Постанова № 32263622, 05.07.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1Вн. № 8/165

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 липня 2013 року 15:43 № 826/8557/13-а

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі головуючого судді Санін Б.В., суддях - Донець В. А., Костенко Д. А. при секретарі судового засідання Борисовій Т. М. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомгромадянина Ірану ОСОБА_2до1. Державної міграційної служби України 2. Головного управління Державної міграційної служби України у м. Києвіпроскасування неправомірного рішення та зобов'язання вчинити дію за участю сторін:

від позивача1. ОСОБА_2 (посвідка) 2. ОСОБА_3 (довіреність)від відповідачівСаленко О. В. (довіреність)

ВСТАНОВИВ:

06.06.2013 р. до судді Окружного адміністративного суду м. Києва Саніна Б.В. надійшов адміністративний позов громадянина Ірану ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України (надалі - ДМС України), Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві (надалі - ГУ ДМС України в м. Києві), в якому просить суд:

1. Визнати неправомірними дії ГУ ДМС України в м. Києві пов'язані із повідомленням позивача про прийняття ДМС України рішення №131-13 від 15.03.2013 р. про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

2. Визнати неправомірним та скасувати рішення ДМС України №131-13 від 15.03.2013 р. про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

3. Зобов'язати ДМС України визнати позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до вимог чинного законодавства.

4. Витребувати всі матеріали особової справи позивача, в зв'язку з тим, що позивач не має доступу до зазначених доказів, якими він обґрунтовує свої позовні вимоги та без яких неможливе офіційне, всебічне та повне вирішення справи.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.06.2013 р. було відкрито провадження у справі та призначено до судового розгляду.

В судове засідання з'явився представник позивача та позивач, які позовні вимоги підтримали в повному обсязі, просять позовні вимоги задовольнити із підстав викладених в адміністративному позові, зокрема зазначають про порушення відповідачем, під час винесення спірного рішення, положення Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (надалі - Закон №3671) та не прийняв до уваги факти серйозної загрози життю та здоров'ю позивача та його сім'ї. При цьому, позивач та представник позивача вважають, що відповідач не вчинив всіх необхідних дій для детального встановлення причин та підстав оформлення позивачем документів для вирішення питання щодо визнання його в Україні біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту. Крім того, представник позивача вважає про не здійснення ГУ ДМС України в м. Києві чіткого посилання про причини відмови в наданні статуту біженця або особи, яка потребує додаткового захисту в повідомленні про прийняття ДМС України рішення №131-13 від 15.03.2013 р. про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В судове засідання з'явився представник ДМС України та ГУ ДМС України в м. Києві, який щодо заявлених позовних вимог заперечує в повному обсязі, просить в його задоволенні відмовити із підстав викладених в письмових запереченнях, та зазначає, що спірні наказ та рішення були прийняті в межах Закону №3671.

Відповідно до положень п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Більше того, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема «Іззетов проти України», «Пискал проти України», «Майстер проти України», «Субот проти України», «Крюков проти України», «Крат проти України», «Сокор проти України», «Кобченко проти України», «Шульга проти України», «Лагун проти України», «Буряк проти України», «ТОВ «ФПК «ГРОСС» проти України», «Гержик проти України» суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

В судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини постанови, повний текст постанови було виготовлено та підписано 05.07.2013 р.

Розглянувши наявні в матеріалах докази, заслухавши пояснення позивача, представника позивача та представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтується позов, оцінивши докази які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про наступне.

ОСОБА_2, народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Тегеран Ісламської Республіки Іран, є громадянином Ісламської Республіки Іран. Прибув в Україну легально в 26.09.2003 р. повітряним шляхом.

Спеціальним законом, який визначає порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні є Закон №3671.

Відповідно до положень п.1 ст.1 Закону №3671 біженець це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань. Особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Частинами 1 та 2 ст.5 Закону №3671 встановлено, що особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до відповідного органу міграційної служби із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в'їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до відповідного органу міграційної служби із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач звернувся 13.11.2012 р. до ГУ ДМС України в м. Києві із Заявою про надання статусу біженця №316 (надалі - Заява №316) в якій вказав, що він змінив країну по релігійним причинам, оскільки змінив віру із мусульманства на християнство, та відвідує церкву, в його країні йому буде загрожувати небезпека, а саме його можуть заарештувати, підвергнути тортурам і навіть вбити. При цьому, як вбачається із тексту Заяви №316. При цьому, як вбачається із матеріалів особової справи гр. Ірану ОСОБА_2 №12KIYV317-01 позивачем було надано ГУ ДМС України в м. Києві наступні документи: копії національного паспорту; копію студентського посвідчення із перекладом; свідоцтво Національного університету харчових технологій НОМЕР_1; копію диплома спеціаліста НОМЕР_2, виданого Національним медичним університетом; сертифікат НОМЕР_3 про результати складення текстового екзамену «Крок 2»; Свідоцтво про закінчення трирічного курсу середньої освіти (із офіційним перекладом); довідку Дніпропетровської державної медичної академії №445; інформації про країну походження; Свідоцтво про шлюб серія НОМЕР_4.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону №3671 розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом двох місяців з дня прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Строк розгляду може бути продовжено уповноваженою посадовою особою центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за вмотивованим поданням працівника, який розглядає заяву, але не більш як до трьох місяців.

