. 5.9 ст. 5, пп. 8.7.1 п. 8.7 ст. 8, п. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, пп. 7.2.1 п. 7.2, пп. 7.3.1 п. 7.3, пп. 7.4.5 п.7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», ст. 5 Закону України «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних мащин і механізмів», ст. 13, ст. 14 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян», пп. 4.2.1 п. 4.1 ст. 4, пп. 8.1.2 п. 8.1 ст. 8, пп. 20.3.2 п. 20.3 ст. 20 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

В п. 2.2 розділу 2 Акту перевірки описано розбіжності щодо включення до валових витрат вартості придбаних товарно-матеріальних цінностей та авансових платежів, що призвело до завищення валових витрат підприємства на суму 2 342 804 грн. Завищення валових витрат позивачем полягало у подвійному віднесенні до валових витрат вартості паливно-мастильних матеріалів придбаних у товариства з обмеженою відповідальністю «Лео Стар», а саме, перший раз по даті сплати авансових платежів, другий раз по даті оприбуткування товару. Зазначено, що підприємством повторно віднесено до податкового кредиту з податку на додану вартість, суми сплачені на придбання паливно-мастильних матеріалів у товариства з обмеженою відповідальністю «Лео Стар». Також в розділі 2 Акту перевірки вказується на факти включення позивачем до валових витрат сум нарахованих відсотків за користування кредитами, які, з пояснень позивача, використовувалися на закупівлю паливно-мастильних матеріалів, однак, за висновками перевірки, такі не використовувалися позивачем у його господарській діяльності, оскільки довідка із статистики щодо позивача не передбачає такого виду його діяльності. В п. 2.5 Акту перевірки вказано про виявлені факти включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбання товарів, робіт, послуг, на підставі накладних, оформлених неналежним чином, на загальну суму 80344,40 грн. Також відображено, що суми податку, які включені позивачем до складу податкового кредиту, на момент перевірки залишалися непідтвердженими на суму 47086,58 грн.

На підставі згаданого акту перевірки відповідачем 04 жовтня 2004 року винесено податкові повідомлення-рішення: № 0003322350/0, яким визначено позивачу зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 416 426 грн (277 617 грн за основним платежем та 138809 грн за штрафними (фінансовими) санкціями); № 0000472600/0, яким визначено зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 665 208 грн (443 472 грн за основним платежем та 221 736 грн за штрафними (фінансовими) санкціями); № 0003312350/0, яким визначено зобов'язання по податку на прибуток підприємств і організацій в сумі 163 950 грн (109 300 грн за основним платежем та 54 650 грн за штрафними (фінансовими) санкціями); № 0000482600/0, яким визначено зобов'язання по податку на прибуток підприємств і організацій в сумі 728 547 грн (485 698 грн за основним платежем та 242 849 грн за штрафними (фінансовими) санкціями.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Статтею 71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно із ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Здійснивши перевірку висновків суду першої інстанції щодо відповідності оскаржуваних рішень відповідача вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України суд апеляційної інстанції погоджується з такими та вважає за необхідне зазначити наступне.

Позивачем, в період, що перевірявся, отримувалися кошти згідно з кредитними договорами № 12-2/155 від 31 листопада 2002 року, № 12-204/09 від 30 січня 2004 року, № 12-2-04/17 від 12 лютого 2004 року, №12-2-04/44 від 31 березня 2004 року.

У висновку судово-бухгалтерської експертизи зазначено, що дослідженням поданих кредитних договорів експертом встановлено, що вказані кредитні договори укладалися підприємством для залучення коштів на закупівлю паливно-мастильних матеріалів, які в подальшому використовувалися підприємством у своїй господарській діяльності з метою одержання прибутку. Паливно-мастильні матеріали реалізовувалися підприємством за ціною, вищою ціни придбання, а позитивна різниця включалася до складу валового доходу.

Однак. позивачем не подано розрахунків та не надано підтверджуючих документів щодо кредитних договорів з розбивкою по сумах отриманих доходів з урахуванням витрат по виплаті відсотків по кредиту, які б дозволили встановити наявність позитивного фінансового результату внаслідок проведення зазначенних господарських операцій.

Відповідно до п. 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

В Статуті позивача не вказано про здійснення такого виду діяльності як купівля-продаж паливно-мастильних матеріалів.

