Ухвала суду № 32252079, 20.05.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 травня 2013 року м. Київ К/9991/55722/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції у Сихівському районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 22.03.2011 р.

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.08.2012 р.

у справі №2а-4322/10/1370 (38569/11/9104)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЙБІ Україна»

до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м.Львова

та Головного управління Державного казначейства України у Львівській області,

за участю Прокурора Львівської області,

про скасування податкових повідомлень-рішень та зобов'язання відшкодувати суму бюджетної заборгованості з податку на додану вартість,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕЙБІ Україна» (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м.Львова та Головного управління Державного казначейства України у Львівській області (далі - відповідачі) про скасування податкових повідомлень-рішень, а також зобов'язання відшкодувати суму бюджетної заборгованості з податку на додану вартість.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 22.03.2011 р., залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.08.2012 р., позовні вимоги задоволено: скасовано податкові повідомлення-рішення від 19.03.2010 р. №000042341/0 та від 20.07.2010 р. №0000192341/0 та стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача бюджетну заборгованість з податку на додану вартість у розмірі 533 212,00 грн.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанції прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Працівниками податкового органу було проведено виїзну документальну перевірку позивача з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування ПДВ за листопад 2009 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення, задекларованого у вересні та жовтні 2009 року, а також позапланову виїзну перевірку позивача з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування ПДВ за листопад 2009 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення, задекларованого у вересні та жовтні 2009 року, про що складено акти від 18.03.2010 р. № 769/23-408/34306833 та № 1848/23-408/340683.

За результатами проведеної перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 19.03.2010 р. №0000042341/0, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 425 345,00 грн., а також від 20.07.2010 р. № 0000192341/0, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 107 867,00 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

З актів перевірки вбачається, що сума бюджетного відшкодування податку на додану вартість виникла внаслідок господарських операцій позивача з ДП «ІКС-Мегатрейд» за договором від 01.01.2008 р. № 01-32-2008, за яким придбано обладнання на суму 2 552 068,20 грн., у тому числі ПДВ у розмірі 425 344,70 грн. При цьому податковим органом зазначено, що вказаний контрагент позивача був посередником, а постачальниками товару були ЗАТ «Прайд Компютер» та ТОВ «Фабрика АЛС». Діяльність першого припинена зі зняттям з обліку з 30.11.2009 р., а інший відсутній за місцем основної реєстрації платника.

Крім того, позивач придбав обладнання у ТОВ «ІР СОМ», сплативши при цьому 205 820,76 грн. податку на додану вартість, яке також являлося посередником та реалізовані позивачу товари придбавало у ПП «Гледіс», а останній - у ТОВ «Компанія Ван», місце знаходження якого не встановлено.

Приймаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення, податковим органом зроблено висновок про те, що заявлення позивачем до бюджетного відшкодування суми ПДВ за листопад 2009 року є неправомірним, так як податковий орган не зміг встановити джерело відшкодування податку.

Фактичною підставою для відмови позивачу в бюджетному відшкодуванні сум ПДВ, задекларованих у податкових деклараціях із ПДВ за листопад 2009 року, слугував висновок контролюючого органу про порушення позивачем підпункту 7.2.2 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (далі - Закон №168), з посиланням на факт не підтвердження сплати до бюджету та неможливості проведення перевірки по всьому ланцюгу постачання.

Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з того, що чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство України не ставило в залежність право платника ПДВ на податковий кредит та бюджетне відшкодування ПДВ від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання, зокрема, тими які не були постачальниками товарів (послуг), на вартість яких нараховано ПДВ, що включене платником податку до податкового кредиту.

Суд касаційної інстанції погоджується з доводами судів попередніх інстанцій відносно того, що висновки контролюючого органу є безпідставними та необґрунтованими з огляду на таке.

Нормами п.1.8 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість», у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, визначено бюджетне відшкодування як суму, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Згідно з п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 вказаного Закону податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 цієї ж статті встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп.7.2.6 цього пункту).

Згідно п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з п.п.7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з п.п.7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з п.п.7.7.1, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (п.п.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

З огляду на приписи наведених норм, судова колегія Вищого адміністративного суду України погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту та на бюджетне відшкодування податку на додану вартість від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету.

Питання податкового кредиту та бюджетного відшкодування поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб. Вимога п.1.8 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» щодо надмірної сплати податку на додану вартість, як необхідної умови повернення з бюджету сум цього податку його платникові, стосується саме цього платника і сплати саме ним податку у ціні придбання товарів (послуг) їх постачальникам.

Обставини, які слугували фактичною підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, знаходяться поза межами вимог Закону України «Про податок на додану вартість», а відтак спірні податкові повідомлення-рішення було обґрунтовано визнано судами попередніх інстанцій протиправними та скасовано.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Сихівському районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 22.03.2011 р. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.08.2012 р. у справі №2а-4322/10/1370 (38569/11/9104) залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.