Частиною 2 ст.9 Закону №3671 передбачено, що працівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводяться співбесіди із заявником або його законним представником, які мають на меті виявити додаткову інформацію, необхідну для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником.

В ході розгляду зазначеної заяви, ГУ ДМС України в м. Києві було проведено з позивачем співбесіду. Згідно Протоколу співбесіди від 10.11.2012 р. по справі №12KIYV317-01 позивач повідомив, що прибув в Україну легально 26.09.2003 р.. Вказав що почав цікавитись християнством ще в 8-му класі, однак більш свідомо почав вивчати християнство навчаючись в університеті. В університеті розповідав друзям про християнство, однак в компанії виявився інформатор який доніс про позивача до начальника безпеки університету в якому навчався, після чого розпочались погрози. Начальник безпеки університету дізнавшись що позивач віровідступник, погрожував розповісти про його віровідступництво в службу безпеки Ірану, якщо він не змінить свою релігію. Обряд хрещення пройшов в 2003 році в Печерській лаврі. Крім того, вказав причини зміни релігії та повідомив про бажання повернутись до Ірану, в разі зміни ставлення до християн.

02.12.2012 р. ГУ ДМС України в м. Києві було винесено Висновок щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якому було зафіксовано, про доцільність вирішення питання про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додатного захисту.

Наказом ГУ ДМС України в м. Києві №696 «Про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту гр. Ірану ОСОБА_2» було наказано оформити документи гр. Ірану ОСОБА_2 для вирішення питання про визнання біженцем або собою, яка потребує додаткового захисту.

Крім того, 25.12.2012 р. ГУ ДМС України в м. Києві з позивачем було проведено повторну співбесіду, про що складено протокол співбесіди. Згідно даного Протоколу співбесіди по справі №12KIYV317-01 позивач повідомив причини вибору України, періодичність відвідування церкви, хто познайомив позивача із християнством.

Згідно абз.4 ч.1 ст.6 Закону №3671 не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені п.1 чи п.13 ч.1 ст.1 цього Закону, відсутні.

Частиною 11 ст.9 Закону №3671 передбачено, що після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

28.01.2013 р. головним спеціалістом сектору у справах біженців ГУ ДМС України в м. Києві було видано Висновок щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту №12KIYV317-01, в якому зазначено за доцільність відмовити у визнанні біженцем позивачу.

Частиною 12 ст.9 Закону №3671 зафіксовано, що особова справа заявника разом з письмовим висновком надсилається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, для прийняття остаточного рішення за заявою.

Відповідно до ч.5 ст.10 Закону №3671 за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

15.03.2013 р. ДМС України було видано Рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту №131-13, відповідно до якого ДМС України прийняла рішення підтримати висновок ГУ ДМС України в м. Києві та відмовило у визнанні біженцем бо особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абз.4 ч.1 ст.6 Закону №3671, як особі, стосовно якої встановлено, що умови передбачені п.1 та п.13 ч.1 ст.1 Закону №3671, відсутні, ОСОБА_2, громадянину Ірану.

29.05.2013 р. позивач отримав Повідомлення №55 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, виданого ГУ ДМС України в м. Києві. Підставою для відмови позивачу в наданні статусу біженця в Повідомленні було вказано Рішення №131-13 від 15.03.2013 р.

Позивач не погоджуючись із винесеними Рішенням №131-13 від 15.03.2013 р. та вважаючи що відповідач порушив положення чинного законодавства під час його винесення, оскаржив таке рішення відповідача до суду.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд звертає увагу на те, що побоювання стати жертвою переслідувань складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи побоювання. Побоювання - є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї, під впливом якої особа вирішила покинути країну і стала біженцем. Термін «побоювання» означає, що особа не обов'язково постраждала від дій, які змусили її покинути країну, а відтак побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової або соціальної групи, тощо).