Частиною 3 ст. 62 Господарського Кодексу України визначено, що підприємство, якщо законом не встановлено інше, діє на основі статуту.

Згідно із ст. 57 Господарського Кодексу України, установчими документами суб'єкта господарювання є рішення про його утворення або засновницький договір, а у випадках, передбачених законом, статут (положення) суб'єкта господарювання. В установчих документах повинні бути зазначені найменування суб'єкта господарювання, мета і предмет господарської діяльності, склад і компетенція його органів управління, порядок прийняття ними рішень, порядок формування майна, розподілу прибутків та збитків, умови його реорганізації та ліквідації, якщо інше не передбачено законом. Статут суб'єкта господарювання повинен містити відомості про його найменування, мету і предмет діяльності, розмір і порядок утворення статутного та інших фондів, порядок розподілу прибутків і збитків, про органи управління і контролю, їх компетенцію, про умови реорганізації та ліквідації суб'єкта господарювання, а також інші відомості, пов'язані з особливостями організаційної форми суб'єкта господарювання, передбачені законодавством. Статут може містити й інші відомості, що не суперечать законодавству.

Враховуючи вищенаведене, вірним є висновок суду першої інстанції, що відповідачем правомірно встановлено факт безпідставного включення позивачем до складу валових витрат сум відсотків, нарахованих за користування кредитними коштами, які не використовувалися позивачем у господарській діяльності.

Відповідно до вимог пп. 7.4.1 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Підпунктом 7.4.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Згідно з абзацами 3, 4, 6 п. 1.3 Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового та валютного законодавства суб'єктами підприємницької діяльності - фізичними особами, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України №326 від 11 червня 2004 року, перед початком проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків за місцезнаходженням податкового органу посадова особа, відповідальна за проведення перевірки, зобов'язана прийняти надані суб'єктом підприємницької діяльності документи, пов'язані із здійсненням підприємницької діяльності за період, що перевіряється. Зазначені документи приймаються за описом, складеним платником податків за власним бажанням. У кінці опису суб'єктом підприємницької діяльності повинно бути зазначено, що для проведення перевірки документи надані в повному обсязі, інші документи, пов'язані із здійсненням підприємницької діяльності, відсутні.

Отже, суб'єкт господарювання зобов'язаний подавати працівникам органів державної податкової служби на час проведення перевірки усі наявні в нього підтверджуючі документи за відповідний період діяльності, щодо якого здійснюється перевірка, та несе відповідальність за усі можливі негативні для нього наслідки, які можуть виникнути у зв'язку з неподанням чи ухиленням від подання окремих документів.

Наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року № 165 «Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення» передбачено усі обов'язкові реквізити такої накладної на порядок її заповнення.

Оскільки податковий кредит з податку на додану вартість не підтверджений податковими накладними або підтверджується неналежно оформленими податковими накладними, то виключення відповідачем сум податку за такими накладними є правомірним.

Пунктом 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

На думку суду апеляційної інстанції, відсутні підстави для задоволення позову за епізодом про подвійне віднесення позивачем до валових витрат вартості паливно-мастильних матеріалів придбаних у товариства з обмеженою відповідальністю «Лео Стар», а саме, перший раз по даті сплати авансових платежів, другий раз по даті оприбуткування товару, та повторним віднесенням до податкового кредиту з податку на додану вартість, сум сплачених на придбання паливно-мастильних матеріалів від вказаного контрагента, оскільки відповідачем доведено правомірність своїх дій. Позивачем не надано доказів, які б спростовували правомірність висновків відповідача.

Узагальнюючи викладене, суд апеляційної інстанції переконаний, що судом першої інстанції надано належну оцінку наявним у справі доказам, а їх достатня кількість та взаємний зв'язок у сукупності дали змогу суду першої інстанції зробити вірний висновок про відсутність підстав для задоволення позову.

Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції визнає, що судом першої інстанції, при вирішенні даного публічно-правового спору, правильно встановлено обставини справи та ухвалено законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, постанова суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, тому підстав для скасування постанови суду першої інстанції немає.

Керуючись ст. ст. 158-160, 195, 197, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. ст. 200, 205, 206, 254 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Промбудтехносервіс» залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2010 року в справі № 2а-1492/08/1370 - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.

Ухвала може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України, протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуючий суддя: С. П. Нос

Судді: В. П. Дякович

А. І. Рибачук