Рішення № 32274338, 27.06.2013, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"27" червня 2013 р.Справа № 916/1175/13

За позовом: Товариство з обмеженою відповідальністю „ЛТД СІТІ-СТАІЛ ГРУП"

до відповідача: Комунального підприємства „Одесреклама"

про витребування майна із чужого незаконного володіння

Суддя Погребна К.Ф.

В судових засіданнях приймали участь представник

Від позивача: Цуркан М.В. - довіреність;

Ноздрін О.М. - довіреність;

Від відповідача: Ковальчук К.С. - довіреність

В судовому засіданні 10.06.2013р. приймали участь представники:

Від позивача: не з'явився;

Від відповідача: Ковальчук К.С. - довіреність

СУТЬ СПОРУ: Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю „ЛТД СІТІ-СТАІЛ ГРУП", звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Комунального підприємства „Одесреклама" про витребування майна з чужого незаконного володіння та просить суд зобов'язати Комунальне підприємства „Одесреклама" у триденний термін повернути Товариству з обмеженою відповідальністю „ЛТД СІТІ-СТАІЛ ГРУП" всі рекламні конструкції, а саме два банери розміром 1,4*1*1 та 2*2*1, що належить останньому на праві власності та знаходиться у Комунального підприємства „Одесреклама".

Ухвалою господарського суду Одеської області від 07.05.2013р. було порушено провадження по справі №916/1175/13

В судовому засіданні порядку ст. 77 ГПК України проголошувались перерви з 19.06.2013р. до 27.06.2013р.

21.06.2013р. представник позивача надав до суду заяву про уточнення позовних вимог, відповідно якої просить суд зобов'язати Комунальне підприємство „Одесреклама" повернути позивачу всі рекламні конструкції, а саме баннер (розмірами у мм:2150*1800*150), який був помилково зазначений співробітниками КП „Одесреклама" в Акті №0542 від 04.02.2012р. як щит розміром 2*2*1, і баннер (розміри у мм: 1500*1200*150), який був помилково зазначений співробітниками КП „Одесреклама" в Акті №031 від 23.04.2012 як щит розміром 1,4*1*1, що належить останньому на праві власності та знаходиться у Комунального підприємства „Одесреклама".

Суд зазначені уточнення позовних вимог залучає до матеріалів справ, проте до розгляду їх не приймає, оскільки за своєю правовою природою зазначені уточнення є заявою про зміну предмету позову, відповідно частини 4 ст. 22 ГПК України заява про зміну предмету чи підстав може подаватись лише до початку розгляду справи по суті, розгляд справи по суті господарським судом вже розпочато.

Крім того, 21.06.2013р. представник позивача надав до суду клопотання про відкладення розгляду справи, мотивоване відрядження одного представника та хворобою іншого. Суд зазначене клопотання відхиляє огляду на обмеженість строку розгляду справи, та відсутності доказів на підтвердження фактів зазначених у клопотанні.

Відповідач в судове засідання з'явився, надав відзив на позов, відповідно якого проти позову заперечує та просить суд в його задоволені відмовити повністю.

Також, 10.06.2013р. представник відповідача надав до суду, клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - управління реклами Одеської області.

Зазначене клопотання судом відхилено, з огляду його невідповідності нормам чинного законодавства, зокрема ст. 27 ГПК України, оскільки рішення суду по даній справі ніяким чином не вплине на їх права та обов'язки щодо однієї з сторін.

Справа розглядається в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні 27.06.2013р. було проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду в порядку статті 85 ГПК України.

Дослідивши в відкритому судовому засіданні матеріали справи, надані сторонами докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив:

15.07.2011р. між Товариством з обмежено відповідальністю „ЛТД СІТІ-СТАІЛ ГРУП" та приватним підприємством „НІКО" був укладений договір купівлі-продажу, згідно якого позивачу перейшло право власності на рекламні конструкції, в тому на два банери по ціні 2000грн кожний.

Зазначено майно було передано позивачу згідно акту приймання-передачі рекламних конструкцій.

Відповідно до видаткової накладної за №15/07 від 15.07.2011р., яка виписувалась на підставі договору купівлі-продажу від 15.07.2011р. розмір банерів становить 2150*1800*150 та 1500*1200*150.

