Ухвала суду № 32250419, 02.07.2013, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-4803/12/0170/7

02.07.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Мунтян О.І.,

суддів Дугаренко О.В. ,

Цикуренка А.С.

секретар судового засідання Равза Р.Р.

за участю сторін:

представник позивача, Публічного Акціонерного Товариства "Крименерго"- Фролова-Гутарова Ірина Анатоліївна, довіреність № 590-Д від 05.11.12

представник відповідача, Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі АР Крим- не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомив,

розглянувши апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі АР Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Маргарітов М.В.) від 05.06.12 по справі № 2а-4803/12/0170/7

за позовом Публічного Акціонерного Товариства "Крименерго" (вул. Київська, 74/6, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95034)

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі АР Крим (вул. М. Залки 1/9, м. Сімферополь, АР Крим, 95000)

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 05.06.2012 року, позовні вимоги Публічного Акціонерного Товариства "Крименерго" до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі АР Крим про скасування податкового повідомлення-рішення - задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 000074300 від 04.05.2012 року Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі АР Крим.

Не погодившись з зазначеною постановою суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 05.06.2012 року, та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Заявник апеляційної скарги зазначає, що всі спірні операції позивача з його контрагентами мали фіктивний характер та зведені до створення формального документообігу, який не був опосередкований дійсним рухом активів, з метою штучного формування податкової вигоди у податковому обліку товариства.

Представник позивача у судовому засіданні 02.07.2013 року заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив залишити судове рішення першої інстанції без змін, надавши відповідні заперечення.

Представник відповідача у судове засідання 02.07.13р. не з'явився, про дату, час і місце судового засідання був повідомлений належним чином та своєчасно.

Відповідно до частини четвертої статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце слухання апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Колегія суддів, вислухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Колегією суддів та судом першої інстанції встановлено, що Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Сімферополі АР Крим у період з 03.05.2012р. по 04.05.2012р. була проведена перевірка ПАТ «Крименерго» (ЕДРПОУ 00131400) м. Сімферополь, вул. Київська 74/6 з питань дотримання норм податкового законодавства при проведенні фінансово-господарських операцій за період з 01.01.2009р. по 31.03.2012р.

За результатами перевірки відповідачем складений акт №15/4300/00131400 від 04.05.2012р. (т.1 а.с.26-94).

На підставі акта перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення - рішення №0000074300 від 04.05.2012р. (т.1 а.с.24), яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 1524860грн. за основним платежем та застосовані штрафні санкції на суму 301697,25грн.

У висновках акту перевірки вказано, що враховуючи викладені в акті перевірки обставини та порушення по взаємовідносинам ПАТ «Крименерго» з ТОВ БВТ «Строитель - Плюс», КП «Альянс», ПП «Базіс - Торг», ПП «Габарит - Груп», ПП «Грандпродукт», ПП «Комманд», ПП «Кримспецтехнолоджі», ПП «Кримторг», ПП «Пан Буд», ПП «Ротонда Торг», ПП «Севелістрой», ПП "Укрторгпартнер", ТОВ "Бренд Строй", ТОВ "Кримстройндустрия", ПП «Сіті Буд», ПП «Скипер», ПП "Визит Торг", дійсною перевіркою встановлено, що ПАТ «КРИМЕНЕРГО» порушило: п.3.1 ст.3, п.5.1, абз. „г" п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5, пп. 8.1.2 п.8.1 ст.8, п.п.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та ст.134, п.п.138.1.1 п.138.1, п.138.2 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139, п.144.1 ст.144 Податкового кодексу України за період з 01.01.2009р. по 31.12.2011р., у результаті донараховано податку на прибуток всього у сумі 1524860 грн., у тому числі по періодах: за 1 квартал 2009р. у сумі 89 971 грн., за півріччя 2009р. у сумі 193 462 грн., за 3 квартали 2009р. у сумі 360 356 грн., за 2009 рік у сумі 448 426 грн., за 1 квартал 2010р. у сумі 100 528 грн., за півріччя 2010р. у сумі 265 720 грн., за 3 квартали 2010р. у сумі 532 332 грн., за 2010 рік у сумі 758 359 грн., за 1 квартал 2011р. у сумі 113 977 грн., за 2-3 квартали 2011р. у сумі 155 803 грн., за 2-4 квартали 2011р. у сумі 204098 грн.

