Постанова № 32266048, 09.07.2013, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" липня 2013 р.Справа № 5017/3710/2012Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді: Лисенко В.А.

суддів: Мацюри П.Ф., Філінюка І.Г.

(Склад колегії суддів змінено згідно розпорядження заступника голови суду № 470 від 08.07.2013 р.)

При секретарі судового засідання: Стеблиненко В.С.

За участю представників сторін:

від позивача - Данилевський О.М., довіреність № 14-68 від 22.03.2013р.;

від відповідача - Ельчибекян І.М., довіреність № 21/17-1 від 02.01.2013р.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на рішення господарського суду Одеської області від 09.04.2013 р.

по справі № 5017/3710/2012

за позовом Публічного акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Публічного акціонерного товариства "Одесагаз"

про стягнення 2 427 712,70 грн.

Відповідно до ст.ст.44, 811 ГПК України здійснювалась фіксація судового процесу технічними засобами.

Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 21.05.2013р. було оголошено відкладення розгляду справи до 09.07.2013р.

Встановила:

У грудні 2012 року Публічне акціонерне товариство „Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до господарського суду Одеської області з позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства „Одесагаз" заборгованості у вигляді інфляційних витрат, річних та штрафних санкцій за несвоєчасне виконання зобов'язань по сплаті за договором купівлі-продажу природного газу від 30.09.2011р. № 14/2100/11 у сумі 2 427 712,70 грн. у тому числі 1 808 820,78 грн. пені, 261 379,96 грн. інфляційних втрат та 357 511,95 грн. 3% річних.

Позовні вимоги мотивовані вимогами ст. 625 Цивільного кодексу України.

Рішенням господарського суду Одеської області від 09.04.2013р. (головуючий суддя Степанова Л.В., суддя Смелянець Г.Є., суддя Д'яченко Т.Г.) позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з ПАТ „Одесагаз" на користь ПАТ „Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" пеню у розмірі 18 088,21грн., інфляційні витрати у розмірі 261 379,96грн., 3 % річних у розмірі 357 511,95 грн. Стягнуто з відповідача на користь позивача судовий збір в сумі 48 554,25грн. В решті позову відмовлено.

Рішення суду в частині стягнення сум мотивоване неналежним виконанням умов договору купівлі-продажу природного газу, укладеного між сторонами, в частині строків оплати отриманого природного газу.

В частині часткового задоволення позовних вимог щодо стягнення пені, рішення обґрунтовано приписами п.3 ч.1 ст.83 Господарського процесуального кодексу України, ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України.

Не погодившись з вищезазначеним судовим рішенням, Публічне акціонерне товариство „Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення господарського суду Одеської області скасувати в частині відмови у стягненні 1 714 026,61 грн. нарахованої пені та прийняти нове, яким позовні вимоги у цієї частині задовольнити, в іншій частині рішення залишити без змін. Також позивач просить витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на відповідача.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, сторона посилається на те, судом першої інстанції не правильно застосовано приписи ст.83 ГПК України, ст.233 ГК України та ст.ст.551,549 ЦК України, оскільки у відповідача відсутні виняткові обставини, суд не мав права зменшувати розмір нарахованої пені.

Апелянт звертає увагу на те, що Вищий господарський суд України, щонайменше у 16 постановах дійшов до висновку, що відсутність вини відповідача у виникнення боргу, його важкий фінансовий стан не є винятковим випадком в розумінні ст. 233 ГК України та п.3 ст. 83 ГПК України та підставою для зменшення пені.

Крім того, скаржник вважає, що судом першої інстанції порушено приписи ст.90 ГПК України.

У відзиві на апеляційну скаргу сторона просить оскаржене рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши юридичну повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи, судова колегія дійшла таких висновків.

Відповідно до ст.101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи, 30.09.2011р. між Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України", (надалі „Постачальник") та ПАТ „Одесагаз" (надалі „Покупець") був укладений договір № 14/2100/11 купівлі-продажу природного газу (а.с. 11-15), за умовами якого Продавець зобов'язується передати у власність Покупцю у ІV кварталі 2011 року та у 2012 році природний газ (надалі - газ), для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, а Покупець зобов'язується прийняти і оплатити природний газ на умовах цього договору.

Пунктом 2.1 договору встановлено, що Продавець передає Покупцеві з 01 жовтня 2011 року по 31 грудня 2012 року газ в обсязі до 1 075 378.560 тис. м3.

Положеннями п.3.4. договору передбачено, що не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, Покупець зобов'язується надати підписані та скріплені печаткою Покупця Продавцеві два примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов'язується повернути Покупцеві один примірник оригіналу акту, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між Сторонами.