Як зазначає позивач, 04.02.2012р. та 23.04.2013р. зазначені рекламні конструкції були демонтовані та вивезені посадовими особами КП „Одесреклама", про що йому стало відомо з листів №0542 та №031 та доданих до листів актів проведення демонтажу.

Позивач вважає що відповідач незаконно, з порушенням передбаченої процедури та правил демонтажу зовнішньої реклами в місті Одесі, тобто без відповідної правової підстави заволодів належними Товариству з обмежено відповідальністю „ЛТД СІТІ-СТАІЛ ГРУП" рекламними конструкціями, в зв'язку з чим позивач змушений був звернутись до суду з відповідним позов за захистом свого порушеного права.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Відповідно до приписів статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ, яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Частинами 1,2 ст. 386 передбачено, що Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Відповідно до ст. 387 Цивільного кодексу України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

За приписами статті 391 Цивільного кодексу передбачено, що власник майна має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, що не володіє майном, до невласника, який незаконно володіє цим майном, про повернення індивідуально-визначеного майна з чужого незаконного володіння. При цьому позивач має подати докази належності йому майна на праві власності чи іншому речовому праві. Підставою такого позову є обставини, що підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, тобто факти, що підтверджують право власності на витребуване майно.

Нормами вказаних статей передбачено, що витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння здійснюється шляхом подання до суду віндикаційного позову. Об'єктом віндикаційного позову може бути індивідуально визначене майно, яке існує в натурі на момент подання позову. Позивачем у віндикаційному позові може бути власник майна (фізичні і юридичні особи, а також інші суб'єкти права власності, визначені ст.2 ЦК України), або особа, яка хоч і не є власником майна, але володіє ним на підставах, встановлених законом чи договором.

За загальним правилом, предметом позову у судовому процесі є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої суд повинен винести рішення. Предметом віндикаційного позову є вимога позивача до відповідача про повернення майна з чужого незаконного володіння. Матеріально-правова вимога позивача у віндикаційному позові повинна мати відповідні підстави, що тягнуть за собою визначені законом правові наслідки. Зазначені позивачем у позовній заяві підстави повинні підтверджувати право власності (інше суб'єктивне право титульного володільця) позивача на витребуване майно, факт вибуття майна з його володіння, наявність майна у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном (безтитульний статус його володіння).

Як встановлено судом під час розгляду справи, позивач просить суд витребувати з незаконного володіння у відповідача та зобов'язати повернути належне йому на праві власності майно, а саме два банери розміром 1,4*1*1 та 2*2*1.

При цьому своє право власності на вказане майно позивач підтверджує договором купівлі продажу від 15.07.2011р., актом приймання передачі рекламних конструкцій від 15.07.2011р. за №15/07 та видатковою накладною №15/07 від 15.07.2011р.

Згідно вимог ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Статтею 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Крім того, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Проте, позивачем в супереч приписам ст.ст.32, 33 ГПК України, не надано суду жодного доказу на підтвердження його права власності саме на банери розміром 1,4*1*1 та 2*2*1, оскільки з наданих доказів вбачається, що у позивача існує право власності на банери розміром 2150*1800*150 та 1500*1200*150.

Більш того, позивачем не надано жодних доказів знаходження майна, яке є предметом спору по даній справі у відповідача, оскільки відповідно до наявних в матеріалах справи актів проведення демонтажу від 04.012.2012р. та 23.04.2013р. відповідачем були демонтовані не банери а щити, що є різними видами рекламних конструкцій.

Крім того суд зазначає, що своїми ухвалами неодноразово витребував у позивача відповідні докази, проте вимоги суду позивачем виконані не були.

Пунктом 2.3 Постанови Пленум Вищого господарського суду України, від 26.12.2011, № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачено, що якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом, то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ст. 43 ГПК України).

Враховуючі наявні матеріали справи, пояснення учасників судового процесу, суд прийшов до висновку, про відмову у задоволені позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю „ЛТД СІТІ-СТАІЛ ГРУП" з огляду на їх необґрунтованість та невідповідність нормам чинного законодавства.

Відповідно до ст.44, 49 ГПК України судові витрати позивача по сплаті судового збору покладаються на позивача у справі.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. У задоволені позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку ст. 85 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено 02.07.2013р.

Суддя Погребна К.Ф.