Рішення № 32259973, 04.07.2013, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 0907/18751/2012

Провадження № 2/344/1925/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 липня 2013 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого судді Бойчука О.В.

секретарі Кондратів Х.І., Хороша Е.М.,

за участю: позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Івано-Франківського міського суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання права власності на 1/2 частину квартири та 1/2 частину будинковолодіння,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 та 1/2 частину будинковолодіння АДРЕСА_2, як набутих в період шлюбу.

У судовому засіданні відповідач позов не визнав.

Позивач ОСОБА_1 та її представник заявлений позов підтримали з підстав зазначених у позовній заяві. Суду пояснили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 з 15.02.1997 року і по даний час перебувають у зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу у них народилась спільна дочка - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. Уся сім'я постійно проживає та зареєстрована у трьохкімнатній квартирі АДРЕСА_1. Вказана квартира придбана у період шлюбу, а тому є спільною сумісною власністю подружжя. Окрім даної квартири, в період шлюбу подружжя за спільні кошти придбало будинковолодіння АДРЕСА_2 Вказане будинковолодіння у 2004 році реконструювалось шляхом здійснення прибудови. На даний час між подружжям виникли суперечки з приводу придбаного у шлюбу майна, а тому, з метою захисту свого права власності з метою запобігання його порушенню позивачка просить суд визнати за нею право власності на 1/2 частки нерухомого майна по кожному об'єкту зокрема.

Відповідач ОСОБА_4 та його представник заявлений позов заперечили з підстав, викладених у поданому до суду письмовому запереченні та поясненнях. Суду повідомили, що квартира АДРЕСА_1 є об'єктом особистої приватної власності ОСОБА_4, оскільки, хоча і набута в період шлюбу, про те, шляхом обміну раніше належної особисто відповідачу квартири та спільні кошти у придбання майна не вкладались. Щодо будинковолодіння під АДРЕСА_2 відповідач пояснив, що придбав його за кошти, виручені від продажу незавершеного будівництвом будинку та земельної ділянки в с. Микитинці Івано-Франківської міськради, які були особистою власністю ОСОБА_4 Відповідач вважає позов безпідставним, таким, що спрямований на неправомірне збагачення позивачки, яка участі у набутті нерухомого майна, що є предметом спору не приймала, оскільки остання не працювала та грошових, матеріальних і трудових затрат по набутті майна не несла.

На пропозицію щодо мирного врегулювання спору, відповідач ОСОБА_4 заявив суду про свої наміри щодо передачі квартири АДРЕСА_1 в цілому у власність спільної дочки ОСОБА_6 а також 1/2 частини будинковолодіння АДРЕСА_2, залишивши у власності кожного з подружжя по 1/4 частці цього будинковолодіння.

Позивачка ОСОБА_1 запропоновані умови відхилила, пояснюючи відмову необхідністю захисту особистих майнових інтересів.

Вислухавши пояснення сторін та їх представників, допитавши свідків, перевіривши доводи позивача та відповідача за наявними у справі доказами, які суд оцінив кожен окремо та у сукупності, перевіривши матеріали справи суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, виходячи з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 69 Сімейного кодексу України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 Сімейного кодексу України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

За змістом ч. 1 ст. 71 Сімейного кодексу України, майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 з 15.02.1997 року перебувають у шлюбі, який зареєстровано у відділі РАГСУ Львівського міськвиконкому, про що видано свідоцтво про одруження, серії: НОМЕР_1. У період шлюбу, а саме 07.09.1999 року ОСОБА_4 набуває права власності на трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_1, житловою площею: 45,63 кв.м., загальною площею: 73,0 кв.м., шляхом укладення договору міни, який нотаріально посвідчений 07.06.1999 року приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_7 та зареєстровано в реєстрі під № Д-498. На вказаному договору вчинено реєстраційний напис Івано-Франківського ОБТІ про реєстрацію права приватної власності на квартиру за ОСОБА_4 від 27.07.1999 року.

Як вбачається з п. 2 договору міни квартири, предметом обміну зі сторони ОСОБА_4 виступала двохкімнатна квартира АДРЕСА_3 житловою площею 27,3 кв.м. та загальною площею: 50,4 кв.м., яка належала особисто відповідачу. При укладенні зазначеного договору міни ОСОБА_1 участі не приймала, згоди на відчуження та придбання квартири не надавала, як співвласник майна не виступала (а.с. 8-9).