Такі висновки обґрунтовуються відсутністю реального настання юридичних наслідків у правочинах укладених позивачем з зазначеними контрагентами. Операції контрагентів позивача не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів. В зв'язку з чим посадові особи контрагентів позивача не могли фактично здійснювати господарські операції з урахуванням часу, оперативності проведення операцій, місцезнаходження майна, віддаленості контрагентів один від одного. В акті зазначено, що в ході проведеної перевірки не встановлено факту передачі товарів (робіт, послуг) від вказаних вище контрагентів, у зв'язку з відсутністю (не наданням) актів приймання - передачі товару, актів введення в експлуатацію основних засобів, актів списання, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів та надання послуг, а також інших первинних документів. Виходячи з таких фактів відповідач в акті вказав, що фінансово - господарська діяльність між ПАТ «Крименерго» та контрагентами здійснюється поза межами правового поля, що у свою чергу свідчить про не набуття належним чином цивільної право - дієздатності ПАТ «Крименерго». Фінансово - господарські взаємовідносини між ПАТ «Крименерго» та контрагентами є фіктивними правочинами, та такими, що вчинені без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами.

Як вбачається з установлених судом першої інстанції обставин справи та підтверджується наявними у справі доказами ПАТ «Крименерго» були укладені договори з ТОВ БВТ «Строитель - Плюс», КП «Альянс», ПП «Базіс - Торг», ПП «Габарит - Груп», ПП «Грандпродукт», ПП «Комманд», ПП «Кримспецтехнолоджі», ПП «Кримторг», ПП «Пан Буд», ПП «Ротонда Торг», ПП «Севелістрой», ПП "Укрторгпартнер", ТОВ "Бренд Строй", ТОВ "Кримстройндустрия", ПП «Сіті Буд», ПП «Скипер», ПП "Визит Торг" на надання послуг (виконання робіт).

На виконання вказаних договорів та здійснення операцій з оприбуткування позивачем надані документи: видаткові та прибуткові накладні, акти приймання виконаних підрядних робіт, довідки про вартість виконаних підрядних робіт - форма КБ-3, акти здачі-приймання робіт (наданих послуг), акти приймання-передачі обладнання змонтованого на об'єктах підприємства підрядниками, податкові накладні, рахунки-фактури.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, відповідність висновків суду першої інстанції матеріалам справи, судовою колегією встановлено наступне.

Статтею 5.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з п.п. 11.2.1. п. 11.2 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Підпунктом 5.3.9. пункту 5.3. ст. 5 даного Закону встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Пунктом 5.11 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Згідно з п.п. 134.1.1. п.134.1 ст. 134 Податкового кодексу України (далі ПК України), об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Відповідно до пп.138.8.1 п.138.8 ст.138 Податкового кодексу України - до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку.

Підпунктом 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, не включаються до складу витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Статтею 2 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно п.1.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до положень ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на перше число кожного місяця.

Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Абзацом 4 ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту, сформування податкового зобов'язання у зв'язку з невиконанням своїх обов'язків його контрагентами (або контрагентами контрагентів позивача), в тому числі - несплата податкових зобов'язань останніми, порушує право особи мирно володіти своїм майном, про що вказано у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20.03.1952 р. (надалі - Протокол 1 до Конвенції), яка є частиною національного законодавства в розумінні ст. 9 Конституції України.

Зокрема, ст.1 Протоколу до конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права".

Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), які згідно з ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 №3477 мають в Україні значення джерела права.

