Ухвала суду № 32252086, 20.05.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 травня 2013 року м. Київ К-25470/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 15.02.2010 р.

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 15.06.2010 р.

у справі №2а-14824/09/0570

за позовом Закритого акціонерного товариства «Донагроімпекс»

до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Закрите акціонерне товариство «Донагроімпекс» (далі-позивач) звернулось з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька (далі-відповідач) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 15.02.2010 р., залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 15.06.2010 р., позов задоволено у повному обсязі, визнано недійсним податкове повідомлення-рішення від 19.06.2009 р. №0001932340/0, стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача витрати по сплаті судового збору у розмірі 3,40 грн.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій з підстав порушення судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права просить їх скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч.1 ст.220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступні фактичні обставини у справі.

Представниками відповідача проведена невиїзна документальна перевірка позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок платника у банку за серпень, вересень 2008 р., яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось у період з квітня 2008 р. по вересень 2008 р., з урахуванням отриманих відповідей по запитам щодо підтвердження правових відносин з контрагентами, спрямованими в попередніх перевірених податкових періодах, за результатами якої складено акт від 19.06.2009 р. № 959/23-3/25333903.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7, п. 1.8 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», у результаті чого завищено заявлену до бюджетного відшкодування по декларації за травень 2008 року суму податку на додану вартість на 14 980,00 грн., по декларації за серпень 2008 року на суму податку на додану вартість на 80 698,00 грн., по декларації за вересень 2008 року суму податку на додану вартість на 85 130,00 грн.

На підставі встановлених порушень контролюючим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення від 19.06.2009 р. № 0001932340/0, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість на 180 808,00 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для зменшення позивачу заявленої до бюджетного відшкодування суми податку на додану вартість стало невстановлення факту сплати такого податку до бюджету у ланцюгу поставок товару.

Податкова інспекція вказує, що Закон України «Про податок на додану вартість» обов'язковою підставою для формування складу податкового кредиту визначає фактичну надмірну сплату податку на додану вартість до бюджету, а не сам факт існування зобов'язання по сплаті податку на додану вартість у ціні товару.

Нормами п.1.8 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено бюджетне відшкодування як суму, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Згідно з пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 вказаного Закону (у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8№ цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку

Судами першої та апеляційної інстанцій правильно встановлено, що чинне податкове законодавство не ставить у залежність право платника податку на формування податкового кредиту та на бюджетне відшкодування від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання податкового кредиту та бюджетного відшкодування поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Обставини щодо фактичності здійснення господарської операції з придбання у контрагентів нежитлового приміщення, на яку платник податку посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) податку на додану вартість до податкового кредиту та відповідно права на бюджетне відшкодування такого податку, відповідачем не спростовано.

Крім того, проведеною податковим органом перевіркою не встановлено порушень підприємством вимог податкового законодавства при визначенні суми податку на додану вартість, що підлягає відшкодуванню з бюджету по декларації за травень 2008 року, серпень 2008 року та вересень 2008 року.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис зазначеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків відмовлено у наданні податкових вигод, зокрема, бюджетного відшкодування, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Обставини, які слугували фактичною підставою для зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість знаходяться поза межами вимог Закону України «Про податок на додану вартість».

Отже, колегія суддів вважає, що в межах заявленої касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м.Донецька залишити без задоволення.

2. Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 15.02.2010 р. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 15.06.2010 р. у справі №2а-14824/09/0570 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. СуддіЛанченко Л.В. Пилипчук Н.Г.