Згідно договору купівлі-продажу від 27.02.1996 року, який нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського нотаріального округу ОСОБА_8 та зареєстрований в реєстрі під № 110 Д, вбачається, що ОСОБА_4 особисто, не перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_1 придбав двохкімнатну квартиру АДРЕСА_2, житловою площею: 38,8 кв.м., загальною площею: 49,0 кв.м. Надалі, відповідач уклав договір міни квартир від 08.05.1999 року нотаріально посвідченого приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_9 та зареєстрованого в реєстрі під № д-236, набувши у такий спосіб двохкімнатну квартиру АДРЕСА_3, яку в подальшому обміняв на спірну.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відбулась трансформація одного об'єкта особистої приватної власності в інший, під час якої не виникли права спільної сумісної власності подружжя, щодо квартири АДРЕСА_1. Суд звертає увагу на те, що позивачка не представила доказів своєї участі у набутті даної квартири у власність ОСОБА_4, та не заявляла у впродовж встановленого строку позовної давності вимог про визнання її співвласником житла.

24.07.2002 року ОСОБА_4 в м. Судак АР Крим укладено договір купівлі-продажу будинковолодіння АДРЕСА_2 житловою площею 26,6 кв.м. та загальною площею: 73, 7 кв.м., який нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Судакського нотаріального округу ОСОБА_10 та зареєстрований в реєстрі під № 2927.

Допитані в судовому засіданні свідки зі сторони відповідача: ОСОБА_11 та ОСОБА_12 підтвердили те, що ОСОБА_4 придбав вказане будинковолодіння за кошти виручені від продажу належного йому незавершеного будівництва, яке знаходилося в АДРЕСА_4. На підтвердження фактичних обставин, які вже були встановлені при розгляді судових спорів щодо фактів, що мають значення для справи, позивачем представлено копію рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 16.06.2009 року по цивільній справі № 22-ц-795/09. Судом на підставі поданих доказів встановлено, що 29.08.1989 року ОСОБА_4 рішенням Микитинецької сільської ради було надано для будівництва будинку земельну ділянку по АДРЕСА_4 площею 0,07 га, на якій розпочато будівництво та до моменту припинення шлюбу з першою дружиною - 10.05.1995 року споруджено перший поверх. З метою оформлення прав на земельну ділянку 21.03.1997 року рішенням Микитинецької сільської ради ОСОБА_4 передано земельну ділянку у приватну власність а 10.02.1998 року видано Державний акт про право приватної власності на цю землю. Відчуження незавершеного будівництвом будинку відбулося 04.04.2002 року разом із земельною ділянкою тобто до моменту придбання спірного будинковолодіння у місті Судак. При цьому, вартість проданого майна відповідає вартості набутого.

На підтвердження обставин здійснення будівництва особистими силами та власними матеріалами відповідач подав суду накладні та розрахункові документи, що засвідчують факт особистої участі ОСОБА_4 у спорудженні проданого будинковолодіння, що також встановлено рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 16.06.2009 року. Позивачка по справі не представила суду жодних доказів на підтвердження своєї фінансової, трудової чи іншої участі у набутті спірного майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 62 СК України, - якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилось у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Позивач ОСОБА_1 не представила доказів істотного збільшення вартості нерухомого майна належного відповідачу ОСОБА_13 за рахунок спільних чи її особистих трудових або грошових затрат. Таким чином, в суду не виникає підстав визнавати спірне нерухоме майно об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно п. 3 ч. 1 СК України, - особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

В судовому засіданні встановлено, що набуття відповідачем ОСОБА_13 квартири АДРЕСА_1 проводилось шляхом обміну раніше належного йому на праві особистої приватної власності житла, а придбання будинковолодіння АДРЕСА_2 здійснювалось за кошти виручені від продажу незавершеного будівництвом об'єкту, тобто відбулась трансформація одного об'єкта особистої приватної власності в інший, що не породжує прав у позивача на визнання такого спільною сумісною власністю та визначення частки її власності.

За таких обставин суд прийшов до переконання, що в заявленому позові слід відмовити.

На підставі наведеного ст.ст. 8, 24, 55, 124 Конституції України, ч. 2 ст. 15 Цивільного кодексу України, п. 3 ч. 1, ч. 1 ст. 62, ч. 1 ст. 69, ч. 1 ст. 70, ч. 1 ст. 71 Сімейного кодексу України, керуючись нормами процесуального права, зокрема, ст.ст. 10, 11, 57, 58, 60, 61, 179, 208, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання права власності на 1/2 частину квартири та 1/2 частину будинковолодіння - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Бойчук О.В.