Рішення № 32263560, 01.07.2013, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 2517/586/13-ц Провадження № 22-ц/795/1388/2013 Головуючий у I інстанції - Зарічна Л.А. Доповідач - Мамонова О. Є.Категорія - цивільна

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 липня 2013 року м. ЧернігівАПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого-судді Мамонової О.Є.,

суддів: Шемець Н.В., Губар В.С.,

при секретарі: Халимон Т.Ю., Шкарупі Ю.В.

з участю: представника відповідача Степаненко Л.М., представника позивача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 26 квітня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства „Укрнафта" про поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, третя особа - начальник НГВУ „Чернігівнафтогаз" ПАТ „Укрнафта" ОСОБА_4, -

В С Т А Н О В И В:

У березні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ПАТ „Укрнафта" про визнання його звільнення та наказу № 38 від 28 лютого 2013 року НГВУ «Чернігівнафтогаз» про його звільнення незаконними; поновлення його на роботі на посаді начальника колони автомобільної № 6 цеху технологічного транспорту НГВУ „Чернігівнафтогаз"; стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди в розмірі 2000 грн. Позов обґрунтований тим, що при його звільненні з роботи із займаної посади у зв'язку з скороченням чисельності або штату працівників за п. 1 ст. 40 КЗпП України, керівник мав можливість перевести його на іншу роботу, але не зробив такого, чим порушив ст.ст. 43, 49-2 КЗпП України. Крім того, при звільненні не враховано його переважне право на залишення на роботі (він має вищу освіту, безперервний трудовий стаж та трьох утриманців, жоден член його родини не має самостійного доходу). Таким чином, дії адміністрації є упередженими та спрямованими на переслідування працівника, який був поновлений на роботі після незаконного звільнення.

Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 26 квітня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено; визнано наказ НГВУ „Чернігівнафтогаз" № 38 від 28 лютого 2013 року про звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП України ОСОБА_3 з посади начальника автомобільної колони № 6 цеху технологічного транспорту незаконним; поновлено ОСОБА_3 на роботі на посаді начальника автомобільної колони № 6 цеху технологічного транспорту НГВУ „Чернігівнафтогаз" ПАТ „Укрнафта"; стягнуто з ПАТ „Укрнафта" на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 13496,90 грн. та моральну шкоду в розмірі 2000 грн.; вирішено питання розподілу судових витрат по справі.

В апеляційній скарзі ПАТ „Укрнафта" просить рішення суду першої інстанції скасувати, посилаючись на грубе порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, та прийняти рішення, яким в позові відмовити в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що в НГВУ „Чернігівнафтогаз" дійсно мали місце зміни в організаційній структурі, які призвели до скорочення посади начальника автомобільної колони № 6, що знайшло підтвердження і в судовому засіданні та зазначено в рішенні суду. Апелянт зазначає, що згідно штатного розпису посада начальника автомобільної колони № 6 цеху технологічного транспорту була єдиною в ЦТТ НГВУ „Чернігівнафтогаз" і її скорочено, й будь-яка перевага в цьому випадку не могла бути реалізована. Вказує, що позивач був завчасно попереджений про наступне вивільнення, про що він дав свідчення в судовому засіданні. Апелянт наполягає на тому, що звільнення позивача із займаної посади відбулося з дотриманням вимог діючого трудового законодавства, оскільки відповідно до змін в організаційній структурі автоколона № 6 була розформована, а її працівники перейшли до інших структурних підрозділів ЦТТ НГВУ „Чернігівнафтогаз", і в новій структурі та штатному розписі як автомобільна колона № 6, так і посада начальника колони, яку займав позивач, відсутні. При цьому апелянт наголошує, що позивачу тричі до дня звільнення пропонувалися посади та робоче місце відповідно до його спеціальності/кваліфікації. Від переведення на посаду механіка з випуску АТЗ він відмовився, написавши письмову відмову, інші пропозиції позивач отримав, проте згоди на переведення не надав, пояснивши це в судовому засіданні тим, що чекав інших пропозицій. Апелянт зазначає, що відсутні підстави для відшкодування моральної шкоди, так як порушень трудових прав позивача не було допущено.

У запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_3 просив відхилити апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Вислухавши суддю-доповідача, заслухавши пояснення представника відповідача, який просив задовольнити апеляційну скаргу, позивача та його адвоката, які наполягали на законності рішення суду першої інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до наступного висновку.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3, суд першої інстанції, виходив з того, що відповідачем не було дотримано вимог ст. 49-2 КЗпП України, так як за весь час попередження про звільнення позивачу дійсно була запропонована інша робота, але при наявності на момент попередження понад 10 вакантних посад, які за наявної спеціальності та досвіду роботи мав можливість займати позивач, йому було запропоновано лише 3 і тільки від однієї він відмовився.

Проте з таким висновком місцевого суду не може погодитись апеляційний суд, оскільки він не ґрунтується на матеріалах справи.

Судом по справі встановлено, що ОСОБА_5 з 1996 року працював в НГВУ „Чернігівнафтогаз", з 01.09.2006 року на посаді начальника автомобільної колони № 6 цеху технологічного транспорту (т. 1 а.с. 73-74)

На виконання розпорядження ПАТ «Укрнафта» від 02.10.2012 року з метою оптимізації організаційної структури, покращення організації праці, раціонального використання трудових ресурсів і підвищення продуктивності праці, ПАТ „Укрнафта" було видано наказ № 349 від 14 листопада 2012 року (т. 1 а.с. 59-69).

На виконання вказаного наказу в НГВУ „Чернігівнафтогаз" була підготовлена нова організаційна структура, розроблено новий штатний розпис професіоналів, фахівців, технічних службовців та штатну розстановку робітників відповідно до встановленої нормативної чисельності та видано накази № 840-к від 12 грудня 2012 року „Про зміну організаційно-штатної структури структурних підрозділів НГВУ „Чернігівнафтогаз" (т. 1 а.с. 48-52), № 844-к від 14 грудня 2012 року „Про скорочення чисельності посад і робочих місць НГВУ „Чернігівнафтогаз" (т. 1 а.с. 53-55) та № 845-к від 14 грудня 2012 року „Про вивільнення працівників НГВУ „Чернігівнафтогаз" (т. 1 а.с. 56-58).

Згідно наказів № 840-к від 12 грудня 2012 року та № 844-к від 14 грудня 2012 року в НГВУ „Чернігівнафтогаз" ПАТ „Укрнафта" з 28 лютого 2013 року ліквідувалась автомобільна колона № 6 цеху технологічного транспорту в кількості 94 штатних одиниць шляхом приєднання до автомобільної колони № 1 та служби ремонтного обслуговування, скорочувалось 96 посад та робочих місць, в тому числі і посада начальника автомобільної колони № 6.

17 грудня 2012 року ОСОБА_3 було отримано повідомлення про скорочення з 28 лютого 2013 року займаної ним посади із зазначенням про відсутність вакантних посад за відповідною професією (спеціальністю). Згідно акту від 17 грудня 2012 року ОСОБА_3 відмовився ознайомитися з наказом № 845-к від 14 грудня 2012 року (а.с. 38).

Надалі до дня звільнення з роботи, ОСОБА_3 неодноразово надавались пропозиції щодо переведення на іншу роботу.

Так, 25 січня 2013 року ОСОБА_3 отримано пропозицію щодо переведення на роботу механіка (з випуску АТЗ) автомобільної колони ЦТТ, від якої він відмовився надавши письмову заяву (т. 1 а.с. 39-40). 06 лютого 2013 року та 27 лютого 2013 року було надано пропозиції щодо переведення на вакантні посади механіка автомобільної колони № 4 ЦТТ та слюсаря-ремонтника 5 розряду Прилуцько-Леляківського цеху з видобутку нафти й газу відповідно, з якими позивач був ознайомлений, про що свідчать його підписи та складені акти, а також було підтверджено ним самим в судовому засіданні суду першої інстанції (т. 1 а.с. 41-44).

Наказом № 38 від 28 лютого 2013 року ОСОБА_3 було звільнено за п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку скорочення чисельності або штату працівників (т. 1 а.с. 4).

Частиною 2 статті 40 КЗпП України передбачено, що звільнення працівника на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 цього Кодексу допускається, якщо неможливо перевести працівника за його згодою на іншу роботу.

Згідно до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 42 КЗпП України, при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації.