Зокрема, у рішенні в справі Щокін проти України (п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнано тільки, якщо здійснене на умовах, передбачених законом.

Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна, є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Підпунктами 86.1, 86.7, 86.8 Податкового кодексу України визначено, що даної норми встановлено, що результати перевірок (крім камеральних) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами органу державної податкової служби та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка. У разі незгоди платника податків з висновками акта такий платник зобов'язаний підписати такий акт перевірки із зауваженнями, які він має право надати разом з підписаним примірником акта або окремо у строки, передбачені цим Кодексом. (п. 86.7). У разі незгоди платника податків або його законних представників з висновками перевірки чи фактами та даними, викладеними в акті (довідці) перевірки, вони мають право подати свої заперечення протягом п'яти робочих днів з дня отримання акта (довідки). Такі заперечення розглядаються органом державної податкової служби протягом п'яти робочих днів, що настають за днем їх отримання (днем завершення перевірки, проведеної у зв'язку з необхідністю з'ясування обставин, що не були досліджені під час перевірки та зазначені у зауваженнях), та платнику податків надсилається відповідь у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень. Платник податку (його уповноважена особа та/або представник) має право брати участь у розгляді заперечень, про що такий платник податку зазначає у запереченнях. 86.8. Податкове повідомлення-рішення приймається керівником податкового органу (його заступником) протягом десяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків акта перевірки у порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень, а за наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків.

Згідно з п. 44.7 ст. 44 ПК України, протягом трьох робочих днів з дня отримання акта перевірки платник податків має право надати до контролюючого органу, що призначив перевірку, документи, визначені в акті перевірки як відсутні.

Матеріали справи свідчать, що акт перевірки був складений та виданий ПАТ "Крименерго" 04.05.2012р., оскаржуване податкове повідомлення - рішення №15/4300/00131400 також прийнято відповідачем 04.05.2012р. і отримано ПАТ "Крименерго" 04.05.2012р.

Відповідачем порушений встановлений ПК України порядок прийняття податкових повідомлень - рішень за результатом проведеної перевірки, що також свідчить протиправність такого рішення. Дане порушення призвело до позбавлення позивача встановленого ст. 86 ПК України права на подачу заперечень на висновки акту перевірки.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії у випадку неправомірних дій іншої компанії підтверджується численними рішеннями Європейського суду з прав людини. Так, п. 71 рішення у справі "Булвес" АД проти Болгарії ЄСПЛ дійшов такого висновку: "...Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Вищенаведений висновок ЄСПЛ повторно підтвердив у рішенні по справі Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії. У п. 23 даного рішення ЄСПЛ наголошує, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника з тим, щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б. Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагента.

Вказаний підхід до визначення недопустимості порушення майнових прав особи знаходить своє продовження у праві Європейського союзу, зокрема у Шостій Директиві № 77/388/ЄЕС від 17.05.1977р. щодо гармонізації законодавства держав-членів стосовно податків з обороту (далі - Шоста Директива).

Закон України "Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу" від 18.03.2004 р. № 1629 визначає сферу оподаткування (зокрема, непрямі податки) як пріоритетну сферу для виконання програми адаптації українського законодавства. Даний закон визначає, що елементом адаптації законодавства має стати перевірка проектів законів України та інших нормативно-правових актів на їх відповідність acquis communautaire (право ЄС) з метою недопущення прийняття актів, які суперечать праву Європейського Союзу. Тобто, податкове законодавство України, а відповідно його тлумачення та застосування, не може суперечити положенням Шостої Директиви.