Побоювання бути переслідуваним може бути цілком обґрунтованим незалежно від того, хто є суб'єктом переслідування - державні органи, чи ні. Підпункт 2 п.1 ст.1 Конвенції про статус біженців 1951 року не зазначає, що дії повинні бути державними або здійсненими державною владою. Так, п.65 Керівництва УВКБ ООН пояснює, що часто на практиці переслідування є результатом діяльності осіб, які не контролюються органами державної влади і від яких держава не в змозі захистити.

Ситуація виникнення цілком обґрунтованих побоювань переслідування може скластися як під час знаходження людини у країні свого походження (у цьому випадку особа залишає країну у пошуках притулку), так і під час знаходження людини в іноземній державі, через деякий час після від'їзду з країни походження (тобто ситуація в країні походження змінилася після від'їзду, породжуючи серйозну небезпеку для заявника), або може ґрунтуватися на діях самого заявника після його від'їзду, коли повернення до країни походження стає небезпечним. Але таке цілком обґрунтоване побоювання повинно існувати в теперішній час.

У цілому, обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідування є лише припущенням, яке має об'єктивні підстави, але перевірити його без ризику для життя чи особистої свободи людини майже неможливо. Тому на підставі принципу гуманізму, який закладено перш за все в основу Конвенції про статус біженців 1951 року, цей вислів слід тлумачити широко, тобто на користь того, хто звернувся за наданням статусу біженця.

Що стосується підтверджуючих доказів, то їх наявність підсилює вірогідність зроблених заявником тверджень, але не може бути обов'язковим елементом його доказової бази. Так, приймаючи до уваги особливе положення осіб, які шукають статусу біженця, їм немає потреби надавати усі необхідні докази. Треба визнати, що досить часто особи, які шукають статусу біженця, позбавлені в силу тих чи інших обставин можливості надати докази в підтвердження своїх доводів. Ненадання документального доказу усних тверджень не повинно перешкоджати в прийнятті заяви чи прийнятті позитивного рішення щодо надання статусу біженця, якщо такі твердження співпадають із відомими фактами, та загальна правдоподібність яких є достатньою. Правдоподібність встановлюється, якщо заявник подав заяву, яка є логічно послідовною, правдоподібною та не суперечить загальновідомим фактам і, отже, викликає довіру.

Відповідно до постанови Вищого адміністративного суду України №1 від 25.06.2009 р. (із змінами та доповненнями) «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні» при розгляді зазначених справ судам слід ураховувати, що підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 р. №649, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження.

Колегія суддів звертає увагу на що, Позивачем було долучено до матеріалів справи копії звернень УВКБ ООН та витяг із Річного звіту за 2011 р. УВКБ ООН в яких зазначено що особи, які прийняли християнство, а також баптисти, постійно потрапляють під утиснення після неодноразових закликів Верховного лідера та інших представників влади вести боротьбу із «невірними». При цьому, існують факти притягнення особи-християнина за віровідступлення, зокрема арешти та засудження християн. Крім того, в Річному звіті за 2011 р. зазначено, що р. Аятола Хоссейні Бушехрі, релігійний лідер і член Асамблеї експертів, виступає проти поширення християнства та називає християн ворогами. Крім того, колегія суддів приймає до уваги надані позивачем витяги із відкритих інформаційних джерел, що характеризують складні відносини у віросповіданні в Ірані (щодо відступлення від мусульманства та прийняття християнства).

Згідно зі ст.14 Загальної декларації прав людини кожна людина має право шукати притулку від переслідувань в інших країнах. При цьому, відповідно до ст.3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод жодна людина не може бути піддана катуванням, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню.

Як наслідок, суд критично ставиться до послання представника відповідачів, що позивачем не доведено факт очевидності побоювання стати жертвою переслідування за однією з вищенаведених умов чи за декількома. Натомість, суд приходить до висновку, що належність позивача до певного віросповідання (християнин), можуть бути визнані обґрунтованою умовою побоювання стати жертвою переслідування за релігійними та/або політичними переконаннями в Ісламській Республіці Іран.

Більше того, в ч.6 ст.8 Закону №3671 рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені п.1 чи п.13 ч.1 ст.1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених п.1 чи п.13 ч.1 ст.1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Однак, відповідачем не надано жодних доказів, які б посвідчували існування обставин, що передбачені ч.6 ст.8 Закону №3671.

Крім того, колегія суддів приймає до уваги, що відповідно до положень ч.1 ст.8 Закону №3671 орган міграційної служби проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.

20.11.2012 р. та 25.12.2012 р. відповідачем із позивачем було проведено співбесіди в справі №317-01, та встановлено анкетні дані, маршрут прибуття в країну, перебування в Україні, причини еміграції.