Відповідно до п. 5.3 договору у разі зміни НКРЕ ціни на природний газ Сторони вносять зміни до п. 5.2 цього Договору з дати набрання чинності встановленої НКРЕ ціни.

Пунктами 6.1.- 6.2 договору встановлено, що оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 10-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу з поточних рахунків Покупця.

Пунктом 7.2 Договору передбачено, що у разі невиконання Покупцем умов п. 6.1 цього Договору Покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочено платежу.

До договору на купівлю - продаж природного газу №14/2100/11 від 30.09.2011р. сторонами було укладено додаткову угоду № 1 від 30.09.2011р. та додаткову угоду № 2 від 30.01.2012р. якими внесені зміни до п. 5.2 розділу 5 "Ціна газу" відповідного договору.

З матеріалів справи вбачається, що в період з жовтня 2011 року по березень 2012 року позивачем поставлено природний газ на загальну суму 265 510 662,43 грн.

Відповідач, в порушення п. 6.1 Договору не здійснив оплату за спожитий природний газ у встановлені строки, у зв'язку з чим згідно з п.7.2 Договору позивачем здійснено нарахування штрафних та фінансових санкцій.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов Договору, вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно з вимогами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судова колегія перевіривши розрахунки позивача, погоджується з висновком першої інстанції щодо стягнення з відповідача 261 379,96 грн. інфляційних втрат та 357 511,95 грн. 3% річних.

Відповідно до Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" (№ 543/96-ВР від 22.11.1996 р.) встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1 Закону). Розмір пені, передбачений статтями 1 та 2 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу, та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня (Стаття 3 Закону, із змінами, внесеними згідно із Законом № 2921-III (2921-14) від 10.01.2002 ).

Згідно з вимогами ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов'язання.

Частина 6 ст.231 Господарського Кодексу України визначає, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Отже, вимога позивача щодо стягнення пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання ґрунтується на підставі вимог ст.ст. 230-232 ГК України, та Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

З матеріалів справи вбачається, що позивачем нараховано 1 808 820,78 грн. грн. пені, зазначена сума, на думку позивача, на підставі умов договору підлягає стягненню, однак місцевий господарський суд зменшив її розмір та стягнув з відповідача пеню у сумі 18 088,21 грн.

Зазначена обставина оскаржується позивачем в апеляційному порядку.

Судова колегія не може погодитись з доводами апеляційної скарги виходячи з такого.

До вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) загальними нормами ЦК України встановлена позовні давність в один рік. (ст. 258 ЦК України)

Водночас, діючим законодавством, зокрема ст. 259 ЦК України, передбачена можливість збільшення встановленого законом строку позовної давності за домовленістю сторін.

Статтею 611 ЦК України та статтею 230 ГК України встановлено такий правовий наслідок порушення зобов'язання як сплата неустойки.

Відповідно до частин першої і третьої статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною шостою статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців.

За таких обставин, суд першої інстанції правомірно застосував строки позовної давності за письмовим клопотанням позивача (а.с. 124) та відмовив у позові у розмірі 76 705,96 грн. При цьому, судом правомірно не прийнято до уваги порядок нарахування пені, визначений пунктом 7.2 Договору.

Відносно зменшення суми пені у решті частини, судова колегія звертає увагу на наступне.

Відповідно до п. 2 ст.233 ГК України, якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Публічне акціонерне товариство „Одесагаз" стверджує, що воно не має іншого джерела погашення зобов'язання крім оплати з боку населення спожитого газу та з боку держави відшкодування наданих пільг тому що забезпечення населення газом є некомерційною діяльністю та цей обов'язок покладено Конституцією та законами України на державу.

Враховуючи обставини, що населення є основним споживачем, а також те, що основний борг відповідачем погашено в повному обсязі, судова колегія погоджується з висновком першої інстанції про наявність правових підстав для зменшення розміру пені до суми у розмірі 18 088,21 грн., тому підстав для скасування рішення у цієї частині судова колегія не вбачає.

Доводи апеляційної скарги не приймаються до уваги, оскільки спростовуються обставинами справи.

За таких обставин, судова колегія вважає, що господарський суд першої інстанції, приймаючи оскаржуване рішення, повно і всебічно дослідив матеріали справи, надав правильну юридичну оцінку правовідносинам сторін у зв'язку з чим підстави для скасування або зміни рішення суду та задоволення апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст.ст. 85,99,101, 103 п.1, 105 ГПК України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Одеської області від 09.04.2013 р. по справі № 5017/3710/2012 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та відповідно до вимог ст.105 ГПК України і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Повний текст постанови підписано 09.07.2013 року

Головуючий суддя В.А. Лисенко

Суддя П.Ф. Мацюра

Суддя І.Г. Філінюк