Постанова № 32251875, 02.07.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2013 року Справа № 5015/2698/12 Вищий господарський суд України в складі колегії

суддів:Овечкін В.Е. Чернов Є.В. Цвігун В.Л.за участю представників: ТОВ "Осіріс" ПуАТ "Український інноваційний банк" в особі Дрогобицької філії ПуАТ "Укрінбанк" розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_4 ОСОБА_5 ТОВ "Осіріс"на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 12.03.2013р.у справі№ 5015/2698/12 господарського суду Львівської областіза позовомПуАТ "Український інноваційний банк" в особі Дрогобицької філії ПуАТ "Укрінбанк" доТОВ "Універсал" ТОВ "Осіріс"провизнання договору недійснимВ С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Львівської області від 18.09.2012 (колегія суддів у складі Яворського Б.І., Березяк Н.Є., Коссак С.М.) в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк" визнання недійсним договору №31/16 від 20.02.2008р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Універсал" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Осіріс" відмовлено повністю.

Рішення суду мотивоване тим, що договір №31/16 від 20.02.2008р. не був нотаріально посвідчений та відсутня його державна реєстрація, а тому він, у відповідності до ст.ст.210,640 ЦК України, є неукладеним та таким, що не породжує для сторін прав та обов'язків, а, отже, не може бути визнаний недійсним.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 12.03.2013 (судді Гнатюк Г.М., Кравчук Н.М., Мирутенко О.Л.) рішення господарського суду Луганської області 18.09.2012 залишено без зміни.

ТОВ "Осіріс" в касаційній скарзі просить постанову апеляційного господарського суду та рішення господарського суду першої інстанції скасувати з підстав порушення та неправильного застосування норм матеріального та процесуального права, в позові відмовити з підстав викладених в касаційній скарзі.

Скаржник вважає, що суд порушив ст. ст. 16, 203, 215 ЦК України і ст. 20 ГК України, оскільки позивач звертаючись до суду із вимогами визнати недійсним договір, не будучи його стороною, зобов'язаний довести, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси; права особи, яка вважає себе власником, не підлягають захисту шляхом задоволення позову про визнання недійсною угоди, в якій така особа не є стороною, тобто із застосуванням правового механізму, встановленого ст. 216 ЦК України, незалежно від того, чи відповідає спірна угода закону; суд дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову, проте підставою зобов'язаний був зазначити невідповідність обраного позивачем у межах розгляду справи в порядку господарського судочинства способу захисту порушеного права приписам ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України; судом застосовано норми ст. ст. 220, 655, 657, 640, що не підлягали застосуванню, порушено ст. 43 ГПК України, а також не застосовано ст. 875, 877 ЦК України, оскільки надані свідоцтва про реєстрацію права власності на спірні квартири, а також витяги про державну реєстрацію прав на спірні квартири за ТзОВ «Осіріс» спростовує твердження суду про неукладеність даного договору, а також про те, що даний договір є договором купівлі-продажу нерухомого майна, оскільки у відповідача були б відсутні підстави зареєструвати у встановленому законом порядку право власності на спірні квартири саме за рішенням виконкому № 148 від 21 червня 2012 р.

Вищий господарський суд України, розглянувши матеріали справи, доводи касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом між Акціонерним товариством "Український інноваційний банк"(позивач), та Товариством з обмеженою відповідальністю "Універсал"(відповідач) 19.03.2007р. був укладений кредитний договір №70069 (т.1, а.с.15-22). Для забезпечення виконання зобов'язань, що випливають з даного договору, 16.07.2007р. між Акціонерним товариством "Український інноваційний банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Універсал" був укладений договір застави, до якого вносилися зміни додатковими договорами №1 від 11.09.2007р. та №2 від 26.11.2007.

Згідно п.1.2 договору застави, для забезпечення повного і належного виконання заставодавцем взятих на себе згідно із кредитним договором зобов'язань, заставодавець передає заставодержателеві в заставу майно, а саме будівельні матеріали, з яких побудовано незавершений 36-ти квартирний житловий будинок, що знаходиться по вул. Стебнецькій, 21 у м. Трускавці. У разі невиконання або неналежного виконання застоводавцем зобов'язань за кредитним договором, застоводержатель вправі задоволити свої вимоги шляхом звернення стягнення на предмет застави (п.6.1 договору застави).

Зважаючи на те, що відповідач-1 не виконав неналежним чином своїх зобов'язань за кредитним договором від 19.03.2007р., між Акціонерним товариством "Український інноваційний банк"(позивач), та Товариством з обмеженою відповідальністю "Універсал" 14.10.2011р. був укладений договір про задоволення вимог заставодержателя, відповідно до п.1 якого, заставодавець передає заставодержателю майнові права (право на реєстрацію права власності та саме право власності) на нереалізовані та завершені будівництвом квартири, а саме: квартири №8,15,16,17,23,25 в м. Трускавці, по вул. Данилишиних, 59.