Крім того, ні в Протокол співбесіди ні в інші документи Особової справи №12KYIV317-01 не містять жодної інформації про витребовування від позивача додаткових відомостей про зміну віри позивачем.

При цьому, суд погоджується із посиланням позивачки на положення ст.9, ст.10 та ст.13 Закону №3671, які передбачають, що в разі виникнення сумнівів у відповідачів щодо достовірності інформації, поданої заявником, необхідності у встановленні справжності і дійсності поданих ним документів, відповідач наділений правом звертатися з відповідними запитами до органів Міністерства закордонних справ України, Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, заява якої розглядається.

Крім того, відповідно до ч.6 ст.6 Закону №3671 передбачено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, спільно з органами Служби безпеки України проводить перевірку обставин, за наявності яких заявника не може бути визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абз.2-4 ч.1 ст.6 цього Закону.

Однак, жодних доказів звернення відповідача до Міністерства закордонних справ України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян (зокрема, Церкви «Храм Спасіння») в матеріалах особової справи позивача не міститься.

Відповідно до положень Закону України «Про загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» метою адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу є досягнення відповідності правової системи України acquis communautaire з урахуванням критеріїв, що висуваються Європейським Союзом (ЄС) до держав, які мають намір вступити до нього. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС є пріоритетною складовою процесу інтеграції України до Європейського Союзу, що в свою чергу є пріоритетним напрямом української зовнішньої політики.

Відповідно до Директиви Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів кваліфікації громадян третіх країни та осіб без громадянств біженців або як осіб, що потребують міжнародного захист іншими причинами, а також суті захисту, що надається», яка використовуються у практиці Європейського Суду з прав людини, заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутні поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Таким чином, Рішення №131-13 від 15.03.2013 р., якими відмовлено позивачу в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем, не відповідають міжнародним принципам з питань міграції, оскільки позивач зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; повідомив всі важливі факти, що були в його розпорядженні; повідомлені позивачем факти, відповідач не визнав неправдоподібними або такими, що суперечать конкретній та загальній інформації за справою позивача; позивач заслуговує на довіру, оскільки щодо неї не виявлено компрометуючої інформації.

З огляду на викладене, суд знаходить, що заява Позивача є обґрунтованою, а ситуація, яка склалась на Батьківщині позивача, є несприятливою і обґрунтовує доводи і пояснення, викладені в позовній заяві.

Щодо позовної вимоги позивача про визнання неправомірними дії ГУ ДМС України в м. Києві пов'язані із повідомленням позивача про прийняття ДМС України рішення №131-13 від 15.03.2013 р. про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.13 ст.10 Закону №3671 у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, прийняв рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа цього центрального органу виконавчої влади протягом семи робочих днів з дня його отримання надсилає або видає особі, стосовно якої прийнято зазначене рішення, письмове повідомлення з викладенням причин відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення.

Як вбачається із змісту Повідомлення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту №55 від 22.03.2013 р. воно містить в собі і підставу відмови і порядок оскарження рішення.

Щодо позовної вимоги позивача про зобов'язання ДМС України визнати позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до вимог чинного законодавства, суд зазначає наступне.

За своєю правовою природою, відповідно до норм чинного законодавства, повноваження відповідача щодо визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є виключною компетенцією уповноваженого органу.

Як випливає зі змісту Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 р. на 316-й нараді під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч.3 ст.2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є здійснення правосуддя. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення.

Таким чином, вищевказана позовна вимога є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства, а тому задоволенню не підлягає.

Водночас, належною формою захисту прав позивача є зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву про надання статусу біженця №316 від 13.11.2012 р. громадянина Ірану ОСОБА_2

При цьому, відповідно до положень ч.1 ст.267 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

З врахування вказаного, суд дійшов висновку, про необхідність зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву про надання статусу біженця №316 від 13.11.2012 р. громадянина Ірану ОСОБА_2

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст.9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст.71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.

Статтею 159 КАС України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на вищевказане суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача.

Керуючись положеннями ст.ст. 2, 17, 71, 86, 158-163, 167, 254 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позовні вимоги громадянина Ірану ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України та Головного управління Державної міграційної служби України у м. Києві задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України №131-13 від 15.03.2013 р. про відмову у визнанні біженцем або собою, яка потребує додаткового захисту.

3. Зобов'язати Державної міграційної служби України повторно розглянути заяву про надання статусу біженця №316 від 13.11.2012 р. громадянина Ірану ОСОБА_2.

4. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст.254 КАС України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.185-187 КАС України.

Головуючий суддя Б. В. Санін

Судді Д. А. Костенко

В. А. Донець