Це підтверджується позицією Суду Європейського Союзу (Суд ЄС), яка відповідно застосовується ЄСПЛ для вирішення справи "Булвес" АД проти Болгарії, а саме: "Операції самі по собі не визнаються недійсними через шахрайство з ПДВ, складають поставки товарів чи послуг особою, яка виступає у ролі платника податку, та економічну діяльність в розумінні статей 2(1).4 та (1) Шостої Директиви, де такі поставки і така діяльність відповідають об'єктивним критеріям, на яких базуються визначення даних термінів, незважаючи на наміри іншого продавця, який приймає участь у тій самій низці поставок та/або потенційно шахрайський характер будь-якої іншої операції платником податку, який розглядається, про що платник податку не знав і не міг знати.

Право на податковий кредит особи зі статусом платника податку, яка здійснює такі операції, не може залежати від факту недійсності попередньої або наступної операції у низці поставок, в яку входять ці операції, через шахрайство з ПДВ, про яке платник податку не знав і не міг знати.

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, порушення вимог чинного податкового законодавства будь-яким суб'єктом господарювання по ланцюгу постачання при здійсненні господарських операцій не повинно тягти за собою відповідальність іншого учасника господарських взаємовідносин. Тобто один суб'єкт господарювання не відповідає за дії (бездіяльність) іншого у разі порушення останнім норм відповідного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 138 КАС України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які знаходяться у матеріалах справи, та не може ґрунтуватися припущеннями, крім цього, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Відповідно до ч. 3 ст. 86 КАС України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Матеріали справи свідчать, що позивач і його контрагенти мали цивільну правоздатність, державну реєстрацію та не були позбавлені права укладати будь-які угоди відповідно до чинного законодавства України. Статут позивача не містить будь-яких обмежень чи заборони керівництву підприємства на укладання зазначених угод. Статтею 67 Господарського кодексу України передбачено, що підприємства вільні у виборі предмета договору, визначені зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Матеріали справи свідчать, що проведені операції вплинули на права, обов'язки позивача та на його майновий стан.

Таким чином, надані первинні документи, є належним доказом реальності господарських операції між позивачем та названими контрагентами та є достатніми, в силу закону, для виникнення права на формування витрат.

Щодо доводів викладених в акті перевірки про порушення податкового законодавства, що призвело до завищення валових витрат, які ґрунтуються на даних досудового слідства по кримінальних справах порушених стосовно посадових осіб контрагентів позивача за фактами фіктивного підприємництва, умисного ухилення від сплати податків, судова колегія зазначає наступне.

В акті перевірки вказано, що у ході досудового слідства було встановлено, що посадові особи контрагентів позивача документально оформлювали неіснуючі операції, які нібито свідчили про отримання товарно - матеріальних цінностей, надання послуг або виконання робіт.

Поряд з цим акт перевірки не містить оцінки кожної конкретної операції проведеної контрагентами з позивачем, із з'ясуванням та з підтвердженням відповідними доказами, питання фактичної відсутності постачання позивачу товарів, робіт (послуг).

З метою встановлення фактичного здійснення господарських операції, наявності підстав для формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток відповідачем, згідно акту перевірки, не були з'ясовані таки обставини, як рух активів у процесі здійснення господарської операції, постановка на облік, експлуатація устаткування, використання матеріалів в господарський діяльності позивача. Тобто такі фактичні дані які підтверджують господарські операції.

Слід вказати, що відповідно до норм діючого законодавства не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом і не мають причинного зв'язку.

Встановлені досудовим слідством по кримінальній справі дані, які відображені в акті перевірки відповідачем, зокрема показання посадових осіб контрагентів позивача, допитаних у ході досудового слідства, не можуть свідчити про невиконання господарських операцій між позивачем та контрагентами, оскільки наведені в акті перевірки дані не містять конкретної інформації щодо таких відносин.

Слід відзначити, що відповідно до положень ч. 4 ст. 72 КАС України, вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Як зазначив у правовій позиції Вищий адміністративний суд України (лист від 14.11.2012 р. за №2379/12/13-12) питання про суб'єкта, щодо якого можуть застосовуватися положення ч.4 ст.72 КАС України з огляду на зміст цієї правової норми преюдиціальні обставини в такому разі стосуються лише особи, стосовно якої ухвалено відповідний вирок або адмінпостанову. Тобто преюдиціальними є лише факти, що безпосередньо зачіпають цю особу (засудженого/виправданого або притягнутого/непритягнутого до адмінвідповідальності), а не інших осіб.

На час розгляду справи суду не наданий вирок суду по вказаних кримінальних справах, отже обставини встановлені у ході досудового слідства судом не можуть бути прийняті в якості доказів.

Крім того, відповідно до положень ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до положень ст. 80 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України) юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку, юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем в суді.

З вказаних норм вбачається, що зареєстровані у ЄДРПОУ контрагенти позивача є юридичними особами, наділені цивільною правоздатністю і дієздатністю, має, відповідно до діючого законодавства, право на здійснення господарської діяльності на власний розсуд та ризик, у тому числі з постачання товарів.

Відповідачем не надано доказів підтверджуючих те, що вказані підприємства на момент укладення угод були виключені з ЄДРПОУ, у зв'язку з чим були не наділені цивільною дієздатністю та правоздатністю.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно зі статтею 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Отже, без правової оцінки суду першої інстанції не залишилось те, що зміст статті 228 Цивільного кодексу України свідчить на користь висновку, що законодавець відокремив порушення публічного порядку від інших підстав нікчемності правочинів та передбачив наявність умислу сторін (сторони) на незаконний результат, а також суперечність його публічно-правовим актам держави.

Зважаючи на те, що публічний порядок держави порушується у разі недотримання нормативних актів, у яких він закріплений, а фіктивне підприємництво з метою ухилення від сплати податків, на факт якого відповідач посилається як на підставу прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, є злочином, відповідальність за який встановлена Кримінальним кодексом України, колегія суддів Севастопольського апеляційного адміністративного суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що за обставин, які склалися у даній справі, визначенню правочину як такого, що порушує публічний порядок повинен передувати вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили. Всупереч вимогам частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України відповідачем таких доказів надано не було. Проте, у разі наявності відповідного вироку суду, постановленого у кримінальній справі, податковий орган має право звернутись до суду про перегляд судового рішення за ново виявленими обставинами в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України.

З урахуванням викладеного висновки зроблені відповідачем в акті перевірки є необґрунтованими, а прийняте на їх підставі податкове повідомлення - рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Крім того, згідно з п. 102.1 ст. 102 ПК України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Відповідачем, в порядку ч. 2 ст. 71 КАС України, не надано доказів існування обставин передбачених пунктом 102.2 ст. 102 ПК України, таким чином, при прийнятті оскаржуваного рішення відповідач не прийняв до уваги того, що нарахування за 1-й квартал 2009р. в розмірі 89971,00 грн., знаходяться за межами передбаченого законодавством строку 1095 днів, тому нарахування у цих періодах проведено всупереч нормам чинного законодавства.

Виходячи з вищевикладеного, судова колегія погоджується з правильним висновком суду першої інстанції, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, та відповідно такими, що підлягають задоволенню.

Зважаючи на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що правова оцінка, яку дав суд першої інстанції обставинам справи, не суперечить чинному законодавству.

Судове рішення не може бути скасовано чи змінено з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.

На підставі викладеного, судова колегія дійшла висновку, що постанова Окружного адміністративного суду АР Крим від 05.06.12р. підлягає залишенню без змін, апеляційна скарга - залишенню без задоволення.

Керуючись статтями 195, 196, пунктом 1 частини першої статті 198, статтями 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі АР Крим на постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від 05.06.12р. по справі №2а-4803/12/0170/7 - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від 05.06.12р. по справі №2а-4803/12/0170/7 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Повний текст судового рішення виготовлений 05 липня 2013 р.

Головуючий суддя підпис О.І. Мунтян

Судді підпис О.В.Дугаренко

підпис А.С. Цикуренко

З оригіналом згідно

Головуючий суддя О.І. Мунтян