Однак, після звернення до Трускавецької міської ради із заявою про оформлення права власності на зазначені вище квартири, позивачу, Рішенням виконавчого комітету Трускавецької міської ради від 21.06.2012р. №149 ПАТ "Український інноваційний банк" відмовлено в оформленні права власності на квартири в житловому будинку по АДРЕСА_1 у зв'язку з оформленням права власності на дані квартири за ТзОВ "Осіріс"(відповідач 2).

З матеріалів справи вбачається, що 20.02.2008р. між Товариством з обеженою відповідальністю "Універсал" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Осіріс"був укладений договір №31/16, предметом якого є нерухоме майно, а саме квартири за номерами: 8, 15,16,17,23,24,25 в будинку №21 по вулиці Стебницькій в місті Трускавці (п.1 договору).

Відповідно до п1.3. даного договору продавець гарантує і готовий нести відповідальність, передбачену цим договором та законодавством України, що квартири на момент укладення договору належать йому та будуть передані у власність ТзОВ "Осіріс" після здачі житлового будинку в експлуатацію та є вільними від права проживання у них третіх осіб. Ціна квартир становить 3' 274' 263,20 грн. (п.2.1 договору).

Продавець (ТзОВ "Універсал") та покупець (ТзОВ "Осіріс") підписали даний договір та скріпили печатками.

Публічне акціонерне товариство "Український інноваційний банк", від імені якого діє Дрогобицька філія ПАТ "Укрінбанк"просить визнати недійсним договір №31/16 від 20.02.2008р., який був укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Універсал" та Товариством з обмеженю відповідальністю "Осіріс".

Згідно з ч.1 ст.210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту державної реєстрації.

Відповідно до ч.1 ст.181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст.655 ЦК України).

Згідно ст.657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Частина 3 статті 640 ЦК України встановлює, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації -з моменту державної реєстрації.

У пункті 8 Постанови від 06.11.2009р. №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними"Пленум Верховного Суду України наголошує, що згідно зі ст.210 та ст.640 ЦК України не є вчиненим правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації. Також на це звертається увага Верховним Судом України в Узагальненні практики розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними від 24.11.2008р., де відзначається, зокрема, оскільки момент вчинення правочинів, що підлягають державній реєстрації, відповідно до ст.ст. 210,640 ЦК України, пов'язується з державною реєстрацією, тому вони до такої реєстрації є неукладеними і такими, що не породжують для сторін прав та обов'язків.

У відповідності до ст.32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Згідно ст.ст.33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Судом не встановлено, а відповідачами не подано жодних доказів того, що спірний договір був нотаріально посвідчений та пройшов державну реєстрацію.

Таким чином, суд дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки договір №31/16 від 20.02.2008р. не був нотаріально посвідчений та відсутня його державна реєстрація, у зв'язку з чим він є неукладеним та таким, що не породжує для сторін прав та обов'язків, а, отже, не може бути визнаний недійсним.

Твердження скаржника, що спірний договір є договором підряду не заслуговують на увагу, зважаючи на наступне.

Стаття 875 ЦК України передбачає, що за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх. Договором будівельного підряду мають бути визначені склад і зміст проектно-кошторисної документації, а також має бути визначено, яка із сторін і в який строк зобов'язана надати відповідну документацію (ч.2 ст.877 ЦК України).

Однак, відповідач-2 доказів того, що складалася і підписувалася проектно-кошторисна документація та передавався будівельний майданчик ТзОВ "Осіріс" не надав ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції. При цьому у даному договорі не визначено, як цього вимагає ч.2 ст.877 ЦК України, склад і зміст проектно-кошторисної документації та яка із сторін її повинна надати, що додатково свідчить про те, що даний договір не являється договором підряду

Твердження про необґрунтованість позову з огляду на недоведенність порушення оспорюваним договором права та законних інтересів позивача відхиляються, оскільки із змісту позовної заяви та аналізу обставин справи вбачається, що позивач позбавлений права оформлення права власності на належне йому нерухоме майно, згідно договору про задоволення вимог заставодержателя від 14.10.2011р., оскільки предметом останнього договору і спірного договору є одне і теж нерухоме майно.

Згідно ст. 1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на наведене, судова колегія не вбачає підстав для зміни або скасування оскаржуваної постанови апеляційного господарського суду, у зв'язку з чим скаргу залишає без задоволення, а постанову та рішення- без змін.

Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 107, 108, 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12.03.2013 у справі № 5015/2698/12 господарського суду Львівської області залишити без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення.

Головуючий, суддя В. Овечкін

судді Є. Чернов

В. Цвігун