Відповідно до приписів ст. 492 вказаного Кодексу про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

У п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року „Про практику розгляду судами трудових спорів" зазначається, що при розгляді трудових спорів, пов'язаних зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Матеріалами справи підтверджено та не заперечується позивачем, що у відповідача дійсно мали місце зміни в організації виробництва і праці й були реальні підстави для скорочення чисельності та штату працівників.

Апеляційний суд вважає, що при звільненні ОСОБА_3 були дотримані вимоги ст. ст. 42, 492 КЗпП України, що регулюють вивільнення працівників, виходячи з наступного.

ОСОБА_3 до звільнення було тричі запропоновано вакантні посади. Від переведення на посаду механіка (з випуску АТЗ) автомобільної колони ЦТТ, яка була йому запропонована 25.01.2013 року позивач відмовився надавши письмову заяву (а.с. 40). Пропозиції відповідача щодо переведення позивача на вакантні посади механіка автомобільної колони № 4 ЦТТ та слюсаря-ремонтника 5 розряду Прилуцько-Леляківського цеху з видобутку нафти й газу, з якими позивач був ознайомлений, про що він не заперечував у судовому засіданні, залишилися невирішеними, оскільки ОСОБА_3 від них не відмовився, як і не надав згоди.

На посади заступника начальника управління з охорони праці і екологічної безпеки, інженера відділу експлуатації цеху технологічного транспорту, механіка автомобільної автоколони № 1, які зазначені позивачем як вакантні, відповідачем були переведені інші працівники ОСОБА_6 (а.с. 119), ОСОБА_5 (а.с. 117), ОСОБА_8 (а.с. 124) відповідно, що є правом роботодавця при вирішенні питання розстановки кадрів в процесі скорочення чисельності чи штату працівників.

Вакантна посада інженера з комплектації устаткуванням й матеріалами відділу капітального будівництва ОСОБА_3 не пропонувались, оскільки, на переконання роботодавця, з яким погоджується апеляційний суд, позивач не відповідав за своєю спеціальністю, кваліфікацією та досвідом роботи.

Оскільки відповідно до вимог чинного трудового законодавства переведення працівника на іншу роботу можливо лише за його згоди, при такій поведінці позивача, коли пропозиції роботодавця щодо працевлаштування позивача останнім проігноровані, апеляційний суд доходить висновку, що звільнення ОСОБА_3 відбулось законно.

Крім того, відповідачем в період слухання даної цивільної справи в суді першої інстанції було заявлено клопотання про оголошення перерви для мирного врегулювання спору та запропоновано ОСОБА_3 працевлаштування на наступні робочі місця: слюсар-ремонтник Прилуцько-Леляківського цеху з видобутку нафти й газу, ізолювальника гідроізоляції будівельно-монтажного цеху, оператора з дослідження свердловин лабораторії з дослідження свердловин, водія автотранспортних засобів автомобільної колони № 1 цеху технологічного транспорту. На вказані пропозиції також не було отримано ні відмови, ні згоди (т. 2 а.с. 111-112).

Як вбачається зі змісту ч. 1 ст. 42 КЗпП України, до кола працівників, серед яких визначаються особи, які мають переважне право на залишення на роботі, і працівників, які не мають таких переваг, входять всі працівники, що займають таку ж посаду і виконують таку ж роботу на підприємстві.

Оскільки посаду начальника автомобільної колони № 6 ЦТТ було виведено зі штатного розкладу і ця посада була єдиною на підприємстві посилання ОСОБА_3 щодо неврахування його переважного права на залишення на роботі ґрунтуються на невірному тлумаченні норм трудового законодавства.

Виходячи з викладеного, районний суд дійшов помилкового висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_3 про визнання наказу про звільнення незаконним та поновлення його на роботі.

Не підлягають задоволенню і позовні вимоги ОСОБА_3 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, оскільки вони є похідними.

За викладених обставин, оскаржуване рішення підлягає скасування як таке, що ухвалене при невідповідності висновків суду обставинам справи та, як наслідок, при неправильному застосуванні норм матеріального права, з постановленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» слід стягнути 172,05 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 316 , 317, 319, 324 ЦПК України, апеляційний суд,-

В И Р І Ш И В:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» задовольнити.

Рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 26 квітня 2013 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства „Укрнафта" про поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» 172 грн. 05 коп. в повернення судових витрат.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий:Судді: